Журнал «ОРТОПЕДІЯ, ТРАВМАТОЛОГІЯ та ПРОТЕЗУВАННЯ»

Постійний URI для цього фонду

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/196

Journal

Журнал «ОРТОПЕДІЯ, ТРАВМАТОЛОГІЯ та ПРОТЕЗУВАННЯ»

«Ортопедія, травматологія та протезування» (ОТП) — рецензований журнал, який засновано у 1927р. «ОТП» є офіційним виданням Української асоціації ортопедів-травматологів. Журнал публікує оригінальні статті, огляди, дискусії на допомогу лікарям-практикам і дослідникам, діяльність яких пов’язана з травматологією, ортопедією та протезуванням. Статті відображають передовий досвід і результати наукових досліджень стосовно захворювань і пошкоджень опорно-рухової системи та їх лікування. Важливою частиною редакційної політики є публікація лекцій провідних фахівців. Крім цього, журнал публікує матеріали з історії медицини, короткі обговорення клінічних випадків, повідомлення про з’їзди та конференції, рецензії.

Згідно з наказом МОН України від 07.11.2018 № 1218 журнал внесено до Переліку наукових фахових видань України в галузі медицини для публікації наукових результатів дисертацій (категорія Б) (попередні реєстрації № 1а/5 від 22.05.1997, № 1-05/7 від 09.06.1999, № 1-05/4 від 14.10.2009, №793 від 04.07.2014).

Журнал індексується Scopus, Google Scholar, WorldCat, BASE, EBSCO, Research Bible.

Перегляд

Зараз показано 1 - 20 з 72

Comparative Characteristics of Patients Structure in the Orthopedics Department of a Clinical Hospital in a Region Remote from the Front Line during Peacetime and the First Year of a Full-Scale War in Ukraine
(2024) Trutyak I.; Korolkov O.; Hnateiko N.; Ivashchenko V.; Trunkvalter V.
Мета. Проаналізувати зміни в нозологічній структурі хворих, лікувальних технологіях, окреслити особливості хірургічних втручань травматологічного профілю цивільної клінічної лікарні у воєнний період та наголосити на потребах у відповідних знаннях і вміннях фахівців щодо лікування бойової травми та її наслідків. Методи. Проведено порівняльний аналіз клініко-нозологічної структури 2 475 цивільних пацієнтів ортопедо-травматологічного відділення, які лікувались протягом року перед війною та 3 838 осіб, госпіталізованих протягом року під час неї (цивільні — 83,1 %, тимчасово переселені — 7,7 і 9,2 % військових). Використано бібліосемантичний, медико-статистичний і клінічний методи аналізу. Результати. В активну фазу війни профільне відділення надає спеціалізовану допомогу як цивільному населенню, так і військовим. Це спричинило зміни в клініко-нозологічній структурі пацієнтів: збільшилось на 4,83 % відносне число госпіталізованих чоловіків і зменшилась кількість звернень в ургентному порядку. Попри збільшення сумарної кількості операцій на одного пацієнта, хірургічна активність зменшилась із 86 до 80 %, оскільки низка хворих були оперовані на попередніх етапах Інтенсифікація організації стаціонарного лікування, підготовки пацієнтів до подальшого етапу хірургічних втручань у реабілітаційному відділенні та роботи амбулаторної медицини знизило середній ліжко-день у відділенні на 12,3 %. Висновки. Отже під час війни в цивільній медичній клінічній установі змінилася структура пацієнтів ортопедо-травматологічного відділення: збільшилась кількість пацієнтів чоловічої статі з множинними і поєднаними ушкодженнями. Особливістю організації лікувального процесу є етапність спостереження поранених не лише на рівнях медичної евакуації, але і в клінічній лікарні. Інтенсифікація організаційної компоненти й амбулаторної ланки лікувального процесу дозволяє зменшити ліжко-день і забезпечити стаціонарним лікуванням більшу кількість пацієнтів. Ключові слова. Oртопедо-травматологічне відділення, клініко-нозологічна структура пацієнтів, організація лікувального процесу.
Comparative study between lateral shelf acetabuloplasty and combined procedure of lateral shelf acetabuloplasty with trochanteric epiphysiodesis in cases of Legg-Calves-Perthes disease — a retrospective study
(2024-08-01) Pulin Bihari Das; Nihar Ranjan Mishra; Anantharama Krishnan Ganesh; Sarthak Mohanty; Rashmi Ranjan Dash; Sakti Prasad Das
Важливим під час лікування хвороби Легга-Кальве-Пертеса (ХЛКП) є раннє виявлення захворювання, що дозволить зменшити ймовірність ускладнень. Пацієнти віком до 8 років зазвичай мають сприятливий прогноз і лікуються консервативно. Основною метою є досягнення сферичної та конгруентної головки стегнової кістки, щоб зменшити ймовірність подальшого її підвивиху та вторинного артриту стегна. Мета. Проаналізувати рентгенологічні та функціональні результати лікування дітей у разі ХЛКП. Методи. Проаналізовано 80 осіб (45 у групі A та 35 у B) у період з 2008 по 2018 р., 63 — хлопчики та 17 — дівчата. У дослідження ввійшли хворі, яким не допомогло консервативне лікування протягом 6 міс., а також із типом Caterall II і III. Визначено такі рентгенологічні параметри: центральний крайовий кут, гострий кут, відстань між суглобовою щілиною, співвідношення висоти епіфіза, кульшової западини, суглобово-кульшовий проміжок. Результати. Здебільшого в пацієнтів обох груп діагностовано Catterall-III — 66,25 % та Catterall-II — 33,75 %. Відповідно до класифікації Stulberg, відмінний результат після лікування спостерігався в 22,2 % випадків групи А та 37,1 % групи B. Рентгенологічні та функціональні оцінки порівнювалися до операції та після неї до досягнення зрілості скелета, що показало значуще покращення в групі B. У 4 (8,8 %) осіб у групі А та у 3 (8,5 %) у групі В розвинулося незрощення та резорбція трансплантата. Висновки. Ацетабулопластика латеральної зони разом із епіфізіодезом вертлюга допомагає покращити ходу, уникнути підвивиху головки стегнової кістки та балансує конгруентність разом із фізіологічним ремоделюванням. Ми рекомендуємо цю комбіновану процедуру у випадках ХЛКП для протидії ускладненням раннього артриту та підвивиху головки стегнової кістки. Ключові слова. Хвороба Легга-Кальве-Пертеса, ацетабулопластика бічної зони, епіфізіодез вертела.
