Журнал «ОРТОПЕДІЯ, ТРАВМАТОЛОГІЯ та ПРОТЕЗУВАННЯ»

Постійний URI для цього фонду

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/196

Journal

Журнал «ОРТОПЕДІЯ, ТРАВМАТОЛОГІЯ та ПРОТЕЗУВАННЯ»

«Ортопедія, травматологія та протезування» (ОТП) — рецензований журнал, який засновано у 1927р. «ОТП» є офіційним виданням Української асоціації ортопедів-травматологів. Журнал публікує оригінальні статті, огляди, дискусії на допомогу лікарям-практикам і дослідникам, діяльність яких пов’язана з травматологією, ортопедією та протезуванням. Статті відображають передовий досвід і результати наукових досліджень стосовно захворювань і пошкоджень опорно-рухової системи та їх лікування. Важливою частиною редакційної політики є публікація лекцій провідних фахівців. Крім цього, журнал публікує матеріали з історії медицини, короткі обговорення клінічних випадків, повідомлення про з’їзди та конференції, рецензії.

Згідно з наказом МОН України від 07.11.2018 № 1218 журнал внесено до Переліку наукових фахових видань України в галузі медицини для публікації наукових результатів дисертацій (категорія Б) (попередні реєстрації № 1а/5 від 22.05.1997, № 1-05/7 від 09.06.1999, № 1-05/4 від 14.10.2009, №793 від 04.07.2014).

Журнал індексується Scopus, Google Scholar, WorldCat, BASE, EBSCO, Research Bible.

Перегляд

Зараз показано 1 - 20 з 290

Математичне моделювання нового ендопротеза для міжтілового спондилодезу поперекового відділу хребта
(2019) Корж М.О.; Куценко В.О.; Попов А.І.; Веретельник О.В.; Тимченко І.Б.; Гниря М.Ю.; Ткачук М.М.; Ткачук М.А.
Цель: с помощью математического моделирования с использованием метода конечных элементов разработать модель межтелового эндопротеза с дополнительным элементом крепления и оценить напряженно-деформированное состояние системы «тело позвонка – имплантат». Методы: модели созданы в программном продукте SolidWorks. Разработаны и исследованы две расчетные схемы с эндопротезами: 1) титановым цилиндрическим; 2) титановым цилиндрическим с дополнительным элементом крепления — шипом. Условие I этапа работы — отсутствие перемещений элементов контактной пары «имплантат – тело позвонка», II — небольшое относительное скольжение между ними с нулевым трением. Создавали сгибающие нагрузки на сегмент. Результаты: применение дополнительного элемента крепления существенно повышает жесткость всей системы. Происходит перераспределение напряжений с их снижением в эндопротезе с дополнительным элементом крепления на 30 %. Эквивалентные напряжения корковых тканей для первой и второй расчетных схем I этапа исследования оказались близкими по значениям, разница равна 2 %. Для ІІ этапа разница составила 43 %, большие напряжения наблюдали в случае эндопротеза с шипом. Показатели контактного давления в моделях с двумя типами эндопротезов в условиях отсутствия перемещений в системе «имплантат – тело позвонка» близки, разница равна 5 %. В случае моделирования небольшого относительного скольжения между ними с нулевым трением (II этап) разность значений повышается до 54 %, причем меньшее давление соответствует модели эндопротеза с шипом. Выводы: применение усовершенствованной конструкции межтелового эндопротеза с дополнительным элементом крепления в виде шипа является более эффективным для достижения стабилизации в системе «тело позвонка – имплантат» по сравнению с обычным цилиндрическим эндопротезом. Ключевые слова: конечно-элементные модели, межтеловой спондилодез, имплантат, тело позвонка, напряженно-деформированное состояние, контактное давление.
Особливості ультрасонографічних ознак патологічних змін у структурі периартикулярних тканин плечового суглоба у хворих із різними проявами больового синдрому
(2019) Яковенко С.М.; Котульський І.В.; Петрова І.М.
Частой причиной болевого синдрома и ограничения двигательной активности в плечелопаточной области являются тендиниты мышц, обеспечивающих движения в плечевом суставе (ПС), остеохондроз шейного или грудного отделов позвоночника, вторичная вертеброгенная радикулопатия. Цель: выявить особенности патологических изменений анатомических структур ПС при болевом синдроме в области плеча на фоне различных нозологий. Методы: обследовано 206 человек (18–65 лет), которых разделили на три группы: I — контрольная, II — плечелопаточный болевой синдром (ПЛБС) на фоне остеохондроза, III — ПЛБС неясной этиологии. Анализировали данные ультразвукового исследования (УЗИ). Результаты: установлено, что у практически здоровых людей с возрастом изменяются УЗИ-характеристики структуры сухожилий, связок, мышц и хрящей ПС, которые не вызывают чувство дискомфорта. Изменения обнаружены у 10 % людей в возрасте 30–40 лет, а старше 41 года — у 30–45 %. Толщина капсулы, сухожилий, связок и мышц была практически симметричной на контралатеральных суставах. Абсолютная разница толщины мягкотканных структур не превышала 0,2 мм, коэффициент асимметрии — 0,96. Во II группе изменений структуры периартикулярных тканей ПС практически не было. Абсолютная разница толщины анатомических структур — 0,2 мм, коэффициент асимметрии толщины анатомических структур пораженного и интактного суставов больше 0,95. В III группе выявлены наибольшие нарушения: более чем у 90 % больных эхогенность пораженных структур ПС была снижена, у трети — структура неоднородная с гиперэхогенными включениями. Абсолютная разница толщины анатомических структур на больной конечности составила больше 0,5 мм, чем на здоровой, коэффициент асимметрии — меньше 0,95. Выводы: полученные данные позволяют на первичном обследовании разделить группу с ПЛБС по наличию структурных изменений в периартикулярных тканях ПС для дальнейшего выбора тактики лечения. Ключевые слова: плечевой сустав, патологические изменения, ультразвуковое исследование, болевой синдром.
