Журнал «ОРТОПЕДІЯ, ТРАВМАТОЛОГІЯ та ПРОТЕЗУВАННЯ»

Постійний URI для цього фонду

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/196

Journal

Журнал «ОРТОПЕДІЯ, ТРАВМАТОЛОГІЯ та ПРОТЕЗУВАННЯ»

«Ортопедія, травматологія та протезування» (ОТП) — рецензований журнал, який засновано у 1927р. «ОТП» є офіційним виданням Української асоціації ортопедів-травматологів. Журнал публікує оригінальні статті, огляди, дискусії на допомогу лікарям-практикам і дослідникам, діяльність яких пов’язана з травматологією, ортопедією та протезуванням. Статті відображають передовий досвід і результати наукових досліджень стосовно захворювань і пошкоджень опорно-рухової системи та їх лікування. Важливою частиною редакційної політики є публікація лекцій провідних фахівців. Крім цього, журнал публікує матеріали з історії медицини, короткі обговорення клінічних випадків, повідомлення про з’їзди та конференції, рецензії.

Згідно з наказом МОН України від 07.11.2018 № 1218 журнал внесено до Переліку наукових фахових видань України в галузі медицини для публікації наукових результатів дисертацій (категорія Б) (попередні реєстрації № 1а/5 від 22.05.1997, № 1-05/7 від 09.06.1999, № 1-05/4 від 14.10.2009, №793 від 04.07.2014).

Журнал індексується Scopus, Google Scholar, WorldCat, BASE, EBSCO, Research Bible.

Перегляд

Зараз показано 1 - 20 з 50

Вплив культури фібробластних клітинних елементів на показники метаболізму сполучної тканини в експериментальних тварин
(2023-12-11) Магомедов C.; Поляченко Ю.В.; Коструб О.О.; Блонський Р.І.; Засаднюк І.А.
Кількість хворих із дегенеративним ураженням сухожилків постійно зростає як серед спортсменів, так і між населення взагалі, спричиняючи водночас значні соціально-економічні наслідки. Незважаючи на наявність різноманітних способів консервативного та хірургічного лікування, більше третини пацієнтів відчувають постійний біль. Мета. Вивчити показники метаболізму сполучної тканини у тварин із моделлю дегенеративного ушкодження сухожилків на тлі введення культури фібробластних клітинних елементів. Методи. Розробка способів відновлення структури сухожилків із використанням клітинних культур, зокрема фібробластів, дозволить оптимізувати перебіг репаративних процесів, знизити ризик ускладнень під час хірургічного втручання та прискорити загоєння, а на молекулярному рівні — покращити структуру колагенових волокон. Лабораторні дослідження біохімічних маркерів сухожилків із дегенеративно-дистрофічним ураженням на тлі введення культури клітин можуть допомогти в диференціальній діагностиці його позаклітинного матриксу. Результати. Експериментальні дані вказують на наявність у щурів відмінностей біохімічних маркерів сухожилків із дегенеративно-дистрофічним ураженням через 7, 21, і 45 діб після введення культури фібробластних клітинних елементів. Проте через 45 діб після введення відбувається нормалізація метаболічних процесів у позаклітинному матриксі сполучної тканини, а саме активність колагенази та концентрація білковозв’язаного гідроксипроліну наближується до нормальних величин. Це свідчить про переважання в метаболізмі колагену синтетичної фази над катаболічною. Висновки. Введення культури фібробластних клітинних елементів, як альтернативний протизапальний спосіб, може надати ще одну потенційну можливість для лікування хронічних дегенеративно-дистрофічних уражень ахілового сухожилка.
Звіт про семінар-нараду ортопедів-травматологів із міжнародною участю «Актуальні питання травматології та ортопедії»
(2024) Головаха М.Л.
Професор Д. О. Яременко — видатний представник ситенківської школи ортопедії та травматології (до 90-річчя з дня народження)
(2024) Танькут В.О.; Шевченко О.Г.; Голубєва І.В.; Беренов К.В.; Андросенкова В.А.
Біохімічні показники крові військових із ішемічним і денерваційним процесами у м’язах після мінно-вибухового ураження
(2024-01-17) Магомедов С.; Поляченко Ю.В.; Долгополов О.В.; Коструб О.О.; Літовка І.Г.; Рогозинський В.О.
