2024, №2
Постійний URI для цієї колекції
Перегляд
Останні подання
Документ Остеоартрит та серцево-судинні захворювання: етіологічні та клініко-патогенетичні взаємозв’язки, лікування та профілактика(2024-04-29) Корж О.М.; Корж І.В.В останні роки численні дослідження свідчать про звʼязок між остеоартритом (ОА) та серцево-судинними захворюваннями (ССЗ). Коморбідність одного з цих захворювань прямо та суттєво пов'язана з підвищеним ризиком розвитку іншого. Мета. Провести критичний аналіз результатів досліджень стосовно взаємозвʼязку між ССЗ та ОА, а також оцінити можливості їхньої спільної профілактики та лікування. Методи. Проаналізовано публікації з пошукової системи Google, баз даних PubMed, Scopus, Web of Science та інших релевантних джерел науково-медичної інформації. Результати. Основним патогенетичним поясненням взаємозв'язку між ССЗ та ОА є наявність системного повільно прогресуючого запалення, яке набуває особливого значення у пацієнтів старших вікових груп. Схожість складу прозапальних цитокінів у розвитку як ССЗ, так і ОА, посилює патологічні зміни у структурі коморбідності. ССЗ та ОА мають загальні патологічні механізми, такі як окислювальний та метаболічний стрес, молекулярні фактори ендотеліальної дисфункції, гіперліпідемія, а також системне та локальне судинне ремоделювання. При цьому встановлено, що ОА розвивається на тлі факторів ризику ССЗ та прогресує разом із їх накопиченням. При призначенні нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) слід виявляти особливу обережність. Призначення системних форм НПЗП не рекомендується пацієнтам з високим і дуже високим кардіоваскулярним ризиком. Висновки. У пацієнтів з обома станами ризик одного з них безпосередньо повʼязаний зі збільшенням ризику іншого. Подальше вивчення ролі супутніх захворювань у патогенезі ОА розширить розуміння інтеграції факторів серцево-судинного ризику. Ці факти надають перспективи для подальшого вивчення ролі супутніх захворювань у патогенезі ОА, розширення розуміння інтеграції факторів серцево-судинного ризику та успішної кардіоваскулярної профілактики та лікування ОА.Документ Огляд моделей незрощення переломів кістки в тварин та їхнє використання для дослідження лікувальної дії біологічної терапії(2024-05-02) Воронцов П.М.; Мальцева В.Є.Порушення регенерації кістки, такі як незрощення переломів після травм довгих кісток, призводять до втрати працездатності й обумовлюють значні фінансові витрати, що підкреслює соціально-економічну значущість проблеми. Проте невідомо, який спосіб моделювання незрощення перелому кістки є оптимальнішим для подальшого дослідження ефективності біологічної терапії? спрямованої на лікування порушень репаративного остеогенезу. Для детального вивчення способів лікування незрощень переломів потрібно визначення розроблених експериментальних моделей на тваринах. Метою було провести аналіз існуючих експериментальних моделей незрощення переломів довгих кісток in vivo та розглянути можливість їхнього подальшого використання для оцінювання ефективності застосування сучасних біотехнологій для лікування порушень регенерації кістки. Виявлено, що переважна кількість розроблених моделей атрофічного незрощення переломів кісток створена з використанням невеликих тварин, а саме щурів, мишей та кролів. Поширенішим способом моделювання незрощення є виконання остеотомії з формуванням різної ширини дефекту між фрагментами кістки та подальшим видаленням періосту проксимальніше та дистальніше ділянки остеотомії; ушкодженням ендосту або видаленням кісткового мозку. Також у таких моделях дослідники застосовують силіконовий спейсер, полісульфонову пластину або латексно-силіконову фольгу для фізичного перешкоджання зрощення перелому. У наведених моделях уже проведені дослідження з використанням мезенхімальних стромальних клітин, збагачених тромбоцитами плазми та морфогенетичного кісткового білка-2 (BMP-2) для лікування незрощення кістки. Водночас клінічні результати застосування різної біологічної терапії є неоднозначними, що обумовлює проведення подальших експериментальних досліджень, зокрема, моделювання in vivo. Проте існують розбіжності щодо того, які способи моделювання дають відтворюваний результат і перешкоджають зрощенню кістки, що і визначає необхідність подальшого аналізу існуючих засобів моделювання для проведення досліджень у цьому напрямі.