Дисертації
Постійний URI для цього фонду
Перегляд
Перегляд Дисертації за назвою
Зараз показано 1 - 20 з 101
Результатів на сторінку
Варіанти сортування
Документ Анестезіологічне забезпечення оперативних втручань на поперековому відділі хребта у прон-позиції: обґрунтування вибору методів періопераційного знеболення(2020) Лизогуб М.В.Дисертація присвячена теоретичному обґрунтуванню та практичному вирішенню актуальної наукової проблеми в галузі медицини, що полягає в диференційованому підході до вибору анестезіологічної тактики та удосконаленні терапії у періопераційному періоді пацієнтів з дегенеративними захворюваннями поперекового відділу хребта. Дані оперативні втручання виконуються, найчастіше, в умовах загальної анестезії, проте спінальна анестезія може бути безпечною та ефективною альтернативою. У літературі відсутні критерії вибору методу знеболення та періопераційного менеджменту для цієї категорії операцій, зважаючи на їх суттєві особливості – прон-позиція, потреба у проведенні керованої гіпотензії, специфічність механізмів формування больового синдрому, ризик виникнення деяких ускладнень, в першу чергу з боку нервової системи та органу зору. Метою роботи стало покращення результатів анестезіологічного менеджменту оперативних втручань на поперековому відділі хребта у прон-позиції на основі вивчення гемодинаміки, больового синдрому, когнітивних функцій, маркерів запалення та стресу, внутрішньоочного тиску та розподілу місцевого анестетика шляхом розробки диференційованого підходу до вибору методів знеболення у періопераційному періоді. Дизайн дослідження - проспективне одноцентрове. До основної частини дослідження увійшли 254 пацієнта віком від 18 до 75 років, ASA I-III,з дегенеративними захворюваннями поперекового відділу хребта. Середній вік пацієнтів 46,9 ± 11,3 роки, середній індекс маси тіла (ІМТ) — 26,8 ± 4,0 кг/м2 . Пацієнтів було розподілено на 2 основні групи: група СА (n = 144) – оперативні втручання виконували в умовах спінальної анестезії; група ТВА (n = 110) – в умовах тотальної внутрішньовенної анестезії (пропофол/фентаніл у стандартних дозах) з штучною вентиляцією легень (ШВЛ). Дослідження включало декілька етапів: передопераційне обстеження за добу до операції, інтраопераційне обстеження, післяопераційне обстеження на 1, 3, 7 та 10 добу після операції. Додатково пацієнти групи СА були розподілені на 3 підгрупи: ГБ5 (n = 48) - спінальну анестезію виконували гіпербаричним розчином бупівакаїну 0,5 %, пацієнт вкладався на спину строго на 5 хв, після чого перевертався у прон-позицію за допомогою медичного персоналу; ГБ10 (n = 48) - пацієнт після введення гіпербаричного бупівакаїну знаходився у положенні на спині строго 10 хв, після чого повертався персоналом у прон-позицію; ІБ (n = 48) - спінальна анестезія виконувалася ізобаричним розчином бупівакаїну, після чого пацієнт вкладався у пронпозицію самостійно. Для обґрунтування алгоритму післяопераційного знеболення пацієнти обох основних груп додатково розподілялись на підгрупи: ТВА-СЗ (тотальна внутрішньовенна анестезія та стандартне знеболення), СА-СЗ (спінальна анестезія та стандартне знеболення), ТВАММА (тотальна внутрішньовенна анестезія та мультимодальна анальгезія) та СА-ММА (спінальна анестезія та мультимодальне знеболення). Стандартне знеболення: парацетамол 1 г внутрішньовенно 3 рази на добу та морфін при наявності больового синдрому більше 4 балів за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ), премедикація - феназепам 0,5 мг per os напередедні операції ввечері. Мультимодальна анальгезія: парацетамол 1 г внутрішньовенно 3 рази на добу, прегабалін 75 мг per os напередодні операції ввечері та у перші 3 доби післяопераційного періоду та парекоксиб натрію внутрішньовенно 40 мг двічі на добу у першу післяопераційну добу. На фінальному етапі дослідження, на основі результатів, що були отримані у основній частині роботи, був розроблений алгоритм вибору методу анестезії при виконанні оперативних втручань на поперековому відділі хребта, для оцінки ефективності якого було додатково обстежено 30 пацієнтів, яким вибір анестезії проводили згідно розробленого алгоритму, та порівнювали їх з 30 пацієнтами, яким цей вибір був стандартним. В результаті обстеження неанестезованих пацієнтів було виявлено, що ударний індекс (УІ) внаслідок повороту у прон-позицію знижувався в середньому на 14,8 ± 3,5% (р < 0,05). Питомий периферичний судинний опір (ППСО) збільшувався у середньому на 13,4 ± 3,4 % після повороту (р < 0,05). За допомогою дисперсійного аналізу ми виявили вплив віку пацієнтів більше 60 років на збільшення ППСО (p = 0,006), а також вплив ІМТ більше 25 кг/м2 на зниження УІ (p = 0,04). При цьому середній артеріальний тиск (САТ) збільшувався з 95,5 ± 1,8 мм рт.ст. до 100,4 ± 1,7 мм рт.