Журнал «ОРТОПЕДІЯ, ТРАВМАТОЛОГІЯ та ПРОТЕЗУВАННЯ»

Постійний URI для цього фонду

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/196

Journal

Журнал «ОРТОПЕДІЯ, ТРАВМАТОЛОГІЯ та ПРОТЕЗУВАННЯ»

«Ортопедія, травматологія та протезування» (ОТП) — рецензований журнал, який засновано у 1927р. «ОТП» є офіційним виданням Української асоціації ортопедів-травматологів. Журнал публікує оригінальні статті, огляди, дискусії на допомогу лікарям-практикам і дослідникам, діяльність яких пов’язана з травматологією, ортопедією та протезуванням. Статті відображають передовий досвід і результати наукових досліджень стосовно захворювань і пошкоджень опорно-рухової системи та їх лікування. Важливою частиною редакційної політики є публікація лекцій провідних фахівців. Крім цього, журнал публікує матеріали з історії медицини, короткі обговорення клінічних випадків, повідомлення про з’їзди та конференції, рецензії.

Згідно з наказом МОН України від 07.11.2018 № 1218 журнал внесено до Переліку наукових фахових видань України в галузі медицини для публікації наукових результатів дисертацій (категорія Б) (попередні реєстрації № 1а/5 від 22.05.1997, № 1-05/7 від 09.06.1999, № 1-05/4 від 14.10.2009, №793 від 04.07.2014).

Журнал індексується Scopus, Google Scholar, WorldCat, BASE, EBSCO, Research Bible.

Перегляд

Зараз показано 1 - 20 з 50

Comparative study between lateral shelf acetabuloplasty and combined procedure of lateral shelf acetabuloplasty with trochanteric epiphysiodesis in cases of Legg-Calves-Perthes disease — a retrospective study
(2024-08-01) Pulin Bihari Das; Nihar Ranjan Mishra; Anantharama Krishnan Ganesh; Sarthak Mohanty; Rashmi Ranjan Dash; Sakti Prasad Das
Важливим під час лікування хвороби Легга-Кальве-Пертеса (ХЛКП) є раннє виявлення захворювання, що дозволить зменшити ймовірність ускладнень. Пацієнти віком до 8 років зазвичай мають сприятливий прогноз і лікуються консервативно. Основною метою є досягнення сферичної та конгруентної головки стегнової кістки, щоб зменшити ймовірність подальшого її підвивиху та вторинного артриту стегна. Мета. Проаналізувати рентгенологічні та функціональні результати лікування дітей у разі ХЛКП. Методи. Проаналізовано 80 осіб (45 у групі A та 35 у B) у період з 2008 по 2018 р., 63 — хлопчики та 17 — дівчата. У дослідження ввійшли хворі, яким не допомогло консервативне лікування протягом 6 міс., а також із типом Caterall II і III. Визначено такі рентгенологічні параметри: центральний крайовий кут, гострий кут, відстань між суглобовою щілиною, співвідношення висоти епіфіза, кульшової западини, суглобово-кульшовий проміжок. Результати. Здебільшого в пацієнтів обох груп діагностовано Catterall-III — 66,25 % та Catterall-II — 33,75 %. Відповідно до класифікації Stulberg, відмінний результат після лікування спостерігався в 22,2 % випадків групи А та 37,1 % групи B. Рентгенологічні та функціональні оцінки порівнювалися до операції та після неї до досягнення зрілості скелета, що показало значуще покращення в групі B. У 4 (8,8 %) осіб у групі А та у 3 (8,5 %) у групі В розвинулося незрощення та резорбція трансплантата. Висновки. Ацетабулопластика латеральної зони разом із епіфізіодезом вертлюга допомагає покращити ходу, уникнути підвивиху головки стегнової кістки та балансує конгруентність разом із фізіологічним ремоделюванням. Ми рекомендуємо цю комбіновану процедуру у випадках ХЛКП для протидії ускладненням раннього артриту та підвивиху головки стегнової кістки. Ключові слова. Хвороба Легга-Кальве-Пертеса, ацетабулопластика бічної зони, епіфізіодез вертела.
Does the type and length of nail affect the stability of fixation of subtrochanteric fractures under low displacement forces?
(2024-10-30) Ortaç Güran; Batuhan Gencer
Під час лікування субтрохантерних переломів, через складні біомеханічні властивості та зміщувальні м’язові сили, суперечки виникають майже під час всіх різновидів лікування. Мета. Вивчити біомеханічні властивості трьох різних інтрамедулярних цвяхів, щоб визначити найнадійніший метод фіксації за субмеханічних зворотних косих переломів стегнової кістки. Методи. Остеотомію виконували відповідно до моделі перелому сегмента 31А3 (міжвертлюговий зворотний косий) на 24 синтетичних моделях стегнової кістки. Після анатомічної редукції кожну групу фіксували окремою системою імплантатів: A-PFN (довжиною 220 мм), A-PFN (довжиною 280 мм) та цефаломедулярним цвяхом (довжиною 360 мм). Аналіз усіх моделей проводили в умовах як одноразового, так і циклічного навантаження, а також вивчали лінії переломів і загальне зміщення стегнової кістки. Результати. Не виявлено достовірної різниці між групами щодо зміщення лінії перелому (p > 0,05), але була достовірна різниця в загальному зміщенні стегнової кістки між групами як за одноразового, так і циклічного навантаження (p < 0,001 і p = 0,004, відповідно). Постфактум аналіз показав, що розбіжності між порівнюваними групами були між A-PFN (довжиною 220 мм) та двома іншими методами фіксації. Висновки. Адекватну і подібну стабільність можна отримати як з короткими, так і довгими цвяхами в анатомічно зменшеній моделі зворотного косого субтрохантерного перелому, що свідчить про те, що анатомічна редукція є більш важливою, ніж вибір імплантата за субтрохантерних однолінійних переломів. Хоча довший імплантат не впливає на зміщення лінії перелому, він відбивається на загальному зміщенні стегнової кістки і створює більш жорстку стегнову фіксацію. Ключові слова. Субтрохантерні переломи, проксимальний стегновий цвях, цефаломедулярний цвях, довжина цвяха, зміщення лінії перелому, стабільність.
