2022, №1-2
Постійний URI для цієї колекції
Перегляд
Останні подання
Документ Міжнародний консенсус щодо профілактики венозної тромбоемболії в пацієнтів після ортопедичних утручань(2022) Бондаренко С.Є.; Мальцева В.Є.; Висоцький О.В.Документ Хірургія сарком таза (огляд літератури)(2022) Малик Р.В.; Головіна Я.О.; Вирва О.Є.Ураження кісток таза пухлинними процесами є складною патологією для лікування й отримання добрих функціональних результатів. Близько 10‒15 % усіх первинних злоякісних пухлин локалізуються в кістках таза. Мета. Вивчити наукову літературу для виявлення ключових історичних науково-практичних досягнень, які вплинули на етапи розвитку хірургії сарком таза. Методи. Вивчити публікації з пошукової системи Google, електронних баз PubMed, Google Scholar, архівів спеціалізованих журналів й інших джерел науково-медичної інформації. Результати. Історія розвитку та вдосконалення лікування хворих на пухлини кісток таза налічує понад 125 років. Серед важливих етапів становлення цієї галузі онкоортопедії можна виділити: поліпшення методів анестезії та реанімації, вивчення та розуміння біології пухлин мезенхімальної тканини, модернізування методів візуалізації неопластичних процесів, розроблення протоколів поліхіміотерапії (ПХТ) та променевої терапії (ПТ), удосконалення резекцій кісток таза та хірургії органів малого таза, можливість 3D-моделювання хірургічних утручань, створення різноманітних штучних і біоматеріалів для заміщення дефектів кісток, критичний погляд щодо оцінювання результатів та ускладнень лікування. Сьогодні в більшості пацієнтів із локальними саркомами кісток таза є можливість виконати органозбережні хірургічні втручання. Проте залишається не до кінця зрозумілим питання щодо реконструкції дефектів кісток таза після масивних резекцій. Реконструкція часто забезпечує кращий функціональний результат ціною більших ускладнень і це впливає на вибір застосованого методу. Висновки. Незважаючи на значні досягнення з моменту першої спроби геміпельвектомії в 1891 р., низка проблемних питань у хірургії пухлин таза залишається невирішеною. Тому продовжуються пошуки адекватнішого, найменш травматичного та функціонально вигідного методу реконструкції післярезекційних дефектів кісток таза з використанням біологічних матеріалів і різноманітних видів індивідуальних/серійних ендопротезів, особливо в разі залучення в процес кульшової западини.Документ Можливість розвитку остеопорозу й аваскулярного некрозу на фоні пандемії COVID-19. Огляд літератури(2022) Притула Н.Ю.; Федотова І.Ф.; Гольбаум М.Б.Пандемія коронавірусу SARS-CoV-2 (COVID-19) спонукала до проведення наукових досліджень. Сформульовано гіпотези щодо його патогенетичних механізмів і лікування, визначено небажані наслідки інфекції. Мета. Надати корисну для клініцистів інформацію про можливі ускладнення з боку опорно-рухової системи після перенесеного COVID-19 для вчасного застосовування ефективних методів їхньої профілактики. Методи. Електронні бази даних PMC, PubМed і Scopus використано для пошуку джерел інформації, опублікованих із грудня 2019 до грудня 2021 року. Переглянуто повний текст статей, щоб підтвердити їхню відповідність зазначеній меті огляду. Результати. Пацієнти після важкого перебігу SARS-CoV-2 мають високий ризик виникнення таких ускладнень, як остеопороз і аваскулярний остеонекроз, що обумовлено низкою причин. Відмічено, що гіпокальціємію розглядають як показник тяжкості й прогресування перебігу COVID-19. Дефіцит вітаміну D збільшує ризик зараження на COVID-19 і пов’язаний із тяжкістю та зростанням смертності від інфекції. Зменшення проліферації та диференціації остеобластів може спровокувати підвищений рівень цитокінів за умов цитокінового шторму. Гіпоксія, спричинена SARS-CoV-2, є важливим чинником підвищення диференціації й активності остеокластів і, відповідно, посилення остеорезорбції. Установлено взаємозв’язок між розвитком аваскулярного остеонекрозу та тривалим застосовуванням високих доз кортикостероїдів у пацієнтів із тяжким гострим респіраторним синдромом. Висновки. Тривають дослідження щодо ускладнень із боку опорно-рухової системи після COVID-19 для коректного прогнозування й ефективної профілактики. Використовувати кортикостероїди в лікуванні пацієнтів із COVID-19 слід зважено. Необхідно приділяти увагу діагностиці остеопорозу, оскільки в госпіталізованих пацієнтів є багато чинників ризику підвищеної крихкості кісток. Хворим із наслідками інфекції COVID-19 знадобиться комплексний план відновлення та реабілітаційного лікування.Документ Сучасні підходи до моделювання in vivo дегенеративних захворювань хребта(2022) Радченко В.О.; Скіданов М.А.; Ашукіна Н.