ст. (р = 0,01) за рахунок підвищення діастолічного АТ (р = 0,02). Ці зміни залежали найбільше від ІМТ. Так, у пацієнтів з нормальним ІМТ УІ знижувався в середньому на 11,0 % ± 3,0 % через 5 хв після повороту та через 20 хв вже не відрізнявся від початкових значень. У пацієнтів з підвищеним ІМТ УІ знижувався на 18,3 % ± 3,9 %, та через 20 хв залишався достовірно зниженим порівняно з початковим дослідженням. Ми порівняли отримані передопераційні дані зі змінами гемодинаміки, що спостерігалися у цих пацієнтів при повороті з положення на спині у прон-позицію під час анестезії. Методом логістичної регресії була створена математична модель прогнозування нестабільності гемодинаміки (ПІНГ) при виконанні спінальної анестезії з наступним поворотом пацієнта у прон-позицію. При ПІНГ ≥ 0,5 ризик розвитку артеріальної гіпотензії розцінювався, як значний. Між запропонованим показником ПІНГ і необхідною для корекції гемодинаміки дозою фенілефрину виявлено достовірно високу кореляцію (r = 0,76). Було виявлено, що у 16,0 ± 3,1 % пацієнтів спостерігається напруга компенсації кровообігу (тенденція до артеріальної гіпертензії, зниження УІ і підвищенню ППСО). Більший ризик такого стану має місце у осіб молодшого віку з підвищеним ІМТ. Під впливом спінальної анестезії відбувається зниження ППСО, підвищений рівень якого має компенсаторний характер. При недостатніх резервах міокарду розвивається артеріальна гіпотензія та зниження УІ, що змушує компенсувати зниження ППСО за допомогою α1-адреноміметиків. У пацієнтів групи ТВА з ПІНГ ≥ 0,5 УІ на всіх етапах дослідження був достовірно нижче, ніж у пацієнтів з ПІНГ < 0,5 (p < 0,001). ППСО початково, як і в групі СА, був вище у хворих з ПІНГ ≥ 0,5, але на тлі внутрішньовенної анестезії ці відмінності значно зменшилися. ППСО також зменшувався після введення пропофолу, проте менше, ніж при спінальній анестезії. Таким чином, внутрішньовенна анестезія у меншій мірі впливає на компенсаторні можливості серцевосудинної системи. Додатково було проаналізовано вплив ПІНГ та віку на основні гемодинамічні показники на фоні різних видів анестезії. Було виявлено, що найсуттєвіше знижується УІ після повороту у пацієнтів групи ТВА з ПІНГ ≥ 0,5 у віковій групі старше 60 років. Проте, й у пацієнтів з ПІНГ < 0,5 цієї ж вікової групи при внутрішньовенній анестезії спостерігаються достовірно більш низькі показники САТ та УІ. Тому у пацієнтів, старших за 60 років, доцільніше використовувати спінальну анестезію незалежно від показників ПІНГ. Для забезпечення керованої гіпотензії гемодинамічні показники жорстко підтримувались у межах САТ 60–80 мм рт. ст. Якщо САТ знижувався нижче 60 мм рт. ст. використовували титрування фенілефрину, якщо підвищувався вище 80 мм рт. ст. — титрування урапідилу. Урапідил для корекції гемодинаміки вводився 23 пацієнтам (21,9 ± 4,0 %) групи ТВА і лише 4 пацієнтам (3,6 ± 1,8 %) групи СА. Було виявлено, що при забезпеченні керованої гіпотензії під час оперативного втручання загальний рівень крововтрати не залежить від виду анестезії; спінальна анестезія безпосередньо забезпечує ефект керованої гіпотензії, у той час, як при загальній внутрішньовенній анестезії для її забезпечення у 21,9 ± 4,1 % необхідне фармакологічне зниження артеріального тиску (АТ). Критеріями безпечності обраного діапазону керованої гіпотензії були обрані наступні показники: динаміка післяопераційного неврологічного статусу (індекс Oswestry), функція нирок (концентрація креатиніну) та відсутність проявів порушення коронарного кровотоку. Не було виявлено достовірної різниці між групами по жодному показнику (p > 0,05). За даними КТ-мієлографії ми виявили, що 10 мл гіпербаричної рентгенконтрастної речовини, що була введена інтратекально, у прон-позиції займає переднє (нижнє) положення у дуральному мішку, відтісняючи структури кінського хвоста кзаду (доверху). Найбільша кількість контрасту у більшості пацієнтів знаходиться при цьому на рівні L1-L3 хребців з верхнім рівнем ThXI. На рівні спинного мозку (вище L1) гіпербаричний контрастний розчин омиває здебільшого передні (рухові) корінці. У результаті дослідження перебігу спінальної анестезії було виявлено, що рівень сенсорного блоку був достовірно вище у обох підгрупах застосування гіпербаричного розчину порівняно з ізобаричним. Відновлення рухів у підгрупі ГБ10 було достовірно повільнішим, аніж у підгрупі ІБ. Через 3 год рівень сенсорного блоку був достовірно вищим у підгрупі ГБ5, порівняно із ГБ10 та ІБ. Таким чином, при виконанні оперативних втручань на поперековому відділі хребта у прон-позиції тривалістю до 2 год та рівнем втручання L3 та нижче доцільніше використовувати ізобаричний розчин анестетика. Використання гіпербаричного розчину анестетику може бути доцільним при виконанні більш тривалих оперативних втручань (2-3 години), або для досягнення вищого рівня блоку. Час експозиції у положенні на спині до повороту у прон-позицію слід рекомендувати 5 хв. При аналізі післяопераційних ускладнень було виявлено, що частота виникнення головного болю не відрізнялася між групами ТВА та СА. За результатами дослідження найчастіше потребували катетеризації сечового міхура у ранньому післяопераційному періоді чоловіки старше 40 років після спінальної анестезії (19,0 ± 3,9 %). Післяопераційна нудота та блювання (ПОНБ) були достовірно рідшими (р = 0,02) у групі СА порівняно із групою ТВА. При дослідженні змін внутрішньоочного тиску (ВОТ) було виявлено, що у пацієнтів ТВА/45° (внутрішньовенна анестезія, голова повернута під кутом 45°, ліве око нижче правого) його підвищення у розташованому нижче оці було достовірно більшим, ніж у пацієнтів групи СА (р = 0,04) та у неанестезованих пацієнтів (р = 0,01), та у пацієнтів ТВА/90° (р = 0,02). У пацієнтів ТВА/90° (внутрішньовенна анестезія, голова розташована рівно у сагітальній площині) підвищення ВОТ було однаковим у обох очних яблуках. У пацієнтів групи СА не було виявлено достовірних змін ВОТ відносно групи пацієнтів без впливу анестезії. При дослідженні біохімічних маркерів стресвідповіді на хірургічне втручання було