Comparison of the infrapatellar and subcutaneous adipose tissue biopsy material as a source of mesenchymal stromal cells for regenerative medicine in traumatology
(2024-05-13) Avramenko Yu.M.; Maslennikov S.O.; Bondarenko S.A.; Golovakha M.L.
Мета. Використання інфрапателярного жирового тіла, як джерела мезенхімальних стовбурових клітин демонструє незалежний від віку потенціал проліферації та диференціації. Крім того, виражений хондрогенний потенціал стовбурових клітин жирового тільця Гоффа робить їх перспективними кандидатами для дослідження та використання в різних методах регенеративної терапії. Методи.Проводили пряме імуногістохімічне дослідження серійних парафінових зрізів біопсійного матеріалу жирового тільця Гоффа та підшкірної жирової клітковини з використанням моноклональних антитіл. Мінімальні критерії, встановлені Міжнародним товариством клітинної терапії для забезпечення ідентичності мезенхімальних стовбурових клітин, використовують CD73 і CD105 як позитивні маркери та CD34, CD31, CD45 як негативні. Результати. За результатами гістологічних, імуногістохімічних, морфометричних та статистичних досліджень встановлено, що в біоптаті обох тканин відносна кількість клітин з імунопрофілем CD105+, CD73+, CD34–, CD31–, CD45– у стандартному полі зору (×200) була: 7,25 (5,42; 8,89) % та 11,11 (8,46; 13,45) %, статистично значущої різниці між групами не виявлено (p > 0,05). Висновок. Терапевтичний ефект мезенхімальних стовбурових клітин підшкірної жирової клітковини доведено, тому ідентифікація подібних клітин у біопсійному матеріалі та у відносно однаковій щільніості в тільці Гоффа робить його важливим джерелом стовбурових клітин жирового походження, які можна використовувати для регенерації та тканинної інженерії. Ключові слова. Стромальна васкулярна фракція, мезенхімальні стромальні клітини, остеогенез, хондрогенез.
Does the type and length of nail affect the stability of fixation of subtrochanteric fractures under low displacement forces?
(2024-10-30) Ortaç Güran; Batuhan Gencer
Під час лікування субтрохантерних переломів, через складні біомеханічні властивості та зміщувальні м’язові сили, суперечки виникають майже під час всіх різновидів лікування. Мета. Вивчити біомеханічні властивості трьох різних інтрамедулярних цвяхів, щоб визначити найнадійніший метод фіксації за субмеханічних зворотних косих переломів стегнової кістки. Методи. Остеотомію виконували відповідно до моделі перелому сегмента 31А3 (міжвертлюговий зворотний косий) на 24 синтетичних моделях стегнової кістки. Після анатомічної редукції кожну групу фіксували окремою системою імплантатів: A-PFN (довжиною 220 мм), A-PFN (довжиною 280 мм) та цефаломедулярним цвяхом (довжиною 360 мм). Аналіз усіх моделей проводили в умовах як одноразового, так і циклічного навантаження, а також вивчали лінії переломів і загальне зміщення стегнової кістки. Результати. Не виявлено достовірної різниці між групами щодо зміщення лінії перелому (p > 0,05), але була достовірна різниця в загальному зміщенні стегнової кістки між групами як за одноразового, так і циклічного навантаження (p < 0,001 і p = 0,004, відповідно). Постфактум аналіз показав, що розбіжності між порівнюваними групами були між A-PFN (довжиною 220 мм) та двома іншими методами фіксації. Висновки. Адекватну і подібну стабільність можна отримати як з короткими, так і довгими цвяхами в анатомічно зменшеній моделі зворотного косого субтрохантерного перелому, що свідчить про те, що анатомічна редукція є більш важливою, ніж вибір імплантата за субтрохантерних однолінійних переломів. Хоча довший імплантат не впливає на зміщення лінії перелому, він відбивається на загальному зміщенні стегнової кістки і створює більш жорстку стегнову фіксацію. Ключові слова. Субтрохантерні переломи, проксимальний стегновий цвях, цефаломедулярний цвях, довжина цвяха, зміщення лінії перелому, стабільність.
