2023, №4

Постійний URI для цієї колекції

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/2921

Перегляд

Зараз показано 1 - 19 з 19

Історія становлення та діяльності Харківського обласного осередку ВГО «Українська асоціація ортопедів-травматологів»
(2023) Філіпенко В.А.; Золотарьова С.Ю.; Шевченко О.Г.
Епідеміологічні фактори ризику рецидиву грижі міжхребцевого диска поперекового відділу хребта після первинної дискектомії (огляд літератури)
(2023) Радченко В.О.; Піонтковський В.К.; Колесніченко В.А.; Гольбаум М.Б.; Чернишов О.Г.; Палкін О.В.
Первинна дискектомія з приводу грижі міжхребцевого диска (ГМД) поперекового відділу хребта супроводжується швидким регресом симптоматики, проте в 5–15 % випадків реєструється рентгенпозитивний рецидив грижі з відповідними ортопедичними порушеннями, що призводить до повторного хірургічного втручання. Мета. Визначення чинників ризику рецидиву грижі міжхребцевого диска поперекового відділу хребта та їхньої частоти за умов різних методик первинної дискектомії на основі наукового аналізу релевантної літератури. Методи. Аналіз фахових статей, в яких наведено визначення чинників ризику рецидиву ГМД поперекового відділу хребта після первинної дискектомії, за період 2013–2023 рр. у базах даних PubMed, Google Scholar, Medline за ключовими словами «рецидивуюча ГМД поперекового відділу хребта, хірургічні втручання, черезшкірна ендоскопічна поперекова дискектомія, мікродискектомія, ламінектомія, дискектомія, спондилодез». Результати. Відстежено ранні та віддалені результати первинної дискектомії з приводу ГМД із використанням декомпресійних (відкрита дискектомія, мікроендоскопічна дискектомія, черезшкірна дискектомія, ламінектомія, мінідискектомія, ендоскопічна дискектомія) і декомпресійно-стабілізувальних (дискектомія в поєднанні зі спондилодезом) методик. Найбільш успішними виявилися: через рік після операції — ендоскопічна дискектомія (12,4 % реоперацій) та спондилодез (11,8 %); через 10 років після втручання — ламінектомія (14 %) та спондилодез (10 %). Найвищі показники ревізійної дискектомії: через рік після операції — після ламінектомії (18,6 %); через 10 років — відкрита дискектомія й ендоскопічна дискектомія — по 16 %. Висновки. Рецидивуюча грижа міжхребцевого диска є раннім ускладненням первинної дискектомії, частота якого варіює залежно від методики хірургічного втручання та термінів післяопераційного періоду. Найбільш достовірними чинниками ризику є чоловіча стать, вік молодше 50 років, цукровий діабет, паління.
Effect of magnesium deficiency on bone health
(2023) Dedukh N.V.; Grygorieva N.V.; Musienko A.S.
Мета. Hа підставі аналізу сучасних джерел літератури систематизувати інформацію щодо впливу дефіциту магнію на метаболізм кісткової тканини, розвиток остеопорозу, регенерацію кістки та розглянути його як чинник ризику перелому. Методи. Систематичний огляд ґрунтується на аналізі джерел літератури з PubMed, Scopus, Web of Science, Cochrane Library, Google, Google Scholar та RLNS. Пошук проведено за ключовими словами: магній, дефіцит, магній і вплив на кісткову тканину, магній і остеопороз, магній і переломи, магній і регенерація кістки. Результати. Магній є одним із ключових елементів у метаболічних і регуляторних процесах організму. Його вплив на кісткову тканину має прямий і опосередкований характер. Пряма дія магнію на гени, які беруть участь у остеогенезі, супроводжується проліферацією мезенхімальних стовбурових клітин та остеобластів, а його дефіцит призводить до зниження їхньої кількості й апоптозу. В умовах дефіциту магнію підвищується чисельність і активність остеокластів, посилюється резорбція кістки, розвивається остеопенія та остеопороз, що може відбуватися непрямим шляхом: через зниження рівня вітаміну D, підвищення біосинтезу паратиреоїдного гормону, посилення оксидативного стресу та біосинтезу прозапальних цитокінів. Дефіцит магнію розглядають як чинник ризику виникнення перелому. Він має велике значення для регенерації кістки, впливаючи різними шляхами: стимулює проліферацію та диференціацію мезенхімальних стовбурових клітин та остеобластів, клітин окістя, підвищує рух остеобластів до зони травматичного ушкодження кістки, активує сигнальні шляхи. На ранній стадії регенерації магній позитивно впливає на макрофаги, його особливістю є інгібування трансформації макрофагів М2 у М1 на тканинно-специфічній стадії регенерації. Одним із механізмів, який стимулюють регенерацію, може бути вплив магнію на аксони, вивільнення та підвищення поліпептиду-α, повʼязаного з геном кальцитоніну (CGRP). Висновки. Оскільки гіпомагнезія є потенційно модифікованим чинником, це відкриває перспективи підтримки здоровʼя кісток і потребує подальших досліджень у цьому напряму. Ключові слова. Магнійзалежні порушення кісткової тканини, остеопороз, переломи, регенерація кістки.