виявлено, що концентрація IL-6 на травматичному етапі операції у пацієнтів групи ТВА була достовірно вище у порівнянні з передопераційним етапом (p = 0,007) та у порівнянні з таким саме етапом групи СА (p = 0,003). Було виявлено, що нейропатичний біль до операції спостерігався у 53,9 ± 4,9 % обстежених хворих. У пацієнтів з нейропатичним компонентом біль був достовірно сильнішим, ніж у пацієнтів з виключно ноцицептивним болем (р = 0,03). Пацієнти підгруп із впровадженим методом ММА мали достовірно меншу потребу у морфіні, ніж пацієнти підгруп СЗ. При цьому 12,7 ± 3,2 % пацієнтів підгрупи СА-ММА та 15,7 ± 3,4 % пацієнтів підгрупи ТВА-ММА взагалі не потребували введення наркотичних анальгетиків у післяопераційному періоді. Було виявлено, що у обох підгрупах з впровадженим режимом мультимодальної аналгезії частота ПОНБ була меншою, аніж у групах зі стандартним режимом знеболення. Запаморочення достовірно частіше зустрічалося у групі пацієнтів зі стандартним режимом знеболення після загальної анестезії. При дослідженні когнітивних функцій на 3 добу після операції методом тесту звʼязування чисел (ТЗЧ) у пацієнтів обох підгруп, які отримували стандартне знеболення, час виконання даного тесту був більшим, за передопераційний рівень, а також більшим за аналогічні показники у пацієнтів відповідних підгруп ММА. Результати впровадження розробленого алгоритму дозволили скоротити перебування пацієнтів у стаціонарі з 10,7 ± 1,1 до 7,1 ± 1,4 діб (р = 0,04), тривалість перебування в ПІТ - з 1,4 ± 0,9 до 0,3 ± 0,5 діб (р = 0,001), необхідність інтраопераційного використання симпатоміметиків знизилась з 9,8 ± 1,5 % до 5,1 ± 1,8 % (р = 0,03), тривалість вертикалізації у першу добу протягом 18,1 ± 6,2 хв проти 7,4 ± 3,8 хв пацієнтів, яким вибір методу анестезії проводився випадково (р = 0,04), достовірно нижчою була частота ПОНБ та вищою загальна задоволеність анестезією за шкалою Iowa Satisfaction with Anesthesia Scale (р = 0,04).Документ Аппаратно-хирургические методы лечения деформаций коленного сустава у детей(2002) Джураев А.М.; Djoraev A.M.Deformations of knee-joint on children consists of 17,2-21,4% orthopedical patology of lower extremities and result in heary invalid of children. To the present clinical manifestations inborn and acofuiring deformations of Knee joint have been stadieal insufficiently. Having methods treatment are many- sfoged and demand longtime of treatment in стационарных and ambulatory conditions. The aim of research-to learn clinical manifastation and work out rational principles and methods of treatment deformations of Knee joint on children with using apparatussurgical method of treatment. The work is founded on testing 402 patients which are in treatment in hospitals of children orthopedics/ Science research Institute Traumatology and orthopedy and Republic Centre of childrens Orthopedy Republic of Uzbekistan in last 15 years. In research of patients were used clinical x-rays, elektrofisical and biomechanical methods of reseach. In result of having researches was worked oht new classification deformations of knee joint with registration of first-patological changes in elements of knee joint agreeing which inborn and having deformations of addings were parted to three groups: “boned”, “softmuscule” and “combined”. “Boned** deformations of knee joint - they are deformations with first patelogical changes in bones of knee joint. “Softmuscule’’ deformations are developing in result of first patological changes in tenden – muscle and ligamental apparatus of knee joint and legs. In cach group of deformations were pointed and deformations with deanging or changings of aduings tones. Results of elektrofisiological and biomechanical researches showed heat in different inbornal and having deformations of knee-joint are checking truly lowing of amplitiude M-answer of guadriceps femori and ceps muskle of knee, deep changes of functional conditions of«fegs. In result of having treatment bioelectrical activity of muscles of Iegs. is getling better but only in inbornal patological epportunity developing of functional condition of muscles of legs are borobred. Researches hove showed, that in “softmuscule” deformations conservative treatment might have continued untill 3-4 years ad et child. In “boned” deformations of conservative treatment is litle effektive and from 1,5-2 years ad of patient is putting a fuestion about operative treatment. Principles of an early operative treatment deformations of knee joint on children were given. Three groups of operative disturbs were pointed, corrigirucal, mobilizarucal and stabilized operations. Corrigibl operations are pointed to cheking of esi and dekoloping of true addings of bones of knee joint. Mobilising operations core pointed 28 fo developing normal volume of actions on knee joint. Stabilizating operations punts the aim of stabilisation of knee-joint with the way of hording patological action in ligamental. With using compression-distraction method open disturbs on bones and tenden - muskle plasticwere worked out 10 new apparatus-surgical methods of treatment deformations of knee joint. To the having worked out methods of treathaving worked out methods of treathment were 7 author registrations and patentts and 3 documents to rationalizatorical points. From 402 children to 365 patients were Worked 466 operative disturbs. Frem hem in 229 are corrigible, in 160 - mobilising and in 77 researches -stabilizatingoperations. Funther results of operative treatment were studied iw paried if til 15 years en 274 patients. In result et having operative disturbs on 95?3% children were got good and satisfactory results. Having worked out apparatus-surgical methods of treatment allows to economize on treatment jf one patient from 37030 som til 39560 som.