Документ Рідкісний випадок мініінвазивного видалення стороннього тіла хребця після вогнепального осколкового проникаючого поранення грудей та хребта(2024-05-20) Хоменко І.П.; Хорошун Е.М.; Макаров В.В.; Негодуйко В.В.; Бунін Ю.В.; Тертишний С.В.Мета. Показати можливості мініінвазивних технологій під час діагностики та лікування вогнепальних поранень грудей і хребта. Методи. Пацієнт Н., 42 р., отримав поранення у груди під час мінометного обстрілу. Із діагноза: вогнепальне осколкове сліпе проникаюче поранення грудей справа з вогнепальним переломом правої лопатки, III–V ребер справа, ушкодженням правої легені з наявністю металевого осколка паравертебрально справа на рівні ThV–ThVI хребця, правобічний гемопневмоторакс, правобічний післятравматичний пульмоніт, забій спинного мозку, нижня параплегія. Результати. Встановлено заключний діагноз: вогнепальне осколкове сліпе проникаюче поранення грудей справа з вогнепальним переломом правої лопатки, III–V ребер справа, ушкодженням правої легені з наявністю металевого осколка паравертебрально справа на рівні ThV хребця, правобічний гемопневмоторакс, правобічний післятравматичний пульмоніт, забій спинного мозку, нижня параплегія. Виконана операція: відеоасистована торакоскопія справа, ревізія плевральної порожнини, видалення металевого осколка з тіла хребця ThV, санація та редренування правої плевральної порожнини за Бюлау, яка тривала 40 хв. У подальшому, через 2 тижня зняті шви, ознаки неврологічної недостатності регресували, поранений направлений на військово-лікарську комісію та виписаний до частини. Висновки. Вогнепальні поранення грудей з ушкодженням хребта є рідким явищем. Використання сучасного магнітного хірургічного інструмента дозволяє видаляти феромагнітні сторонні тіла під час ушкодження хребців. Застосування мініінвазивних оперативних втручань за вогнепального поранення грудей з ушкодженням хребта зменшують операційну травму та можуть бути застосовані на третьому рівні надання медичної допомоги.Документ Біомеханічні аспекти ендо-екзо-протезування нижніх кінцівок(2024-04-25) Сітенко О.М.; Сітенко Т.О.Із методикою остеоінтеграції та ендо-екзо-протезування (ЕЕП) пов’язуються перспективи створення нових можливостей у реабілітації пацієнтів з ампутаціями кінцівок. Результати практичного її застосування вказують на увагу до аналітичного розгляду всіх складових й етапів. Мета. Обґрунтувати доцільність та напрями проведення досліджень, розробок теоретичних і практичних засад ЕЕП з позицій повного циклу, включаючи як проблематику остеоінтеграції, так і функціональні якості, конструктивні та технологічні принципи стосовно самих протезів, методології процесу освоєння та користування ними. Результати. Розглянуто біомеханічні й інші аргументи, якими обґрунтовуються об’єкти досліджень, розробок медико-технічних і медико-технологічних засобів, у тому числі конструкцій ендо-екзо-протезів, методик навчання користуванню ними, оцінювання якості локомоцій, підвищення надійності контакту «імплантат – кістка». Запропоновано конструктивний принцип протезу стегна зі знімним розвантажувальним модулем, який встановлюється на етапі його освоєння, а в необхідних випадках і за постійного користування. Показані можливості методу розпізнавання біомеханічних образів рухів для навчання пацієнтів ходінню на протезах, для налагодження функціональних вузлів й оцінювання якості протезування. Висновки. Проблема ендо-екзо-протезування вперше розглянута з позицій вимог до функцій та якостей власне протезів. Обгрунтовані напрями застосування та значення методик клінічної, експериментальної та математичної біомеханіки для аналізу й розробки функціональної структури ендо-екзо-протезів, для зменшення ризиків під час користування ними.