Проблемні питання лікування вогнепальних переломів діафізу довгих кісток кінцівок
(2023) Корж М.О.; Попсуйшапка О.К.; Литвишко В.О.; Шевченко І.В.; Долуда Я.А.; Губський С.С.; Гриценко А.М.; Міхановський Д.О.; Марущак О.П.; Тохтамишев М.О.; Арутюнян З.А.
Через військовий конфлікт в Україні гостро постала проблема лікування вогнепальних переломів, яка потребує нагального розвʼязання. Мета. На підставі власного досвіду визначити першочергові проблеми в лікуванні вогнепальних діафізарних переломів довгих кісток кінцівок та оцінити попередні результати. Методи. Проаналізовано процес лікування та його результати в 128 постраждалих із вогнепальними переломами довгих кісток кінцівок за період 08.2022–08.2023 р. Використано класичні методики клінічного рентгенологічного та лабораторних досліджень. Оцінювання здійснювали за класифікацією АО, яку доповнили новими опціями стосовно дотичних і дірчастих ушкоджень кістки, а також обсягу руйнування прилеглих м’яких тканин. Усім постраждалим рани лікували вакуумною аспірацією, відламки фіксували зовнішніми апаратами виробництва Biomet, Stryker, ТОВ «Ейч Ві Орто», ОРТОПАК. Результати. Аналіз показав, що у 64 (50 %) поранених виникла необхідність проводити додаткові заходи задля збереження або покращення положення відламків: удосконалення геометрії зовнішнього апарата (21 особа) або заміна його на більш досконалий (8), а також перехід на гіпсову пов'язку, ортез (17), та іногді використовували накістковий остеосинтез (18). Висновки. На підставі проведеного дослідження можна стверджувати, що більшість вогнепальних діафізарних переломів довгих кісток (89 %) є багатоуламковими і супроводжуються з руйнуванням переважно периферійно розташованих м’яких тканин. Водночас окістя зі шаром прилеглих мʼязів здебільшого зберігають цілісність, життєздатність і звʼязок із поверхнею відламків. Основним і раціональним методом фіксації відламків за діафізарних вогнепальних переломів слід уважати позавогнещевий остеосинтез стрижневими апаратами. За нашими попередніми даними використання апаратного лікування привело до зрощення відламків у 84 % постраждалих із вогнепальним переломом стегна, 56 % — гомілки, 59 % — плеча і 44 % — передпліччя.
Мультицентрична остеосаркома — рідкісний вид остеосаркоми (клінічний приклад)
(2023) Головіна Я.О.; Вирва О.Є.
Мультицентрична остеосаркома (M-OGS) — це окремий особливий вид остеосаркоми, який характеризується багатоцентричним ураженням кісток без залучення до пухлинного процесу вісцеральних органів. Відмічають синхронний вид ураження, коли зафіксовано водночас декілька вогнищ остеосаркоми, а також метахронний — інші вогнища з’являються у період після 6 міс. від діагностики первинного пухлинного вогнища. Такий вид остеосаркоми зустрічається дуже рідко, у світовій літературі спостерігається декілька статей з описом цієї патології. Мета. Навести клінічний випадок виняткової патології — мультицентричної остеосаркоми. Методи. Клінічні, рентгенологічні, патоморфологічні дані пацієнтки з M-OGS. Проаналізовано лікування хворої. Результати. M-OGS складає майже 1,5 % усіх остеосарком. Fuchs та співавт. описали багатофакторну етіологію цього захворювання. Таким чином, це захворювання розглядається як частина генетичних і спадкових захворювань — синдроми Rothmund-Thomson, Li-Fraumani, Bloom. У пацієнтів із хворобою Педжета або синдромом McCune-Albright також діагностовано M-OGS. Наявність таких захворювань в анамнезі може бути схильністю до розвитку остеосаркоми. Під час вивчення природи M-OGS деякі вчені створили класифікації цього ураження. Диференційну діагностику цього захворювання проводять із множинними метастатичними ураженнями карцином, хронічним рецидивуючим остеоміелітом і гіперфосфатемією. Висновки. Мультицентрична остесаркома — високозлоякісна, агресивна пухлина, яка має характерні властивості у вигляді множинного ураження кісток скелета без ураження вісцеральних органів. Це дуже нечастий вид пухлинного ураження. Обов’язковий моніторинг пацієнтів після проведеного комплексного лікування дозволяє виявити розповсюдження пухлинного процесу, а також діагностувати цю патологію та призначити курс подальшого лікування.
Сompletely slipped capital femoral epiphysis in an 11 year old girl successfully treated bu DUNN’s open reduction through GANZ’ surgical dislocation of the hip (clinical case)
(2023) Romanyshyn B.; Schchurovsky A.; Ulrich Exner G.