Документ Артроскопічна діагностика та лікування дезадаптацыйних станів, захворювань та ушкоджень колінного суглоба у моряків(1998) Понятовський Ю.В.; Ponyatovsky Y.V.Дисертацію присвячено адаптаційним можливостям колінного суглоба у моряків різного віку та стажу роботи на флоті, пов’язаним з неблагоприємним впливом факторів суднового та рейсового середовища. В дисертації розроблено новий напрямок кореляції морфогістохімічних, клінічно-рентгенологічних, біомеханічних та артроскопічних особливостей колінного суглоба у моряків, запропоновані засоби артроскопічної діагностики та лікування дезадаптапійних станів від преморбідних до патологічних. Розроблені об’єктивні денситометричні коефіцієнти мінералізації суглобових відділів стегнової та великогомілкової кісток, які відображають адаптаційний стан колінного суглоба у моряків. Запропоновано класифікацію, засоби артроскопічної діагностики та лікування, а також профілактики дезадаптаційного артроза колінного суглоба моряків. Розроблено засіб артроскопічної лавсанопластики передньої хрестоподібної зв’язки колінного суглоба. Основні результати праці знайшли практичне застосування в суднових амбулаторіях, травматологічних відділеннях.Документ Документ Асептична нестабільність ендопротеза кульшового суглоба. Діагностика і лікування(2000-01-01) Бансал А.; Bansal A.В дисертації на підставі біомеханічного моделювання за допомогою методу кінцевих елементів, клінічних та рентгенологічних досліджень 42 хворих у віці від 24 до 78 років з асептичною нестабільністю компонентів ендопротеза кульшового суглоба визначено передумови розвинення нестабільності, розроблено діагностику й методи хірургічного лікування, запропоновано рекомендації з її профілактики. На підставі біомеханічного моделювання за допомогою методу кінцевих елементів доведена важливість збереження субхондральної пластинки кульшової западини, що необхідно для перерозподілу напружень і захисту губчастої кістки від великих навантажень. Її видалення визначає розвинення ранньої асептичної нестабільності чашки ендопротеза; установлено, що оптимальний кут нахилу чашки знаходиться у межах > 35°, але < 55°; необхідною умовою є повне перекривання чашки ендопротеза стінками кульшової западини; оптимальне положення ніжки ендопротеза у кістково-мозковому каналі стегнової кістки має бути нейтральним або вальгусним. Установлено оптимальну хірургічну тактику в залежності від ступеня вираженості кісткових дефектів кульшової западини й проксимального відділу стегнової кістки. При збереженні цих структур показано реендопротезування із застосуванням кісткового цементу; при відсутності - установка безцементного ендопротеза із застосуванням кісткової та керамопластики.Документ Больові синдроми верхніх кінцівок. Питання патогенезу, диференціальної діагностики і лікування(1998) Павленко С.М.; Pavlenko S.N.Автором проаналізовані клінічні прояви та результати комплексних досліджень больових синдромів верхніх кінцівок, що найчастіше зустрічаються в лікарській практиці, складена таблиця диференціальної діагностики цих захворювань, встановлені характерні зміни неврогенних периферичних вазомоторних реакцій, визначена роль нервово-судинних факторів у розвитку БСВК різного генезу, що дозволило поглибити уявлення про їх патогенез та розробити патогенетичне обгрунтовану методику консервативного лікування больових синдромів верхніх кінцівок.Документ Внутрисуставные переломы проксимального конца костей предплечья у детей и их лечение(2001) Умаров Ф.Х.; Umarov F.Kh.In the department of children’s trauma of the Scientific Research Institute of Traumatology and Orthopedics 148 children with forearm proximal intracapsular fractures were investigated (153 cases) during the period from 1988 to 2001. The age of children fluctuated from 5 to 15 years. Control group included 46 cases. Of them 26 underwent operation including 20 cases with radius head and neck fractures and 6 cases with olecranon fractures and 20 cases were received conservative treatment. The main group consisted of 107 cases. This group was used the complex method on clinical assessment with use of original system of ball clinical evaluations on the basis of which the algorithm of differential approach to the method of treatment were developed. Besides, selected patients were treated with new methods of operation due to radius head and neck and olecranon fractures. Of the total number of operated patients 45 were with radius head and neck fractures and 15 with olecranon fractures, and 47 cases received conservative treatment. Results of treatment evaluated by original 100% scale accounted for 13,4±1,6% in the main group and 37,5±5,2% (P < 0,05) in the control group. Thus, the use of new approaches to the diagnosis and treatment allowed to improve 2,8 times me long-term results of treatment.Документ Документ Відновлення розгинального апарата колінного суглоба за умов модульного ендопротезування проксимального відділу великогомілкової кістки (експериментально-клінічне дослідження)(2021-04-30) Скорик І.