Lumbar Discectomy with Canal Decompression by Destandau Endospine system
(2024) Santosh Kumar Sahu; Dattatreya Kar
Грижа міжхребцевого диска попереку є поширеним захворюванням. Виникає сильний біль у ділянці сідниці та в нозі, який зникає протягом 6 тижнів за умов консервативного лікування. Наразі існує декілька хірургічних методик лікування гриж поперекового диска, починаючи від ламінектомії до мікродискектомії. Основні переваги ендоскопічної дискектомії включають: косметичну привабливість, мінімально інвазивний характер, кращу візуалізацію, менший термін госпіталізації та більш швидке одужання. Мета. Розглянуто спостереження за пацієнтами з дегенеративними захворюваннями поперекового відділу хребта за допомогою системи Дестандау. Автори діляться досвідом техніки хірургічного втручання та результатами черезшкірної ендоскопічної дискектомії за системою Дестандау під час лікування 51 пацієнта з грижею диска та стенозом каналу поперекового відділу хребта. Основні переваги ендоспічної системи Дестандау — це невеликий розріз шкіри та мінімальне ушкодження м’яких тканин. Це малоінвазивне втручання, яке застосовують через розріз шкіри 1,5–2 см завдовжки. Із метою забезпечення точності й безпеки пацієнта як перед операцією, так під час неї застосовується рентгенівське обладнання. Під контролем ендоскопа видаляють грижу міжхребцевого диска, вільні фрагменти диска та звільняють затиснений нерв. Таким чином досягають швидкого відновлення під час післяопераційної реабілітації. Висновки. Ендоскопічна система може бути використаною для лікування всіх видів гриж міжхребцевих дисків і супутнього стенозу каналу. Це відносно безпечна процедура за умови правильного передопераційного планування та досвіченої команди лікарів. Більшість поперекових патологій, які є не повʼязані з нестабільністю, можуть бути успішно вирішені за її допомогою. Дві основні переваги ендоспинальної системи Дестандау включать малоінвазивну хірургію з мінімальним ятрогенним ушкодженням і відмінній ефективності. У разі її успішного застосування, процес відновлення значно скорочується, без будь-яких обмежень для повернення до повсякденного життя. Ключові слова. Дестандау, ендоскопія, хребет, поперековий відділ.
Modern Technologies for Bone Defect Replacement (Literature Review)
(2024) Buryanov O.A.; Kvasha V.P.; Kuprii V.О.; Sobolevskiy Yu.L.; Chornyi V.S.; Hliba H.H.; Rohozynskyi V.O.
Наведено інформацію стосовно матеріалів, які застосовуються для заміщення кісткових дефектів, утворених унаслідок вогнепальних поранень. Описано матеріали та різних технік для заміщення кісткових дефектів кінцівок. Мета. Провести аналіз хірургічних технологій та матеріалів при заміщенні кісткових дефектів, шляхом аналізу літературних джерел. Методи. У трьох реномованих базах даних (PubMed, Scopus і Web of Science) проведено аналіз останніх наукових досліджень, присвячених темі лікування дефектів довгих трубчатих кісток у період з 2015 по 2022 роки. Пошук проведено за ключовими словами «кісткові дефекти», «аутотрансплантат», «алотрансплантат», «метод Ілізарова», «метод Masquelet», «біокомпозитні матеріали». Результати. Проведено аналіз остеоіндуктивних та остеокондуктивних властивостей ауто- та алотрансплантатів, сучасних біокомпозитних матеріалів. Встановлені переваги та недоліки. Аналіз сучасник літературни джерел не дають об’єктивної порівняльної оцінки результативності лікування кісткових дефектів за методикою Masquelet та Ілізарова в зв’язку з відсутністю достатньої кількості рандомізованих досліджен, що є підгрунтям для подальших цілеспрямованих досліджень. Висновки. Лікування дефектів кісткової тканини різного генезу актуальною проблемою сучасної ортопедії і травматології. Широкий спектр варіантів лікування є доказом того, що жодна стратегія не працює для кожного пацієнта, як не існує ідеального універсального матеріалу для заповнення та забезпечення регенерації кістки в місті дефекту. Перспективним напрямком є пошук нових, або комбінація відомих матеріалів та методів, які в змозі максимально забезпечити компенсацію цих патологічних станів. Ключові слова. Кісткові дефекти, аутотрансплантат, алотрансплантат, метод Ілізарова, метод Masquelet, біокомпозитні матеріали.
Partial resection as a treatment for mucoid degeneration of the anterior cruciate ligament: a case report
(2024-10-15) Krishna Amith Kumar; Ranjith Narayan
Мукоїдна дегенерація передньої схрещеної зв’язки (МДПСЗ) є рідкісним дегенеративним захворюванням. Мета. Навести випадок мукоїдної дегенерації передньої схрещеної зв’язки (ПСЗ), діагностований за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ), який лікували за допомогою артроскопічної резекції. Методи. У нашому клінічному випадку ми вивчили історію хвороби пацієнта та розробили перелік клінічних проявів, які спостерігали. МРТ-дослідження є найбільш ефективним підходом для диференціації між МДПСЗ та інших захворювань колінного суглоба. Результати. Наш пацієнт звернувся з 3-місячним анамнезом дискомфорту в правому коліні. Вік пацієнта становив 28 років. Не було жодних ознак набряку або нестабільності, хоча згинання коліна коливалося від 0°–100°. Ми діагностували МДПСЗ за допомогою МРТ та артроскопічних даних. На зображеннях ПСЗ демонстрував аномально підвищений сигнал із масоподібною структурою своїх волокон, а на корональних відбитках було помітно зв’язок між волокнами та аберантною м’якою тканиною. На основі передопераційних даних цей випадок було діагностовано. МРТ виявило, що ПСЗ зазнала змін, що свідчить про МДПСЗ із додатковим випотом у суглобі. За артроскопії ПСЗ виявилося, що зв’язка гомогенна та гіпертрофована у латеральному відділі. Жовті та склеротичні ураження на бічній частині ПСЗ було видалено. Висновки. У даному випадку артроскопічна резекція дегенеративної ПСЗ, яка викликає біль, продемонструвала хороші результати. Проте в деяких випадках це може призвести до суб’єктивного прогресуючого незрощення після операції. Прогноз залежить від віку пацієнта і від того, які ще травми в нього можуть бути. МДПСЗ слід розглядати, коли відчувається дискомфорт у хребті та обмежене згинання. МРТ і артроскопія мали однаковий діагноз. Ключові слова. Передня схрещена зв’язка, артроскопія, магнітно-резонансна томографія, мукоїдна дегенерація.
