Рентгенометричне дослідження щільності кісток у разі алокомпозитного ендопротезування (експеримент in vivo)

Abstract

Функціональні результати лікування хворих на злоякісні пухлини кісток залежать, зокрема, від виду та якості хірургічного втручання. Мета. Визначити найефективнішу методику фіксації сегментарного кісткового алоімплантата в разі алокомпозитного ендопротезування на підставі вивчення рентгенологічної щільності кісткової тканини в експерименті на дослідних тваринах. Методи. Роботу виконано на 28 самцях білих лабораторних щурів (вік 5 міс., маса тіла 350–400 г), яких розподілили на дві групи по 14 особин у кожній. Усім тваринам проведено алокомпозитне ендопротезування стегнової кістки: у 1-й групі після поперечної остеотомії, у 2-й — після ступінчастої. Щурів виводили з експерименту через 3 і 6 міс. після операції. На рентгенологічних знімках препаратів стегнових кісток вимірювали оптичну щільність кісткового регенерату (зону контакту алоімплантата й кістки реципієнта) та коркового шару кістки реципієнта нижче дистального кінця ендопротеза. Результати. Через 3 та 6 міс. після операції показники оптичної щільності кісткового регенерату суттєво відрізнялися від величин кістки реципієнта в обох групах (р < 0,05). На кінцевий термін дослідження (6 міс.) не виявлено статистично значущої різниці щільності кісткової тканини реципієнта залежно від виду виконаної остеотомії (p = 0,373). Проте кістковий регенерат після виконання ступінчастої остеотомії набрав більшу щільність — (216 ± 26) од., що істотно (р = 0,001) більше, ніж у разі виконання поперечної остеотомії — (161 ± 19) од. Висновки. Використання алокомпозитного ендопротезування довгої кістки зі застосуванням ступінчастої остеотомії сприяє якнайшвидшому наближенню рентгенологічної щільності кісткового регенерату до показників кістки реципієнта, ніж у разі виконання поперечної остеотомії. Це пояснюється досягненням максимальної стабільності фіксації кісткового алоімплантата, що, у свою чергу, сприяє швидшому формуванню міцного кісткового регенерату.