Partial resection as a treatment for mucoid degeneration of the anterior cruciate ligament: a case report
(2024-10-15) Krishna Amith Kumar; Ranjith Narayan
Мукоїдна дегенерація передньої схрещеної зв’язки (МДПСЗ) є рідкісним дегенеративним захворюванням. Мета. Навести випадок мукоїдної дегенерації передньої схрещеної зв’язки (ПСЗ), діагностований за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ), який лікували за допомогою артроскопічної резекції. Методи. У нашому клінічному випадку ми вивчили історію хвороби пацієнта та розробили перелік клінічних проявів, які спостерігали. МРТ-дослідження є найбільш ефективним підходом для диференціації між МДПСЗ та інших захворювань колінного суглоба. Результати. Наш пацієнт звернувся з 3-місячним анамнезом дискомфорту в правому коліні. Вік пацієнта становив 28 років. Не було жодних ознак набряку або нестабільності, хоча згинання коліна коливалося від 0°–100°. Ми діагностували МДПСЗ за допомогою МРТ та артроскопічних даних. На зображеннях ПСЗ демонстрував аномально підвищений сигнал із масоподібною структурою своїх волокон, а на корональних відбитках було помітно зв’язок між волокнами та аберантною м’якою тканиною. На основі передопераційних даних цей випадок було діагностовано. МРТ виявило, що ПСЗ зазнала змін, що свідчить про МДПСЗ із додатковим випотом у суглобі. За артроскопії ПСЗ виявилося, що зв’язка гомогенна та гіпертрофована у латеральному відділі. Жовті та склеротичні ураження на бічній частині ПСЗ було видалено. Висновки. У даному випадку артроскопічна резекція дегенеративної ПСЗ, яка викликає біль, продемонструвала хороші результати. Проте в деяких випадках це може призвести до суб’єктивного прогресуючого незрощення після операції. Прогноз залежить від віку пацієнта і від того, які ще травми в нього можуть бути. МДПСЗ слід розглядати, коли відчувається дискомфорт у хребті та обмежене згинання. МРТ і артроскопія мали однаковий діагноз. Ключові слова. Передня схрещена зв’язка, артроскопія, магнітно-резонансна томографія, мукоїдна дегенерація.
Regulation of reparative processes of proximal femur fractures by correction of arterial hypertension (experimental study)
(2024-11-10) Pavlov S.B.; Valilshchykov M.V.; Babalian V.O.; Babenko N.M.; Kumetchko M.V.; Litvinova O.B.; Babaieva O.I.
Мета. Вивчення регуляції репаративних процесів за переломів проксимального відділу стегнової кістки з інтрамедулярним остеосинтезом на тлі корекції супутньої артеріальної гіпертензії (АГ). Методи. В експерименті було задіяно 36 щурів із двох груп: здорові нормотензивні особини і з генетично детермінованою артеріальною гіпертензією (SHR). Тварини обох груп розділили на підгрупи. Щурам підгруп 1.2, 2.2, 2.4 виконано закритий мініінвазивний інтрамедулярний остеосинтез після моделювання перелому проксимального відділу стегнової кістки. Тваринам підгруп 2.3 і 2.4 проводили корекцію артеріальної гіпертензії еналаприлом. У сироватці крові визначали рівні ІФН-γ, загального білка, аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази та лужної фосфатази. Вимірювали щільність кісткової тканини та відносну площу новоутвореної кісткової тканини в кістковому мозолі. Результати. Рівень ІФН-γ був підвищений після хірургічного втручання у тварин усіх груп, щурів лінії SHR вище порівняно з аналогічними показниками у інтактних тварин. Застосування еналаприлу знижувало концентрацію ІФН-γ. Продемонстровано різноспрямовану зміну рівнів біохімічних показників у крові. Встановлено, що мінеральна щільність кісткової тканини вірогідно знижена в групі тварин SHR порівняно з інтактними. За даними гістоморфометричного аналізу найбільша відносна площа новоутвореної кісткової тканини в кістковому мозолі була в інтактних щурів. Водночас відносна площа кісткових трабекул у групі, яка отримувала терапію еналаприлом, більша, ніж у групі без лікування. Висновки. Корекція супутньої артеріальної гіпертензії приводить до оптимізації процесів репарації переломів проксимального відділу стегнової кістки в експерименті. Ключові слова. Репаративні процеси, переломи проксимального відділу стегнової кістки, супутні захворювання, артеріальна гіпертензія, інтерферон, біохімічні показники.
Remote infrared thermography in the system of comprehensive diagnostics of the health of military personnel before surgical intervention
(2025-02-27) Kostrub O.O.; Shukalo O.I.; Dunaievskyi V.I.; Kotovskyi V.Y.; Timofeiev V.I.; Nazarchuk S.S.