Звих головного епіфіза стегнової кістки (SCFE) — це захворювання кульшового суглоба, яке виникає у підлітків і дітей, які ще ростуть. Лікування SCFE включає хірургічне втручання, щоб зупинити подальше зміщення головки стегнової кістки. Без раннього виявлення та належного лікування SCFE може призвести до потенційно серйозних ускладнень, включаючи швидку дегенерацію головки стегнової кістки та/або болісний артрит у кульшовому суглобі. Мета. Навести клінічний випадок для ознайомлення з технікою, застосованою нами, для лікування внутрішньосуглобових патологій стегна. Методи. Після зіткнення під час гри в 11-річної дівчинки розвинувся больовий синдром в лівому кільшовому суглобі, який ще дозволяв ходити. Візуально зафіксовано повне зміщення епіфіза головки стегнової кістки з метафізом, який з’єднується з кульшовою западиною. Пацієнтці виконали відкриту репозицію за допомогою процедури DUNN, модифікованої GANZ. Через 6 тижнів здійснено профілактичну гвинтову стабілізацію здорового правого стегна. Результати. Через 9 міс. спостереження хвора ходить без болю із симетричним діапазоном рухів. Висновок. З метою запобігання подальшого зміщення головки стегнової кістки пацієнта госпіталізують і забороняють навантажувати уражену кінцівку, операція виконується протягом 24–48 год. У разі повного звиху головки хірург може спочатку зробити відкритий розріз стегна, а потім обережно маніпулювати головкою і перемістити її у нормальне анатомічне положення. Потім ми застосовуємо один або два металевих гвинти, щоб утримувати кістку на місці, доки зона росту не закриється. Іноді ми рекомендуємо одночасно фіксувати гвинтом також неуражене стегно, щоб зменшити ризик SCFE. Наш випадок демонструє цінність відкритого вправлення повного звиху епіфіза головки стегнової кістки.
Використання 3D-друку за відкритої репозиції застарілого заднього вивиху плеча (випадок з практики)
(2023) Головаха М.Л.; Бондаренко С.А.
Мета. Наведено приклад лікування пацієнта з застарілим заднім вивихом плеча, прооперованого раніше за методикою Латарже через рецидив передньої нестабільності. Методи. Хворий звернувся з діагнозом застарілий задній фіксований вивих лівого плечового суглоба, великий кістковий дефект переднього відділу головки (зворотний Хілл-Сакс). Пацієнту вже було виконано 2 операції на лівому плечовому суглобі з приводу звичного переднього вивиху головки плеча: 2018 — артроскопія та капсулопластика за Банкартом; 2020 — артротомія транспозицій дзьобоподібного відростка за Латарже (через рецидив передньої нестабільності). Особливість цього випадку — кістковий блок із гвинтами на передній поверхні гленоїду утворив масивний дефект передньої частини головки плечової кістки. Планування проведено на основі комп’ютерної томограми плечового суглоба в програмі FreeformPlus. Оцінювання функціонування здійснено за шкалами QuickDASH та Constant. Результати. Для зручності виконання інтраопераційної кісткової пластики дефекту виконано друк пластикової моделі головки плечової кістки для моделювання кісткового трансплантата й остеосинтезу. За шкалою QuickDASH до операції в пацієнта було 45 балів, тобто значне порушення функції верхньої кінцівки — постійний дискомфорт, біль. Після операції на 2 добу — 35 балів, 6 тижнів — 12 та 3 міс. — 12 балів, тобто якість життя хворого значно покращилася. За шкалою Сonstant до операції було 16 балів з яких: біль — 6, побутова активність — 2, обсяг рухів — 8. Після операції на 2 добу загальна сума 33 бали: біль — 10, побутова активність — 7, обсяг рухів (пасивних) — 16, через 6 тижнів — 80 балів, цей результат зберігся й через 3 міс. Висновок. Використання тривимірного планування й індивідуального інструмента значно полегшило основні етапи оперативного втручання в разі застарілого заднього вивиху головки плечової кістки. Дозволило швидко та зручно підготовити кістковий трансплантат, встановити його в дефект, а надрукована навігація дала змогу виконати стабілізований остеосинтез, забезпечити високу задоволеність пацієнта й добрий функціональний результат.
Biotechnological aspects of the working-out and manufacturing of living bone equivalent
(2023) Zubov D.O.; Poliachenko Y.V.; Kostrub O.O.; Blonskyi R.I.; Magomedov O.M.; Dolgopolov O.V.; Zasadnyuk I.A.
Мета. Вивчити біотехнологічні аспекти процесу виробництва тривимірного живого еквівалента кістки для відновлення кісткових дефектів критичного розміру. Методи. Для його виготовлення живого еквівалента кістки використовували девіталізовані ксеногенні кісткові каркаси (чіпси з демінералізованого кісткового матриксу) й аутологічний фібриновий гідрогель, попередньо засіяні аутологічними культивованими мультипотентними мезенхімальними стовбуровими/стромальними клітинами кісткового мозку (МСК-КМ). Контроль якості/ідентичності клітинних культур для еквіваленту включав: інфекційний скринінг донора та саме культури клітин (ІФА, ПЛР), проточну цитометрію (фенотип клітин), каріотипування (G-забарвлення), функціональні тести (КУОф-аналіз, аналіз диференціювання на мультипотентність). Результати. Культури МСК-КМ мали нормальний каріотип і відповідний для МСК фенотип, потенціал до відповідного мультипотентного диференціювання, доцільну частоту КУОф і не мали ознак старіння клітинної культури. Комбіноване фарбування FDA/PI показало рівномірне розподілення життєздатних клітин на демінералізованих кісткових чипсах. Висновки. Сучасний підхід із використанням методів регенеративної медицини до органозбережної трансплантації тривимірного живого еквівалента кістки потребує подальшої доклінічної та клінічної апробації, включаючи проведення ретельних досліджень щодо ефективності відновлення цілісності кістки, формування нової кісткової тканини в місці кісткового дефекту та порівняння тривалості реабілітаційного періоду з «золотим стандартом» традиційного лікування дефектів кісток. Ключові слова. Регенеративна медицина, дефекти кісток, живий еквівалент кістки, лікарські засоби на основі клітин людини, мультипотентні мезенхімальні стромальні/стовбурові клітини.