О.; Мальцева В.Є.; Скіданов А.Г.; Барков О.О.Поширеність захворюваності й інвалідності через поперековий біль у світі постійно зростають. Для зменшення соціально-економічних наслідків дегенеративних захворювань хребта проводять масштабні дослідження, зокрема, із використанням моделей in vivo. Мета. З’ясувати переваги та недоліки різних експериментальних моделей in vivo для вивчення механізмів розвитку дегенеративних порушень у складових хребтових рухових сегментах і тестування методик їхнього лікування. Методи. Проведено пошук джерел літератури в наукових базах PubMed, Google Scholar, Base за ключовими словами Spinal Diseases, Spine Disorder, Intervertebral Disc Degeneration (Repair), Facet Joint Degeneration (Repair), Animal Model, Facet (Zygapophyseal) Joint Osteoarthritis, Canine (dog), Swine (Pig), Ovine (sheep), Rabbit, Rat, Mice. Глибина пошуку прийнята 10 років. Результати. Для вивчення механізмів розвитку дегенеративних порушень у хребтових рухових сегментах або випробовування лікувальних стратегій використовують лабораторних гризунів, свиней, кіз, собак, овець, приматів. Дослідження на великих тваринах виконують завдяки порівнянним розмірам, анатомії, біомеханіці та гістологічній структурі тіл хребців і міжхребцевих дисків. Через природну дегенерацію з віком привабливими для вивчення механізмів розвитку дегенеративних захворювань хребта є моделі на собаках та альпаках. Проте експерименти на великих тваринах обмежені високою вартістю та вимогами біоетики. Перспективним є використання кролів, щурів, мишей. У них дегенеративні зміни у хребті моделюють шляхом виконання травматичних ушкоджень (порушення цілісності дуговідросткових суглобів, замикальних пластинок, волокнистого кільця чи драглистого ядра, нуклеотомії, дискектомії) і введення хімічних агентів. Висновки. Перевагою лабораторних гризунів перед великими тваринами в якості моделей для вивчення механізмів розвитку дегенеративних захворювань хребта і тестування методик їхнього лікування є простота застосування та легкість відтворювання, економічна й етична виправданість. Проте обирати модель необхідно ретельно відповідно до завдань дослідження.Документ Ефективність екстракорпоральної ударно-хвильової терапії під час лікування пацієнтів з ортопедо-травматологічними захворюваннями верхніх кінцівок (огляд літератури)(2022) Бабуркіна О.П.; Овчинніков О.М.; Блудова М.О.Останніми роками набуває популярності такий метод консервативного лікування ортопедо-травматологічних захворювань, як екстракорпоральна ударно-хвильова терапія (ЕУХТ). Мета. Огляд сучасних (за останні 5 років) джерел літератури щодо використання ЕУХТ під час лікування ортопедо-травматологічних захворювань верхньої кінцівки. Методи. Проаналізовано публікації з пошукової системи Google, баз PubMed, Medline та інших релевантних джерел науково-медичної інформації з вказанням досліджуваного методу та найпоширеніших ортопедо-травматологічних захворювань верхньої кінцівки: «ESWT (Extracorporeal Shockwave Therapy) AND fracture», «ESWT AND tendonitis», «ESWT AND subacromial impingement syndrome», «ESWT AND adhesive capsulitis», «ESWT AND frozen schoulder», «ESWT AND trigger finger», «ESWT OR AND lateral epicondylitis», «ESWT AND medial epicondylitis», «ESWT AND ostheoarthritis», «ESWT AND tendinopathy», «ESWT AND injure». Результати. Загалом знайдено 272 наукові статті. Із пошуку виключено роботи, які стосуються гістологічних, біомеханічних та експериментальних досліджень, ран, опіків і післяінсультних змін верхніх кінцівок, захворювань інших локалізацій, а також методик консервативного та хірургічного лікування. Відібрано для аналізу 51 статтю. Визначено, що ЕУХТ використовують у лікуванні латерального епікондиліту; кальцифікуючого тендиніту м’язів плеча; тендинопатій, часткових ушкоджень м’язів обертачів плеча; субакроміального імпінджмент синдрому; адгезивного капсуліту плеча; незрощених переломів і таких, які повільно зростаються; човноподібної кістки зап’ястка; захворювань кисті (синдрому карпального каналу, клацаючого пальця, контрактури Дюпюітрена, тендинопатій); переломів плечової кістки та ключиці; тендинопатії дистального сухожилка двоголового м’яза плеча. Висновки. ЕУХТ є сучасним та ефективним методом консервативного лікування ортопедо-травматологічних захворювань верхньої кінцівки і може бути використаним як самостійно, так і в комбінації зі стандартними способами консервативного лікування. Ключові слова. Ударно-хвильова терапія, ортопедо-травматологічні захворювання верхніх кінцівок, консервативне лікування, тендиніт, тендинопатія, перелом.