Особливості статографічних показників хворих після ендопротезування колінного суглоба
(2019) Філіпенко В.А.; Арутюнян З.А.; Мезенцев В.О.; Танькут О.В.; Карпінська О.Д.; Карпінський М.Ю.
Эндопротезирование коленного сустава у пациентов с гонартрозом позволяет устранить боль, восстановить осевые взаимоотношения в суставе, но уменьшенная сила мышц конечности препятствует восстановлению ее функции. Реабилитационные мероприятия способствуют улучшению состояния коленного сустава, что можно контролировать с помощью статографии. Цель: на основе статографических исследований доказать эффективность реабилитационных мероприятий у больных с контрактурами коленного сустава после эндопротезирования. Методы: в исследование включено 18 больных с двусторонним гонартрозом и контрактурами коленных суставов после второй операции эндопротезирования. Больных разделили на две группы: с реабилитацией — 11, без реабилитации — 7. Измеряли объем движений в коленных суставах, оценивали опороспособность методом статографии. Результаты: определено несколько типов стояния и особенности в поддержании равновесия. Для двухопорного стояния: I тип — смещение общего центра масс (ОЦМ) в сторону укороченной конечности, проекция ОЦМ вытянута в сагиттальном (вперед–назад) направлении; II — проекция ОЦМ имеет вид широкого пятна с разбросом 20 мм и более. Для одноопорного стояния: I тип — больной не в состоянии осуществить полноценную опору на конечность, поэтому проекции приближены к центру тяжести; II — в процессе стояния отмечается движение тела в направлении двухопорного стояния. Параметры стояния у пациентов после реабилитации значительно лучше, чем в случае ее отсутствия. Статистически значимо (р < 0,05) улучшается симметричность нагрузки стоп, но сохраняется нарушение равновесия, о чем свидетельствует значительная площадь проекции ОЦМ. Вывод: у пациентов, прошедших реабилитацию, методом статографии подтверждено улучшение поддержания равновесия и восстановление нагрузки стоп практически до нормальных. Ключевые слова: гонартроз, сгибательно-разгибательные контрактуры, коленный сустав, эндопротезирование, статография, общий центр масс.
Клиническая значимость медиопателлярной складки феморопателлярного сочленения (обзор литературы)
(2019) Бабуркина Е.П.
Проблема діагностики та лікування синдрому медіопателярної складки (МС) є актуальною, оскільки патологія цього утворення вивчена недостатньо як у дорослих, так і в дітей та підлітків. Синдром МС стає причиною болю в передньому відділі колінного суглоба в 3,25–11 % випадків. Середня частота його в дорослого населення становить від 20 до 60 %. Під час виконання артроскопії МС виявлено у 14–100 % пацієнтів, а під час розтину тіл померлих — у 25–34 % випадків. МС за нормальних умов — тонка, рожева та гнучка. У разі запального процесу в суглобі вона стає набряклою, потовщеною та впливає на рух у стегново-наколінковому зчленуванні, визначаючи зміни хряща наколінка і медіальної поверхні стегнової кістки. У патологічних МС, зазвичай, збільшується васкуляризація, відзначається гіалінізація й ознаки запалення. Хронічні випадки синдрому МС характеризуються фіброзно-хрящовою метаплазією, прогресуванням колагенозу та кальцифікацією. Найпоширенішою є класифікація за J. Sakakibara на підставі розміру МС. Складки типів А й В не завжди супроводжуються наявністю симптомів, типів C і D можуть бути затиснуті між медіальним виростком і колінною чашечкою та стають потовщеними, спричиняючи внутрішнє ушкодження колінного суглоба. Складність діагностики обумовлена тим, що клінічні прояви нерідко імітують симптоматику ушкоджень менісків і зв’язок. Порушення МС не відрізняється за клінікою від інших ушкоджень колінного суглоба, за винятком чіткої локалізації больових відчуттів, які стрибкоподібно посилюються під час згинання колінного суглоба в межах від 150° до 110° і супроводжуються відчуттям клацання. Найінформативнішими неінвазивними методами діагностики синдрому МС є УЗД і МРТ. Для його лікування використовують консервативні та хірургічні методи. Є невелика кількість робіт, в яких автори описують взаємозвʼязок дисплазії ФПС і наявність МС. Вивчення цього питання, на нашу думку, заслуговує на увагу. Це допоможе розібратися в причинах прояву синдрома, тактики діагностики та лікування. Ключові слова: колінний суглоб, біль у передньому відділі колінного суглоба, діагностика, лікування.