Повноцінна й інформативна діагностика загального стану здоров’я військовослужбовців перед хірургічним втручанням має велике значення для його успішного проведення. Простим і доступним діагностичним методом променевої діагностики є спосіб дистанційної інфрачервоної термографії. Мета. Показати можливість та оцінити діагностичну інформативність дистанційної інфрачервоної термографії в системі комплексного діагностичного контролю за станом здоров’я військовослужбовців перед оперативним втручанням; отримати термографічні візуалізації виявлених патологічних змін, пов’язаних з участю в бойових діях. Методи. Застосовано вітчизняний термограф із температурною чутливістю 0,07 °С і термограф ThermaCAM E300 FLIR SYSTEM. Спостереження та контроль теплових полів здійснювались у діапазонах 3÷5 та 8÷14 мкм. Обстеження проводилось під час стаціонарного й амбулаторного лікування. Результати. Отримані термографічні візуалізації виявлених патологій: порушення функції дихання; термоасиметрії зони проєкції легень після перенесеного COVID-19; ускладнення після вогнепального поранення — пневмоторакс; зони гіпертермії скроневих кісток унаслідок контузії; порушення судинного рисунку в щитоподібній залозі; функціональні та хронічні розлади органів шлунково-кишкового тракту й урологічні патології; дегенеративно-дистрофічні зміни опорно-рухового апарата. Висновки. Наведено вперше отримані результати комплексного термографічного обстеження стану здоров’я військовослужбовців після тривалого перебування в зоні бойових дій та перед оперативним втручанням. Дистанційна інфрачервона термографія, як один із методів променевої діагностики, дозволяє комплексно обстежити значну кількість військових за короткий період часу та виявити патологічні зміни, які потребують додаткового обстеження вузькопрофільними спеціалістами. Ключові слова. Інфрачервона термографія, градієнт, температура, військовослужбовці, осцилографічний термозріз.
Академік Корж О. О. — видатний вчений XX століття, засновник нового етапу розвитку ортопедії та травматології в Україні (до 100-річчя з дня народження)
(2024-08-09) Танькут В.О.; Філіпенко В.А.; Голубєва І.В.; Шевченко О.Г.; Беренов К.В.
Аналіз ефективності методу непрямої декомпресії хребтового каналу за умов лікування вибухових переломів ділянки грудо-поперекового переходу
(2024-07-01) Нехлопочин О.С.; Вербов В.В.; Чешук Є.В.; Вороді М.В.
Непряма декомпресія хребтового каналу внаслідок лігаментотаксису є однією з методик його ремоделювання за травматичного стенозу. Мета. Оцінити ефективність непрямої декомпресії хребтового каналу за різних морфологічних типів вибухових переломів тіл хребців на рівні грудо-поперекового переходу. Методи. Проведено аналіз доопераційних і післяопераційних комп’ютерних томограм 59 пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні в ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України» з приводу вибухового перелому в ділянці грудо-поперекового переходу. Критерієм ефективності непрямої декомпресії хребтового каналу обрано його площу, яку вимірюють на рівні ушкодження в зоні максимальної компресії. Градацію вибухових переломів виконували з використанням класифікації F. Magerl та співавт. Результати. У доопераційний період медіана ступеня стенозу в групі пацієнтів становила 43,47 % (95 % довірчий інтервал (ДІ): 37,53–46,22 %), для типу ушкодження A3.1 — 36,9 % (95 % ДІ: 28,1‒40,5 %), за травми A3.2 — 46,1 % (95 % ДІ: 32,1‒54,5 %), за A3.3 — 47,6 % (95 % ДІ: 37,5‒56,5 %). Після хірургічного лікування ступінь стенозу зменшився на 20,14 % (95 % ДІ: 15,93‒21,56 %), для типу ушкодження A3.1 ефективність становила 20,1 % (95 % ДІ: 9,5‒22,7 %), у разі A3.2 — 15,2 % (95 % ДІ: 7,51‒17,3 %), за умов A3.3 — 21,7 % (95 % ДІ: 20,8‒26,4 %). Різниця між типами ушкодження A3.2 та A3.3 статистично значуща (р = 0,0018). Установлено, що непряма декомпресія найефективніша в разі великих показників стенозування. Для Grade I за D. Wolter досягнуто розширення каналу на 7,07 % (95 % ДІ: 5,69‒8,65 %), для Grade II — на 21,6 % (95 % ДІ: 20,4‒22,7 %), для Grade III — на 30,3 % (95 % ДІ: 27,0‒33,6 %). Висновки. Закрите ремоделювання хребтового каналу транспедикулярною фіксацією з ефектом лігаментотаксису є ефективною методикою корекції травматичного стенозу хребтового каналу в ділянці грудо-поперекового переходу. ЇЇ дієвість визначається великою кількістю чинників, зокрема типом вибухового перелому, вихідним ступенем стенозування та рівнем ушкодження.
Аналіз післяопераційних ускладнень у разі хірургічного лікування переломів проксимального відділу плечової кістки в пацієнтів зі зниженням мінеральної щільності кісткової тканини
(2025-02-19) Макаров В. Б.; Корж М.О.
Мета. Провести порівняльний ретроспективний аналіз впливу післяопераційних ускладнень на функціональні результати за різних методик хірургічного лікування переломів проксимального відділу плечової кістки типів AO/OTA 11-B, 11-С у пацієнтів старших за 45 років із зниженням мінеральної щільності кісткової тканини. Методи. Вивчено результати хірургічного втручання та післяопераційні ускладнення в 102 осіб віком (61,1 ± 8,1) року, які за методом лікування розділені на 3 групи: (1) відкрита репозиція та накістковий металоостеосинтез пластиною PHILOS (n = 50); (2) відкрита репозиція та накістковий металоостеосинтез пластиною PHILOS із використанням 3D‒імплантатів PLA (n = 44); (3) первинне RTSA розробленим тотальним реверсивним ендопротезом (n = 8). Функціональні результати пацієнтів із ускладненнями оцінювали за системою Constant-Murley Score через 3, 6, 12 міс. після хірургічного втручання й аналізували залежно від індивідуальних передопераційних показників і методики лікування. Результати. Усього зафіксовано 30 випадків післяопераційних ускладнень, з яких найпоширенішими були поверхнева інфекція (7,8 % від загальної популяції), вторинне зміщення (6,9 %), варусне зміщення відламків (6,9 %), аваскулярний некроз головки плечової кістки (3,9 %). Найбільша кількість ускладнень зафіксована в (1) групі — 19 осіб (38 %). Для всіх видів ускладнень, окрім аваскулярного некрозу, встановлено достовірне покращення функціональних результатів у терміни з 3 до 12 міс. Середній бал Constant-Murley Score в осіб з ускладненнями через 12 міс. після втручання становив (78,7 ± 8,5). Висновки. Ретроспективний аналіз післяопераційних ускладнень за різних методик хірургічного лікування довів, що RTSA є сучасним і оптимальним варіантом операції проксимальних переломів плечової кістки AO/OTA 11-В або 11-С на фоні вираженого зниження мінеральної щільності кісткової тканини, особливо в пацієнтів похилого віку.