Відновлення стану м’язів-стабілізаторів, які забезпечують вертикальне положення тулуба в пацієнтів із післятравматичними деформаціями довгих кісток нижніх кінцівок у віддаленому періоді
(2023) Стауде В.А.; Романенко К.К.; Стауде А.О.
Реабілітаційне лікування в разі післятравматичних деформацій довгих кісток нижніх кінцівок (ПДДКНК) у віддаленому періоді після травм спрямоване на відновлення опороспроможності під час ходьби та стояння. Мета. Розробити комплекс вправ, спрямований на відновлення функції м’язів-стабілізаторів у пацієнтів із ПДДКНК Методи. Групу дослідження склали 40 пацієнтів, які отримали закриті травми довгих кісток нижніх кінцівок, у всіх минуло від 6–12 міс. після ушкодження. Серед них були 21 жінка (52,5 % осіб, вік 27-73 р.) та 19 чоловіків (47,5 % осіб, вік 29–77 р.). У групу порівняння ввійшло 40 практично здорових волонтерів, серед яких було 12 жінок (30 % осіб, вік 24–50 р.) та 28 чоловіків (70 % осіб, 31–49 р.). Оцінювання проведено до та після реабілітації протягом 2-х тижнів за такими параметрами: показники болю за ВАШ, результати відновлення опороспроможності за допомогою шкали Тяжелова О. А. Результати. Підсумовано спостереження, де додатково до описових статистик (мінімальне, максимальне, середнє значення) і показників опороспроможності й ВАШ, у пацієнтів і волонтерів до та після лікування розраховували кумулятивні групові показники (КГ) для кожної групи на початку (КГ0) та через 2 тижні після реабілітації (КГ1) та «реабілітаційний» коефіцієнт як співвідношення групових показників до та після лікування. Кумулятивний груповий показник після реабілітації КГ1 збільшився до 2 995 балів, що свідчить про збільшення опо- роспроможності. Кумулятивний груповий показник ВАШ після реабілітації КГ1 зменшився до 116 із 200 балів до реабілітації — зменшення болю в пацієнтів. У волонтерів після реабілітації спостерігали незначне збільшення кумулятивного групового показника КГ1 до 3 917 балів. Висновки. Запропонована система реабілітації пацієнтів із ПДДКНК у віддаленому періоді після травм довела свою ефективність у відновленні м’язів-стабілізаторів вертикального положення тулуба, таза, нижніх кінцівок та зменшенні болю.
Досвід лікування сегментарних кісткових дефектів у пацієнтів з бойовою травмою з використанням методу дистракційного остеогенезу
(2023) Гаріян С.В.; Цибульський О.С.; Маховський В.П.; Салій З.В.
Травми верхніх і нижніх кінцівок, отримані в результаті бойових дій, є складною мультидисциплінарною проблемою. Ефективність методик лікування сегментарних кісткових дефектів у пацієнтів із бойовою травмою — предмет аналізу з метою покращення їхніх результатів. Мета. Проаналізовано сучасні стратегії лікування сегментарних кісткових дефектів у пацієнтів із бойовою травмою за умов використання методики дистракційного остеогенезу. Методи. Проведено аналітичний огляд 165 наукових праць і проаналізовано 39 власних клінічних випадків лікування сегментарних кісткових дефектів у хворих із бойовою травмою з використанням методики дистракційного остеогенезу. Результати. Пацієнти зі сегментарними дефектами кінцівок потребують особливої уваги мультидисциплінарної команди спеціалістів для визначення реконструктивних можливостей порятунку кінцівки. Дистракційний остеогенез — дієвий метод лікування сегментарних переломів і вкорочень кінцівок, інфекційних ускладнень, які призвели до формування дефекту. Класичним методом вважається кістковий транспорт у кільцевому апараті зовнішнього фіксації (АЗФ). Наведено 3 клінічні випадки власних результатів застосування різних технік дистракційного остеогенезу. Висновки. Різні варіації АЗФ можна застосовувати або поєднати методи АЗФ із внутрішніми фіксаторами. Використання інтрамедулярного стрижня, вздовж якого проводиться дистракційний остеогенез, дозволяє краще контролювати вісь кінцівки й транспортного фрагмента, зменшити час перебування в АЗФ, а засоби фіксації можуть бути простішої конфігурації. Виконання транспорту вздовж пластини дозволяє утримати правильні осьові взаємини за наявності коротких навколосуглобових фрагментів і підвищити якість фіксації, проте збільшує ризики FRI та повторних операцій.
Визначення ризику отримання незадовільних результатів хірургічного лікування пацієнтів зі статичними деформаціями переднього відділу стопи
(2023) Прозоровський Д.В.