О.Злоякісні пухлини проксимального відділу великогомілкової кістки (ПВВК) достатньо часто зустрічаються у практиці онкоортопедів, онкологів, травматологів. Із кінця 1970-х років, після введення у практику хіміотерапії, лікування злоякісних новоутворень кісток стало значно успішнішим, проте залишилися проблеми з відновленням функції кінцівки, особливо в ділянці колінного суглоба, зокрема у ПВВК, що пов’язано з відновленням розгинального апарата стегна. Сьогодні найефективнішим методом лікування пацієнтів із пухлинами ПВВК є видалення пухлини «en block» зі заміщенням післярезекційного дефекту модульним пухлинним ендопротезом. Це хірургічне втручання дозволяє в короткі терміни відновити функцію кінцівки та зберегти естетичний вигляд ураженої ділянки. Тому онкоортопеди широко використовують системи ендопротезів, які дозволяють максимально відновити анатомію кінцівки та біомеханіку рухів. Не зважаючи на багатий світовий досвід у лікуванні злоякісних пухлин ПВВК з використанням модульного ендопротезування, кількість ускладнень залишаться достатньо великою — від 40 % до 70 % у терміни від 5 до 15 років після операції. Зокрема, неспроможність розгинального апарата колінного суглоба становить близько 5,8-12 %, що є достатньо великою часткою незадовільних результатів. На сьогодні існують дві принципово різні методики фіксації зв’язки наколінка до модульного ендопротеза ПВВК, які залежать від його конструкції: кріплення безпосередньо на ендопротезі за допомогою міцного нерозасмоктувального шовного матеріалу або з використанням фіксованої на модульному ендопротезі поліетилентерефталатної трубки, до якої підшивають і зв’язку наколінка, і м’які тканини в ділянці резекції пухлини. Потребують уточнення показання до вибору методу фіксації, а разом із цим і конструкції модульного ендопротеза, що дозволить знизити кількість ускладнень і покращити функціональний результат лікування хворих на злоякісні пухлини ПВВК. На нашу думку, для розуміння причин ушкодження зв’язки наколінка після її реінсерції на різні поверхні імплантатів, необхідне проведення експериментальних досліджень з вивченням біомеханічних і структурних особливостей зв’язки за цих умов. Робота складається з експериментальних і клінічних досліджень. Першим етапом експериментальної частини роботи проведено біомеханічне дослідження на фізичних моделях. Випробування на міцність швів зв’язки наколінка виконано на 10 свіжих препаратах колінних суглобів свиней, на яких у двох серіях експерименту (по п’ять суглобів у кожній) моделювали реконструкцію розгинального апарата, застосовуючи для кріплення зв’язки наколінка до горбистості великогомілкової кістки пластику за допомогою нейлонової стрічки (перша серія) та пластику до поліетилентерефталату «Attachment tube», попередньо зафіксованому на ПВВК (друга серія). Встановлено, що фіксація розгинального апарата з використанням «Attachment tube» значно міцніша та дає можливість витримувати суттєво більші навантаження безпосередньо після виконання хірургічного втручання. Зокрема, різниця у здатності витримувати навантаження на розрив до руйнування у випадку використання «Attachment tube» виявилася в середньому в 1,4 раза більшою порівняно з нейлоновою стрічкою. Наступним етапом проведено експериментальне дослідження in-vivo для вивчення на колінних суглобах 45 щурів структури зв’язки наколінка після її кріплення до імплантатів: з іржостійкої сталі, вкритої мікропористим поліетилентерефталатом «Attachment tube»; титану з покриттям із корундової кераміки; титану. На підставі гістологічного аналізу підтверджено біологічну сумісність усіх досліджених матеріалів. Проте у разі використання «Attachment tube» в зоні травмованої зв’язки наколінка через 15 діб після операції виявлено утворення грануляційної та сполучної тканин із підвищеним вмістом клітин, які синтезують компоненти клітинного матриксу, переважно колагену ІІІ типу. У процесі реорганізації регенерату утворювалася сухожилкоподібна тканина, побудована через 3 міс. після травми з пучків колагенових волокон (переважно з колагеном І типу) і фібробластів. За умов фіксації розсіченої зв’язки наколінка до титану з покриттям із корундової кераміки або титану в зоні травми формувалися сполучна різного ступеня зрілості та хрящова тканини в різних співвідношеннях. Найменший прояв деструктивних змін на всіх термінах спостереження у травмованій зв’язці наколінка виявлено в разі її фіксації на мікропористому поліетилентерефталаті порівняно з двома іншими групами (p < 0,001). У клінічній частині роботи проведено оцінювання результатів хірургічних втручань (модульного ендопротезування ПВВК), виконаних 48 хворим (вік від 12 до 74 років, 20 чоловіків, 28 жінок) на злоякісні пухлинні ураження ПВВК, за період з 2001 по 2020 рр. Серед пацієнтів було 28 осіб з первинними злоякісними пухлинними новоутвореннями: хондробластома (7), десмопластична фіброма (1), гістіоцитома (6), лімфома (1), остеосаркома (12), синовіальна саркома (1). Також серед пацієнтів виявлено 2 особи з метастатичним ураженням і 18 з гігантоклітинною пухлиною ПВВК з агресивним перебігом (ІІІ стадія за Enneking). Пацієнтів розподілено на дві групи: І (36 осіб) — первинне модульне ендопротезування після видалення пухлини, ІІ (12 хворих) — ревізійне оперативне втручання з приводу ускладнень пухлинного ендопротезування (первинне хірургічне втручання виконано в інших