Артродез надп’ятково-гомілкового суглоба після вогнепальних поранень
(2025-02-27) Пятковський В.М.; Турчин О.А.; Омельченко Т.М.; Євлантьєва Т.А.; Харчик В.С.; Лябах А.П.
Бойові поранення нижньої кінцівки, в тому числі ділянки надп’ятково-гомілкового суглоба (НГС), є найчастішими на полі бою й зазвичай супроводжуються тяжкими змінами опорно-рухової системи. Ортопедичні реконструктивні втручання є фінальним етапом лікування уражень цієї ділянки і направлені на виконання артродезу через тяжкі внутрішньосуглобові ушкодження НГС, що супроводжуються післятравматичним остеоартрозом із вираженим больовим синдромом. Мета. Проаналізувати результати артродезу НГС у хворих після вогнепальних поранень, висвітлити аспекти застосування різних способів фіксації. Методи. Проведений артродез НГС у 21 пацієнта з наслідками тяжких вогнепальних поранень заднього відділу стопи. Вік постраждалих становив (38,1 ± 10,9) року, жінок було 2, чоловіків — 19. Застосували для фіксації інтрамедулярний блокований стрижень (18 осіб), гвинти (2) та в одного — апарат зовнішньої фіксації (АЗФ) типу Ілізарова. Методика артродезу НГС передбачала виконання двох доступів: латерального та медіального, останній здійснювали за необхідності. Результати оцінювали не раніше 6 міс. після початку навантаження за шкалами та опитувальниками AOFAS (задній відділ), SMFA (short musculoskeletal functional assessment) та EQ-5D-5L (мобільність, самообслуговування, звичайна активність, біль, тривога, VAS). Результати. У зазначені терміни результати оцінювали у 21 пацієнта. Застосовували диференційний підхід у виборі метода фіксації НГС. Незадовільний результат отримано в 1 випадку, відповідно до AOFAS, але згідно з шкалами SMFA та якості життя EQ-5D-5L відмічено суттєве покращення показників самообслуговування пацієнта через 6 міс. Зафіксовано достовірний приріст функції за шкалами AOFAS, SMFA та EQ-5D-5L (p ˂ 0,001). Висновки. Артродез НГС у осіб із наслідками тяжких поранень дозволяє відновлювати опороздатність кінцівки та є фінальним етапом лікування цих пацієнтів.
Біохімічні показники крові військових із ішемічним і денерваційним процесами у м’язах після мінно-вибухового ураження
(2024-01-17) Магомедов С.; Поляченко Ю.В.; Долгополов О.В.; Коструб О.О.; Літовка І.Г.; Рогозинський В.О.
Отримані поранення супроводжуються масивними ушкодженнями м’яких тканин кінцівок, магістральних судин і нервів, розвитком компартмент-синдрому. Також через денервацію — ушкодження периферичних нервів, ішемію з подальшим некрозом і фіброзом — у результаті прямого або опосередкованого ураження м’язів, «синдрому тенотомії» — за травматичного ушкодження сухожилків і м’язів, за одночасного поєднання денервації й ішемії. Маркери для оцінювання стану м’язової тканини — рівні електролітів Na+, K+ і Са++, показники функції нирок (сечовина, креатинін); глюкоза та продукти її перетворень — лактат (молочна кислота) й піруват (піровиноградна кислота) і, нарешті, м’язових ферментів, а саме: креатинкінази (КК) і лактатдегідрогенази (ЛДГ). Мета. Дослідити біохімічні показники крові (активність ферментів енергетичного обміну та вмісту електролітів) військових з ішемічною контрактурою та денервацією м’язів після мінно-вибухового ураження. Методи. Проаналізовано сироватку крові 45 осіб, яких розподілили на ІV групи. Середній вік пацієнтів IІ групи становив 33,75 ± 3,46; ІІІ — 37 ± 3,66; ІV — 35,86 ± 2,35. Результати. У сироватці крові визначали активність ЛДГ і КК, і вміст електролітів Na+, K+, Ca++. Висновки. ЛДГ відіграє ключову роль у метаболізмі лактату й підтриманні енергетичного балансу в скелетних м’язах. Підвищена її активність вказує на наявність гіпоксії за ішемічної контрактури кінцівки й ушкодження периферичних нервів. Фермент КК захищає клітинні мембрани від ушкодження. Тенденція до зниження активності КК — негативна ознака, яка відображає початковий процес руйнування клітинних мембран м’язів, ушкоджених мінно-вибуховою травмою. Отримані результати можуть бути застосовані для визначення важкості патологічних процесів у пацієнтів після травматичного ушкодження периферичних нервів і ішемічної контрактури, а також під час оцінювання доцільності проведення оперативного втручання.