Отримані поранення супроводжуються масивними ушкодженнями м’яких тканин кінцівок, магістральних судин і нервів, розвитком компартмент-синдрому. Також через денервацію — ушкодження периферичних нервів, ішемію з подальшим некрозом і фіброзом — у результаті прямого або опосередкованого ураження м’язів, «синдрому тенотомії» — за травматичного ушкодження сухожилків і м’язів, за одночасного поєднання денервації й ішемії. Маркери для оцінювання стану м’язової тканини — рівні електролітів Na+, K+ і Са++, показники функції нирок (сечовина, креатинін); глюкоза та продукти її перетворень — лактат (молочна кислота) й піруват (піровиноградна кислота) і, нарешті, м’язових ферментів, а саме: креатинкінази (КК) і лактатдегідрогенази (ЛДГ). Мета. Дослідити біохімічні показники крові (активність ферментів енергетичного обміну та вмісту електролітів) військових з ішемічною контрактурою та денервацією м’язів після мінно-вибухового ураження. Методи. Проаналізовано сироватку крові 45 осіб, яких розподілили на ІV групи. Середній вік пацієнтів IІ групи становив 33,75 ± 3,46; ІІІ — 37 ± 3,66; ІV — 35,86 ± 2,35. Результати. У сироватці крові визначали активність ЛДГ і КК, і вміст електролітів Na+, K+, Ca++. Висновки. ЛДГ відіграє ключову роль у метаболізмі лактату й підтриманні енергетичного балансу в скелетних м’язах. Підвищена її активність вказує на наявність гіпоксії за ішемічної контрактури кінцівки й ушкодження периферичних нервів. Фермент КК захищає клітинні мембрани від ушкодження. Тенденція до зниження активності КК — негативна ознака, яка відображає початковий процес руйнування клітинних мембран м’язів, ушкоджених мінно-вибуховою травмою. Отримані результати можуть бути застосовані для визначення важкості патологічних процесів у пацієнтів після травматичного ушкодження периферичних нервів і ішемічної контрактури, а також під час оцінювання доцільності проведення оперативного втручання.
Напружено-деформований стан ключично-акроміального суглоба за умов ушкодження lig. acromioclavicular superior і різних способів фіксації
(2024-02-20) Бур’янов О.А.; Кваша В.П.; Чекушин Д.А.; Задніченко М.О.; Карпінський М.Ю.; Яресько О.В.
За оперативної стабілізації акроміального кінця ключиці (АКК) у разі його вивиху діють двома шляхами: ключиця – дзьобоподібний відросток, ключиця – акроміальний відросток. Фіксація АКК до акроміального відростка лопатки є пріоритетною. Конкуруючими металевими конструкціями є гачкоподібна пластина — hook platе та спосіб Вебера. Суттєвими недоліками застосування способу фіксації за Вебером є міграція шпиць і порушення їхньої цілісності й дроту. Мета. Провести порівняльний аналіз фіксації акроміального кінця ключиці за Вебером, hook platе та запропонованою конструкцією шляхом вивчення напружено-деформованого стану ключично-акроміального суглоба в разі ушкодження lig. acromioclavicular superior і різних способів фіксації. Методи. Побудовано скінчено-елементну модель ключично-акроміального суглоба. Моделювали ушкодження lig. claviculo-acoacromiale superior, а також фіксацію АКК трьома способами: за Вебером, hook plate та запропонованою конструкцією. Результати. Найкращі результати, із точки зору зниження рівня напружень у неушкоджених звʼязках, забезпечує фіксація АКК за Вебером, але його використання призводить до підвищення рівня напружень на АКК й акроміальному відростку лопатки, що може спричинити руйнування останньої. Фіксатор шарнірного типу забезпечує найкращий розподіл напружень як у кісткових елементах моделі, так і в неушкоджених звʼязках. Тримач hook plate посідає середню позицию як за рівнем напружень, так і за величиною відносних деформацій у звʼязках. Висновки. Фіксація за Вебером забезпечує найкращі результати для зниження рівня напружень і відносних деформацій в неушкоджених звʼязках, але призводить до підвищення в кілька разів рівня напружень на АКК й акроміальному відростку лопатки. Тримач hook plate займає середню позицию, як за рівнем напружень, так і за величиною відносних деформацій у звʼязках. Запропонована конструкція забезпечує найкращий розподіл напружень як у кісткових елементах моделі, так і в неушкоджених звʼязках.
Черезшкірний реліз медіальної колатеральної зв’язки під час артроскопії колінного суглоба
(2024-02-27) Головаха М.Л.; Білих Є.О.; Перцов В.І.
Повна візуалізація внутрішнього простору суглоба є ключовим аспектом для ефективного проведення артроскопії колінного суглоба, але обмежений доступ до деяких ділянок може призвести до ускладнень, включаючи ушкодження хряща. Черезшкірне часткове розсічення медіальної колатеральної зв’язки зарекомендувало себе ефективною методикою розширення медіальних відділів суглобової щілини. Мета. Визначити вплив черезшкірного розширення медіальної щілини на перебіг післяопераційного періоду та відновлення функції колінного суглоба. Методи. Пацієнти були розподілені на дві групи: дослідження (n = 32) — виконано парціальну резекцію медіального меніска в поєднанні з черезшкірним частковим розсіченням медіальної колатеральної зв’язки, та порівняння (n = 36) — здійснено лише парціальне видалення медіального меніска, без розширення медіальної щілини суглоба. Проведено оцінювання больових відчуттів, функціонального відновлення за шкалою Tegner Lisholm і можливості розвитку бокової нестабільності. Результати. Аналіз показників за візуальною аналоговою шкалою виявив значне зменшення больового синдрому в обох групах у динаміці, але інтенсивність не відрізнялась під час їхнього порівняння протягом дослідження. За шкалою Tegner Lysholm, покращення функціонального стану пацієнтів через 6 міс. після операції було статистично значущим у порівнянні з передопераційними показниками як у групі дослідження (p = 0,0034), так і у групі порівняння (p = 0,0071), але між групами не виявлено статистично значущої різниці за цією самою шкалою (p = 0,871). Вальгус-стрес тест, проведений на 7–10 день після операції, показав незначне збільшення вальгусного відхилення гомілки (не більше 5o) у 14 (43,75 %) пацієнтів групи дослідження, проте через 6 тижнів не виявлено суб’єктивної нестабільності або слабкості колінного суглоба в жодного з хворих. Висновок. Часткове черезшкірне розсічення медіальної колатеральної зв’язки для розширення медіальної щілини під час артроскопії колінного суглоба не впливає на перебіг післяопераційного періоду та результати парціального видалення медіального меніска.