Дренирование раны после тотального эндопротезирования тазобедренного сустава
(2019) Головаха М.Л.; Кириченко В.Ю.; Гриценко А.А.; Белых Е.О.; Титарчук Р.В.; Кудин С.В.; Диденко И.В.
Захворювання і травми кульшового суглоба займають значне місце в структурі ортопедичної патології. Основним методом лікування коксартрозу III–IV стадій і переломів шийки стегнової кістки в людей похилого віку є тотальне ендопротезування кульшового суглоба (ТЕКС). Мета: проаналізувати період після ТЕКС без дренування рани. Методи: відібрано 140 пацієнтів (вік 45–78 років), яким із початку 2017 по квітень 2019 р. виконано ТЕКС. Діагноз: коксартроз III– IV стадій, асептичний некроз головки стегнової кістки, ревматоїдний артрит, перелом шийки стегнової кістки. Пацієнтів розділили на групи: І — без дренажу, ІІ — післяопераційну рану дренували. Групи були однаковими за показниками віку, статі, індексу маси тіла, розподілу нозологій. Результати: крововтрата в операційній не відрізнялась і дорівнювала в групі І (367,59 ± 16,19) мл, ІІ — (351,6 ± 7,97). Кількість еритроцитів була значуще більшою в пацієнтів І групи, що відповідає меншій крововтраті після операції. До операції рівні ШОЕ і СРБ достовірно не відрізнялися в обох групах. Після втручання та на момент виписки рівень цих маркерів запалення був суттєво меншим у хворих І групи. Максимальні показники болю за шкалою ВАШ у І групі дорівнювали 5 балів, ІІ — 9. Температура тіла в пацієнтів І групи піднімалася до позначки 37,7 °С, ІІ — 39,4 °С. Відмінностей у термінах загоєння післяопераційної рани не встановлено. Активізовано хворих на наступну добу після хірургічного лікування. Пацієнтів І групи виписано зі стаціонару в середньому на 2 доби раніше, ніж ІІ. Висновки: у групі пацієнтів без дренування суглоба виявлено швидшу нормалізацію показників еритроцитів крові, СРБ і ШОЕ, низьку інтенсивність післяопераційного болю за ВАШ, скорочення терміну перебування в стаціонарі. Ключові слова: кульшовий суглоб, ендопротезування, дренування рани.
Особливості будови підошовного апоневрозу за результатами анатомічного дослідження
(2019) Турчин О.А.; Григоровська А.В.; Снісаревський П.П.; Лябах А.П.
Цель: анализ результатов исследования анатомии подошвенного апоневроза, уточнение особенностей строения и линейных размеров. Методы: изучена анатомия подошвенного апоневроза на 20 свежих ампутированных нижних конечностях. Средний возраст пациентов (15 мужчин, 5 женщин) составил (53,5 ± 18) лет. Заболевания, ставшие причиной ампутаций: онкологические — 10, облитерирующие ангиопатии — 5, последствия травм — 5. С помощью штангенциркуля измерены линейные размеры (мм) подошвенного апоневроза: длина, проксимальная и дистальная ширина, ширина латерального и центрального пучков, толщина проксимальной части апоневроза и латерального пучка. Рассчитаны средние значения. Результаты: подошвенный апоневроз состоял из хорошо выраженных, продольно расположенных пучков; веерообразно расширялся от узкой проксимальной части шириной (26,8 ± 5,4) мм до широкой дистальной — (71,9 ± 3,2) мм. Средняя длина подошвенного апоневроза составила (128,0 ± 16,8) мм. Толщина энтезиса — (3,6 ± 1,9) мм. Медиальный пучок был не выражен и образовывал с центральным единый. Ширина центрального пучка составила (15,35 ± 1,50) мм. Латеральный, более тонкий пучок, в 17 случаях был хорошо выражен, его ширина составила (11,75 ± 2,70) мм, толщина — (2,25 ± 1,06) мм. В трех случаях латеральный пучок редуцировался после отхождения от пяточной кости. Вариантов его отсутствия не выявили. Выводы: подошвенный апоневроз — веерообразной формы структура блестящего белого цвета, построена из хорошо выраженных, продольно расположенных пучков. После отхождения от пяточного бугра трехпучкового строения подошвенного апоневроза не наблюдали. Центральный пучок апоневроза самый широкий и толстый, более тонкий латеральный был разной степени выраженности, в трех случаях постепенно редуцировался. Наиболее тонким и не выраженным оказался медиальный пучок, составляющий с центральным единую структуру. Ключевые слова: подошвенный апоневроз, подошвенный фасциит, стопа, линейные размеры, анатомическое исследование.
Palliative embolization arteries or veins for a recurrent pelvic chondrosarcoma
(2019) Biz C.; Angelini A.; Crimі A.; Trovarelli G.; Igoumenou V.G.; Mavrogenis A.F.; Ruggieri P.