Біохімічні показники крові щурів різного віку після заповнення метафізарного дефекту стегнової кістки алогенними кістковими імплантатами за локального введення плазми крові, збагаченої тромбоцитами
(2024-08-02) Воронцов П.М.; Леонтьєва Ф.С.; Туляков В.О.
Перспективним методом регенеративної медицини є насичення алотрансплантатів плазмою, збагаченою тромбоцитами (PRP). Мета. Оцінити перебіг метаболічних процесів після заповнення дірчастого дефекту в дистальному метафізі стегнової кістки алогенними кістковими імплантатами в умовах додаткового локального введення алогенної PRP. Методи. На моделі дірчастого дефекту в тварин із його заповненням алоімплантатом, а також із додатковою локальною стимуляцією PRP на 7-му; 3-тю та 7-му; 1-шу, 3-тю та 7-му добу в сироватці крові досліджено вміст глікопротеїнів (ГП), хондроїтинсульфатів (ХСТ), загального білка (ЗБ), кальцію (Са), активність лужної фосфатази (ЛФ) та кислої фосфатази (КФ). Результати. На 14-ту добу після відтворення дефекту в 3-міс. щурів виявили, що в разі однієї стимуляції відбулося збільшення ЗБ та Са, зниження КФ, за двох — зменшення в 1,11 разу ГП, зростання в 1,13 разу ЗБ та в 1,43 разу Са у порівнянні зі щурами без стимуляції. За умов трьох стимуляцій вміст ГП зафіксовано в 1,24 разу менше ніж у тварин без неї. У 12-міс. щурів відзначено більший у 1,15 разу вміст ГП, Са, активність ЛФ, та в 1,44 разу КФ. На 28-му добу в 3-міс. щурів за умови однієї ін’єкції маркери ГП перевищували показники тварин без стимулювання у 1,34 разу, та поступались у 1,31 разу за КФ. Дані 12–міс. щурів із трьома ін’єкціями порівняно зі значеннями тварин без стимуляції показали збільшення ЗБ у 1,19 разу. На 90-ту добу в 3-міс. щурів із однією ін’єкцією виявлено зменшення в 1,24 разу ХСТ за нижчої в 1,28 разу ЛФ порівняно з показниками щурів без стимуляції, у 12-міс. щурів перевищення склало 1,43 разу за ЛФ на відміну від інтактних тварин. Висновки. У щурів із алоімплантатом (особливо у 12-міс.) спостерігалося збільшення маркерів формування сполучної тканини та зменшення активності ЛФ. Заповнення дефекту алоімплантатом призводило до підвищення показників запалення та збільшення маркерів формування кісткової тканини.
Вивчення потенційних анальгетичних властивостей вуглекислого газу для лікування больового синдрому в разі остеоартриту
(2024-07-24) Штробля В.В.; Луценко Р.В.
Больовий синдром — серйозна глобальна проблема, яка спричинює й ускладнює низку захворювань, основним симптомом яких є біль у суглобах. Одним із них є остеоартрит (ОА). Традиційні методи лікування ОА часто мають обмежену ефективність і можуть викликати побічні ефекти, тому актуальним є дослідження нових підходів, таких як карбокситерапія (використання вуглекислого газу). Мета. Дослідити можливу аналгезуючу дію вуглекислого газу (СО2) та його комбіноване застосування з іншими засобами для лікування больового синдрому в разі остеоартриту. Методи. Ефективність ін’єкцій вуглекислого газу, застосованого окремо та в поєднанні з іншими препаратами, вивчали на формаліновій моделі запалення у щурів. Результати. Виявлено, що латентні періоди фаз І та ІІ значно збільшились в експериментальних групах, особливо в групах V, VI та VII (р < 0,001), що вказує на відтермінування больових реакцій. Тривалість больової фази І була значно меншою у групах, які отримували СО2, порівняно з групою контрольної патології (р < 0,001). Найменший час спостерігався у групі V, де він скоротилася на 1,77 хв. Тривалість больової фази II також була значно меншою у групах V, VI та VII, які отримували СО2, порівняно з групою II (р < 0,001). Різниця становила від 7,49 до 12,54 хв. Кількість больових реакцій після фази І зменшилася на 13,25–16,1 балів у групах, які отримували СО2, порівняно з групою контрольної патології. Отримані дані свідчать про те, що CO2 значно збільшує латентні періоди болю (на 55– 65 %), скорочує тривалість його фаз (на 40– 50 %) та знижує інтенсивність больових реакцій (на 40–50 %) у щурів порівняно з контрольною патологією. Найбільш виразний ефект спостерігався за комбінованого застосування СО2 з диклофенаком натрію або хондроїтином сульфатом. Висновки. Результати дослідження на формаліновій моделі запалення розширюють уявлення про можливості аналгезуючої дії СО2. Застосування СО2 значно скорочувало тривалість обох фаз больової реакції та зменшувало кількість больових проявів, що підтверджує перспективність його застосування як додаткового, а в окремих випадках — основного засобу для зменшення болю та особливо запалення.
Використання модифікованої біоактивної кераміки під час пластики критичних розмірів посттравматичних кісткових дефектів
(2025-03-03) Шмагой В.Л.; Ульянчич Н.В.; Юрженко М.В.; Коломієць В.В.; Фірстов С.О.