Документ Параметри міжвиросткової ямки стегнової кістки у дітей в нормі та за вроджених вад розвитку нижніх кінцівок(2024-05-17) Якушкін Є.Ю.; Хмизов С.О.; Златнік Р.В.Згідно з літературними джерелами, рентгенографія може опосередковано візуалізувати вроджену недостатність схрещених звʼязок як в ізольованій формі, так і в поєднанні з іншими вродженими вадами розвитку нижніх кінцівок. Мета. Вивчити параметри міжвиросткової ямки стегнової кістки в дітей різної вікової категорії зі стабільними/нестабільними колінними суглобами за вроджених вад розвитку нижніх кінцівок за допомогою інструментальних методів візуалізації. Методи. Проведено проспективне діагностичне дослідження 359 колінних суглобів 217 дітей, які проходили лікування в клініці дитячої ортопедії з 2019 по 2022 рік, із ретроспективною контрольною групою (2010–2021 рр). У дослідженні взяли участь діти віком від 2 до 18 років, як без патології нижніх кінцівок, так і з уродженими вадами розвитку цієї локалізації. Діагностування виконували на рентгенографічній і флюороскопічній системі OPERA T90cex. Результати. У дослідженні прийняли участь 217 пацієнтів, з них 105 пацієнтів без патології колінних суглобів та 112 із уродженими вадами розвитку нижніх кінцівок. Порівняння точності показників рентгенологічної діагностики виконано за допомогою t-критерію Стьюдента з результатами компʼютерних і магнітно-резонансних томографічних досліджень, які показали відсутність статистично значущої різниці в результатах дослідження. Також проведено діагностичний аналіз для знаходження закономірності розвитку колінних суглобів і виявлення параметрів рентгенологічної норми розвитку міжвиросткової ямки стегнової кістки у дітей різних вікових категорій. Висновки. Використовуючи результати інструментальних досліджень було виявлено параметри міжвиросткової ямки стегнової кістки в дітей різної вікової категорії зі стабільними та нестабільними колінними суглобами за вроджених вад розвитку нижніх кінцівок. Результати дослідження доцільно враховувати для діагностики вроджених вад колінних суглобів.Документ Септичні ускладнення після застосування глюкокортикоїдів (результати клініко-лабораторних і патоморфологічних досліджень)(2024-05-22) Грицай М.П.; Григоровський В.В.; Цокало В.М.; Сабадош В.І.; Кузуб Т.А.У численних публікаціях наведено аспекти локального застосування інʼєкцій глюкокортикоїдів на сучасному етапі розвитку ревматології з позиції доцільності, ефективності та безпеки. Аналізуються чинники, які впливають на ефективність цього методу. Периартикулярні та/або внутрішньосуглобові інʼєкції кортикостероїдів входять у різні наявні на сьогодні рекомендації та протоколи з лікування артрозу і ревматичних уражень суглобів. Мета. Визначити патоморфологічні та клініко-лабораторні прояви під час інфекційного процесу після локального введення глюкокортикоїдних препаратів. Методи. Проаналізовано клінічні, анамнестичні, клініко-лабораторні, бактеріологічні та патоморфологічні показники 34 пацієнтів із інфекційними ускладненнями. Результати. Найбільш часто застосовувалось введення препаратів тривалої дії: DIPROSPAN — 13 (38,2 %) випадків, KENALOG — 5 (14,7 %), DEPOS — 3 (8,8 %), FLOSTERON — 2 (5,9 %); короткодіючий препарат (метилпреднізолону ацетат (METYPRED) і гідрокортизону ацетат) застосовувався в 11 (32,4 %) випадках. На момент госпіталізації в клініку інфекційний процес був у 8 (23,5 %) пацієнтів у гострій стадії, 10 (29,4 %) — підгострій та ще у 16 (47,1 %) — хронічній стадії, 13 (38,2 %) з яких в активній норицевій фазі. Висновки. Патоморфологічні прояви й ознаки гнійно-запального інфекційного процесу як ускладнення після локального введення глюкокортикоїдних препаратів супроводжуються та тісно статистично значимо взаємопов’язані з типовими клініко-лабораторними проявами (лейкоцитоз із «зсувом лейкоцитарної формули вліво», підвищення швидкості осідання еритроцитів і рівня С-РБ) й етіологією («бактеріологією») інфекційного процесу.Документ Експериментальні дослідження фармакологічної дії вуглекислого газу в разі корекції запалення суглобів(2024-05-13) Штробля В.В.; Луценко Р.В.Osteoarthritis is considered one of the leading causes of chronic disability and is a significant problem on human health and the economy. Chronic pain is the dominant symptom that prompts patients to seek medical attention. Pain mechanisms in osteoarthritis remained unknown for a long time. However, it is known that chronic inflammation of the joint can be a key factor in the occurrence and exacerbation of pain or changes in the perception of pain. Pharmacological therapy is often based on the use of steroidal and non-steroidal anti-inflammatory drugs, but their long-term use or large doses can cause side effects. That is why the development of new methods of treatment of inflammatory processes is the object of active research, as they can affect various mechanisms. In this context, carboxytherapy is an interesting alternative or addition to existing treatment regimens aimed at reducing pain in patients with osteoarthritis. This method involves the administration of medical carbon dioxide (CO2) to improve blood supply to tissues, which can contribute to humoral, biochemical and tissue mechanisms. Studying the effects of carboxytherapy in animal models of inflammation is important for understanding its potential benefits and mechanisms of action. Objective. Study of anti-inflammatory properties of carboxytherapy both in monotherapy and in its combined use. Methods. Carboxytherapy is the injection of carbon dioxide in monotherapy and when used in combination on the formalin model of inflammation in animals. Results. The obtained research results prove the anti-inflammatory properties of carbon dioxide on the model of formalin inflammation in animals. Conclusions. The combined use of carboxytherapy enhanced the effect of conventional drugs on the formalin model of inflammation in animals. The establishment of an anti-inflammatory effect of carboxytherapy indicates the therapeutic value of CO2, while emphasizing the need for further in-depth studies to explore its mechanisms and confirm the efficacy for clinical use. Keywords. Carbon dioxide, carboxytherapy, inflammation, oxygenation, osteoarthritis, hypoxia, Bohr effect.Документ Comparison of the infrapatellar and subcutaneous adipose tissue biopsy material as a source of mesenchymal stromal cells for regenerative medicine in traumatology(2024-05-13) Avramenko Yu.M.; Maslennikov S.O.; Bondarenko S.A.; Golovakha M.L.Мета. Використання інфрапателярного жирового тіла, як джерела мезенхімальних стовбурових клітин демонструє незалежний від віку потенціал проліферації та диференціації. Крім того, виражений хондрогенний потенціал стовбурових клітин жирового тільця Гоффа робить їх перспективними кандидатами для дослідження та використання в різних методах регенеративної терапії. Методи.