Хондросаркома (ХС) — це злоякісна пухлина кісток, характерною рисою якої є утворення хрящових структур різного ступеня зрілості. На них припадає приблизно 20 % злоякісних пухлин скелета. Найчастіше ХС вражає таз (клубову кістку), проксимальний відділ стегнової та плечової кісток, ребра. ХС малого таза мають низьку реакцію на хіміо- та променеву терапії, отже, зазвичай, їх резектують за допомогою стандартної геміпельвектомії. Нові хірургічні реконструктивні методи дозволяють хірургам проводити великі реконструкції, покращуючи тим самим якість життя пацієнтів. Клінічний випадок: чоловік, 64 роки, зі скаргами на болі в лівому стегні протягом 6 міс. Пацієнту виконано комплексне обстеження — стандартну рентгенографію, МРТ та КТ малого таза, біопсію патологічного утворення. Встановлено діагноз: ХС ІІ клінічної групи, IIB стадії. Первинне хірургічне втручання — висічення з широкими полями та реконструкція масивним кістковим алотрансплантатом, встановлення біполярного ендопротеза стегна. Через 3 роки виявлено два великі локальні рецидиви. Через неефективність хіміо- та променевої терапій, відмову пацієнта від ампутації, високий ступінь васкуляризації пухлини виконано артеріальну емболізацію. Проведено селективне дослідження як медіальної, так і бічної стегнових артерій за допомогою уроангіографічного контрастного середовища. Досягнення повної деваскуляризації найбільшого ураження підтверджено ангіографічно. Через 20 днів у наслідок часткової реваскуляризації виконано повторну емболізацію бічної циркулярної стегнової артерії. Остаточну емболізацію всіх артеріальних гілок, які живлять пухлину, провели через 3 міс. за допомогою акрилового (н-бутил-2- ціаноакрилатного) клею для судин більшого діаметра та мікрочастинок полівінілового спирту (150– 250 мкм) для найменших гілок. Висновок: емболізацію можна ефективно використовувати як паліативне лікування високоваскуляризованих ХС таза. Ключові слова: хондросаркома, таз, емболізація, паліативне лікування, мікрочастинки полівінілового спирту.
Експериментальне дослідження міцності фіксації зв’язки наколінка після її реконструкції
(2019) Вирва О.Є.; Скорик І.О.; Карпінський М.Ю.; Карпінська О.Д.
Модульное эндопротезирование является адекватным методом замещения дефекта после удаления опухолей проксимального отдела большеберцовой кости (ББК). Однако существуют проблемы с восстановлением функции коленного сустава, а именно его разгибательного аппарата. Цель: определить прочность фиксации связки надколенника в условиях моделирования на коленном суставе свиньи реконструкции разгибательного аппарата с использованием для крепления связки надколенника к бугристости ББК нейлоновой ленты или Attachment tube. Методы: на препаратах коленных суставов свиней моделировали реконструкцию разгибательного аппарата в двух сериях эксперимента: I — пластика связки надколенника с помощью нейлоновой ленты; II — пластика к Attachment tube, предварительно зафиксированной на проксимальном отделе ББК. Испытывали образцы на прочность под воздействием нагрузки на растяжение, величину которой постепенно увеличивали до момента отрыва связки надколенника от ББК. Полученные показатели обработаны статистически. Результаты: образцы I серии выдерживали нагрузку до разрушения в среднем в 1,4 раза меньше, чем во II (t = –4,820; p = 0,001). Средние значения величины нагрузки, вызвавшие отрыв связки надколенника, заметно отличались между собой, однако максимальное значение ряда разрушающей нагрузки I серии не имело пересечения с минимальным значением ряда данных II серии. Отрыв связки надколенника происходил из-за прорезывания, а не разрушения шовного материала. Выводы: пластика с использованием Attachment tube в 1,4 раза (р < 0,01) прочнее, чем фиксация нейлоновой лентой. Благодаря этому разработку движений в коленном суставе и нагружение на прооперированную конечность можно выполнять в раннем послеоперационном периоде, уменьшая тем самым количество осложнений и улучшая функциональный результат хирургического вмешательства у пациентов с опухолями проксимального отдела ББК. Ключевые слова: коленный сустав, разгибательный аппарат, реконструкция, биомеханика.
Лікування ушкоджень надп’ятково-гомілкового суглоба з позиції біологічної медицини
(2019) Шуба В.Й.
Повреждения капсульно-связочного аппарата в структуре травм голеностопного сустава (ГС) составляют 70–75 %. Постоянный симптом в случае травм капсулы и связок — посттравматический отек, для лечения которого обычно применяют консервативные методики (препараты на основе эсцина, ручной лимфатический дренаж, эластичные/противоотечные бинты или чулок, упражнения для стимулирования «мышечного насоса»). Перспективным является использование в схемах лечения биорегуляционных препаратов. Цель: провести сравнительный анализ динамики регрессии степени посттравматического отека и болевого синдрома у пациентов с повреждением ГС при проведении терапии препаратом ITIRES («PEKANA Naturheilmittel, GmbH», Германия) и референтными препаратами базисной терапии. Методы: исследование выполнено при участии 30 пациентов (средний возраст (39,4 ± 8,3) лет) с разрывами, растяжением и перенапряжением капсульно-связочного аппарата в зоне ГС (S93.2, S93.4 по МКБ-10). Пострадавших разделили на две группы: Р (15 человек) — использована комбинация препарата ITIRES (капли, мазь) в течение 14 дней, К (контрольная, 15 пациентов) — стандартные противоотечные препараты на основе эсцина. Исследовали изменения объема поврежденной конечности. Результаты: у пациентов группы Р противоотечный эффект отмечен уже на 3-и сутки после травмы. На 5-е сутки у них выявлено снижение объема поврежденной конечности относительно исходной величины в среднем на 7 % против 1 % (р < 0,05) в контрольной группе. В конце первой недели посттравматического периода среднее значение объема уменьшилось на 11,9 % в группе Р против 1,7 % в группе К, на 14-й день — 18,3 % против 9,5 %. Ослабление интенсивности болевого синдрома у пациентов группы Р наблюдали на конец 3-х сут с последующим его снижением к 5-м, а в контрольной — на 7-е сут. Выводы: продемонстрирована эффективность применения ITIRES в комплексной терапии посттравматических отеков у пациентов с повреждениями ГС. Ключевые слова: посттравматический отек, биорегуляционный подход, голеностопный сустав, ITIRES.