Операція Сайма при лікуванні вогнепальних ушкоджень стопи
(2024-03-04) Лябах А.П.; Турчин О.А.; Євлантьєва Т.А.; Харчик В.С.
Операція Сайма при вогнепальних ушкодженнях стопи може бути реальною альтернативою транстібіальній ампутації. Мета. Проаналізувати результати застосування операції Сайма в пацієнтів із вогнепальними ушкодженнями стопи, висвітлити важливі моменти хірургічної техніки, реабілітації та протезування. Методи. Проаналізовано результати лікування 12 чоловіків із вогнепальними ушкодженнями стопи у віці 23–54 роки (середній вік (36,1 ± 2,7) року), яким виконали операцію Сайма, усі пацієнти на момент поранення були військовослужбовцями. Застосовувалися клінічні, інструментальні та мікробіологічні обстеження. Тяжкість ушкодження і перспективи реконструктивного лікування оцінювали за Hannover Fracture Score (HFS-97), наявним анатомічним дефектом, вираженістю статико-динамічних розладів. Оцінювання результатів проводили за ВАШ (біль) та шкалою ALAC (користування протезом). Результати. Загоєння післяопераційних ран в усіх випадках сталось без ускладнень. Термін спостереження становив від 8 міс. до 7 років (у середньому 3,5 року). Усі протезовані 10 пацієнтів користуються протезом: 1 — ходьба на протезі за межами помешкання (ALAC ІV), 5 — незалежна мобільність (ALAC V), 4 — мобільність не відрізняється від норми (ALAC VI). У двох випадках (15,4 %) через больовий синдром (7,3 та 6,8 за ВАШ) протезування було неможливе — реампутація на рівні гомілки. Висновки. Операція Сайма забезпечує гарний функціональний результат протезування при вогнепальних ушкодженнях стопи, є реальною альтернативою транстібіальній ампутації у випадках збереженого заднього відділу.
Порівняльний аналіз результатів лікування хворих з диспластичним та ідіопатичним коксартрозом
(2024-03-28) Юрченко Д.О.; Климовицький Ф.В.; Гончарова Л.Д.; Тяжелов О.А.; Карпінська О.Д.
Ендопротезування кульшового суглоба — надійний і швидкий спосіб позбавлення пацієнта болю, відновлення рухів у кульшовому суглобі та покращення опороздатності ураженої кінцівки, але питання наскільки це втручання ефективне в разі диспластичного або ідіопатичного коксартрозу, потребує подальшого вивчення. Мета. Дослідити й оцінити ефективність лікування пацієнтів із ідіопатичним чи диспластичним коксартрозом, та вплив ендопротезування на роботу м’язів тазового пояса. Методи. Проведений порівняльний аналіз лікування 121 пацієнта, яких розподілено на дві групи — із диспластичним коксартрозом (63 хворих) та з ідіопатичним (58 осіб). Вивчено функціональні результати лікування за даними шкали Харріса, показниками стабілографічних досліджень та оцінювання роботи м’язів тазового пояса, відповідальних за утримання горизонтальної рівноваги таза. Результати. Здебільшого, наслідки ендопротезування оцінено як хороші в обох групах. Водночас середні показники в групі пацієнтів із ідіопатичним коксартрозом достовірно кращі (t = 2,076; p = 0,001), ніж у групі з диспластичним. Але показники роботи мʼязів, які забезпечують горизонтальну рівновагу таза, у більшості випадків лишаються зниженими в строки 6–8 місяців після операції ендопротезування. Про це свідчать клінічні показники і дані статографічних досліджень. Висновки. Ендопротезування кульшового суглоба є ефективним методом лікування коксартрозу і дозволяє значно покращити як опорно-кінематичну функцію пацієнта, так і якість його життя. Результати лікування хворих на ідіопатичний коксартроз за показниками бальної шкали Харріса достовірно кращі, ніж пацієнтів, хворих на диспластичний коксартроз. Але показники роботи мʼязів тазового пояса, здебільшого, лишаються зниженими в строки 6–8 місяців після операції ендопротезування у хворих обох груп.
Причини больового синдрому в м’язах нижніх кінцівок у дітей, хворих на ДЦП
(2024-05-01) Данилов О.А.; Шульга О.В.; Кучерук О.Л.; Бандріна К.В.