Проводили пряме імуногістохімічне дослідження серійних парафінових зрізів біопсійного матеріалу жирового тільця Гоффа та підшкірної жирової клітковини з використанням моноклональних антитіл. Мінімальні критерії, встановлені Міжнародним товариством клітинної терапії для забезпечення ідентичності мезенхімальних стовбурових клітин, використовують CD73 і CD105 як позитивні маркери та CD34, CD31, CD45 як негативні. Результати. За результатами гістологічних, імуногістохімічних, морфометричних та статистичних досліджень встановлено, що в біоптаті обох тканин відносна кількість клітин з імунопрофілем CD105+, CD73+, CD34–, CD31–, CD45– у стандартному полі зору (×200) була: 7,25 (5,42; 8,89) % та 11,11 (8,46; 13,45) %, статистично значущої різниці між групами не виявлено (p > 0,05). Висновок. Терапевтичний ефект мезенхімальних стовбурових клітин підшкірної жирової клітковини доведено, тому ідентифікація подібних клітин у біопсійному матеріалі та у відносно однаковій щільніості в тільці Гоффа робить його важливим джерелом стовбурових клітин жирового походження, які можна використовувати для регенерації та тканинної інженерії. Ключові слова. Стромальна васкулярна фракція, мезенхімальні стромальні клітини, остеогенез, хондрогенез.Документ Напружено-деформований стан ключично-акроміального суглоба за умов ушкодження lig. acromioclavicular superior і різних способів фіксації(2024-02-20) Бур’янов О.А.; Кваша В.П.; Чекушин Д.А.; Задніченко М.О.; Карпінський М.Ю.; Яресько О.В.За оперативної стабілізації акроміального кінця ключиці (АКК) у разі його вивиху діють двома шляхами: ключиця – дзьобоподібний відросток, ключиця – акроміальний відросток. Фіксація АКК до акроміального відростка лопатки є пріоритетною. Конкуруючими металевими конструкціями є гачкоподібна пластина — hook platе та спосіб Вебера. Суттєвими недоліками застосування способу фіксації за Вебером є міграція шпиць і порушення їхньої цілісності й дроту. Мета. Провести порівняльний аналіз фіксації акроміального кінця ключиці за Вебером, hook platе та запропонованою конструкцією шляхом вивчення напружено-деформованого стану ключично-акроміального суглоба в разі ушкодження lig. acromioclavicular superior і різних способів фіксації. Методи. Побудовано скінчено-елементну модель ключично-акроміального суглоба. Моделювали ушкодження lig. claviculo-acoacromiale superior, а також фіксацію АКК трьома способами: за Вебером, hook plate та запропонованою конструкцією. Результати. Найкращі результати, із точки зору зниження рівня напружень у неушкоджених звʼязках, забезпечує фіксація АКК за Вебером, але його використання призводить до підвищення рівня напружень на АКК й акроміальному відростку лопатки, що може спричинити руйнування останньої. Фіксатор шарнірного типу забезпечує найкращий розподіл напружень як у кісткових елементах моделі, так і в неушкоджених звʼязках. Тримач hook plate посідає середню позицию як за рівнем напружень, так і за величиною відносних деформацій у звʼязках. Висновки. Фіксація за Вебером забезпечує найкращі результати для зниження рівня напружень і відносних деформацій в неушкоджених звʼязках, але призводить до підвищення в кілька разів рівня напружень на АКК й акроміальному відростку лопатки. Тримач hook plate займає середню позицию, як за рівнем напружень, так і за величиною відносних деформацій у звʼязках. Запропонована конструкція забезпечує найкращий розподіл напружень як у кісткових елементах моделі, так і в неушкоджених звʼязках.Документ Дослідження роботи м’язів, відповідальних за функціональність кульшового суглоба після ендопротезування з використанням латерального і переднього хірургічних доступів(2024-05-25) Бондаренко С.Є.; Середа Д.І.; Карпінська О.Д.