Документ Перший досвід індивідуального ендопротезування плечового суглоба за умов посттравматичної деформації суглобової западини лопатки (випадок із практики)(2022) Головаха М.Л.; Бондаренко С.А.; Гриценко О.О.; Погарський А.Ю.Тотальне ендопротезування плечового суглоба (анатомічне або реверсивне) набуло значної популярності, але складність встановлення гленоїдного компонента обумовлює розвиток 30–50 % механічних ускладнень і виконання ревізійних операцій. Для спрощення встановлення імплантата гленоїда використовують індивідуальний інструмент не звичного дизайну. Мета. Навести клінічний випадок індивідуального моделювання імплантата гленоїда, виготовленого методом 3D-друку, для реверсивного ендопротезування плечового суглоба хворого на застарілий вивих головки плечової кістки. Методи. Пацієнт, 52 роки, звернувся зі скаргами на сильний біль і порушення функції кінцівки через 4 роки після переломовивиху головки лівої плечової кістки, який не був вправлений. Складністю надання допомоги була наявність значного імпресійного дефекту Hill-Sachs та переднього краю суглобової поверхні лопатки, остеоартроз IV ст. Результати. Для вирішення проблеми було побудовано тривимірну модель суглобової западини лопатки на основі результатів комп’ютерної томографії та виготовлений її пластиковий макет за допомогою 3D-друку. Спроєктований індивідуальний аугмент для встановлення гленосфери реверсивного ендопротеза. В імплантаті виконано латералізацію центра обертання на 5 мм і нахил гленосфери донизу на 5°. Канал для ніжки імплантата й отвори для гвинтів змодельовані так, щоб вони пройшли в наймасивніших частинах лопатки. Розроблено індивідуальний інструмент для встановлення цього компонента та проведення фіксувальних гвинтів. Під час хірургічного втручання підготовлені інструменти й імплантат дозволили встановити пацієнту реверсивний ендопротез і отримати найближчий позитивний результат. Висновки. Застосування тривимірного моделювання з 3D-друком доцільно використовувати у випадках реверсивного ендопротезування плечового суглоба в пацієнтів зі застарілими вивихами головки плечової кістки та значними дефектами суглобової поверхні лопатки. Ключові слова. Плечовий суглоб, застарілий вивих, ендопротезування.Документ Хірургічна корекція таза після консолідації перелому в неправильному положенні(2022) Ріхтер О.А.Неправильне зрощення та незрощення кісток таза є ускладненням лікування його ушкоджень, які переважно виникають за переломів 61С за класифікацією АО/OTA. Мета. Проаналізувати результати хірургічного лікування перелому таза, що зрісся зі залишковою деформацією, та довести важливість ретельного планування реконструктивних операцій зі застосуванням 3D-моделювання. Методи. Описано клінічний випадок лікування хворої, яку прооперовано з використанням трьохетапної корекції на пізніх термінах. Ефект лікування оцінено за шкалою IPS. Результати. Під час обстеження виявлено множинні переломи кісток таза та вивихи (тип 61 С3 за АО/OTA). Виконано хірургічне втручання в три етапи. Перший: перкутанно проведено 2 спиці через ліве крижово-клубове зчленування на рівні SI‒SII до зони запланованої остеотомії крижової кістки; через парамедіанний доступ справа виконано повздовжню остеотомію крижової кістки через зону попереднього перелому, мобілізація латерального фрагмента. Другий: пересічення симфізу, остеотомія лобкової кістки по місцю неправильного зрощення, репозиція, фіксація модельованою реконструктивною пластиною та стандартними гвинтами; репозиція правого тазового напівкільця. Третій: адекватне закриття задньої рани. Для контролю здійснено КТ таза та порівняльне оцінювання основних проєкцій і зображень на 3D-реконструкції та фронтальних зрізах. Через 4 міс. після операції пацієнтка здійснює повне осьове навантаження, продовжує реабілітацію. Больовий синдром відсутній. Функціональний результат — 90 балів за шкалою IPS. Висновки. Пізня хірургічна корекція ускладнень після переломів таза складна під час виконання та пов’язана з великою кількістю важких ускладнень. Ключем до лікування переломів таза та їхніх наслідків є ретельне передопераційне планування. Найкращою профілактикою пізніх реконструкцій є правильне первинне лікування. Це потребує наявності спеціалізованих медичних центрів з експертами-фахівцями, необхідним обладнанням і визначеним протоколом.Документ Аналіз результатів лікування пацієнтів із переломами кульшової западини(2022) Вирва О.Є.; Ватаманіца Д.Б.