Regulation of reparative processes of proximal femur fractures by correction of arterial hypertension (experimental study)
(2024-11-10) Pavlov S.B.; Valilshchykov M.V.; Babalian V.O.; Babenko N.M.; Kumetchko M.V.; Litvinova O.B.; Babaieva O.I.
Мета. Вивчення регуляції репаративних процесів за переломів проксимального відділу стегнової кістки з інтрамедулярним остеосинтезом на тлі корекції супутньої артеріальної гіпертензії (АГ). Методи. В експерименті було задіяно 36 щурів із двох груп: здорові нормотензивні особини і з генетично детермінованою артеріальною гіпертензією (SHR). Тварини обох груп розділили на підгрупи. Щурам підгруп 1.2, 2.2, 2.4 виконано закритий мініінвазивний інтрамедулярний остеосинтез після моделювання перелому проксимального відділу стегнової кістки. Тваринам підгруп 2.3 і 2.4 проводили корекцію артеріальної гіпертензії еналаприлом. У сироватці крові визначали рівні ІФН-γ, загального білка, аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази та лужної фосфатази. Вимірювали щільність кісткової тканини та відносну площу новоутвореної кісткової тканини в кістковому мозолі. Результати. Рівень ІФН-γ був підвищений після хірургічного втручання у тварин усіх груп, щурів лінії SHR вище порівняно з аналогічними показниками у інтактних тварин. Застосування еналаприлу знижувало концентрацію ІФН-γ. Продемонстровано різноспрямовану зміну рівнів біохімічних показників у крові. Встановлено, що мінеральна щільність кісткової тканини вірогідно знижена в групі тварин SHR порівняно з інтактними. За даними гістоморфометричного аналізу найбільша відносна площа новоутвореної кісткової тканини в кістковому мозолі була в інтактних щурів. Водночас відносна площа кісткових трабекул у групі, яка отримувала терапію еналаприлом, більша, ніж у групі без лікування. Висновки. Корекція супутньої артеріальної гіпертензії приводить до оптимізації процесів репарації переломів проксимального відділу стегнової кістки в експерименті. Ключові слова. Репаративні процеси, переломи проксимального відділу стегнової кістки, супутні захворювання, артеріальна гіпертензія, інтерферон, біохімічні показники.
Remote infrared thermography in the system of comprehensive diagnostics of the health of military personnel before surgical intervention
(2025-02-27) Kostrub O.O.; Shukalo O.I.; Dunaievskyi V.I.; Kotovskyi V.Y.; Timofeiev V.I.; Nazarchuk S.S.
Повноцінна й інформативна діагностика загального стану здоров’я військовослужбовців перед хірургічним втручанням має велике значення для його успішного проведення. Простим і доступним діагностичним методом променевої діагностики є спосіб дистанційної інфрачервоної термографії. Мета. Показати можливість та оцінити діагностичну інформативність дистанційної інфрачервоної термографії в системі комплексного діагностичного контролю за станом здоров’я військовослужбовців перед оперативним втручанням; отримати термографічні візуалізації виявлених патологічних змін, пов’язаних з участю в бойових діях. Методи. Застосовано вітчизняний термограф із температурною чутливістю 0,07 °С і термограф ThermaCAM E300 FLIR SYSTEM. Спостереження та контроль теплових полів здійснювались у діапазонах 3÷5 та 8÷14 мкм. Обстеження проводилось під час стаціонарного й амбулаторного лікування. Результати. Отримані термографічні візуалізації виявлених патологій: порушення функції дихання; термоасиметрії зони проєкції легень після перенесеного COVID-19; ускладнення після вогнепального поранення — пневмоторакс; зони гіпертермії скроневих кісток унаслідок контузії; порушення судинного рисунку в щитоподібній залозі; функціональні та хронічні розлади органів шлунково-кишкового тракту й урологічні патології; дегенеративно-дистрофічні зміни опорно-рухового апарата. Висновки. Наведено вперше отримані результати комплексного термографічного обстеження стану здоров’я військовослужбовців після тривалого перебування в зоні бойових дій та перед оперативним втручанням. Дистанційна інфрачервона термографія, як один із методів променевої діагностики, дозволяє комплексно обстежити значну кількість військових за короткий період часу та виявити патологічні зміни, які потребують додаткового обстеження вузькопрофільними спеціалістами. Ключові слова. Інфрачервона термографія, градієнт, температура, військовослужбовці, осцилографічний термозріз.
Systemic and cerebral hemodynamic changes in patients undergoing shoulder arthroscopy in the beach chair position
(2024) Lyzohub K.I.; Lyzohub M.V.