Високий рівень спастичності м’язів у дітей, хворих на ДЦП, є однією з причин виникнення дегенеративно-дистрофічних змін у тканинах. На фоні значної спастики спостерігається порушення кровотоку судин нижніх кінцівок, що призводить до зміни субфасціального тиску та формування первинних больових синдромів. Аналіз літератури свідчить про необхідність дослідження питань, які стосуються механізму формування змін у м’язах і визначення первинних причин болю. Мета. Вивчити механізм виникнення змін у м’язах і фасціях нижніх кінцівок, а також первинні причини больового синдрому. Методи. Проаналізовані показники отримані під час лікування 40 пацієнтів, хворих на ДЦП, які були розподілені на 3 групи залежно від порушення м’язового тонусу. Для обстеження використовували клінічні й інструментальні методики. Отримані дані оброблені статистично з визначенням M ± m, коефіцієнта достовірності за критеріями Стьюдента. Результати. Виявлено, що висока спастичність призводить до порушення кровотоку та зростання субфасціального тиску в м’язово-фасціальних футлярах. Відзначено обернену кореляцію між підвищенням субфасціального тиску, діаметром просвіту судин і показниками швидкості кровотоку. Це є однією з причин виникнення дегенеративних і денерваційних змін у м’язах та фасціях. Доведено, що виникнення первинного болю в нижніх кінцівках викликане різними етіологічними причинами: ішемією тканин; підвищенням субфасціального тиску; звуженням патологічно значимих анатомічних ділянок, у яких залягають нерви; дегенеративно-дистрофічними змінами в суглобах. Висновки. Встановлено, причини змін у м’язах і фасціях — порушення кровотоку, коливання субфасціального тиску в м’язово-фасціальних футлярах нижніх кінцівок. Виникнення болю в дітей, хворих на ДЦП, має мультифакторний характер і складається з міофасціального, суглобового, тунельного синдромів.
Переломи головки стегнової кістки (клінічна лекція)
(2024-05-13) Головаха М.Л.; Лісунов М.С.; Браунштайнер Т.; Орлянський В.
Переломи головки стегнової кістки часто поєднуються з вивихом стегна. Залишається великим відсоток незадовільних функціональних результатів лікування й ускладнень (асептичний некроз, гетеротопічна осифікація, остеоартроз тощо). Мета. Проаналізувати наявну інформацію щодо підходів лікування переломів головки стегнової кістки, які поєднуються з вивихом стегна, використовуючи класифікацію за Pipkin. Методи. Виконано пошук сучасних літературних джерел у базах даних PabMed, Scopus за такими критеріями: перелом, головка стегнової кістки, Pipkin, кульшовий суглоб, діагностика, лікування, остеосинтез. Результати. Класифікація за Pipkin дозволяє систематизувати підходи до лікування пацієнтів та за умов вірного її використання зменшити відсоток ускладнень і покращити функціональні результати. Комп’ютерна томографія є важливою процедурою під час діагностики переломів головки стегнової кістки, які поєднуються з вивихом стегна, щоб якнайшвидше вправити вивих. Особливості кровопостачання та ризиків формування асептичного некрозу враховані в класифікації за Pipkin і чинять вплив на тактику лікування, як і тип перелому. Так за типу I цієї класифікації можливі як консервативний спосіб, так і оперативний; II — фіксація гвинтами: прихованими компресійними, самокомпресуючими без головки, а також біорезорбтивними; III — невідкладна хірургія, переважно відкрите вправлення з первинним ендопротезуванням; IV — якщо характер перелому дозволяє — відкрита репозиція й остеосинтез. У післяопераційному догляді важливим є раннє функціональне лікування, 6–12 тижнів часткового навантаження, уникання високих ступенів, згинання стегна більше 45°–50°. Висновки. Правильно обрана тактика лікування під час первинного надходження дозволяє скоротити терміни та покращити результати лікування.
Способи черезшкірної фіксації відламків у разі надвиросткових переломів плечової кістки в дітей та підлітків
(2024-05-14) Бур’янов О.А.; Кваша В.П.; Науменко В.О.; Ковальчук Д.Ю.; Пилипчук О.Р.; Омельченко Т.М.; Рогозинський В.О.
Мета. Провести метааналіз та оцінити клінічну ефективність і безпечність застосування перехрещеної та латеральної фіксації відламків у разі надвиросткових переломів плечової кістки в дітей та підлітків. Методи. Здійснено пошук літератури в базах даних PubMed та EMBASE з 2015 до грудня 2023 року використовуючи такі терміни: «supracondylar fractures of distal humerus in pediatric patients», «treatment», «methods of fixation», «pinning configuration», «biomechanical analysis of pin placement». За критеріями включення та виключення відібрано та проаналізовано джерела літератури анатомо-біомеханічних і клінічних досліджень, які стосуються застосування перехрещеної та латеральної фіксації відламків у разі надвиросткових переломів плечової кістки в дітей та підлітків. Огляд підготовлено згідно з рекомендаціями «Preferred Reporting Items for Systematic Reviews and Meta-analysis (PRISMA) guidelines». Результати. Порівняльний аналіз даних експериментальних досліджень ступеня стабілізації відламків у разі перехрещеної та латеральної конфігурації фіксуючих конструкцій вказує на протиріччя висновків, які зумовлені неоднорідністю дизайнів під час їхнього проведення. Головним недоліком латерального способу є підвищений ризик втрати фіксації. Під час застосування (Flynn критерії) виявлено, що обидва типи стабілізації перелому забезпечують рівнозначні клінічні результати. Недоліком використання перехресного кріплення є ятрогенне ушкодження ліктьового нерва. Висновки. Перехрещена фіксація за результатами анатомо-біомеханічних досліджень забезпечує більш жорстке кріплення відламків у разі надвиросткових переломів плечової кістки в дітей та підлітків. Проте клінічні результати, які базуються на рентгенологічних і функціональних показниках (включаючи бали за критерієм Флінна), указують на відсутність істотної різниці між двома типами конфігурації фіксації. Утім констатують суттєві ризики ятрогенного ушкодження ліктьового нерва за перехрещеної фіксації, що обгрунтовує необхідність застосування мінівідкритої техніки в разі застосування медіальної фіксуючої конструкції.