Наведено м’язи, які можуть бути ушкоджені під час ендопротезування. Мета. Вивчити особливості роботи м’язів для забезпечення функції ходьби після ендопротезування кульшового суглоба залежно від хірургічного доступу. Методи. В основі моделювання лежить базова модель OpenSim Gate2392. Створено шість моделей, які передбачали стан м’язів нижньої кінцівки в нормі, за коксартрозу та через 6 і 12 міс. після операції з латеральним та переднім доступами. Результати. За латерального доступу через 6 міс. після операції м’язи-аддуктори, відповідальні за стабілізацію таза в одноопорній фазі кроку та під час перенесення стопи працюють недостатньо, у той час м’язи-згиначі стегна (у моделі прямий м’яз стегна) беруть на себе відповідальність за виконання кроку, але з перенапруженням. Навпаки, за переднього доступу спостерігаємо послаблення м’язів-згиначів, що призводить до перенапруження сідничних м’язів і м’язів-стабілізаторів стегна. Через 12 міс. сила м’язів нормалізується для більшості з них до 90–95 % від норми, спостерігаємно перевищення в 2–3 рази крутного моменту м’язів-згиначів та м’язів-стабілізаторів стегна. Виконання нормального кроку викликає перенапруження м’язів. За переднього доступу зазнає фаза перенесення стопи, тобто коли залучено більшість м’язів. Прямий м’яз стегна, який є найсильнішим серед м’язів, які розглянуті в роботі, бере на себе основну роботу переносу стопи. У разі можливого ушкодження прямого м’яза під час переднього доступу, навіть через рік спостерігається порушення його роботи — надмірне перенапруження і залучення в роботу резервів інших м’язів. Висновки. Математичне моделювання роботи м’язів, які можуть бути ушкодженими під час операції ендопротезування кульшового суглоба, умовні сили м’язів на 6 міс. після операції не здатні розвити необхідний крутний момент для здійснення нормального кроку. За сили м’язів, яка в моделі відповідала 12 міс., м’язи здатні виконати нормальну функцію незалежно від хірургічного доступу, але спостерігається їхнє перенапруження.Документ Порівняльний аналіз результатів лікування хворих з диспластичним та ідіопатичним коксартрозом(2024-03-28) Юрченко Д.О.; Климовицький Ф.В.; Гончарова Л.Д.; Тяжелов О.А.; Карпінська О.Д.Ендопротезування кульшового суглоба — надійний і швидкий спосіб позбавлення пацієнта болю, відновлення рухів у кульшовому суглобі та покращення опороздатності ураженої кінцівки, але питання наскільки це втручання ефективне в разі диспластичного або ідіопатичного коксартрозу, потребує подальшого вивчення. Мета. Дослідити й оцінити ефективність лікування пацієнтів із ідіопатичним чи диспластичним коксартрозом, та вплив ендопротезування на роботу м’язів тазового пояса. Методи. Проведений порівняльний аналіз лікування 121 пацієнта, яких розподілено на дві групи — із диспластичним коксартрозом (63 хворих) та з ідіопатичним (58 осіб). Вивчено функціональні результати лікування за даними шкали Харріса, показниками стабілографічних досліджень та оцінювання роботи м’язів тазового пояса, відповідальних за утримання горизонтальної рівноваги таза. Результати. Здебільшого, наслідки ендопротезування оцінено як хороші в обох групах. Водночас середні показники в групі пацієнтів із ідіопатичним коксартрозом достовірно кращі (t = 2,076; p = 0,001), ніж у групі з диспластичним. Але показники роботи мʼязів, які забезпечують горизонтальну рівновагу таза, у більшості випадків лишаються зниженими в строки 6–8 місяців після операції ендопротезування. Про це свідчать клінічні показники і дані статографічних досліджень. Висновки. Ендопротезування кульшового суглоба є ефективним методом лікування коксартрозу і дозволяє значно покращити як опорно-кінематичну функцію пацієнта, так і якість його життя. Результати лікування хворих на ідіопатичний коксартроз за показниками бальної шкали Харріса достовірно кращі, ніж пацієнтів, хворих на диспластичний коксартроз. Але показники роботи мʼязів тазового пояса, здебільшого, лишаються зниженими в строки 6–8 місяців після операції ендопротезування у хворих обох груп.