Поєднання таких факторів як загальна анестезія та зміна положення тіла після індукції мають вплив на системну та церебральну гемодинаміку. Мета. Bиявити вплив зміни положення тіла та загальної анестезії на пікову систолічну швидкість внутрішньої сонної артерії (ПСШВСА) у пацієнтів під час проведення артроскопії. Методи. 85 пацієнтів із фізичним статусом за ASA I–II, середнього віку (33,0 ± 11,3) років, проведено артроскопію плечового суглоба під загальним наркозом. Основними вимірюваннями були систолічний артеріальний тиск (САТ), діастолічний артеріальний тиск (ДАТ), середній артеріальний тиск та ПСШВСА. Основні вимірювання: в положенні лежачи на столі перед індукцією, через 3 хв після введення в наркоз в положенні лежачи та в положенні пляжного крісла (ППК). Індукцію та забезпечення загальною анестезію проводили сибазоном, пропофолом і фентанілом. Дані проаналізовано статистично. Методи описової статистики використовували для розрахунку середнього, стандартного відхилення, мінімального і максимального значень вибірки. Порівняння проводили за допомогою Т-тесту для повторних порівнянь з розрахунком різниці середніх зі стандартним відхиленням (M ± SD), критичного значення критерію (t) та його статистичної значущості (p). Для порівняння динаміки зміни параметрів було проведено загальний лінійний аналіз з визначенням значення критерію Піллаї та його значення. Аналіз проводився в пакеті IBM SPSS Statistics 20.0. Результати. Початкові дані САТ, ДАТ та середнього артеріального тиску достовірно знижувались після індукції та після позиціонування, але індукція не вплинула на показник ПСШВСА. Після позиціювання до ППК було констатовано значне зниження показників ПСШВСА. Висновки. Констатовано достовірне зниження САТ, ДАТ, середнього артеріального тиску після индукції та подальшого позиціювання хворих у ППК. Постіндукційна гіпотензія не впливає на динаміку ПСШВСА, але виявлено достовірне її зниження після позиціювання. Ключові слова. положення пляжного крісла, артеріальний тиск, пікова систолічна швидкість внутрішньої сонної артерії, артроскопія.
Академік Корж О. О. — видатний вчений XX століття, засновник нового етапу розвитку ортопедії та травматології в Україні (до 100-річчя з дня народження)
(2024-08-09) Танькут В.О.; Філіпенко В.А.; Голубєва І.В.; Шевченко О.Г.; Беренов К.В.
Аналіз ефективності методу непрямої декомпресії хребтового каналу за умов лікування вибухових переломів ділянки грудо-поперекового переходу
(2024-07-01) Нехлопочин О.С.; Вербов В.В.; Чешук Є.В.; Вороді М.В.
Непряма декомпресія хребтового каналу внаслідок лігаментотаксису є однією з методик його ремоделювання за травматичного стенозу. Мета. Оцінити ефективність непрямої декомпресії хребтового каналу за різних морфологічних типів вибухових переломів тіл хребців на рівні грудо-поперекового переходу. Методи. Проведено аналіз доопераційних і післяопераційних комп’ютерних томограм 59 пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні в ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України» з приводу вибухового перелому в ділянці грудо-поперекового переходу. Критерієм ефективності непрямої декомпресії хребтового каналу обрано його площу, яку вимірюють на рівні ушкодження в зоні максимальної компресії. Градацію вибухових переломів виконували з використанням класифікації F. Magerl та співавт. Результати. У доопераційний період медіана ступеня стенозу в групі пацієнтів становила 43,47 % (95 % довірчий інтервал (ДІ): 37,53–46,22 %), для типу ушкодження A3.1 — 36,9 % (95 % ДІ: 28,1‒40,5 %), за травми A3.2 — 46,1 % (95 % ДІ: 32,1‒54,5 %), за A3.3 — 47,6 % (95 % ДІ: 37,5‒56,5 %). Після хірургічного лікування ступінь стенозу зменшився на 20,14 % (95 % ДІ: 15,93‒21,56 %), для типу ушкодження A3.1 ефективність становила 20,1 % (95 % ДІ: 9,5‒22,7 %), у разі A3.2 — 15,2 % (95 % ДІ: 7,51‒17,3 %), за умов A3.3 — 21,7 % (95 % ДІ: 20,8‒26,4 %). Різниця між типами ушкодження A3.2 та A3.3 статистично значуща (р = 0,0018). Установлено, що непряма декомпресія найефективніша в разі великих показників стенозування. Для Grade I за D. Wolter досягнуто розширення каналу на 7,07 % (95 % ДІ: 5,69‒8,65 %), для Grade II — на 21,6 % (95 % ДІ: 20,4‒22,7 %), для Grade III — на 30,3 % (95 % ДІ: 27,0‒33,6 %). Висновки. Закрите ремоделювання хребтового каналу транспедикулярною фіксацією з ефектом лігаментотаксису є ефективною методикою корекції травматичного стенозу хребтового каналу в ділянці грудо-поперекового переходу. ЇЇ дієвість визначається великою кількістю чинників, зокрема типом вибухового перелому, вихідним ступенем стенозування та рівнем ушкодження.
Аналіз післяопераційних ускладнень у разі хірургічного лікування переломів проксимального відділу плечової кістки в пацієнтів зі зниженням мінеральної щільності кісткової тканини
(2025-02-19) Макаров В. Б.; Корж М.О.
Мета. Провести порівняльний ретроспективний аналіз впливу післяопераційних ускладнень на функціональні результати за різних методик хірургічного лікування переломів проксимального відділу плечової кістки типів AO/OTA 11-B, 11-С у пацієнтів старших за 45 років із зниженням мінеральної щільності кісткової тканини. Методи. Вивчено результати хірургічного втручання та післяопераційні ускладнення в 102 осіб віком (61,1 ± 8,1) року, які за методом лікування розділені на 3 групи: (1) відкрита репозиція та накістковий металоостеосинтез пластиною PHILOS (n = 50); (2) відкрита репозиція та накістковий металоостеосинтез пластиною PHILOS із використанням 3D‒імплантатів PLA (n = 44); (3) первинне RTSA розробленим тотальним реверсивним ендопротезом (n = 8). Функціональні результати пацієнтів із ускладненнями оцінювали за системою Constant-Murley Score через 3, 6, 12 міс. після хірургічного втручання й аналізували залежно від індивідуальних передопераційних показників і методики лікування. Результати. Усього зафіксовано 30 випадків післяопераційних ускладнень, з яких найпоширенішими були поверхнева інфекція (7,8 % від загальної популяції), вторинне зміщення (6,9 %), варусне зміщення відламків (6,9 %), аваскулярний некроз головки плечової кістки (3,9 %). Найбільша кількість ускладнень зафіксована в (1) групі — 19 осіб (38 %). Для всіх видів ускладнень, окрім аваскулярного некрозу, встановлено достовірне покращення функціональних результатів у терміни з 3 до 12 міс. Середній бал Constant-Murley Score в осіб з ускладненнями через 12 міс. після втручання становив (78,7 ± 8,5). Висновки. Ретроспективний аналіз післяопераційних ускладнень за різних методик хірургічного лікування довів, що RTSA є сучасним і оптимальним варіантом операції проксимальних переломів плечової кістки AO/OTA 11-В або 11-С на фоні вираженого зниження мінеральної щільності кісткової тканини, особливо в пацієнтів похилого віку.