Дослідження роботи м’язів, відповідальних за функціональність кульшового суглоба після ендопротезування з використанням латерального і переднього хірургічних доступів
(2024-05-25) Бондаренко С.Є.; Середа Д.І.; Карпінська О.Д.
Наведено м’язи, які можуть бути ушкоджені під час ендопротезування. Мета. Вивчити особливості роботи м’язів для забезпечення функції ходьби після ендопротезування кульшового суглоба залежно від хірургічного доступу. Методи. В основі моделювання лежить базова модель OpenSim Gate2392. Створено шість моделей, які передбачали стан м’язів нижньої кінцівки в нормі, за коксартрозу та через 6 і 12 міс. після операції з латеральним та переднім доступами. Результати. За латерального доступу через 6 міс. після операції м’язи-аддуктори, відповідальні за стабілізацію таза в одноопорній фазі кроку та під час перенесення стопи працюють недостатньо, у той час м’язи-згиначі стегна (у моделі прямий м’яз стегна) беруть на себе відповідальність за виконання кроку, але з перенапруженням. Навпаки, за переднього доступу спостерігаємо послаблення м’язів-згиначів, що призводить до перенапруження сідничних м’язів і м’язів-стабілізаторів стегна. Через 12 міс. сила м’язів нормалізується для більшості з них до 90–95 % від норми, спостерігаємно перевищення в 2–3 рази крутного моменту м’язів-згиначів та м’язів-стабілізаторів стегна. Виконання нормального кроку викликає перенапруження м’язів. За переднього доступу зазнає фаза перенесення стопи, тобто коли залучено більшість м’язів. Прямий м’яз стегна, який є найсильнішим серед м’язів, які розглянуті в роботі, бере на себе основну роботу переносу стопи. У разі можливого ушкодження прямого м’яза під час переднього доступу, навіть через рік спостерігається порушення його роботи — надмірне перенапруження і залучення в роботу резервів інших м’язів. Висновки. Математичне моделювання роботи м’язів, які можуть бути ушкодженими під час операції ендопротезування кульшового суглоба, умовні сили м’язів на 6 міс. після операції не здатні розвити необхідний крутний момент для здійснення нормального кроку. За сили м’язів, яка в моделі відповідала 12 міс., м’язи здатні виконати нормальну функцію незалежно від хірургічного доступу, але спостерігається їхнє перенапруження.
Зміни мінеральної щільності стегнової кістки з дефектом заповненим алоімплантатом під час регенерації залежно від методу біологічної терапії та віку щурів
(2024-06-03) Воронцов П.М.; Мальцева В.Є.; Туляков В.О.
В ортопедичній та травматологічній хірургії дефекти кісток становлять усе більшу клінічну проблему в щоденній практиці. Для їх заповнення кращими вважаються кісткові алоімплантати (А) через більшу доступність порівняно з автоімплантатами. Мета. Оцінити зміни мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) стегнової кістки щурів після заповнення дефекту дистального метафізу алогенним кістковим імплантатом у поєднанні з одночасним введенням мезенхімальних стромальних клітин (МСК) або збагаченої тромбоцитами плазми крові (PRP) залежно від віку. Методи. На моделі дірчастого дефекту критичного розміру в дистальному метафізі стегнової кістки у щурів (віком 3 та 12 міс.) досліджено МЩКТ стегнової кістки в умовах заповнення дефекту А, в тому числі, з одночасним введенням МСК або PRP під час втручання на 14, 28 та 90 добу. Результати. У тварин із незаповненим дефектом МЩКТ стегнової кістки не змінилася протягом експерименту. Порівняно з 3-міс. у 12-міс. щурів із А МЩКТ вища в 1,11 разу на 14-ту добу (p < 0,05), а на 90-ту — нижча в 1,11 разу (p < 0,05), на 28- му добу не відрізнялася. У 3-міс. тварин з А + МСК виявлено нижчий показник МЩКТ у 1,20 разу (p < 0,05) на 28-му, а на 90-ту добу МЩКТ не відрізнявся порівняно з групою з А. У 12-міс. щурів із А + МСК показники МЩКТ не відрізнялися від групи з А. У 12-міс. щурів із А + PRP показник МЩКТ вищий у 1,18 разу (p < 0,05) на 28-му добу та в 1,14 разу — на 90-ту добу (p < 0,05) порівняно із групою з А, а у 3-міс. не відрізнявся на всі терміни. Висновки. У разі заповнення кісткового дефекту алоімплантатом у 12- міс. щурів зростання МЩКТ стегнової кістки відбувається повільніше, ніж у 3-міс. Використання А з МСК у молодших особин викликає затримку регенерації кістки на 28-му добу, проте не порушує цей процес, згідно з показниками МЩКТ на 90-ту добу порівняно з тваринами з А, а у старших щурів істотно не змінює МЩКТ протягом дослідження. Заповнення дефекту А з PRP сприяє зростанню МЩКТ стегнової кістки у старших щурів з 28-ї доби, а у молодших не викликає значущих змін порівняно з групою з А.