Результаты клинической апробации имплантатов из полилактида при остеосинтезе переломов проксимального отдела плечевой кости у пациентов с остеопорозом
(2019) Корж Н.А.; Макаров В.Б.; Танькут А.В.; Подгайская О.А.
Переломи проксимального відділу плечової кістки (AO/OTA 11) складають 5–6 % у структурі травм опорно-рухової системи та найчастіше трапляються в людей старших за 50 років. Нині не існує загальновизнаного підходу до лікування переломів проксимального відділу плечової кістки на фоні остеопорозу. Мета: проаналізувати результати хірургічного лікування пацієнтів із багатофрагментарними переломами проксимального відділу плечової кістки й остеопорозом із використанням пластини типу PHILOS та імплантатів із полілактиду. Методи: упродовж 2015– 2019 рр. із використанням накісткової пластини типу PHILOS та імплантатів із полілактиду виконано хірургічні втручання у 38 жінок з остеопорозом віком від 54 до 78 років. У 32 пацієнток виявлено трифрагментарний перелом за Neer (AO/OTA 11-B), у 6 — чотирифрагментарний (AO/OTA 11-С). Результати оцінювали за Constant-Murley Shoulder Score через 3, 6, 12 та 24 міс. після хірургічного втручання. Результати: у всіх хворих досягнуто консолідації фрагментів, у жодного з них не діагностовано аваскулярного некрозу головки плечової кістки. Середній показник за Constant-Murley Shoulder Score через 3, 6, 12 і 24 міс. після хірургічного втручання дорівнював 78,2; 82,1; 87,2 та 87,2 бала відповідно. В однієї пацієнтки відбулася перфорація гвинтом, у двох розвилася поверхнева інфекція, яку усунуто шляхом використання антибактеріальної терапії. В однієї хворої через 3 міс. виникло вторинне зміщення малого горбка до 8–10 мм. Висновки: використання пластин PHILOS із додатковим армуванням імплантатами з полілактиду дало змогу отримати у 89,5 % пацієнток з остеопорозом позитивні результати в строки від 6 до 24 міс. після операції. Доведено низький рівень ускладнень порівняно з наявними методами (середній бал за Constant-Murley Shoulder Score 87,2). Ключові слова: перелом проксимального відділу плечової кістки, пластини з кутовою стабільністю PHILOS, імплантат із полілактиду, остеопороз.
Історичні віхи організаційної та методичної діяльності ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М. І. Ситенка НАМН України» (до 90-річчя створення науково-організаційного відділу)
(2019) Танькут В.О.; Шевченко О.Г.; Голубєва І.В.
Вибір анестезії у випадку операцій на поперековому відділі хребта в положенні пацієнта на животі
(2019) Лизогуб М.В.; Котульський І.В.; Лизогуб К.І.; Москаленко Н.О.; Піщик В.М.
Операции на поясничном отделе позвоночника выполняют в условиях общей либо спинальной анестезии (СА). Критериев выбора анестезии для данного типа вмешательства не существует. Цель: обосновать выбор анестезии при операциях на поясничном отделе позвоночника в положении пациента на животе. Методы: проспективно обследовано 254 пациента ASA I–II в возрасте от 18 до 70 лет с дегенеративными заболеваниями позвоночника. Пациенты группы СА (n = 144) прооперированы в условиях СА, группы ТВА (n = 110) — тотальной внутривенной анестезии. Оценивали гемодинамику, кровопотерю, внутриглазное давление (ВГД) в положении на спине перед операцией и после нее сразу после поворота на спину. Группа сравнения — 20 здоровых добровольцев, которым измеряли ВГД в положении на спине, до и после лежания на животе в течение 90 мин. Результаты: вследствие поворота на живот у неанестезированных пациентов снижался ударный объем в среднем на 17,4 %, общее периферическое сосудистое сопротивление увеличивалось в среднем на 25,5 %. Сравнение этих показателей с интраоперационной потребностью в симпатомиметиках позволило разработать математическую модель прогностического индекса нестабильности гемодинамики (ПИНГ). При ПИНГ ≥ 0,5 был высоким риск нестабильности гемодинамики при СА. Кровопотеря на фоне управляемой гипотензии с поддержкой среднего артериального давления на уровне 60–80 мм рт. ст. между группами СА и ТВА не отличалась. Время операции было значимо большим в группе ТВА. ВГД повышалось в положении на животе у всех обследованных, существенно — у пациентов на фоне ТВА на стороне поворота головы. Изменения ВГД у пациентов группы СА не отличались от добровольцев. Выводы: перед операциями в положении на животе целесообразно исследовать гемодинамические постуральные реакции. При ПИНГ ≥ 0,5 следует выбирать более управляемую общую анестезию. Вид анестезии не влияет на интраоперационную кровопотерю при использовании управляемой гипотензии. У пациентов в положении на животе повышается ВГД. Ключевые слова: операции на позвоночнике, анестезия, гемодинамика, кровопотеря, внутриглазное давление.