лікувальних закладах). Функціональні результати у віддаленому періоді оцінювали за допомогою шкал MSTS (Musculoskeletal Tumor Society Score) і TESS (Toronto Extremity Salvage Score). На підставі ретроспективного дослідження визначено, що найскладнішим і найпоширенішим ускладненням модульного ендопротезування ПВВК є рання та пізня перипротезна інфекція – 12 пацієнтів (25 %). Ушкодження розгинального апарата колінного суглоба виявлено після первинного ендопротезування виявлено в 1 випадку (2,08 %), після ревізійного – у 2 (4,17 %). Місцеві рецидиви пухлини спостерігали у 2 пацієнтів (4,17 %); асептичну нестабільність – у 1 (2,08 %). Виходячи з власного клінічного досвіду та результатів експериментальних досліджень, нами запропоновано методику кріплення розгинального апарата колінного суглоба за допомогою «Attachment tube». Важливо, що поліетилентерефталат має адгезивні властивості, завдяки цьому м’які тканини проростають у сітчастий матеріал, формуючи міцний блок навколо ендопротеза. Методика реконструкції розгинального апарата з використанням «Attachment tube» дозволяє знизити травматичність хірургічного втручання, максимально зберегти анатомічні структури проксимального відділу гомілки, знизити негативний вплив на прилеглі м’які тканини, зменшити дегенеративні зміни у зв’язці наколінка, та дає можливість раннього відновлення функції та навантаження прооперованої кінцівки. Під час виконання ревізійних втручань на ділянці ПВВК достатньо лише розрізати «Attachment tube», для отримання доступу до ендопротеза та після заміни останнього, найменш травматично закрити м’якотканинний дефект. «Attachment tube» на пізніх строках після ендопротезування створює бар’єр між металевим імплантатом і м’якими тканинами. Адекватна рефіксація розгинального апарата колінного суглоба пацієнтам дала можливість отримати добрий функціональний результат за шкалою MSTS (72 ± 12) %, за шкалою TESS – (74 ± 16) % випадків. Проте, як показало наше дослідження, використання поліетинтерефталату для рефіксації розгинального апарата колінного суглоба дає можливість отримати кращі результати за шкалами MSTS та TESS на 12%, порівняно з використанням нейлонової стрічки.Документ Відновлення стабільності таза при ушкодженнях та захворюваннях крижово-клубових суглобів(2002) Істомін А.Г.; lstomin A.В дисертації з позицій системного підходу розроблено новий напрямок у вивченні патомеханіки нестабільності таза. Для визначення ролі зв’язок крижово-клубових суглобів в збереженні стабільності таза був розроблений оригінальний спосіб їх експериментального дослідження та пристрій для його здійснення. Отримані в експерименті дані дозволили розробити математичну модель та концепцію нестабільності таза. Запропонована тривимірна модель таза, яка створена з використанням методу кінцевих елементів основана на комп’ютерній обробці отриманих даних ядерної магнітно-резонансної томографії. На основі концепції нестабільності таза відповідно даних експериментальних, клінічних. рентгенологічних та ЯМР-томографічних досліджень розроблено алгоритм діагностики та лікування ушкоджень крижово-клубових суглобів. Застосування комбінації позаосередкового та заглибного остеосинтезу дозволило оптимізувати лікування вертикально нестабільних та поліфрагментарних ушкоджень крижово-клубових суглобів. Тактика лікування деструктивно-дистрофічних, запальних та пухлинних уражень крижово-клубових суглобів визначалась формою порушень біомеханіки поясу нижніх кінцівок. Застосування математичної моделі таза для диференціації підходів до відновлення стабільності таза дозволило обгрунтувати систему радикально-зберігаючих та реконструктивних операцій для лікування захворювань крижово-клубових суглобів.Документ Гнойно-некротические осложнения повреждений голеностопного сустава(1997) Вырва О.Е.Документ Гнойно-некротические осложнения после оперативных вмешательств на тазобедренном суставе(1999) Масандика Х.С.Документ Гнійно-некротичні ускладнення пошкоджень гомілковостопного суглоба(1997) Вирва О.Є.; Vyrva O.Ye.Дисертація присвячена питанням виникнення, діагностики і лікування гнійно-некротичних ускладнень пошкоджень гомілково-стопного суглоба. Установлено, що при відсутності ранньої діагностики і своєчасного адекватного лікування дана патологія приводить в 73,6% випадків до необратимих деструктивних змін елементів суглоба. В роботі представлені узагальнюючі й систематизовані результати аналіза причин і факторів винекнення гнійного процесу. Приведена система рентгенологічної діагностики різноманітних клінічних форм гнійно-некротичних пошкоджень гомілковостопного суглоба, яка дозволяє визначити хірургічну тактику для лікування указаної патології. В результаті математичних розрахунків на створеній моделі анкілозірованного суглоба визначено оптимальне для ходіння положення стопи при виконанні артродеза. Розроблені різноманітні види функціональних полімерних ортезів, ефективність яких на етапах лікування гнійних пошкоджень суглобапідтверджена практикою. Запропонований системно-інтегрований підхід до лікування гнійно-некротичних пошкоджень гомілковостопного суглоба дозволяє досягти ліквідації запалювального процесу з відновленням функції кінцівки в найбільш короткий термін після травми.