За даними статистичного відділу Військово-медичного клінічного центру Північного регіону за період лютий–травень 2022 року кісткові дефекти в разі вогнепальних переломів складали 76 %, із них понад 6 см (критичні) — у 28 %. На сьогодні статусу «золотого стандарту» в реконструкції кісткових дефектів критичного розміру набуває методика індукованої мембрани або двоетапна техніка за Masquelet. Найбільш перспективним замінником аутокістки вважають двофазну біоактивну кераміку. У дослідженні оцінювали можливості реконструкції критичних кісткових дефектів після бойової травми на другому етапі методики Masquеlet сумішшю модифікованої біоактивної кераміки й аутоспонгіози, зі застосуванням адитивних технологій. Опрацьовано вибірку з 36 пацієнтів, котрим за критичних розмірів кісткових дефектів послуговувалися методикою Masquеlet. На 2-му етапі проводили пластику дефекту з використанням суміші КФК та аутоспонгіози. Проаналізовано результати лікування постраждалих після ВПК із критичними розмірами дефектів кісток кінцівок за останні 2,5 роки, які отримували лікування в «МЦ Добробут». За критерій оцінювання обрали показники болю, обсяг рухів, осьове навантаження і відновлення функції (працездатності), рентген ознаки мозолеутворення, деформацій або міграцій чи перебудови трансплантата. За 12 міс. повне відновлення функції кінцівки клінічно та за обсягом рухів було в 18 (78 %), часткове відновлення функції у 4 (17 %), у 1 (5 %) пацієнта значні порушення, які потребували подальших оперативних втручань. Висновки. Використання суміші КФКлК і аутоспонгіози за 2-етапного заміщення критичних діафізарних кісткових дефектів дає здебільшого позитивні результати лікування. 3D-моделювання та застосування біодеградуючих матеріалів розширює діапазон можливостей для проведення кістковопластичних маніпуляцій.
Використання індивідуального інструмента для високої вальгізуючої остеотомії великогомілкової кістки за варусного гонартрозу
(2025-02-18) Головаха М.Л.; Бондаренко С.А.; Харт Р.; Орлянський В.
Мета. Навести нову методику передопераційного планування високої вальгізуючої остеотомії великогомілкової кістки з виготовленням індивідуального інструмента. Методи. Використано комп’ютерну томографію (КТ) нижніх кінцівок пацієнта з варусним гонартрозом II стадії. Було здійснено сегментування кістки від навколишніх тканин, моделювання нижніх кінцівок, корекція осі великогомілкової кістки та побудова індивідуальних блоків для резекції. Індивідуальний інструмент — це блок для виконання остеотомії із вказанням глибини й отвором під верхній середній гвинт Т-подібної пластинки та два індивідуальні клини для розкриття остеотомії до нанесених на них міток. Оперативне втручання проведено з рентгеноскопічним контролем після артроскопії колінного суглоба. Одночасно здійснено парціальне видалення медіального меніска та мікрофрактиризацію дефекту хряща медіального виростка стегнової кістки. Результати. Заплановану корекцію великогомілкової кістки точно відтворено, що підтвердило КТ після втручання. У післяопераційному періоді не було ускладнень із загоєнням рани, навантаження кінцівки розпочато через 3 тижні, ходьба з тростиною — через 6, а без додаткової опори — через 10. Рентгенографію проводили через 6, 12 тижнів та 6, 12 міс. після операції. Через рік відновлено повний обсяг рухів та симетричну ходьбу, Індивідуальний інструмент дозволив швидко та точно встановити пластинку, а клини для розкриття остеотомії допомогли правильно відтворити корекцію й утримувати її під час остеосинтезу. Висновок. Використання запропонованого індивідуального інструмента для високої вальгізуючої остеотомії великогомілкової кістки було зручним, спростило деякі етапи проведення оперативного втручання та забезпечило точну заплановану корекцію кутової деформації.
Вплив культури фібробластних клітинних елементів на показники метаболізму сполучної тканини в експериментальних тварин
(2023-12-11) Магомедов C.; Поляченко Ю.В.; Коструб О.О.; Блонський Р.І.; Засаднюк І.А.
Кількість хворих із дегенеративним ураженням сухожилків постійно зростає як серед спортсменів, так і між населення взагалі, спричиняючи водночас значні соціально-економічні наслідки. Незважаючи на наявність різноманітних способів консервативного та хірургічного лікування, більше третини пацієнтів відчувають постійний біль. Мета. Вивчити показники метаболізму сполучної тканини у тварин із моделлю дегенеративного ушкодження сухожилків на тлі введення культури фібробластних клітинних елементів. Методи. Розробка способів відновлення структури сухожилків із використанням клітинних культур, зокрема фібробластів, дозволить оптимізувати перебіг репаративних процесів, знизити ризик ускладнень під час хірургічного втручання та прискорити загоєння, а на молекулярному рівні — покращити структуру колагенових волокон. Лабораторні дослідження біохімічних маркерів сухожилків із дегенеративно-дистрофічним ураженням на тлі введення культури клітин можуть допомогти в диференціальній діагностиці його позаклітинного матриксу. Результати. Експериментальні дані вказують на наявність у щурів відмінностей біохімічних маркерів сухожилків із дегенеративно-дистрофічним ураженням через 7, 21, і 45 діб після введення культури фібробластних клітинних елементів. Проте через 45 діб після введення відбувається нормалізація метаболічних процесів у позаклітинному матриксі сполучної тканини, а саме активність колагенази та концентрація білковозв’язаного гідроксипроліну наближується до нормальних величин. Це свідчить про переважання в метаболізмі колагену синтетичної фази над катаболічною. Висновки. Введення культури фібробластних клітинних елементів, як альтернативний протизапальний спосіб, може надати ще одну потенційну можливість для лікування хронічних дегенеративно-дистрофічних уражень ахілового сухожилка.
Вплив передопераційного волемічного навантаження на показники гемодинаміки під час артроскопії плечового суглоба
(2025-02-28) Лизогуб К.І.; Лизогуб М.В.