Клітинно-молекулярні взаємодії на межі суглобового хряща та субхондральної кістки
(2019) Яковенчук Н.М.
Доказано, что субхондральная кость и суставной хрящ структурно и метаболически связаны. Молекулярная триада OPG/RANK/RANKL контролирует дифференциацию и биологическую функцию остеокластов. Установлено, что уровень экспрессии этих молекул хондроцитами зависит от стадии патологических изменений. Цель: исследовать экспрессию RANKL и OPG в клетках суставного хряща и субхондральной кости, полученных после эндопротезирования тазобедренного сустава 56 больных коксартрозом и в эксперименте на животных. Методы: изменения в суставном хряще и костной ткани индуцировали у животных путем овариоэктомии. Клинический и экспериментальный материал исследовали методами гистологии с использованием растровой микроскопии, иммуногистохимической оценки RANKL и OPG. Результаты: экспрессия OPG и RANKL при ранних артрозных нарушениях выявлена у крыс, в основном, в поверхностной зоне суставного хряща. В клиническом материале экспрессия RANKL отмечена лишь в отдельных хондроцитах сохранившегося суставного хряща. Интенсивность окраски была низкой. В зоне остеохондрального соединения обнаружена повышенная экспрессия RANKL остеоцитами. Наиболее выраженная иммунореактивность отмечена в хондроцитах, особенно в изогенных группах, на всей территории сохраненного суставного хряща. В костной ткани OPG экспрессировали остеоциты и единичные остеобласты, расположенные на краевой поверхности костных трабекул. В межтрабекулярных пространствах интенсивная реакция зафиксирована в клетках вокруг сосудов. Выводы: повышение соотношения RANKL/OPG отмечено в хондроцитах суставного хряща уже на ранних стадиях артроза. Существенные изменения микроархитектуры субхондральной кости с присутствием иммунопозитивных клеток свидетельствуют об активных процессах ремоделирования, которые являются отражением аномальной экспрессии RANKL/OPG клетками костной и хрящевой тканей в условиях артроза на фоне сниженной минеральной плотности костной ткани. Ключевые слова: остеоартроз, остеохондральное соединение, RANKL, OPG.
Остеотомия Helal в хирургическом лечении метатарзалгии
(2020) Прозоровский Д.В.; Бузницкий Р.И.
Лікування метатарзалгії в пацієнтів із поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи й hallux valgus є актуальною ортопедичною проблемою. Відомо про значну роль взаємовідношень довжини плеснових кісток стопи в розвитку біомеханічної метатарзалгії. Разом із цим розроблено низку методик операцій, зокрема й остеотомію Helal, які полягають переважно в тильному переміщенні головки плеснової кістки та показують добрі результати лікування. Мета: проаналізувати результати хірургічного лікування метатарзалгії, обумовленої біомеханічними порушеннями, у пацієнтів із поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стоп із використанням коригувальної остеотомії Helal. Методи: дослідження засноване на хірургічному лікуванні 114 (179 стоп) пацієнтів із поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи та вальгусною деформацією І пальця. Серед них метатарзалгію виявлено в 32 (17,9 %) випадках. Для її лікування застосовано коригувальну остеотомію плеснових кісток за методикою Helal із фіксацією гвинтом. Результати: відповідно до шкали ACFAS середній бал покращився на 32,5 (з 63,1 бала перед операціями до 95,6 бала у віддаленому післяопераційному періоді). У пацієнтів із метатарзалгією у 26 (81,3 %) випадках визначено регрес симптоматики. Висновки: на нашому матеріалі частота випадків метатарзалгії, обумовленої біомеханічними порушеннями, у пацієнтів із поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи становила 17,9 %. У пацієнтів із метатарзалгією в 40,6 % випадків метатарзальна парабола мала анатомічну форму. Хірургічне лікування метатарзалгії, зумовленої біомеханічними порушеннями, у вказаних пацієнтів за умов використання остеотомії Helal дозволило у 81,3 % випадків отримати позитивний результат. Остеотомія Helal із фіксацією фрагментів плеснової кістки гвинтом може бути варіантом вибору під час лікування метатарзалгії. Ключові слова: метатарзалгія, деформація переднього відділу стопи, остеотомія Helal.
Аналіз публікацій ортопедів-травматологів України у високорейтингових закордонних медичних журналах
(2020) Бабуркіна О.П.; Овчинніков О.М.; Шестакова І.В.