Аналіз результатів пункційної вертебропластики компресійних переломів тіл хребців грудного та поперекового відділів хребта на фоні остеопорозу
(2024) Попов А.І.; Молодюк М.В.
Як відомо, найчастішим важким ускладненням остеопорозу є компресійні переломи тіл хребців. На додаток до крихкості кісток і механічного стресу, накопичуються докази того, що компресійний перелом тіла хребця пов’язаний з багатьма чинниками ризику: старіння, стать, супутні патології серцево-судинних і цереброваскулярних захворювань, стиль життя (хронічне куріння, вживання алкоголю). Мета. Проаналізувати стан хребта в пацієнтів із компресійними переломами тіл хребців на фоні остеопорозу після проведеної пункційної вертебропластики. Методи. Досліджено 553 хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні в клініці патології хребта ДУ «ІПХС ім. проф. М. І. Ситенка НАМН України» за період 2005–2022 рр., яким проводилася черезшкірна пункційна вертебропластика. Результати. Пацієнти були розподілені на три групи за кількістю ушкоджених хребців. У першу групу входили хворі з компресійним переломом одного хребця (185 — 33,4 %), другу групу становили особи, які мають від 2-х до 3-х деформованих хребців (216 — 39,0 %), третя група включала 4–5 ушкоджених хребців (152 — 27,4 %). Ступінь компресії тіл хребців під час рентгенометричної морфометрії становив до операції: І — 349 (24 %) хребців, ІІ — 494 (34 %), ІІІ — 552 (38 %), IV — 58 (4 %). Зменшення ступеня компресії тіла хребця під час пункційної вертебропластики ми досягли у 20 % випадків (більшість цих деформацій були в пацієнтів, які відзначили виникнення больового синдрому протягом 2 тижнів). Висновки. Результати аналізу пункційної вертебропластики 553 пацієнтів із використанням композитного матеріалу та кісткового цементу, у найближчому та віддаленому періоді, дають підстави говорити про те, що це оперативне втручання є ефективним і безпечним методом лікування (незважаючи на використаний матеріал). Повторні компресійні переломи діагностовано в 40 (24 %) пацієнтів із 165 в І групі, 52 (33 %) з 157 в ІІ групі, 54 (44 %) з 133 в ІІІ групі. Підсумовуючи результати цього дослідження, зазначимо, що чим більше в пацієнта компресійних переломів, тим вищий ризик у подальшому наростання інших деформацій тіл хребців.
Артродез надп’ятково-гомілкового суглоба після вогнепальних поранень
(2025-02-27) Пятковський В.М.; Турчин О.А.; Омельченко Т.М.; Євлантьєва Т.А.; Харчик В.С.; Лябах А.П.
Бойові поранення нижньої кінцівки, в тому числі ділянки надп’ятково-гомілкового суглоба (НГС), є найчастішими на полі бою й зазвичай супроводжуються тяжкими змінами опорно-рухової системи. Ортопедичні реконструктивні втручання є фінальним етапом лікування уражень цієї ділянки і направлені на виконання артродезу через тяжкі внутрішньосуглобові ушкодження НГС, що супроводжуються післятравматичним остеоартрозом із вираженим больовим синдромом. Мета. Проаналізувати результати артродезу НГС у хворих після вогнепальних поранень, висвітлити аспекти застосування різних способів фіксації. Методи. Проведений артродез НГС у 21 пацієнта з наслідками тяжких вогнепальних поранень заднього відділу стопи. Вік постраждалих становив (38,1 ± 10,9) року, жінок було 2, чоловіків — 19. Застосували для фіксації інтрамедулярний блокований стрижень (18 осіб), гвинти (2) та в одного — апарат зовнішньої фіксації (АЗФ) типу Ілізарова. Методика артродезу НГС передбачала виконання двох доступів: латерального та медіального, останній здійснювали за необхідності. Результати оцінювали не раніше 6 міс. після початку навантаження за шкалами та опитувальниками AOFAS (задній відділ), SMFA (short musculoskeletal functional assessment) та EQ-5D-5L (мобільність, самообслуговування, звичайна активність, біль, тривога, VAS). Результати. У зазначені терміни результати оцінювали у 21 пацієнта. Застосовували диференційний підхід у виборі метода фіксації НГС. Незадовільний результат отримано в 1 випадку, відповідно до AOFAS, але згідно з шкалами SMFA та якості життя EQ-5D-5L відмічено суттєве покращення показників самообслуговування пацієнта через 6 міс. Зафіксовано достовірний приріст функції за шкалами AOFAS, SMFA та EQ-5D-5L (p ˂ 0,001). Висновки. Артродез НГС у осіб із наслідками тяжких поранень дозволяє відновлювати опороздатність кінцівки та є фінальним етапом лікування цих пацієнтів.