Мета. Дослідити вплив передопераційного волемічного навантаження на зміни показників гемодинаміки внаслідок позиціювання анестезованих хворих у напівсидячому положенні (НСП). Методи. Проспективне рандомізоване одноцентрове дослідження включало 140 пацієнтів. Група I (n = 70) — хворі, яким проводилось передопераційне навантаження в обсязі 12 мл/кг перед зміненням положення тіла. Група II (n = 70) — особи, без передопераційного навантаження. Після проведення індукції пропофол/фентаніл у стандартних дозах та оротрахеальної інтубації пацієнт переводився з положення лежачи до НСП. Перше вимірювання систолічного артеріального тиску (СиАТ), діастолічного артеріального тиску (ДіАТ) та середнього артеріального тиску (САТ) виконувалось одразу після позиціювання хворого лежачи на спині, друге — після індукції, третє — через 5 хв після позиціювання в НСП та надалі вимірювання артеріального тиску здійснювали кожні 5 хв, частоту серцевих скорочень (ЧСС) та сатурацію перефиричної крові (SpO2) постійно. У післяопераційному періоді оцінювали: частоту нудоти/блювання та розвитку ортостатичного колапсу протягом 48 год, середню ЧСС протягом 6 год. Результати. Індукція загальної анестезії викликала співставні зміни гемодинаміки в пацієнтів досліджуваних груп без достовірної різниці між групами. Артеріальний тиск також достовірно відрізнявся в пацієнтів І та ІІ груп. У 7,1 % досліджених у I групі спостерігалось нудота та блювання в ранньому післяопераційному періоді проти II групи 21,4 % хворих. Розвиток тахікардії протягом перших 6 год після операції в пацієнтів ІІ групи склав (95,0 ± 5,8), проти (70,3 ± 6,5) (р < 0,001), а ортостатичний колапс у II групі був 14,3 проти 10,0 %. Висновки. Передопераційне інфузійне навантаження дозволяє мінімізувати постуральні зміни гемодинаміки під час операцій в напівсидячому положенні. Воно достовірно не впливає на реакції гемодинаміки, які виникають під час індукції загальної анестезії в молодих пацієнтів. За умов операції в напівсидячому положенні достовірно зменшуються кількість ранніх післяопераційних ускладнень: нудота та блювання, ортостатичний колапс, розвиток тахікардії.
Вплив післятравматичних стресових розладів на сприйняття болю в періопераційному періоді у військовослужбовців
(2024-10-14) Лизогуб К.І.; Лизогуб М.В.; Федотова І.Ф.
Оцінювання психоемоційного стану пацієнта дозволяє в подальшому вибрати відповідну індивідуальну стратегію лікування та попередити ускладнення, адже сприйняття болю є виключно суб’єктивною реакцією. Мета. Виявити взаємозв’язок між інтенсивністю больового синдрому до операції та після залежно від початкового психоемоційного статусу хворого. Методи. Досліджено психологічний стан 138 військовослужбовців, які мали травмування верхніх кінцівок. Оцінювання проводили за Міссісіпською шкалою ПТСР (посттравматичного стресового розладу) і шкалою психологічного стресу PSM-25. Середній вік хворих складав (40,5 ± 10,6) року. Інтенсивність болю вивчали за візуальною аналоговою шкалою болю (ВАШ). Оцінювання болю проводилося за 2 доби до оперативного втручання та через 24 год після. Результати. За Міссісіпською шкалою ПТСР група «добре адаптовані» (перша) мала середнє значення в балах (62,92 ± 9,16), група «психічні розлади» (друга) — (88,13 ± 8,47), група з розвитком ПТСР (третя) — (119,66 ± 5,50). Отримано дані за шкалою психологічного стресу PSM-25, а саме: група низького рівня стресу мала середнє значення (60,73 ± 24,5) бала, середнього — (95,33 ± 29,8), високого — (123 ± 29,7). Оцінювання болю за ВАШ: середнє значення в балах в першій групі було (4,4 ± 1,6), у другій — (5,75 ± 2,0), у третій — (6,8 ± 1,6). Кількість введеного післяопераційно розчину морфіну 1 % мала достовірну різницю між першою та другою групами (р = 0,03). Під час порівняння другої та третьої груп достовірної різниці не виявлено. Висновки. Найбільший відсоток військовослужбовців мав середній рівень стресу, розвиток та клінічний прояв ПТСР було виявлено в 6,52 % досліджених. Показник болю до операції залежав від початкового психоемоційного стану пацієнта.
Вплив терапії СО2 та її комбінацій на запальну активність та імунний статус: експериментальне дослідження
(2025-02-20) Штробля В.В.
Остеоартрит (ОА) — хронічне дегенеративне захворювання суглобів, патогенез якого пов’язаний із запаленням і дисфункцією імунної системи. У свою чергу, карбокситерапія (СО2) є перспективним методом лікування остеоартриту завдяки своїм протизапальним і регенеративним властивостям. Мета. Оцінити вплив карбокситерапії як монотерапії та в комбінації з диклофенаком натрію та хондроїтину сульфатом на показники лейкоцитарної формули, інтегральні індекси запалення й імунної відповіді у щурів із карагеніновою моделлю запалення. Методи. Дослідження проведено на 56 білих щурів, поділених на 7 груп (n = 8). Для моделювання запалення використовували карагенін. Групи отримували СО2 (0,5 мл), диклофенак натрію (4–8 мг/кг), хондроїтину сульфат (3 мг/кг) або їх комбінації. Аналіз лейкоцитарної формули проводили за стандартною методикою; розраховували інтегральні індекси лейкограми (ІСНМ, ІСЛМ, ІСНЛ, ІЗЛ, ЛІ). Дані обробляли за допомогою дисперсійного аналізу (р < 0,05). Результати. Монотерапія СО2 знизила ІСНМ на 25,4 % (p < 0,001) та ІСНЛ на 46,9 % (p < 0,001), тоді як комбіноване застосування СО2 із диклофенаком натрію зменшило ІСНМ на 68,3 % (p < 0,001) і підвищило ЛІ на 103,1 % (p < 0,001). СО2 із хондроїтину сульфатом знизив ІСНМ на 45,5 % (p = 0,026), а ЛІ зріс на 121,7 % (p < 0,001). Частка лімфоцитів у групі СО2 + диклофенак натрію збільшилася на 42,9 % (p < 0,001), що вказує на активацію адаптивного імунітету. Висновки. Карбокситерапія ефективно модулює запальні процеси, знижуючи нейтрофільну активність і посилюючи адаптивну імунну відповідь. Комбінація СО2 із диклофенаком натрію або хондроїтину сульфатом демонструє синергічний ефект, що дозволяє зменшити дози традиційних препаратів і мінімізувати побічні ефекти. Отримані результати підтверджують перспективність використання СО2-терапії у лікуванні остеоартриту.