Цель: уточнить статус украинской травматологии и ортопедии как науки путем анализа количества и тематики публикаций украинских ортопедов в зарубежных научных журналах с учетом цитируемости. Методы: проанализированы публикации (январь 1999 г. – март 2020 г.) отечественных ортопедов-травматологов в электронной наукометрической базе данных (НБД) Scopus и во всех журналах рубрики «Orthopaedics and Sports Medicine» из рейтинга Scimago Journal & Country Rank (SJ&CR). Поиск проведен с первого выпуска каждого журнала. Результаты: работы украинских ученых в области «Ортопедия и травматология» опубликованы в 10 из 270 научных журналов (SJ & CR): квартиль Q1 — 4, Q2 — 5, Q3 — 1. Тематика публикаций: 36,3 % по травматологии, по 27,2 % — вертебрологии и артропластике, 9,1 % — эпидемиологии. В базе данных Scopus найдено 23 доктора наук по специальности «Травматология и ортопедия», которые имеют 2 и более публикаций (авторов с индексом Хирша 0 не учитывали). Учреждения Украины по их количеству распределились так: ГУ «ИПХС им. проф. М. И. Ситенко НАМН» — 7 ученых, ГУ «ИТО НАМН» — 4, Национальная медицинская академия последипломного образования имени П. Л. Шупика — 2, ГУ «Институт геронтологии им. Д. Ф. Чеботарева НАМН Украины» — 2, остальные — по одному. Выводы: публикаций украинских ученых в журналах рубрики «Ортопедия и травматология» на сайте SJ & CR за период 1999–2019 гг. лишь 11. В НБД Scopus опубликовано гораздо больше работ, однако не все из них являются цитируемыми, что отображает индекс Хирша авторов. Готовя статью к печати, следует учитывать, что наиболее цитируемыми оказались публикации, где авторы представляют методические рекомендации (guidelines), результаты мультицентровых исследований, клинических испытаний, изучения новых материалов для использования в ортопедии и травматологии. Также цитируемость работ повышается в случае обнародования их в журналах квартилей Q1 и Q2. Ключевые слова: ортопедия, травматология, электронные наукометрические базы данных, украинские ученые, научные статьи.
Анатомічні передумови розвитку нестабільності наколінка та методи їхнього визначення
(2020) Коструб О.О.; Вадзюк Н.С.; Котюк В.В.; Дідух П.В.
Нестабільність наколінка, зазвичай, виникає без прямої травми в анамнезі та є причиною болю, частіше у молодих жінок. Патологія наколінково-стегнового суглоба (НКС) залишається поширеною та невирішеною проблемою, пов’язаною з особливостями анатомії та біомеханіки колінного суглоба. Анатомічні варіанти НКС мають велике значення в розвитку артрозу, впливають на виникнення ускладнень після хірургічного лікування. На етапі передопераційного планування важливо чітко встановити співвідношення кісток НКС і варіанти їхньої форми, що дають змогу зробити методики КТ- і МРТ-діагностики. Мета. Проаналізувати наукову літературу щодо методів визначення форми, співвідношення кісток і дисплазії НКС і виявити оптимальні методики для передопераційного планування. Результати. Розглянуто анатомію НКС і сучасні підходи до визначення варіантів форми наколінка, дисплазії міжвиросткової вирізки стегнової кістки (МВСК), а також ротаційні взаємовідношення наколінка та стегнової кістки, МВСК і горбистості великогомілкової кістки. Для діагностики зазначених особливостей все більше використовують КТ і МРТ, які дають розширені дані для візуалізації. Досить зручними та важливими в клінічній практиці є показники кута МВСК, Laurin, нахил наколінка, тип дисплазії МВСК, співвідношення МВСК і горбистості великогомілкової кістки. Висновки. Діагностичні методи, такі як МРТ або КТ, розширюють можливості виявлення відхилень у НКС. Критичними для вибору тактики лікування нестабільності наколінка вважаємо такі ознаки: тип дисплазії МВСК за Н. Dejour, відстань TT-TG або TT-PCL, форму наколінка за G. Wiberg. Описані класифікації дисплазії блока стегнової кістки, форми наколінка, методики оцінювання його латеропозиції, співвідношення кісток НКС важливі для розуміння патогенезу нестабільності наколінка, визначення показань до хірургічного її лікування та попередження розвитку артрозу НКС.
Кісткова алопластика в разі ревізійного ендопротезування кульшового суглоба за умов асептичної нестабільності ацетабулярного компонента
(2020) Філіпенко В.А.; Воронцов П.М.; Гусак В.С.; Арутюнян З.А.; Самойлова К.М.; Сльота О.М.; Мезенцев В.О.
Втрата кісткової тканини та значні дефекти кульшової западини залишаються однією з основних проблем у разі ревізійного ендопротезування кульшового суглоба. Перспективними для заповнення дефектів кісток можуть бути матеріали на основі алогенної кістки після різних видів опрацювання. Мета. Проаналізувати результати реконструкції кульшової западини з використанням кісткових алоімплантатів «ОМС-А» в разі ревізійного ендопротезування. Методи. Вивчено результати обстеження та лікування 57 пацієнтів (33 жінки, 24 чоловіки; вік на момент госпіталізації від 24 до 81 року). Діагноз «Асептична нестабільність компонентів ендопротеза» встановлювали на підставі сукупності клінічних проявів захворювання, даних лабораторних досліджень, рентгенографії, комп’ютерної томографії з 3D-реконструкцією. Відповідно до класифікації W. G. Paprosky дефекти I типу складали найбільшу групу — 25 пацієнтів (44 %), II — 13 (23 %), III — 19 (33 %). Для реконструкції кульшової западини у 21 людини (37 %) використаний кортикально-губчастий гранулят (КГГ), 28 (49 %) — об’ємні кісткові імплантати (ОКІ), 8 (14 %) — комбінація КГГ і ОКІ. Усім пацієнтам проведено ревізійне ендопротезування кульшового суглоба передньолатеральним доступом за Хардінгом. Дефект кульшової западини щільно заповнювали алоімплантатом. Результати. За даними рентгенографії та класифікацією G. A. Gie результати оцінено як добрі у 36 пацієнтів (63 %), задовільні — у 14 (25 %). Проявів інфекції, пов’язаних із використанням алоімплантатів не виявлено. Необхідність повторного хірургічного втручання з метою відновлення кульшової западини виникла в 7 осіб (12 %). Висновки. Клінічна ефективність використання алоімплантатів кісткових «ОМС-А» для реконструкції кульшової западини за класифікацією W. G. Paprosky склала: з дефектом I типу — 92 %; ІI — 92,3 %; ІІІ — 78,9 %.