Основним методом лікування статичних деформацій переднього відділу стопи (ДПВС) є хірургічний. Здебільшого до викривлень саме цієї локалізації найчастіше відносять вальгусну деформацію першого пальця стопи (ВДППС) — Hallux valgus (HV), молоткоподібні деформації 2–4 пальців стопи та деформацію Тейлора. Мета. Оцінити ефективність хірургічного лікування статичних деформацій переднього відділу стопи та визначити ризик отримання незадовільного результату за різних хірургічних підходів. Методи. Проаналізовано лікування 565 пацієнтів (1 009 стоп), Основна група — 729 стоп, контрольна — 280 стоп. Групи пацієнтів відрізнялися методами хірургічного лікування ДПВС. Вибір оперативного втручання в основній групі проводили згідно з алгоритмізованою системою хірургічного лікування пацієнтів із статичними ДПВС. Результати. Ефект від лікування у пацієнтів зі статичними ДПВС в основній групі значущо (p < 0,001) кращий ніж у контрольній. В основній групі на частину добрих результатів припадає 55,0 % випадків, задовільних — 39,2 %, незадовільних — 5,8 %, у порівнянні з контрольною — 26,1 %, 43,2 та 30,7 %, відповідно. Зниження відносного ризику отримання не задовільненого результату (RRR) в основній групі за умов використання запропонованої алгоритмізованої системи лікування статичних ДПВС складає 68 %. За лікування комбінованої ВДППС із деформаціями 2–5 пальців стопи ризик виникнення незадовільного результату вище в порівнянні з ізольованою ВДППС в обох групах. Ризик виявлення не задовільного результату лікування в пацієнтів із комбінованою деформацією HV та викривленнями 2–5 пальців стопи в контрольній групі на 15,9 % вище (RRR = 0,159 ± 0,174), ніж в основній групі. Висновки. Використання запропонованого підходу до вибору тактики хірургічного лікування на підставі розробленої алгоритмізованої системи хірургічного лікування статичних ДПВС може знизити відносний ризик отримання незадовільних результатів лікування на 84 % (RRR = 0,841).
Погляд на артроскопічні втручання на менісках у випадку остеоартриту за рекомендаціями AAOS 2021 та 2022 років
(2023) Бабуркіна О.П.; Блудова М.О.; Овчинніков О.М.
Артроскопію багато десятиліть вважали найменш інвазивним із усіх наявних хірургічних методик лікування хворих на гонартроз, проте проведені на початку XXI ст. рандомізовані клінічні дослідження продемонстрували марність ізольованого лаважу та дебридменту. Мета. Навести тенденції розвитку показань до дебридменту й часткової меніскектомії у пацієнтів із остеоартитом у рекомендаціях AAOS 2021–2022 рр. Методи. Аналіз Керівництва AAOS 2021, 2022 р. щодо лікування остеоартриту (без ендопротезування). Доцільність показань залежить від кількості та якості досліджень, які можуть рекомендувати / не рекомендувати хірургічне втручання. Результати. У 2021 р. вийшла третя редакція клінічного Керівництва AAOS щодо лікування остеоартриту, яке обґрунтоване чотирма дослідженнями. У них артроскопічну часткову меніскектомію пропонують використовувати для лікування розривів меніска в пацієнтів із супутнім легким або помірним остеоартритом, у яких фізіотерапія чи інший консервативний метод виявилися неефективними. У 2022 р. розглянуто 216 прикладів остеоартриту та показань до артроскопічних втручань. Розроблені критерії спрямовані на охоплення найпоширеніших клінічних випадків остеоартриту колінного суглоба. Остаточне рішення щодо будь-якого конкретного критерію повинно враховувати повний аналіз хвороби, а також досвід лікаря, можливості та ресурси певної установи. Висновки. У керівництві AAOS 2021 р. артроскопія з лаважем та/або санацією в пацієнтів із первинним діагнозом «остеоартрит колінного суглоба» не рекомендована. За рекомендаціями AAOS 2022 р. у разі артрозу колінного суглоба в 1 або 2–3 відділах артроскопічні втручання проводять особам молодого віку. Артроскопія як методика вибору лікування термінальної стадії гонартрозу вичерпала себе: доведена неефективність лаважу, дебридменту, мікрофрактурингу субхондральної кістки та часткової меніскектомії.
Вплив зміни довжини компонентів м’язово-сухожилкового елемента м’язів-згиначів ліктьового суглоба на його ізометричну силу та крутний момент
(2023) Тяжелов О.А.; Карпінська О.Д.; Рикун М.Д.; Браніцький О.Ю.