Дослідження роботи м’язів, відповідальних за функціональність кульшового суглоба після ендопротезування з використанням латерального і переднього хірургічних доступів
(2024-05-25) Бондаренко С.Є.; Середа Д.І.; Карпінська О.Д.
Наведено м’язи, які можуть бути ушкоджені під час ендопротезування. Мета. Вивчити особливості роботи м’язів для забезпечення функції ходьби після ендопротезування кульшового суглоба залежно від хірургічного доступу. Методи. В основі моделювання лежить базова модель OpenSim Gate2392. Створено шість моделей, які передбачали стан м’язів нижньої кінцівки в нормі, за коксартрозу та через 6 і 12 міс. після операції з латеральним та переднім доступами. Результати. За латерального доступу через 6 міс. після операції м’язи-аддуктори, відповідальні за стабілізацію таза в одноопорній фазі кроку та під час перенесення стопи працюють недостатньо, у той час м’язи-згиначі стегна (у моделі прямий м’яз стегна) беруть на себе відповідальність за виконання кроку, але з перенапруженням. Навпаки, за переднього доступу спостерігаємо послаблення м’язів-згиначів, що призводить до перенапруження сідничних м’язів і м’язів-стабілізаторів стегна. Через 12 міс. сила м’язів нормалізується для більшості з них до 90–95 % від норми, спостерігаємно перевищення в 2–3 рази крутного моменту м’язів-згиначів та м’язів-стабілізаторів стегна. Виконання нормального кроку викликає перенапруження м’язів. За переднього доступу зазнає фаза перенесення стопи, тобто коли залучено більшість м’язів. Прямий м’яз стегна, який є найсильнішим серед м’язів, які розглянуті в роботі, бере на себе основну роботу переносу стопи. У разі можливого ушкодження прямого м’яза під час переднього доступу, навіть через рік спостерігається порушення його роботи — надмірне перенапруження і залучення в роботу резервів інших м’язів. Висновки. Математичне моделювання роботи м’язів, які можуть бути ушкодженими під час операції ендопротезування кульшового суглоба, умовні сили м’язів на 6 міс. після операції не здатні розвити необхідний крутний момент для здійснення нормального кроку. За сили м’язів, яка в моделі відповідала 12 міс., м’язи здатні виконати нормальну функцію незалежно від хірургічного доступу, але спостерігається їхнє перенапруження.
Експериментальна оцінка ефективності застосування СО2 на карагеніновій моделі запалення: нові перспективи в лікуванні остеоартриту
(2024-10-17) Штробля В.В.
Остеоартрит (ОА) — хронічне дегенеративне захворювання суглобів, що призводить до болю та обмеження рухливості. Запалення є ключовим патогенетичним фактором ОА, який супроводжується активністю прозапальних цитокінів. Однією із перспективних методик лікування запалення є карбокситерапія (CO2), яка має низьку токсичність і фізіологічну безпечність, проте її взаємодія з іншими протизапальними засобами недостатньо вивчена. Мета. Оцінити протизапальну дію CO2 на моделі карагенінового запалення в тварин і дослідити його комбіноване застосування з диклофенаком і хондроїтином. Методи. Експеримент проведено на 56 щурах лінії Wistar, яких рандомізували на 7 груп. Запалення моделювали шляхом введення карагеніну в кінцівку тварин. Профілактично за годину робили ін’єкції протизапальних засобів (диклофенак, хондроїтин) внутрішньочеревинно та CO2 підшкірно. Аналіз розміру набряку проводили через 1, 2, 3 та 5 год після ін’єкції. Також вимірювали ректальну температуру тварин для визначення загального запалення. Результати. Через годину після введення карагеніну обсяг кінцівки у групі VII зменшився до (0,429 ± 0,020) мл (р < 0,001), а у групі VI — до (0,441 ± 0,017) мл (р < 0,001). Через 2 год максимальне зменшення величини набряку кінцівки спостерігалося у групі VII — (0,491 ± 0,017) мл (на 52 %, р < 0,001), а у групі VI — (0,495 ± 0,012) мл (на 38 %, р < 0,001). Через 5 год розмір набряку кінцівки у групі VI зменшився до (0,559 ± 0,030) мл (на 51 %, р < 0,001), а у групі VII — до (0,571 ± 0,016) мл (на 46 %, р < 0,001). Ректальна температура в групі VI знизилася до (37,7 ± 0,3) °C (на 1,5 °C, р < 0,001), а у групі VII — до (38,3 ± 0,2) °C (на 0,9 °C, р < 0,001). Висновки. Карбокситерапія має виражений протизапальний ефект, який проявляється в зменшенні набряку та температури, особливо за комбінованого застосування з диклофенаком або хондроїтином. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на вивчення можливих механізмів позитивної дії СО2, оптимізації терапевтичних схем і визначення довготривалих ефектів карбокситерапії.