Документ Гнійно-некротичні ускладнення після оперативних втручань на кульшовому суглобі(1999) Масандіка Хриспін Самсон; Masandika Chrispin SamsonДисертацію присвячено факторам ризику, які впливають на виникнення, перебіг та наслідки гнійно-некротичних процесів у ділянці кульшового суглоба після виконання реконструкційно-відновлювальних операцій на ньому з приводу травматичних пошкоджень та їх наслідків, а також захворювань різноманітного генезу, діагностиці і лікуванню ранніх та пізніх глибоких гнійно-некротичних процесів з деталізацією помилок, які зустрічаються та призводять до ускладнень або посилюють їх перебіг. У роботі обгрунтовано доцільність проведення ранньої повторної хірургічної обробки оперованого суглоба та параартикулярних тканин при наявності ознак запалення і загрозі розвинення глибокого нагноєння, що сприяє збереженню компонентів суглоба або ендопротеза. Наведено особливості рентгенологічних та метаболічних проявів гнійно-некротичних процесів. Показано посилюючу дію захворювань печінки, підшлункової залози, нирок та шлунка на перебіг гнійно-некротичних процесів і тривалість реабілітації. Дано пропозиції з профілактики розвитку ускладнень гнійно-некротичного характеру у різні періоди лікування пацієнта.Документ Гостре руйнування колінного суглоба в умовах диспластичного вивиху надколінка(1998) Міренков К.В.; Mirenkov K.V.Дисертацію присвячено питанням діагностики і раннього хірургічного лікування синдрому порушення рівноваги надколінка (СПРН) за умов гострого руйнування колінного суглоба. В дисертації представлена характеристика особливостей руйнування анатомічних структур колінного суглоба внаслідок диспластичного вивиху надколінка. Визначена залежність характеру і обсягу руйнування суглоба від рівня диспластичних аномалій. Встановлено, що найбільш тяжкі ушкодження відбуваються у колінних суглобах з мінімальними диспластичними змінами. Визначені можливості магніто-резонансного томографа у вивченні особливостей будови, біомеханіки суглоба, візуалізапії гострих ушкоджень тощо. Розроблені кількісні МР-томометричні критерії дисплазії колінного суглоба, що дало можливість більш індивідуально планувати обсяг хірургічної корекції. Вдосконалено хірургічну тактику лікування СПРН за умов гострого руйнування суглобу, яка спрямована на відновлення пошкоджених тканин і повноцінну корекцію артикуляції надколінка. Практичне використання рекомендованої ранньої діагностики та хірургічного втручання при СПРН в умовах гострого руйнування гарантує ефективне його лікування, яке попереджає рецидиви і розвиток диспластичного артрозу.Документ Диагностика и хирургическое лечение стенозирующего диспластического спондилолистеза(2005) Грунтовский А.Г.Документ Діагностика та хірургічне лікування передньо - медіальної нестабільності колінного суглоба на ранніх стадіях ревматоїдного артриту(2001) Гужевський І.В.; Guzevsky I.V.Робота присвячена питанням оптимізації діагностики та підвищення ефективності хірургічного лікування хворих на ранніх стадіях ревматоїдного артриту (РА) з синдромом передньомедіальної нестабільності колінного суглоба (ПМНКС). Запропоновані нові сонографічні симптоми ПМНКС. На підставі власних клінічних спостережень 119 хворих, сонографічного дослідження капсульне-зв’язкового апарату колінного суглоба та аналізу даних літератури систематизовані фактори патогенезу ПМНКС у обраної категорії хворих. Керуючись уявленням про механізми розвитку ПМНКС, автором вперше у вітчизняній літературі розроблені диференційовані показання до обсягу Лікувально-профілактичних операцій та запропонована методика реконструкції передньомедіальної зони капсульно - зв’язкового апарату колінного суглоба на ранніх стадіях РА. У всіх хворих з ПМНКС реконструкція передньомедіальної зони за методикою автора, яка була виконана одночасно з синовектомією, забезпечила зникнення суб’єктивного відчуття невпевненості. У 2-х випадках, при відсутності скарг на нестійкість колінного суглоба, спостерігався позитивний симптом («1+») «передньої висувної шухляди». У хворих з ПМНКС на ранніх стадіях ревматоїдних уражень колінного суглоба синовектомія з реконструкцією передньомедіального відділу КЗАКС дозволяє отримати 77,3 % добрих та 22,7 % задовільних результатів.Документ Діафізірні переломи довгих кісток, що не зрослися (чинники ризику, діагностика, лікування)(2002) Романенко К.К.; Romanenko K.K.Аналіз можливих чинників ризику розвитку дисрегенерації кісткової тканини після переломів плечової та великогомілкової кісток проведено з використанням методів непараметричної статистики. Встановлено, що статистично значущими є травма високої інтенсивності та оскольчастий характер перелому. На підставі рентгенологічних, морфологічних та біохімічних досліджень зон дисрегенерації встановлено наявність серед дослідженої групи різних видів дисрегенерації: перелом, що уповільнено зростається; гіпертрофічний, оліготрофічний та гіпотрофічний види дисрегенерації та дисрегенерація з дефектом кісткової тканини. Біохімічними дослідженнями сироватки крові підтверджено виділення гіпертрофічного та гіпотрофічного видів. Експериментальні дослідження показали, що нестабільна фіксація уламків та інфікування Staph. aureus призводять до формування тканини неостеогенного характеру та пролонгації остеорепарації. Розроблено та обґрунтовано диференційований підхід до лікування хворих з різними видами дисрегенерації.Документ Експериментальне обґрунтування використання гіпервисокочастотного випромінювання при травматичних і дистрофічних порушеннях у кістковій і хрящовій тканинах.(1999) Маколінець В.І.; Makolinets V.I.