Остеотомія Helal і Weil у разі лікування метатарзалгії за умов поперечно-розпластаної деформації переднього відділу стопи
(2020) Прозоровський Д.В.; Бузницький Р.І.
Поперечно-розпластану деформацію переднього відділу стопи з hallux valgus виявляють у 75 % жінок у популяції. При цьому структурно-функціональні зміни в стопі призводять до перерозподілу навантаження під час ходьби між головками плеснових кісток і виникнення метатарзалгії. Мета. Провести порівняльний аналіз результатів хірургічного лікування метатарзалгії в пацієнтів із поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи після виконання коригувальних остеотомій Helal і Weil. Методи. Дослідження засноване на хірургічному лікуванні 42 (64 стопи) пацієнтів із метатарзалгією, обумовленою поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи. Хворих розподілено на дві групи залежно від хірургічної методики усунення метатарзалгії: у першій виконано остеотомію Helal (32 випадки), у другій — Weil (32). Середній період спостереження за пацієнтами першої групи склав 19,8 міс., другої — 21,5 міс. Результати. Згідно з оцінюванням за шкалою AOFAS результат лікування метатарзалгії та поперечно-розпластаної деформації переднього відділу стопи в пацієнтів першої групи дорівнював 89,4 бала, другої — 83,1 бала. Регрес метатарзалгії в пацієнтів першої групи зафіксовано в 29 (90,6 %) випадках, другої — у 26 (81,3 %) (критерій χ2 = 1,16; p = 0,28). Рецидиви метатарзалгії спостерігали в пацієнтів після використання і остеотомії Helal, і Weil та становили 6,3 і 9,4 % випадків відповідно. Виникнення перехідної метатарзалгії переднього відділу стопи зареєстровано в 3,1 % випадків після остеотомії Helal, у 9,4 % — остеотомії Weil. Висновки. Хірургічне лікування метатарзалгії, обумовленої поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи, із використанням коригувальних остеотомій Helal і Weil, дало змогу досягти позитивних результатів у 90,6 і 81,3 % випадків відповідно. Зазначені хірургічні методики можyть бути з успіхом використані для лікування метатарзалгії переднього відділу стопи з порушенням метатарзальної параболи.
Михайло Іванович Ситенко (до 135-річчя від дня народження)
(2020) Голубєва І.В.; Шевченко О.Г.; Танькут В.О.; Динник О.А.
Комбіноване заміщення дефекту в разі комплексного лікування недиференційованої плеоморфної саркоми дистального відділу великогомілкової кістки
(2020) Вирва О.Є.; Головіна Я.О.; Малик Р.В.; Бець І.Г.
Актуальным вопросом в онкоортопедии остается замещение больших дефектов костей и мягких тканей, образовавшихся после радикального удаления опухоли. Сегодня все большей популярностью пользуются комбинированные методы замещения больших сегментарных дефектов костей и суставов: дистракционный остеосинтез в комбинации с костной аутопластикой, а также аллокомпозитное эндопротезирование (APC — allograft prosthesis composite). Комбинирование методик позволяет свести к минимуму недостатки и использовать преимущества каждой. Для замещения дефектов мягких тканей разработано множество способов первичной мягкотканной пластики в зависимости от локализации и распространения опухолевого процесса. Проблема реконструкции мягких тканей и восстановление функции суставов и конечности является актуальной. Цель: представить клинический случай лечения злокачественной опухоли дистального отдела голени с использованием комплексного подхода к восстановлению дефектов костей и мягких тканей. Методы: описан клинический случай недифференцированной плеоморфной саркомы дистального отдела голени T2N0M0, II стадия, II клиническая группа. Пациентке произведено замещение пострезекционного дефекта дистального отдела большеберцовой кости аллокомпозитным имплантатом и кожно-фасциальная пластика дефекта мягких тканей нижней трети голени. Результаты: использование методики аллокомпозитного эндопротезирования позволяет уменьшить риск развития осложнений, возникающих при применении отдельно костной аллопластики или эндопротезирования. Применение массивной комплексной пластики дефектов мягких тканей дает возможность получить положительный результат хирургического лечения пациентов со злокачественными опухолями длинных костей. Выводы: комплексный подход к замещению пострезекционных дефектов длинных костей и мягких тканей помогает сохранить конечность пациента при поражении ее злокачественной опухолью. Ключевые слова: пострезекционные дефекты костей, злокачественная опухоль кости, кожно-фасциальная пластика, костная аллопластика.