Лікування пацієнтів із переломами кульшової западини (КЗ) залишається складним завданням для ортопедів-травматологів. Такі переломи відомі своїми небезпечними ускладненнями та наслідками, які призводять до інвалідизації. Мета. Проаналізувати результати лікування пацієнтів із переломами КЗ та ускладнення, які виникають залежно від характеру травми і способу лікування, оцінити ефективність наявних методів запобігання розвитку цих ускладнень. Методи. Ретроспективне дослідження здійснено на підставі аналізу історій хвороби 89 пацієнтів (вік 17‒75 років, 22 жінки та 67 чоловіків) із переломами КЗ у різні терміни після травми. Первинне лікування більшість осіб одержала в інших установах. Діагностичні заходи: клінічне обстеження; оглядова рентгенографія таза, яку за умов гострої травми доповнювали КТ-обстеженням; за показаннями — УЗД черевної порожнини, рентгенографія грудної клітки, МРТ головного мозку, електронейроміографія кінцівок. Результати. Більшість переломів КЗ виникло внаслідок ДТП. Найпоширеніші типи — А1 і В1 за класифікацією АО/ASIF. Систему скелетного витягнення застосовано частіше на етапі первинного лікування. Під час хірургічного втручання використано переважно доступ Кохера-Лангенбека й остеосинтез для стабілізації задньої стінки та колони КЗ. Незважаючи на обрану лікувальну тактику, виявлено типові для переломів КЗ ускладнення — коксартроз, асептичний некроз головки стегнової кістки. Їхня клінічна маніфестація з порушенням функції кульшового суглоба відбувалася протягом року після травми. Визначені ускладнення привели до необхідності ендопротезування в 67 (75,3 %) випадках із 89. У 8 пацієнтів проведено первинне ендопротезування в гострому періоді травми, що дозволило швидше відновити функцію суглоба з ліпшими функціональними результатами порівняно з рештою постраждалих. Висновки. Первинне ендопротезування в разі переломів КЗ є ефективним лікувальним заходом, який дає змогу відновити функцію кульшового суглоба в найкоротший термін і попередити розвиток типових ускладнень.Документ Результати тотального ендопротезування кульшового суглоба в пацієнтів зі зниженою мінеральною щільністю кісткової тканини(2022) Філіпенко В.А.; Баднауі А.А.; Бондаренко С.Є.; Карпінська О.Д.Тотальне ендопротезування кульшового суглоба (ТЕКС) є одним із найпоширеніших і клінічно успішних хірургічних утручань для усунення болю та покращення функції ходьби у хворих на остеоартроз III–IV стадій. Низька мінеральна щільність кісткової тканини (МЩКТ) впливає на виживаність імплантатів після ТЕКС та є причиною подовшення термінів відновлення. Мета. Проаналізувати результати ТЕКС у пацієнтів із нормальною та зниженою МЩКТ протягом року після операції. Методи. Обстежено 49 пацієнтів (вік 30‒75 років) до та після безцементного ТЕКС. За результатами двофотонної рентгенівської абсорбціометрії до операції їх розподілили на дві групи: І, нормальна МЩКТ — 27 (55,1 %) хворих, T-критерій на рівні проксимального відділу неураженої стегнової кістки ‒1 та більше; ІІ, знижена МЩКТ — 22 (44,9 %), T-критерій менший за ‒1. МЩКТ, біль за ВАШ і функцію оперованої кінцівки за шкалою Харріса оцінювали до ТЕКС та через тиждень; 2, 6, 12 міс. Біомеханічні обстеження опороспроможності кінцівки виконані до операції та через 6 міс. після неї. Результати. На всіх термінах спостереження показник за ВАШ у пацієнтів ІІ групи виявився статистично значущо гіршим, проте больовий синдром паралельно знижувався. Суттєво менший бал за шкалою Харріса у хворих ІІ групи визначено до операції та після неї до 2 міс. спостереження, через 6 міс. показники стали статистично близькими. За результатами статографії незалежно від МЩКТ до лікування опора на хвору кінцівку в середньому була на (12,7 ± 9,2) % меншою, ніж на здорову (р = 0,019). Через 6 міс. після ТЕКС різниця навантаження на стопи була несуттєвою (р = 0,675). Висновки. Через рік після ТЕКС відновлення функції за шкалою Харріса встановлено в обох групах. Проте цей процес у пацієнтів зі зниженою МЩКТ відбувався повільніше: лише через 6 міс. після хірургічного втручання показник вирівнявся з групою з нормальною МЩКТ. Через 6 міс. після хірургічного втручання в пацієнтів обох груп зафіксовано відновлення опори на прооперовану кінцівку під час двохопорного стояння.Документ Менеджмент остеоартриту в умовах COVID-19(2022) Сулима В.С.; Філяк Ю.О.; Воронич В.О.