У дисертації запропоновано концепцію, що стосується терапевтичних можливостей раніше не використовуваного субміліметрового діапазону хвиль в області гіпервисокочастотного випромінювання. Створено алгоритм інформативних лабораторних тестів, який дозволив уперше експериментально обгрунтувати на інтактних тваринах енергетичний, анаболічний та імуномодулюючий ефект гіпервисокочастотного випромінювання. Створено спеціалізовану лазерну ГВЧ установку для медико-біологічних цілей. На моделях транскортикального дірчастого дефекту стегнової кістки і посттравматичної дистрофії хребтових сегментів, індукованої порушенням трофіки, виявлена здатність опромінення оптимізувати і стимулювати відновлювальні процеси. Установлено залежність ефективності гіпервисокочастотного опромінення від інтенсивності, сумарної дози, щільності біологічно активних точок на поверхні шкіри та стадії посттравматичного процесу. Проведено апробацію запропонованого нового фізіотерапевтичного методу на волонтерах, які хворіють на остеохондроз хребта. Розкрито фізико-хімічну сутність і виділено роль основних тригерних механізмів, що зумовлюють терапевтичний ефект гіпервисокочастотного випромінювання. Розроблено технологію застосування електромагнітних хвиль нетеплової інтенсивності для корекції імунологічних і метаболічних порушень. Розроблено новий науковий напрямок в області медико-біологічних знань, який доповнив арсенал немедикаментозних методів лікування ортопедо-травматологічних захворювань.Документ Закрытые переломы диафиза бедра(1914) Вегнер К.Ф.Протягом останніх трьох десятиліть, - тобто з часу введення асептики і блискучого розвитку порожнинної хірургії, що настав у зв'язку з нею. з часу введення асептики і блискучого розвитку порожнинної хірургії, що настав, у зв'язку з нею, - повсюдно в університетських клініках природним чином відтіснилося одне загальновідоме явище: лікування переломів у них поступово відходило на другий план, бо природно, що за величезного й різноманітного клінічного матеріалу і за цілком повної длi кожного клінічного припущення необхiдностi розширювати свою увагу на всю широку сферу діяльності клінічної та оперативної хірургії, переломи не тільки не могли привертати до себе надто великий інтерес, але нерідко траплялося й те, що переломи за простим первинним діагнозом відсилалися так, ніби вони на багато тижнів займали ліжко, яке можна було б продуктивно використати для набагато цікавіших випадків оперативної хірургії. Коли після закінчення такого терміну нарешті доводилося видаляти цю товсту, нерухому й непроникну гіпсову стіну, яку я стереотипно щоразу ставив між мною й переломом, коли я нарешті виймав кінцівку з її гіпсової труни, то зазвичай доводилося після цього впадати у велику помилку, а саме: констатоване вкорочення кінцівки, отриману в ній деформацію, утворену непереборну нерухомість і атрофію суглобів тощо. визнавати наслідком перелому, а не прямим наслідком мого гіпсування, Тим часом із введенням закону про страхування від нещасних випадків обставини різко змінилися: підвищилися вимоги стосовно лікування переломів, підвищився попит на такі способи лікування, які давали б найменший ступінь інвалідності, тобто приводячи до анатомічної втрати працездатності, тобто до анатомічної втрати працездатності, а не до втрати працездатності. тобто приводячи до анатомічно правильного дослідження, приводили-б у той самий час і до якомога повного відновлення функцій. Отже, стало зрозумілим, що лікувати переломи "як і раніше" вже не можна було. Це було в перших роках нового сторіччя. У той час треба було зовсім не читати медичних журналів для того, щоб не чути про ті чудові і для нас зовсім незрозумілі й загадкові результати, які досягалися в кельнській граж данській лікарні в Bardenheuera, який до всіх переломів застосовував принцип постійного витягування без усяких іммобілізувальних пов'язок. Однак застосування Bardenheuer'овських способів у заводській лікарні виявилося абсолютно неможливим. Для цього потрібна була спеціальна обстановка, навчений персонал, а насамперед - час, що спеціально цьому ділу присвячується. А цього заводська лікарня дати не могла. Цю задачу практично розв'язала Рада З'їзду гірничо-промисловців півдня Росії: засновано було в Харкові центральну лікарню (Медико-механічний Інститут) для гірничоробочих, які постраждали від нещасних випадків. У цій лікарні відразу ж удалося створити всю необхідну обстановку для того, щоб широко розвинути справу лікування переломів і присвятити їм усю ту увагу й усю ту турботу, без яких успiшне лікування переломів немислиме.** У такий спосіб нам стало можливим, поступово вдосконалюючись у техніці застосовуваних способів, домогтися постановки справи лікування переломів на ті фізіологічні основи, які становлять сутність вчення Zuppinger'а: рясний клінічний матеріал, що пройшов за 6 років через Медико-механічний інститут, змусив нас на практиці переконатися в тому, що лікування перелому тільки тоді ведеться правильно, коли об'єктом наших терапевтичних заходів є не тільки переламана кістка, а й уся мускулатура даної кінцівки. За ці 6 років через наші руки пройшло 93 випадки закритих переломів діафіза стегна. Мої висновки з короткого огляду поступового розвитку вчення про переломи з критичною оцінкою різних методів лікування їх, і результати зібраних мною практик за минулі 6 років спостережень у справі лікування діафіза стегна я і постараюся викласти в цій роботі...