Оutcome of neglected posterior elbow dislocation with gross ligamentous instability by arthrolysis combined with circumferential reconstruction of MCL, LUCL using triceps tendon fascia
(2024-06-08) Santosh Kumar Sahu; Nihar Ranjan Mishra; Chinmay Sahu; Dattatreya Kar
Застарілим вважається вивих ліктьового суглоба, який не лікували більше 3 тижнів. Через високий ризик ускладнень і невизначеність результативність лікування застарілого вивиху ліктьового суглоба є досить складним завданням для хірургів. Існують різні описані методики відновлення латерального зв’язкового комплексу (включаючи LUCL) і медіальної колатеральної зв’язки. Мета. Описати унікальну авторську методику, яка полягає у використанні одного трансплантата для відновлення як латеральної, так і медіальної зв’язок. Методи. Наведено власний досвід лікування 14 пацієнтів із застарілим вивихом ліктьового суглоба з деформацією та різноспрямованою нестабільністю. Усі хворі були прооперовані одним хірургом методом артролізу в поєднанні з реконструкцією MCL, LUCL із використанням іпсилатерального аутотрансплантата сухожилкової фасції трицепса. Подальше спостереження проводилося на 3, 6 і 12 тижні, а також на 6 і 9 міс. У нашому випадку ми оцінювали стабільність, діапазон рухів і наявність больового синдрому. Результати. Отримали задовільні результати з точки зору повного діапазону рухів без болю й адекватної стабільності ліктьового суглоба в усіх випадках. Усі пацієнти виконували свої активні рутинні фізичні навантаження з мінімальним обмеженням. Висновки. Перевагою методики є унікальний комплексний підхід, який використовує один циркулярний трансплантат для відновлення як латерального, так і медіального комплексів зв’язок, що забезпечує стабільність і можливу ранню реабілітацію. Це приводить до відмінного функціонального результату — швидкого відновлення повного обсягу рухів у суглобі та його стабільності. Ключові слова. Ліктьовий суглоб, вивих, застарілий, нестабільність, реконструкція.
Аналіз ефективності методу непрямої декомпресії хребтового каналу за умов лікування вибухових переломів ділянки грудо-поперекового переходу
(2024-07-01) Нехлопочин О.С.; Вербов В.В.; Чешук Є.В.; Вороді М.В.
Непряма декомпресія хребтового каналу внаслідок лігаментотаксису є однією з методик його ремоделювання за травматичного стенозу. Мета. Оцінити ефективність непрямої декомпресії хребтового каналу за різних морфологічних типів вибухових переломів тіл хребців на рівні грудо-поперекового переходу. Методи. Проведено аналіз доопераційних і післяопераційних комп’ютерних томограм 59 пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні в ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України» з приводу вибухового перелому в ділянці грудо-поперекового переходу. Критерієм ефективності непрямої декомпресії хребтового каналу обрано його площу, яку вимірюють на рівні ушкодження в зоні максимальної компресії. Градацію вибухових переломів виконували з використанням класифікації F. Magerl та співавт. Результати. У доопераційний період медіана ступеня стенозу в групі пацієнтів становила 43,47 % (95 % довірчий інтервал (ДІ): 37,53–46,22 %), для типу ушкодження A3.1 — 36,9 % (95 % ДІ: 28,1‒40,5 %), за травми A3.2 — 46,1 % (95 % ДІ: 32,1‒54,5 %), за A3.3 — 47,6 % (95 % ДІ: 37,5‒56,5 %). Після хірургічного лікування ступінь стенозу зменшився на 20,14 % (95 % ДІ: 15,93‒21,56 %), для типу ушкодження A3.1 ефективність становила 20,1 % (95 % ДІ: 9,5‒22,7 %), у разі A3.2 — 15,2 % (95 % ДІ: 7,51‒17,3 %), за умов A3.3 — 21,7 % (95 % ДІ: 20,8‒26,4 %). Різниця між типами ушкодження A3.2 та A3.3 статистично значуща (р = 0,0018). Установлено, що непряма декомпресія найефективніша в разі великих показників стенозування. Для Grade I за D. Wolter досягнуто розширення каналу на 7,07 % (95 % ДІ: 5,69‒8,65 %), для Grade II — на 21,6 % (95 % ДІ: 20,4‒22,7 %), для Grade III — на 30,3 % (95 % ДІ: 27,0‒33,6 %). Висновки. Закрите ремоделювання хребтового каналу транспедикулярною фіксацією з ефектом лігаментотаксису є ефективною методикою корекції травматичного стенозу хребтового каналу в ділянці грудо-поперекового переходу. ЇЇ дієвість визначається великою кількістю чинників, зокрема типом вибухового перелому, вихідним ступенем стенозування та рівнем ушкодження.
Особливості видалення стабільних ніжок ендопротезів кульшового суглоба
(2024-07-11) Філіпенко В.А.; Бондаренко С.Є.; Марущак О.П.; Олінкевич Є.В.