Регулярний перегляд менеджменту остеоартриту світовими асоціаціями зумовлений не лише епідеміологічними особливостями поширення хвороби у 80 % населення віком понад 55 років, а й наявними в них коморбідними захворюваннями. Ця вікова група суспільства має найбільший ризик сприйнятливості та важкий перебіг COVID–19. Мета. Виявити особливості покрокового алгоритму лікування хворих на остеоартрит в умовах пандемії СOVID-19. Методи. Проаналізовано інформацію про особливості нефармакологічних і фармакологічних призначень за покроковим алгоритмом лікування хворих на остеоартрит із 227 опублікованих наукових джерел, із яких обрано 54 видання з достовірною доказовою базою. Результати. Лікування хворих на остеоартрит в умовах пандемії потребує корекції, що зумовлено використанням препаратів із певними фармакокінетичними та фармакодинамічними властивостями, які можуть нетипово чи негативно вплинути на системи організму. Проаналізовано кожний із 4 кроків алгоритмів лікування пацієнтів із остеоартритом з урахуванням патофізіологічних особливостей перебігу хронічного захворювання суглобів і гострого вірусного ураження респіраторного відділу легень. Відмічено, що попри високу варіативність методів лікування хворих на остеоартрит, рішення щодо тактики слід приймати зважаючи на індивідуальні особливості організму та коморбідні захворювання. Зауважено на зваженості прийняття рішення щодо призначення кортикостероїдів та нестероїдних протизапальних препаратів. Запропоновано корекцію комплексу лікувальних заходів на кожному кроці алгоритму, що дозволить запобігти загостренню хронічного враження суглобів у несприятливій ситуації пандемії COVID-19. Висновки. Ретельний пошук в опублікованих доказових джерелах особливостей впливу нефармакологічних і фармакологічних засобів лікування хворих на остеоартрит дозволить ефективно використовувати їхню дію за покроковим алгоритмом під час небезпечної пандемічної ситуації.Документ До питання про гіпердіагностику вертеброгенних синдромів(2022) Федотова І.Ф.; Притула Н.Ю.; Коверник О.В.Хребет посідає особливе місце в складній анатомічній конструкції людського організму та є, з одного боку, центром статики та руху, із іншого — захисним каркасом для нервових корінців і спинного мозку. Широкі зв’язки структур хребтового каналу з іншими органами обумовлюють їхню участь у формуванні безлічі різних синдромів. Можна впевнено констатувати, що афоризм «усі хвороби — від нервів» поступився першістю тезі «всі хвороби — від хребта». Проте важливо чітко диференціювати вертеброгенно обумовлені синдроми від сомато-неврологічних проявів різноманітних захворювань. Мета. Звернути увагу широкого лікарського загалу на проблему гіпердіагностики вертеброгенно обумовлених синдромів. Методи. Проаналізовано релевантну літературу в спеціалізованих джерелах за останні 10 років і власний 25-річний досвід у ДУ «ІПХС ім. проф. М. І. Ситенка НАМН України». Результати. Власний досвід та опублікована інформація вказують на поліморфізм скарг, з якими пацієнти звертаються до вертебролога. Розглянуто синдроми, асоційовані зі змінами у шийному, грудному та поперековому відділах хребта. Акцентовано увагу на їхніх анатомічних особливостях. Указано на необхідні дослідження для диференційної діагностики вертеброгенного походження клінічних проявів від інших захворювань залежно від рівня хребта. Висновки. Не слід плутати діагноз вертеброгенні порушення та захворювання, які не мають прямого відношення ані до хребта, ані взагалі до опорно-рухової системи. Таке ставлення може позбавити лікаря можливості діагностувати наявне «невертеброгенне захворювання». Лише комплексний і ретельний аналіз клінічних і параклінічних даних, злагоджена й узгоджена робота лікарів усіх спеціальностей дають змогу встановити точний діагноз, який забезпечить патогенетично обумовлене лікування.Документ Дослідження деформацій кісткового регенерату за різних варіантів остеосинтезу кісток гомілки в разі їхнього уродженого псевдоартрозу(2022) Хмизов С.О.; Кацалап Є.С.; Карпінський М.Ю.; Яресько О.В.Уроджений псевдоартроз кісток гомілки супроводжується її вкороченням і деформацією. Питання щодо вибору оптимальної методики хірургічного лікування залишається відкритим. Мета. На математичній моделі вивчити відносні деформації регенерату (ВДР) у зоні псевдоартрозу кісток гомілки за різних варіантів остеосинтезу. Методи. Моделювали зону незрощення кісток гомілки в нижній третині та 4 варіанти остеосинтезу: інтрамедулярним стрижнем і спицею (1); стрижнем, спицею та кістковим трансплантатом у вигляді блока на великогомілкову (2) або на обидві (3) кістки; стрижнем, спицею та кістковим трансплантатом на обидві кістки гомілки з обгорненням титановою сіткою (4). Використано ротаційно стабільний і нестабільний стрижні. Під дією навантаження на стискання та кручення визначали величини ВДР у зоні псевдоартрозу. Результати. У разі остеосинтезу варіанта 1 інтрамедулярні стрижні обох типів (через осьову рухомість їхніх елементів) не забезпечують мінімальну деформацію регенератів обох кісток, тому виникає можливість їхнього зростання в процесі росту пацієнта. Блоки кісткових трансплантатів (варіант 2 і 3) приймають на себе частину стискального навантаження та рівень ВДР кісток знижується до 20 разів. Ротаційно