До питання про гіпердіагностику вертеброгенних синдромів

Abstract

Хребет посідає особливе місце в складній анатомічній конструкції людського організму та є, з одного боку, центром статики та руху, із іншого — захисним каркасом для нер­вових корінців і спинного мозку. Широкі зв’язки структур хребтового каналу з іншими органами обумовлюють їхню участь у формуванні безлічі різних синдромів. Можна впевнено констатувати, що афоризм «усі хвороби — від нервів» поступився першістю тезі «всі хвороби — від хребта». Проте важливо чітко диференціювати вертеброгенно обумовлені синдроми від сомато-неврологічних проявів різноманітних захворювань. Мета. Звернути увагу широкого лікарського загалу на проблему гіпердіагностики вертеб­рогенно обумовлених синдромів. Методи. Проаналізовано релевантну літературу в спеціалізованих джерелах за останні 10 років і власний 25-річний досвід у ДУ «ІПХС ім. проф. М. І. Ситенка НАМН України». Результати. Власний досвід та опублікована інформація вказують на поліморфізм скарг, з якими пацієнти звертаються до вертебролога. Розглянуто синдроми, асоційовані зі змінами у шийному, грудному та поперековому відділах хребта. Акцентовано увагу на їхніх анатомічних особливостях. Указано на необхідні дослідження для диференційної діаг­ностики вертеброгенного походження клінічних проявів від інших захворювань залежно від рівня хребта. Висновки. Не слід плутати діагноз вертеброгенні порушення та захворювання, які не мають прямого відношення ані до хребта, ані взагалі до опорно-рухової системи. Таке ставлення може позбавити лікаря можливості діагностувати наявне «невертеброгенне захворювання». Лише комплексний і ретельний аналіз клінічних і параклінічних даних, злагоджена й узгоджена робота лікарів усіх спеціальностей дають змогу встановити точний діагноз, який забезпечить патогенетично обумовлене лікування.