Зростання кількості первинного ендопротезування призвело до збільшення частоти ревізійних втручань. Проблема видалення стабільних ніжок залишається актуальною, оскільки відсутність єдиного підходу призводить до збільшення тривалості операцій, підвищення ризику ускладнень та погіршення результатів лікування. Мета. Розглянути існуючі методики та з’ясувати найбільш оптимальні підходи до видалення стабільних ніжок ендопротезів кульшового суглоба різного типу фіксації. Методи. Проведено систематичний огляд літератури з електронних баз PubMed, Scopus, Web of Science за період 1986–2023 р., з яких відібрано 28 публікацій. Використано власний клінічний досвід авторів (171 ревізійне втручання з 2013 по 2024 рік). Результати. Методика видалення залежить від типу фіксації та дизайну ніжки ендопротеза. Основні методики: використання спеціальних інструментів, «вікончата», розширена проксимальна та трансфеморальна остеотомії. Вибір способу залежить від конкретної ситуації, починаючи з найменш травматичного підходу. Висновки. Видалення стабільних ніжок вимагає індивідуального підходу та ретельного планування. Цементні поліровані ніжки зазвичай легше видалити, але можуть виникнути складнощі з вилученням цементної мантії. Безцементні ніжки з дистальною фіксацією здебільшого вимагають агресивніших дій. Вибір методики повинен ґрунтуватися на принципі мінімальної травматичності з урахуванням можливості подальшого ревізійного ендопротезування. Рекомендується мати кілька альтернативних планів операції. Запропонована методика інтраопераційних дій дозволяє оптимізувати процес прийняття рішень, який сприяє покращенню результатів ревізійного ендопротезування кульшового суглоба.
Оптимізація тактики лікування пацієнтів із поєднаними нестабільними ушкодженнями таза та довгих кісток нижніх кінцівок
(2024-07-16) Бур’янов О.А.; Кваша В.П.; Дьомін В.М.; Лянскорунський В.М.; Вашкевич Б.Р.
Лікування пацієнтів із політравмою з множинними переломами загалом і «таз + нижні кінцівки» зокрема, є складною, актуальною та дискусійною проблемою сьогодення. Спостерігаються поєднані ушкодження таза та таких ділянок: черепно-мозкової травми (ЧМТ) — у 16,9–58,7 % випадків; нижніх кінцівок — в 49,2 %; верхніх кінцівок — в 32,2 %; грудної клітки — в 21,2–45,7 %; живота — в 31,5–43,9 %; хребта — в 9 %. Мета. Покращити результати лікування пацієнтів із поєднаними ушкодженнями таза та нижніх кінцівок шляхом оптимізації тактики лікування. Методи. Клінічне дослідження базується на обстеженні та лікуванні 38 постраждалих із поєднаними травмами таза та нижніх кінцівок за період з 2014 по 2023 роки. Середній вік складав (41,4 ± 16,3) року. Типування переломів таза та довгих кісток нижньої кінцівки проводилось за класифікацією АО, оцінка стану пацієнтів — за шкалою Trauma Score (TS). Результати. Керуючись положеннями концепції «demage control» у постраждалих із множинними і поєднаними ушкодженнями таза характер втручань можна подати в наступній послідовності: стабілізуючі, відновні, реконструктивні або реконструктивно-відновні. Стабілізуючі є частиною реанімаційного комплексу, його мета — зберегти життя шляхом зменшення больових реакцій і крововтрати. Висновки. Нестабільні поєднані ушкодження тазового кільця вимагають початкового мультидисциплінарного лікування, яке полягає в зупинці або обмеженні небезпечної для життя кровотечі. Використання компресуючих засобів (тазовий пояс, техніка Сіетла) є обов’язковою складовою під час етапного лікування. Застосування індивідуального підходу та його обсяг залежать від загального стану пацієнта, проте базисним принципом першого етапу є забезпечення стабільності таза: в разі ушкоджень типу В — переднього, типу С — обох напівкілець, що позитивно впливає на анатомо-функціональний результат і дозволяє уникнути небезпечного прогнозу для життя.
Технологія мініінвазивної хірургічної корекції лійкоподібної деформації грудної клітки в дітей
(2024-07-20) Камінська М.О.; Дігтяр В.А.
Наразі найбільш розповсюдженим методом хірургічного лікування вродженої лійкоподібної деформації грудної клітки (ВЛДГК) у дітей є торакопластика за D. Nuss. Проте відомо про серйозні ускладнення, які пов’язані з травмуванням перикарду, судин, кровотечею. Мета. Розробити модифіковану технологію хірургічної корекції ВЛДГК, яка передбачає виключно позаплевральне проведення пластини відповідно до індивідуальних розмірів і форми деформації грудної клітки з метою запобігання інтраопераційних ускладнень. Методи. У дослідження залучено 81 пацієнт віком від 10 до 17 років. Виконано модифіковану технологію позаплевральної хірургічної корекції ВЛДГК. Пластина проводилась на рівні VІ–VIІ грудинно-реберних суглобів по сформованому наскрізному підм’язово-позаплевральному загрудинному тунелю справа наліво під контролем правобічної торакоскопії. Пластину змодельовано згідно з індивідуальними параметрами деформації. Проведено аналіз за наступними критеріями: вік, стать, тип деформації, індекс Haller, тривалість втручання, інтраопераційні та ранні післяопераційні ускладнення за Clavien-Dindo. Результати. У 48 (59,3 %) дітей діагностовано деформацію І типу (симетричну), у 33 (40,7 %) — ІІ типу (асиметричну) згідно з класифікацією Park. Середній індекс деформації за Haller становив (4,07 ± 0,62), що відповідає ІІ–ІІІ ступеням. Діагностовано порушення функцій: легень — в 55,55 % (n = 45), серця — 40,74 % (n = 33). Тривалість операції становила в середньому (70,6 ± 15,4) хв, від 50 до 110 хв. Ранні післяопераційні ускладнення виявлені в 5 (6,17 %) пацієнтів, які за класифікацією Clavien-Dindo віднесені до І ступеня (легкі) та не потребують додаткової медикаментозної чи хірургічної корекції. Після виконання операції корекція деформації грудної клітки становила в середньому (2,35 ± 0,22) за індексом Haller, що статистично значущо (р = 0,001) відрізнялось від початкового рівня. Висновки. Застосування модифікованої технології хірургічної корекції ВЛДГК відповідає вимогам безпечності та мінімізує післяопераційні ускладнення.