стабільний стрижень є кращим за умов навантажень на кручення, оскільки ВДР великогомілкової кістки знижується в 20 разів. Проте блоки з кісткових трансплантатів нівелюють цю перевагу, забезпечуючи ротаційну стабільність фрагментів кісток гомілки. Використання титанової сітки надає додаткову міцність фіксації фрагментів обох кісток гомілки та рівень ВДР кісток знижується на 10 % відносно моделей остеосинтезу з блоком трансплантатів за обох варіантів навантаження. Висновки. Застосування лише інтрамедулярних стрижнів, які «зростають» призводить до найбільших деформацій регенератів. Стрижень із ротаційною стабільністю є кращим за умов навантаження на кручення. Блоки з кісткових трансплантатів знижують рівень ВДР кісток гомілки до рівня менш ніж 0,1 % за обох варіантів навантаження, а титанова сітка — додатково на 10 %.Документ Хірургічне лікування важких вальгусних деформацій першого пальця стопи у дорослих(2022) Прозоровський Д.В.; Бузницький Р.І.; Романенко К.К.Лікування статичних деформацій переднього відділу стопи з вальгусною деформацією першого пальця стопи залишається і на сьогодні актуальним. Мета. Проаналізувати результати хірургічного втручання пацієнтів із hallux valgus важкого ступеня з використанням коригувальної проксимальної клиноподібної остеотомії I плеснової кістки та коригувального Lapidus артродезу. Методи. Оцінено результати хірургічного втручання в 104 жінок (147 стоп) із hallux valgus важкого ступеня за класифікацією Mann. Вік — 27‒65 років, час спостереження в післяопераційному періоді — від 10 міс. до 5 років. Проведено: 65 (56,0 %) випадків — коригувальна проксимальна клиноподібна остеотомія I плеснової кістки з фіксацією LCP-пластиною або гвинтами; 51 (44,0 %) — коригувальний артродез I плесноклиноподібного суглоба з фіксацією LCP-пластиною. Усім пацієнтам виконано операцію Шеде та латеральний реліз капсули І плеснофалангового суглоба з теноаддукторотомією. Оцінювали результати лікування на підставі даних рентгенографії та за бальною шкалою AOFAS. Результати. Після виконання остеотомії I плеснової кістки в 58 (89,2 %) пацієнток результат лікування класифіковано як добрий, у 7 (10,8 %) —задовільний. Покращення середньої оцінки становило 42 бали. Після застосування Lapidus артродезу в 47 (92,2 %) випадках результат лікування добрий, у 4 (7,8 %) — задовільний, покращення середньої оцінки — 40 балів. Висновки. За умов хірургічного лікування hallux valgus проксимальну коригувальну клиноподібну остеотомію I плеснової кістки в деяких випадках слід поєднувати з дистальною коригувальною остеотомією I плеснової кістки, що обумовлено збільшенням кута PASA. Методика Lapidus артродезу дає змогу мінімізувати можливі рецидиви деформації на відміну від традиційних коригувальних остеотомій I плеснової кістки завдяки формуванню анкілозу I плесноклиноподібного суглоба, але має довші терміни консолідації та ризики незрощення.Документ Ефективність протидії навантаженням на кручення різних варіантів остеосинтезу відламків гомілки (за результатами математичного моделювання)(2022) Карпінський М.Ю.; Строєв М.Ю.; Березка М.І.; Григорук В.В.; Яресько О.В.Останнім часом спостерігається тенденція до високих статистичних показників кількості переломів кісток нижніх кінцівок (47,3 %), із яких діафізарні переломи кісток гомілки становлять 45‒56 %. Мета. Провести порівняльний аналіз напружено-деформованого стану моделей гомілки з переломом великогомілкової кістки під впливом навантаження на кручення за різних варіантів остеосинтезу та залежно від ваги пацієнта. Методи. Моделювали перелом у середній третині діафіза великогомілкової кістки та три види остеосинтезу — за допомогою апарата зовнішньої фіксації (АЗФ), накісткової пластини й інтрамедулярного стрижня. До великогомілкового плато кістки прикладали крутний момент величиною 7 Нм та 12 Нм. Результати. Визначено, що зміни величин напружень у кістковій тканині лінійно залежать від ваги пацієнта. За умов моделювання стабілізації перелому за допомогою АЗФ та інтрамедулярного стрижня напруження в ділянці перелому виявилися значно нижчими за рівень показників неушкодженої кістки. У цій самій зоні в моделі з накістковою пластиною значення рівня напружень були меншими за модель із неушкодженою кісткою, але зі збільшенням ваги пацієнта до 120 кг ці показники майже вирівнялися. У дистальному відділі великогомілкової кістки найвищий рівень напружень зафіксовано в моделі з остеосинтезом інтрамедулярним стрижнем, а в проксимальному — напруження, які перевищили показники моделі з неушкодженою кісткою, визначено за умов використання АЗФ. У металевих конструкціях найбільші напруження виявлено в накістковій пластині. Висновки. Найбільші напруження в зоні перелому (5,8‒9,9 МПа) та на металевій конструкції (360,0‒617,0 МПа) зафіксовано в моделі з накістковою пластиною. У моделі з АЗФ у зоні перелому напруження були на рівні 0,1‒0,2 МПа, у проксимальному відділі великогомілкової кістки — 6,3‒10,8 МПа, у моделі з інтрамедулярним стрижнем — 0,1‒0,2 МПа та 0,5‒0,9 МПа відповідно. У дистальному відділі напруження в останній моделі залишилися високими — 11,7‒20,1 МПа.