Документ Біохімічні показники крові військових із ішемічним і денерваційним процесами у м’язах після мінно-вибухового ураження(2024-01-17) Магомедов С.; Поляченко Ю.В.; Долгополов О.В.; Коструб О.О.; Літовка І.Г.; Рогозинський В.О.Отримані поранення супроводжуються масивними ушкодженнями м’яких тканин кінцівок, магістральних судин і нервів, розвитком компартмент-синдрому. Також через денервацію — ушкодження периферичних нервів, ішемію з подальшим некрозом і фіброзом — у результаті прямого або опосередкованого ураження м’язів, «синдрому тенотомії» — за травматичного ушкодження сухожилків і м’язів, за одночасного поєднання денервації й ішемії. Маркери для оцінювання стану м’язової тканини — рівні електролітів Na+, K+ і Са++, показники функції нирок (сечовина, креатинін); глюкоза та продукти її перетворень — лактат (молочна кислота) й піруват (піровиноградна кислота) і, нарешті, м’язових ферментів, а саме: креатинкінази (КК) і лактатдегідрогенази (ЛДГ). Мета. Дослідити біохімічні показники крові (активність ферментів енергетичного обміну та вмісту електролітів) військових з ішемічною контрактурою та денервацією м’язів після мінно-вибухового ураження. Методи. Проаналізовано сироватку крові 45 осіб, яких розподілили на ІV групи. Середній вік пацієнтів IІ групи становив 33,75 ± 3,46; ІІІ — 37 ± 3,66; ІV — 35,86 ± 2,35. Результати. У сироватці крові визначали активність ЛДГ і КК, і вміст електролітів Na+, K+, Ca++. Висновки. ЛДГ відіграє ключову роль у метаболізмі лактату й підтриманні енергетичного балансу в скелетних м’язах. Підвищена її активність вказує на наявність гіпоксії за ішемічної контрактури кінцівки й ушкодження периферичних нервів. Фермент КК захищає клітинні мембрани від ушкодження. Тенденція до зниження активності КК — негативна ознака, яка відображає початковий процес руйнування клітинних мембран м’язів, ушкоджених мінно-вибуховою травмою. Отримані результати можуть бути застосовані для визначення важкості патологічних процесів у пацієнтів після травматичного ушкодження периферичних нервів і ішемічної контрактури, а також під час оцінювання доцільності проведення оперативного втручання.Документ Операція Сайма при лікуванні вогнепальних ушкоджень стопи(2024-03-04) Лябах А.П.; Турчин О.А.; Євлантьєва Т.А.; Харчик В.С.Операція Сайма при вогнепальних ушкодженнях стопи може бути реальною альтернативою транстібіальній ампутації. Мета. Проаналізувати результати застосування операції Сайма в пацієнтів із вогнепальними ушкодженнями стопи, висвітлити важливі моменти хірургічної техніки, реабілітації та протезування. Методи. Проаналізовано результати лікування 12 чоловіків із вогнепальними ушкодженнями стопи у віці 23–54 роки (середній вік (36,1 ± 2,7) року), яким виконали операцію Сайма, усі пацієнти на момент поранення були військовослужбовцями. Застосовувалися клінічні, інструментальні та мікробіологічні обстеження. Тяжкість ушкодження і перспективи реконструктивного лікування оцінювали за Hannover Fracture Score (HFS-97), наявним анатомічним дефектом, вираженістю статико-динамічних розладів. Оцінювання результатів проводили за ВАШ (біль) та шкалою ALAC (користування протезом). Результати. Загоєння післяопераційних ран в усіх випадках сталось без ускладнень. Термін спостереження становив від 8 міс. до 7 років (у середньому 3,5 року). Усі протезовані 10 пацієнтів користуються протезом: 1 — ходьба на протезі за межами помешкання (ALAC ІV), 5 — незалежна мобільність (ALAC V), 4 — мобільність не відрізняється від норми (ALAC VI). У двох випадках (15,4 %) через больовий синдром (7,3 та 6,8 за ВАШ) протезування було неможливе — реампутація на рівні гомілки. Висновки. Операція Сайма забезпечує гарний функціональний результат протезування при вогнепальних ушкодженнях стопи, є реальною альтернативою транстібіальній ампутації у випадках збереженого заднього відділу.