Знерухомлення суглоба призводить до формування іммобілізаційної контрактури, яка супроводжується зниженням еластичності сухожилків і м’язів, тобто втратою повноцінного скорочення/розтягування. Крутний момент у суглобах людини є одним із ключових показників під час оцінювання результатів реабілітації. Мета. Вивчити вплив зміни сили, довжини мʼязів і сухожилків ліктьового суглоба на крутний момент за згинання. Методи. Для моделювання використано базову модель OpenSim — arm26. Зміну довжини компонентів м’язово-сухожилкового елемента (МСЕ) визначили за їхньою довжиною за кута згинання ліктьового суглоба під 90°. Зменшенням сили м’язів вважали втрати за добу для згиначів ліктьового суглоба — 1,2 % , розгиначів — 1,1 %. Розраховували зменшення сили для терміну іммобілізації 45 діб. Створено 3 моделі: Normal — без змін параметрів м’язів; Contracture — зміна довжини м’язів і сухожилків; Contracture + muscle (CM) — додатково зменшення сили м’язів. Результати. Отримані значення крутних моментів за зміни довжини компонентів МСЕ показали їхнє зростання в умовах незміненої ізометричної сили м’язів. Але такий варіант неможливий після іммобілізації кінцівки. Тому ближче до реального є модель СМ, коли крутний момент помітно зменшується на величину послаблення сили м’язів. Наведені моделі демонструють, що зміна компонентів МСЕ внаслідок іммобілізації збільшує крутний момент суглоба та, в разі намагання в процесі фізіотерапії суглоба прикласти надмірне зусилля, може призвести до травматичних наслідків. За іммобілізації м’язи-згиначі вкорочуються, що заважає пацієнтові повністю розігнути ліктьовий суглоб. Висновки. Прогнозування крутного моменту ліктьового суглоба, який створюють м’язи, може бути корисним для вивчення конкретних клінічних ситуацій за контрактур цього суглоба, але його не доцільно повністю переносити в клінічну практику через значну умовність параметрів моделей. Застосований метод моделювання може показати тенденції за змін параметрів функціонування м’язів у разі модифікації їхньої геометрії.
Біохімічні маркери сироватки крові та суглобового хряща залежно від форми прогресування ідіопатичного коксартрозу
(2023) Магомедов С.; Калашніков О.В.; Поліщук Л.В.; Кузуб Т.А.; Заєць В.Б.
Деформація через артроз кульшового суглоба (коксартроз, КА) вражає 40 % від загальної кількості хворих на остеоартроз, що становить від 7 до 25 % дорослого населення. У 60 % випадків КА стає причиною зниження працездатності, 11,5 % — інвалідності. Задля оцінювання активності патологічного процесу вивчають біохімічні зміни в метаболізмі колагену, а саме: глікозаміногліканів (ГАГ), фракцій гідроксипроліну (ГП), активності колагенази, гіалуронідази тощо. Мета. Визначити особливості біохімічних змін у сироватці крові та хрящовій тканині суглобового хряща залежно від форми прогресування ідіопатичного коксартрозу. Методи. Обстежено 23 пацієнти (8 (34,8 %) чоловіків, 15 (65,2 %) жінок, вік 45‒75 років і більше) з ідіопатичним артрозом кульшового суглоба IV стадії за Kellgren–Lawrence. Виділено форми прогресування ідіопатичного КА: група І — швидка (термін від початкової до кінцевої стадії захворювання становив 5 років і менше), ІІ — помірна (5‒10 років), ІІІ — повільна (понад 10 років). У сироватці крові пацієнтів визначали активність колагенази, фракції ГП, сумарний вміст ГАГ, у хрящовій тканині головки стегнової кістки — вміст колагену та ГАГ. Результати. Порівняно з віковою референтною нормою в сироватці крові пацієнтів групи І активність колагенази зросла до 114 %, у ІІ та ІІІ — 122 і 135 % відповідно; вміст вільної фракції ГП — до 111, 169, 128 % відповідно; концентрації ГАГ — до 110, 122, і 135 % відповідно; білковозв’язаний ГП виявився зниженим до 60 % у групі ІІ, до 84 % — ІІІ. У хрящовій тканині вміст ГАГ знизився в групі ІІІ до 63 %, ІІ — 55 %, І — 47 %; колагену — 32, 25, 24 % відповідно. Висновки. Перебіг ідіопатичного коксартрозу визначається метаболічними змінами компонентів органічної основи сполучної та хрящової тканин у сироватці крові пацієнтів. Найглибші зміни виявлено в синтетичній фазі метаболізму ГП, особливо в групі зі швидким перебігом захворювання. Визначено зниження вмісту органічних компонентів сполучної тканини (ГАГ та колагену).
Зміни показників згортальної системи та маркерів запалення в крові пацієнтів із дегенеративними захворюваннями великих суглобів у разі тотального ендопротезування
(2023) Філіпенко В.А.; Бондаренко С.Є.; Леонтьєва Ф.С.; Туляков В.О.; Висоцький О.В.