Документ Системний підхід до хірургічного лікування пацієнтів із пухлинами довгих кісток зі застосуванням кісткових сегментарних алоімплантатів(2022) Головіна Я.О.Найпоширенішими методиками заміщення післярезекційних дефектів кісток у пацієнтів із пухлинами є модульне й індивідуальне ендопротезування, біорекоструктивні втручання. Потребують вирішення питання: удосконалення й розроблення методик фіксації сегментарних алоімплантатів і кістки реципієнта, вивчення процесів ремоделювання кісткової тканини за умов кісткової алопластики та дії цитостатиків (хіміотерапевтичних препаратів), поліпшення якості сегментарних алоімплантатів. Мета. Визначити показання до алопластичного заміщення післярезекційних дефектів довгих кісток (та його видів) у пацієнтів зі злоякісними пухлинами кісток. Методи. Проведено експериментальні дослідження для вивчення морфологічних, біомеханічних, біохімічних змін в експериментальних щурів після кісткової алопластики за різних умов. За допомогою методу скінченних елементів оцінено напружено-деформовані стани в системі «алоімплантат – кістка реципієнта – ендопротез» для визначення найефективнішої методики фіксації алокістки й кістки реципієнта за умов імітування кісткового регенерату на різних термінах після операції. Результати. Доведено ефективність застосування методики алокомпозитного ендопротезування зі ступінчастою остеотомією та додатковою кістковою автопластикою в зоні контакту алоімплантата й кістки реципієнта. Визначено, що використання кісткових алоімплантатів, стерилізованих γ-випромінюванням, у комбінації зі системним введенням цитостатиків призводить до пригнічення кісткоутворення. Розроблено алгоритмізовану схему хірургічного лікування хворих із пухлинами довгих кісток зі застосуванням сегментарних алоімплантатів і запропоновано методики заміщення післярезекційних дефектів кісток для кожної локалізації пухлинних уражень. Проведено клінічну апробацію. Висновки. Сегментарна кісткова алопластика великих післярезекційних дефектів довгих кісток у разі їхнього пухлинного ураження залишається актуальною та перспективною методикою біореконструкції кісток. Чітке дотримання показань до цієї методики дозволить запобігти розвитку ускладнень і повторних операцій.Документ Вплив післяампутаційного больового синдрому та внутрішньокісткових магістральних судин на формування кукси кістки кінцівки(2022) Безсмертний Ю.О.; Шевчук В.І.; Джіанг Я.Дотепер залишається високим відсоток незадовільних результатів ампутацій. При цьому особливе місце займає загоєння кісткового залишку — основного опорного елемента кукси. Мета. Вивчити вплив післяампутаційного больового синдрому та внутрішньокісткових магістральних судин на характер репаративних процесів у куксі кістки. Методи. На 45 кролях проведено три серії дослідів по 15 у кожній з ампутацією стегнової кістки в середній третині та м’язовою пластикою. У 1-й і 2-й серіях під час ампутації до сідничного нерва кукси підводили периневральний катетер. За допомогою нього тваринам протягом 20 днів щодня здійснювали: 1-ша серія — механічне подразнення нерва, 20 хв; 2-га — введення в оточення нерва двічі на добу 0,3 мл 1 % лідокаїну. Тварини 3-ї серії були контролем. Через 1, 3, 6 міс. виконано гістологічне дослідження з наливанням у судини туші (желатинової суміші). Результати. У 1-й серії відбулося різке порушення репаративного процесу: зміна форми та розсмоктування коркової діафізарної пластинки, надломи і деформації кукси, значне розширення живильної артерії та її гілок із перфорацією ендостального регенерату, відсутність формування кісткової замикальної пластинки, порушення мікроциркуляції. У тварин 2-ї серії здебільшого кукси зберігали характерну для діафіза форму і структуру з нормалізацією макро- та мікроциркуляції. У 3-й серії результати формування кукси були кращими, ніж у 1-й, проте гіршими, ніж у 2-й. Висновки. За умови купування больового синдрому після ампутації формується кукса кістки з характерною для діафіза органотиповою формою і структурою, нормалізацією стану кістковомозкових тканин і кровообігу. Швидке та повноцінне формування кісткової замикальної пластинки сприяє редукції гілок живильної артерії та попереджує функціональну розгерметизацію кістковомозкової порожнини. За наявності післяампутаційного больового синдрому виникають значні порушення репаративного процесу з формуванням неповноцінної кісткової замикальної пластинки, пенетрацією її гілками живильної артерії без органотипового формоутворення кукси.