Нестабільні переломи та переломовивихи проксимального відділу кісток передпліччя

Abstract

У дисертації проведений аналіз 295 хворих з нестабільними ушкодженнями проксимального відділу кісток передпліччя, що були розподілені на дві групи: контрольна (191 особа), в якій ретроспективно за даними історій хвороб вивчалися анатомо-функціональні результати використання традиційних методик лікування цієї патології, і основну (104 особи), яким було проведене лікування за розробленими методиками стабільно-функціонального остеосинтезу та запропонованим комплексом післяопераційних реабілітаційних заходів. Визначено, що серед факторів, що сприяють розвитку ускладнень при лікуванні нестабільних ушкоджень проксимального відділу кісток передпліччя, поруч з важкістю травми слід зазначити помилки при діагностиці всього обсягу ушкодження, а також використання недосконалих методик остеосинтезу, що потребували тривалих строків іммобілізації. На підставі розробленої системи критеріїв оцінки результатів лікування доведено, що використання нових та досконалих методик стабільно-функціонального остеосинтезу, а також методичних підходів до їх проведення дозволяє скоротити строки стаціонарного лікування та тимчасової непрацездатності, отримати позитивні результати у 82,5% хворих і тим самим поліпшити результати лікування цієї складної патології ліктьового суглоба.