Прогнозування ризику розвитку тромботичних ускладнень є вкрай важливим завданням під час планування тотального ендопротезування великих суглобів (ТЕС). Мета. На підставі ретроспективного аналізу результатів біохімічного обстеження пацієнтів із дегенеративними захворюваннями великих суглобів до та після ТЕС визначити зміни маркерів системи гемостазу та запальних процесів, найбільш інформативні для передопераційного прогнозування розвитку гіперкоагуляційних станів. Методи. У сироватці крові 39 пацієнтів із дегенеративними захворюваннями кульшового та колінного суглобів ІІІ–ІV стадій за Kellgren–Lawrence до та після ТЕС досліджено: протромбіновий час, міжнародне нормоване відношення (МНВ); вміст фібриногену, розчинних фібрин-мономірних комплексів (РФМК), D-димеру, антитромбіну ІІІ, глікопротеїнів (ГП), сіалових кислот, С-реактивного протеїну (СРП), сероглікоїдів, гаптоглобіну; активований частковий тромбіновий час (АЧТЧ), фібринолітичну активність (ФА). Контрольну групу склали 30 практично здорових донорів. Результати. До ТЕС вміст у сироватці крові пацієнтів ГП був вищим за показники контролю на 28,80 %; гаптоглобіну — на 20,00; СРП — 82,88; РФМК — 33,60; фібриногену — 60,32; D-димеру — 41,04 %. МНВ виявилося зниженим на 25,40 %, вміст антитромбіну ІІІ — на 21,90 %, ФА уповільнена на 63,00 %. Після ТЕС у сироватці крові пацієнтів вміст загальних ГП перевищував показник контрольної групи на 55,80 %, сіалових кислот — на 35,60; сероглікоїдів — 55,26; гаптоглобіну — 61,42; СРП — 151,33 %. Спостерігали додаткове скорочення на 10,58 %, протромбінового часу, АЧТЧ — на 15,40 %, активності антитромбіну ІІІ — 19,10 %, підвищення вмісту фібриногену — 34,90; D-димеру — 25,10; РФМК — 36,18; подовження часу ФА — на 29,30 %. Висновки. Для попередження розвитку тромбофілічних станів після ТЕС необхідно проводити моніторинг найбільш інформативних маркерів: підвищення часу ФА, вмісту фібриногену, D-димеру, РФМК, гаптоглобіну.
Пункційна лазерна мікродискектомія в лікуванні секвестрованих гриж поперекових міжхребцевих дисків
(2023) Зорін М.О.
Мета. Поліпшити результати лікування секвестрованих гриж поперекових міжхребцевих дисків (МХД) методом пункційної лазерної мікродискектомії (ПЛМ). Методи. За період із 2000 по 2023 роки прооперовано методикою ПЛМ 132 пацієнти з секвестрованими грижами поперекових МХД. Чоловіків було 88, а жінок — 34, вік від 23 до 64 (42,3 ± 3,5) років. Втручання проводили з використанням операційного флюороскопа С-арка. Протяжність лазерного імпульсу — 0,3–0,5 с, променеве завантаження — 500–600 Дж. Доступ до секвестру переважно був задньосерединний трансдуральний. За латерально розташованих секвестрів використано задньобічний доступ. Ефективність ПЛМ оцінювали за зменшенням інтенсивності болю за шкалою ВАШ через місяць після операції, і за шкалою McNab — через 3 міс. Результати. Через місяць після ПЛМ максимальне зниження інтенсивності радикулярного болю відмічено у хворих із задньосерединними грижами, менше — із парамедіанними, найменше — із латеральними. Проте статистично значущих відмінностей інтенсивності болю через місяць після операції залежно від локалізації грижі не виявлено (p > 0,05). Стосується інтенсивності поперекового болю у всіх групах, незалежно від локалізації грижі, вона суттєво знижувалася і через місяць не перевищувала 1 бал. Через 3 міс. після операції у 95 (71,9 %) пацієнтів відзначений відмінний результат за шкалою McNab, у 13 (9,8 %) — добрий, у 7 (5,3 %) — задовільний, у 17 (12,8 %) — незадовільний, що відображує достатню ефективність використання ПЛМ секвестрованих гриж у випадку певного відбору пацієнтів. Визначено, що позитивні результати можуть досягти 81,8 % (95 %; довірчий інтервал 74,2–87,9 %). Висновки. Для використання методу ПЛМ у хірургічному лікуванні секвестрованих гриж слід обирати їх за такими характеристиками: висота на аксіальних зрізах не більше ніж 9 мм, рівна округла лінзоподібна форма без ознак міграції. Позитивний ефект ПЛМ досягав 81,7 %, краще результат у випадку задньосерединних гриж.
Двохетапне хірургічне лікування великих і ригідних деформацій хребта (передня мобілізація викривлення та задня інструментація хребта)
(2023) Барков О.О.; Радченко В.О.; Кацалап Є.С.; Федотова І.Ф.
Вибір методики хірургічного лікування великих і ригідних деформацій хребта залишається дискутабельним питанням. Мета. Оцінити результати двохетапного хірургічного лікування великих і ригідних деформацій хребта (передньої мобілізації викривлення та задньої інструментації хребта). Методи. У дослідження включено 17 пацієнтів, середній вік 17,7 років (від 12 до 38), середній термін спостереження 36 міс. Розподіл осіб за етіологією: 13 — ідіопатичний сколіоз, 2 — нейрофіброматоз і 2 — вроджений кіфосколіоз. Усім пацієнтам проведено двохетапне хірургічне лікування (передня мобілізація викривлення та задня корекція деформації).Ефективність корекції й ускладнення оцінено ретроспективно. Результати. Середня величина деформації хребта у фронтальній площині до операції склала 103° ± 10° за Коббом (від 90° до 126°), після проведення передньої мобілізації — 85° ± 8° (від 74° до 104°), що складає (17,6 ± 3,3) % корекції (від 13,7 до 24,5 %), а на час завершення задньої корекції деформації — 40° ± 22° (від 2° до 78°), у відсотковому значенні це склало (62,1 ± 20,61) % корекції (від 19,6 до 97,8 %). Статистична значущість за Т-критерієм мала такі показники: 63,4 ± 19,6 (M ± SD); t = 13,344; p = 0,001. Висновки. Двохетапне хірургічне лікування великих і ригідних деформацій хребта є сучасною методикою для досягнення їхньої корекції, а також отримання бажаного косметичного результату. Ретельно виконана передня мобілізація з подальшим використанням системи витягнення пацієнта в ліжку дає змогу збільшити мобільність хребта й поступово адаптувати тканини і спинний мозок до наступної задньої корекції хребта, що значно зменшує ризики неврологічних ускладнень, а також отримати максимально задовільні результати корекції.