Документ Комплексне реабілітаційне лікування після ендопротезування колінних суглобів(2022) Стауде В.А.; Арутюнян З.А.; Радзішевська Є.Б.; Яременко О.Д.; Стауде А.О.Ендопротезування колінного суглоба дозволяє значно поліпшити якість життя пацієнтів з остеоартритом. Проте близько 20 % із них не задоволені результатами хірургічного лікування. Одним із підходів для зниження відсотка незадовільних результатів є застосування нових технологій реабілітації. Мета. Дослідити доцільність та ефективність використання запропонованої системи реабілітації в терміни 2‒3 міс. після ендопротезування колінного суглоба. Методи. Проведено проспективне дослідження пацієнтів після ендопротезування колінного суглоба з приводу остеоартриту. До групи БР увійшли 28 пацієнтів без курсу реабілітації в умовах стаціонару; Р — 30 осіб, які пройшли його через 2‒3 міс. після операції. Групи були порівнянні за віком та індексом маси тіла. Оцінювали показники кута згинання та розгинання в оперованому колінному суглобі через 2‒3 і 5‒6 міс. після операції. Курс реабілітаційного лікування включав: масаж м’язів попереку, сідниць, стегна, гомілки та стопи на оперованій стороні; спеціальні фізичні вправи двічі на день протягом двох тижнів. Для опрацювання результатів використано методи непараметричної статистики. Для визначення статистичної значущості відмінностей незв’язаних вибірок застосовано критерій Манна-Уїтні (КМУ), пов’язаних — Вілкоксона (КВ). Результати. Після курсу реабілітаційних заходів в умовах стаціонару в групі Р показник кута згинання збільшився в 1,3 разу і склав 90° (90°; 100°) (КВ, р < 0,01). У групі БР за цей самий проміжок часу зазначений показник зазнав часткову регресію, склавши 100° (100°; 110°). Показник кута розгинання в групах істотно не змінився. Усі пацієнти групи Р із дефіцитом розгинання колінного суглоба його позбулися, а в групі БР він лише незначно зменшився, але все одно зберігся. Висновки. Використання запропонованої системи реабілітаційного лікування в терміни 2‒3 міс. після операції ендопротезування колінного суглоба дає змогу ефективно відновити обсяг рухів у прооперованому суглобі, знизити ризик виникнення контрактури (особливо на розгинання) та відновити нормальний стереотип ходьби.Документ Актуальні питання формування системи реабілітації постраждалих із переломами довгих кісток кінцівок в умовах воєнного стану(2022) Корж М.О.; Танькут В.О.; Рикун М.Д.; Голубєва І.В.; Беренов К.В.; Андросенкова В.А.Проблема лікування переломів довгих кісток кінцівок (ПДКК) не втрачає актуальності, оскільки серед усіх ушкоджень опорно-рухової системи вони трапляються найчастіше та супроводжуються різноманітними ускладненнями. За даними літератури, у 38 % хворих інвалідність від травм опорно-рухової системи обумовлена її функціональними порушеннями, і в більшості випадків може бути попереджена шляхом дотримання правильних реабілітаційних заходів. Мета. Проаналізувати і визначити найвагоміші чинники для формування програми реабілітації хворих із ПДКК та оцінити ефективність цих заходів. Методи. Проведено медико-соціальний аналіз результатів лікування 63 пацієнтів (41 чоловік і 22 жінки) із ПДКК, у тому числі й з вогнепальними, які отримали лікування в ДУ «ІПХС ім. проф. М. І. Ситенка НАМН України» у 2020‒2021 рр. Із них із множинними ушкодженнями було 63,5 %, у 2020 р. — 64,3 %, у 2021 — 62,8 %. Результати. Проаналізовано клініко-функціональний стан хворих з урахуванням характеру травми і локалізації переломів, залежно від рівня реабілітаційного потенціалу. Визначені та сформульовані основні організаційні принципи надання медичної допомоги і реабілітації постраждалим із ПДДК. Охарактеризовано реабілітаційні групи пацієнтів, визначені головні чинники, які впливають на реабілітаційний потенціал і реабілітаційний прогноз. Сформульовані основні принципи, які необхідно враховувати під час складання індивідуальної програми реабілітації хворих із ПДКК. Висновки. Проведені дослідження показали, що запропоновані принципи створення програми медичної реабілітації для хворих із переломами довгих кісток кінцівок дозволили об’єктивніше обґрунтувати обсяг і терміни відновного лікування на всіх етапах реабілітації та конкретизувати в кожному випадку структуру реабілітаційних заходів, що, насамкінець, дозволило розробити індивідуальні програми реабілітації для цих хворих і покращити результати їхнього лікування.