Біомеханічні аспекти ендо-екзо-протезування нижніх кінцівок
(2024-04-25) Сітенко О.М.; Сітенко Т.О.
Із методикою остеоінтеграції та ендо-екзо-протезування (ЕЕП) пов’язуються перспективи створення нових можливостей у реабілітації пацієнтів з ампутаціями кінцівок. Результати практичного її застосування вказують на увагу до аналітичного розгляду всіх складових й етапів. Мета. Обґрунтувати доцільність та напрями проведення досліджень, розробок теоретичних і практичних засад ЕЕП з позицій повного циклу, включаючи як проблематику остеоінтеграції, так і функціональні якості, конструктивні та технологічні принципи стосовно самих протезів, методології процесу освоєння та користування ними. Результати. Розглянуто біомеханічні й інші аргументи, якими обґрунтовуються об’єкти досліджень, розробок медико-технічних і медико-технологічних засобів, у тому числі конструкцій ендо-екзо-протезів, методик навчання користуванню ними, оцінювання якості локомоцій, підвищення надійності контакту «імплантат – кістка». Запропоновано конструктивний принцип протезу стегна зі знімним розвантажувальним модулем, який встановлюється на етапі його освоєння, а в необхідних випадках і за постійного користування. Показані можливості методу розпізнавання біомеханічних образів рухів для навчання пацієнтів ходінню на протезах, для налагодження функціональних вузлів й оцінювання якості протезування. Висновки. Проблема ендо-екзо-протезування вперше розглянута з позицій вимог до функцій та якостей власне протезів. Обгрунтовані напрями застосування та значення методик клінічної, експериментальної та математичної біомеханіки для аналізу й розробки функціональної структури ендо-екзо-протезів, для зменшення ризиків під час користування ними.
Біохімічні показники крові військових із ішемічним і денерваційним процесами у м’язах після мінно-вибухового ураження
(2024-01-17) Магомедов С.; Поляченко Ю.В.; Долгополов О.В.; Коструб О.О.; Літовка І.Г.; Рогозинський В.О.
Отримані поранення супроводжуються масивними ушкодженнями м’яких тканин кінцівок, магістральних судин і нервів, розвитком компартмент-синдрому. Також через денервацію — ушкодження периферичних нервів, ішемію з подальшим некрозом і фіброзом — у результаті прямого або опосередкованого ураження м’язів, «синдрому тенотомії» — за травматичного ушкодження сухожилків і м’язів, за одночасного поєднання денервації й ішемії. Маркери для оцінювання стану м’язової тканини — рівні електролітів Na+, K+ і Са++, показники функції нирок (сечовина, креатинін); глюкоза та продукти її перетворень — лактат (молочна кислота) й піруват (піровиноградна кислота) і, нарешті, м’язових ферментів, а саме: креатинкінази (КК) і лактатдегідрогенази (ЛДГ). Мета. Дослідити біохімічні показники крові (активність ферментів енергетичного обміну та вмісту електролітів) військових з ішемічною контрактурою та денервацією м’язів після мінно-вибухового ураження. Методи. Проаналізовано сироватку крові 45 осіб, яких розподілили на ІV групи. Середній вік пацієнтів IІ групи становив 33,75 ± 3,46; ІІІ — 37 ± 3,66; ІV — 35,86 ± 2,35. Результати. У сироватці крові визначали активність ЛДГ і КК, і вміст електролітів Na+, K+, Ca++. Висновки. ЛДГ відіграє ключову роль у метаболізмі лактату й підтриманні енергетичного балансу в скелетних м’язах. Підвищена її активність вказує на наявність гіпоксії за ішемічної контрактури кінцівки й ушкодження периферичних нервів. Фермент КК захищає клітинні мембрани від ушкодження. Тенденція до зниження активності КК — негативна ознака, яка відображає початковий процес руйнування клітинних мембран м’язів, ушкоджених мінно-вибуховою травмою. Отримані результати можуть бути застосовані для визначення важкості патологічних процесів у пацієнтів після травматичного ушкодження периферичних нервів і ішемічної контрактури, а також під час оцінювання доцільності проведення оперативного втручання.
Біохімічні показники крові щурів різного віку після заповнення метафізарного дефекту стегнової кістки алогенними кістковими імплантатами за локального введення плазми крові, збагаченої тромбоцитами
(2024-08-02) Воронцов П.М.; Леонтьєва Ф.С.; Туляков В.О.
Перспективним методом регенеративної медицини є насичення алотрансплантатів плазмою, збагаченою тромбоцитами (PRP). Мета. Оцінити перебіг метаболічних процесів після заповнення дірчастого дефекту в дистальному метафізі стегнової кістки алогенними кістковими імплантатами в умовах додаткового локального введення алогенної PRP. Методи. На моделі дірчастого дефекту в тварин із його заповненням алоімплантатом, а також із додатковою локальною стимуляцією PRP на 7-му; 3-тю та 7-му; 1-шу, 3-тю та 7-му добу в сироватці крові досліджено вміст глікопротеїнів (ГП), хондроїтинсульфатів (ХСТ), загального білка (ЗБ), кальцію (Са), активність лужної фосфатази (ЛФ) та кислої фосфатази (КФ). Результати. На 14-ту добу після відтворення дефекту в 3-міс. щурів виявили, що в разі однієї стимуляції відбулося збільшення ЗБ та Са, зниження КФ, за двох — зменшення в 1,11 разу ГП, зростання в 1,13 разу ЗБ та в 1,43 разу Са у порівнянні зі щурами без стимуляції. За умов трьох стимуляцій вміст ГП зафіксовано в 1,24 разу менше ніж у тварин без неї. У 12-міс. щурів відзначено більший у 1,15 разу вміст ГП, Са, активність ЛФ, та в 1,44 разу КФ. На 28-му добу в 3-міс. щурів за умови однієї ін’єкції маркери ГП перевищували показники тварин без стимулювання у 1,34 разу, та поступались у 1,31 разу за КФ. Дані 12–міс. щурів із трьома ін’єкціями порівняно зі значеннями тварин без стимуляції показали збільшення ЗБ у 1,19 разу. На 90-ту добу в 3-міс. щурів із однією ін’єкцією виявлено зменшення в 1,24 разу ХСТ за нижчої в 1,28 разу ЛФ порівняно з показниками щурів без стимуляції, у 12-міс. щурів перевищення склало 1,43 разу за ЛФ на відміну від інтактних тварин. Висновки. У щурів із алоімплантатом (особливо у 12-міс.) спостерігалося збільшення маркерів формування сполучної тканини та зменшення активності ЛФ. Заповнення дефекту алоімплантатом призводило до підвищення показників запалення та збільшення маркерів формування кісткової тканини.