Біомеханічні аспекти транспедикулярної фіксації зони грудопоперекового переходу: вплив латерофлексії
(2023) Нехлопочин О.С.; Вербов В.В.; Чешук Є.В.; Карпінський М.Ю.; Яресько О.В.
Зміна поглядів на хірургію травмованого хребта протягом останніх декількох десятиліть характеризується активним упровадженням принципу стабілізації без консолідації. Це значно розширює можливості втручань щодо повноти декомпресії та повноцінності відновлення осі хребта, але висуває підвищені вимоги до надійності фіксувальних систем і рівномірності розподілу навантаження на металоконструкцію і кісткові структури. Мета. Вивчити особливості розподілу навантаження на моделі грудопоперекового переходу в разі резекції одного хребця, а також залежно від довжини транспедикулярного гвинта і поперечних стяжок системи стабілізації. Методи. Розроблено математичну скінченно-елементну модель грудопоперекового відділу хребта людини, яка імітує стан після хірургічного лікування його травматичного ушкодження зі значним ураженням тіла хребця ТhХІІ. Дослідили 4 варіанти транспедикулярної фіксації (із використанням монокіркових фіксувальних і довгих біокіркових гвинтів, а також двох поперечних стяжок і без них). Результати. Аналіз напружено-деформованого стану моделі виявив, що найнавантаженішими кістковими структурами за латерофлексії є тіло хребця LІІ, де величина навантаження становила 17,2; 16,2; 16,3 та 15,5 МПа, відповідно для моделей із монокірковими гвинтами без поперечних стяжок, бікірковими гвинтами без стяжок, монокірковими гвинтами та стяжками, бікірковими гвинтами й стяжками. Пікові навантаження на транспедикулярних гвинтах зафіксовано на імплантованих у тіло хребця ThХІ (24,8; 25,7; 22,8 і 24,3 МПа, відповідно для розглянутих моделей) та в тіло хребця LІІ (20,2; 24,6; 19,7 і 23,7 МПа). Висновки. Використання довгих транспедикулярних гвинтів за нахилу вбік спричиняє менше напруження в кісткових елементах, ніж у моделі з короткими гвинтами, але на самих гвинтах і кістковій тканині навколо них напруження зростають. Поперечні стяжки сприяють зниженню напруження в усіх контрольних точках моделей як із короткими, так і з довгими фіксувальними гвинтами.
Methodological principles of diagnosis verification and treatment tactics determination in combat limb injuries with bone defects
(2023) Buryanov O.A.; Kvasha V.P.; Sobolevskiy Yu.L.; Yarmoliuk Yu.O.; Klapchuk Yu.V.; Los D.V.; Kuprii V.O.; Kolov G.B.
Мета. Розробити класифікацію дефектів довгих кісток у разі бойової травми кінцівок, встановити критерії прогнозування патологічного перелому та показники оцінювання можливості проведення конверсії способу фіксації. Mетоди. У трьох базах даних (PubMed, Scopus і Web of Science) проаналізовано сучасну літературу щодо лікування дефектів довгих кісток за ключовими словами: бойові ушкодження, дефект кістки, незрощення, ауто- та алотрансплантація, метод Ілізарова — кістковий транспорт, метод Masquelet — індукована мембрана, заміна способу фіксації. Клінічний матеріал базується на обстеженні та лікуванні 457 пацієнтів із дефектами довгих кісток у наслідок бойових травм на III–IV рівнях надання медичної допомоги. Результати. Визначення сучасних поглядів на базові питання бойових ушкоджень, власний аналіз результатів лікування таких пацієнтів дозволив розробити й провести апробацію класифікації дефектів кісток, яка включає обсяг втрати кісткової тканини; прогностичну таблицю ризику патологічного перелому за дефектів кісткової тканини. Упроваджено бальну шкалу оцінювання можливості виконання заміни методу фіксації. Висновки. Запропонована класифікація дозволяє верифікувати всі типи дефектів довгих кісток і дає змогу отримати оптимальні та стандартизовані методи лікування різних їхніх типів для покращення результатів шляхом вибору адекватних технологій для заміщення остеопластики. Обʼєктивізація показників визначення ризику перелому за дефектів кісткової тканини дозволяє обрати метод і способ стабілізації сегмента. Бальна оцінка дає змогу визначити загальний стан пацієнта та локальний статус можливості проведення заміни методу стабілізації перелому (апарат зовнішньої фіксації на заглибний остеосинтез) та суттєво знизити ускладнення під час проведення цього етапу. Kлючові слова. Бойові ушкодження, дефекти довгих кісток, заміна способу фіксації.

Перегляд

Останні подання