Зміни вмісту і активності м’язових білків як маркер у разі впливу іонізуючого опромінення на тварин
(2024-07-20) Лурін І.А.; Хоменко І.П.; Степанов Г.Ф.; Тертишний С.В.; Вастьянов Р.С.; Тірон О.І.
Мета. З’ясувати особливості скорочення м’язової тканини за умов впливу малих доз іонізуючого опромінення в батьків та їхніх опромінених нащадків шляхом оцінювання зміни вмісту скоротливих білків та АТР-азної активності скелетного й серцевого м’язів. Методи. Експериментальні дослідження проведено на 50 щурах. Рандомізацію тварин здійснювали наступним чином: група 1 — інтактні статевозрілі щури; 2 — статевозрілі тварини, опромінені дозою 1,0 Гр; група 3 — місячні щурята, отримані від інтактних особин; група 4 — місячні щурята, отримані від батьків, опромінених дозою 1,0 Гр; група 5 — місячні щурята, отримані від тварин, опромінених дозою 1,0 Гр, яких опромінювали в тій самій дозі. Результати. М’язова дисфункція в опромінених як нащадків, так і батьків проявляється зменшенням вмісту скоротливих протеїнів, функціональною дисфункцією акто-міозинового містка, зменшенням АТР-азної активності скоротливих білків. Відзначені м’язові дисфункції протягом післяпроменевого періоду часу можуть бути причиною формування ортопедичної патології в значного контингенту опромінених осіб. Висновки. Вираженість м’язової дисфункції в нащадків опромінених тварин, які також підпали під вплив іонізуючого опромінення, є більшою за порівняння з відповідними процесами в їхніх опромінених батьків, що свідчить про опосередкування м’язової дисфункції у другому поколінні опромінених тварин епігенетичними механізмами. Відзначені м’язові дисфункції протягом післяпроменевого періоду часу можуть бути причиною формування ортопедичної патології в значного контингенту опромінених осіб.
Вивчення потенційних анальгетичних властивостей вуглекислого газу для лікування больового синдрому в разі остеоартриту
(2024-07-24) Штробля В.В.; Луценко Р.В.
Больовий синдром — серйозна глобальна проблема, яка спричинює й ускладнює низку захворювань, основним симптомом яких є біль у суглобах. Одним із них є остеоартрит (ОА). Традиційні методи лікування ОА часто мають обмежену ефективність і можуть викликати побічні ефекти, тому актуальним є дослідження нових підходів, таких як карбокситерапія (використання вуглекислого газу). Мета. Дослідити можливу аналгезуючу дію вуглекислого газу (СО2) та його комбіноване застосування з іншими засобами для лікування больового синдрому в разі остеоартриту. Методи. Ефективність ін’єкцій вуглекислого газу, застосованого окремо та в поєднанні з іншими препаратами, вивчали на формаліновій моделі запалення у щурів. Результати. Виявлено, що латентні періоди фаз І та ІІ значно збільшились в експериментальних групах, особливо в групах V, VI та VII (р < 0,001), що вказує на відтермінування больових реакцій. Тривалість больової фази І була значно меншою у групах, які отримували СО2, порівняно з групою контрольної патології (р < 0,001). Найменший час спостерігався у групі V, де він скоротилася на 1,77 хв. Тривалість больової фази II також була значно меншою у групах V, VI та VII, які отримували СО2, порівняно з групою II (р < 0,001). Різниця становила від 7,49 до 12,54 хв. Кількість больових реакцій після фази І зменшилася на 13,25–16,1 балів у групах, які отримували СО2, порівняно з групою контрольної патології. Отримані дані свідчать про те, що CO2 значно збільшує латентні періоди болю (на 55– 65 %), скорочує тривалість його фаз (на 40– 50 %) та знижує інтенсивність больових реакцій (на 40–50 %) у щурів порівняно з контрольною патологією. Найбільш виразний ефект спостерігався за комбінованого застосування СО2 з диклофенаком натрію або хондроїтином сульфатом. Висновки. Результати дослідження на формаліновій моделі запалення розширюють уявлення про можливості аналгезуючої дії СО2. Застосування СО2 значно скорочувало тривалість обох фаз больової реакції та зменшувало кількість больових проявів, що підтверджує перспективність його застосування як додаткового, а в окремих випадках — основного засобу для зменшення болю та особливо запалення.