Вивчення потенційних анальгетичних властивостей вуглекислого газу для лікування больового синдрому в разі остеоартриту
(2024-07-24) Штробля В.В.; Луценко Р.В.
Больовий синдром — серйозна глобальна проблема, яка спричинює й ускладнює низку захворювань, основним симптомом яких є біль у суглобах. Одним із них є остеоартрит (ОА). Традиційні методи лікування ОА часто мають обмежену ефективність і можуть викликати побічні ефекти, тому актуальним є дослідження нових підходів, таких як карбокситерапія (використання вуглекислого газу). Мета. Дослідити можливу аналгезуючу дію вуглекислого газу (СО2) та його комбіноване застосування з іншими засобами для лікування больового синдрому в разі остеоартриту. Методи. Ефективність ін’єкцій вуглекислого газу, застосованого окремо та в поєднанні з іншими препаратами, вивчали на формаліновій моделі запалення у щурів. Результати. Виявлено, що латентні періоди фаз І та ІІ значно збільшились в експериментальних групах, особливо в групах V, VI та VII (р < 0,001), що вказує на відтермінування больових реакцій. Тривалість больової фази І була значно меншою у групах, які отримували СО2, порівняно з групою контрольної патології (р < 0,001). Найменший час спостерігався у групі V, де він скоротилася на 1,77 хв. Тривалість больової фази II також була значно меншою у групах V, VI та VII, які отримували СО2, порівняно з групою II (р < 0,001). Різниця становила від 7,49 до 12,54 хв. Кількість больових реакцій після фази І зменшилася на 13,25–16,1 балів у групах, які отримували СО2, порівняно з групою контрольної патології. Отримані дані свідчать про те, що CO2 значно збільшує латентні періоди болю (на 55– 65 %), скорочує тривалість його фаз (на 40– 50 %) та знижує інтенсивність больових реакцій (на 40–50 %) у щурів порівняно з контрольною патологією. Найбільш виразний ефект спостерігався за комбінованого застосування СО2 з диклофенаком натрію або хондроїтином сульфатом. Висновки. Результати дослідження на формаліновій моделі запалення розширюють уявлення про можливості аналгезуючої дії СО2. Застосування СО2 значно скорочувало тривалість обох фаз больової реакції та зменшувало кількість больових проявів, що підтверджує перспективність його застосування як додаткового, а в окремих випадках — основного засобу для зменшення болю та особливо запалення.
Використання класифікації за Pipkin у визначенні тактики лікування переломів головки стегнової кістки
(2024) Головаха М.Л.; Орлянський В.; Браунштайнер Т.; Лісунов М.С.; Перцов В.І.
Переломи головки стегнової кістки є рідкісною травмою, із обмеженою кількістю інформації в літературі. Дослідження останніх років базуються на невеликих серіях випадків, де зазначається, що частота переломів у разі вивиху стегна варіює від 7 до 18 %. Переломи головки стегна класифікують за Pipkin. Лікування часто супроводжується значними ускладненнями, і вибір оптимальної методики залишається предметом суперечок. Від тактики лікування залежить як термін, так і функціональний результат. У статті презентовані результати лікування пацієнтів, під час визначення тактики лікування яких використовувалась класифікація Pipkin. Мета. Обґрунтувати застосування класифікації переломів головки стегнової кістки за Pipkin під час вибору лікувально-діагностичної тактики. Методи. Дослідження виконали шляхом оцінювання результатів лікування 44 пацієнтів. Під час визначення тактики лікування використовувалась класифікація за Pipkin. Оцінювання результатів здійснювали за шкалою HHS. Проведено статистичний аналіз результатів — порівняння медіан оцінок для різних груп із використанням U-критерію Манна-Уітні. Результати. Найгірший прогноз для пацієнтів із переломами Pipkin III та Pipkin IV. Оцінка за HHS для осіб з ускладненим перебігом гірша, ніж для пацієнтів з неускладненим. Результати лікування для переломів типу ІІІ за Pipkin статистично значущо менші, ніж для інших типів. Висновки. Переломи Pipkin — рідкісна та важка травма, яка за умов неправильно обраної тактики лікування може призвести до значного порушення функцій кінцівки. Лікування типів І та ІІ за Pipkin включає невідкладне вправлення вивиху й консервативне лікування у випадку задовільного розташування фрагментів або відкриту репозицію з металоостеосинтезом для переломів зі зміщенням; для типів ІІІ та IV у молодих пацієнтів можлива відкрита репозиція й остеосинтез, для осіб старше 60 років чи зі супутніми метаболічними захворюваннями рекомендується розглядати первинне ендопротезування, як варіант вибору.