Анатомо-функціональні передумови розвитку нестабільності ендопротеза після монокандилярної артропластики колінного суглоба

Abstract

Монокондилярне ендопротезування колінного суглоба дає змогу відновити нормальну кінематику та функцію колінного суглоба за умов остеоартрозу, обмеженому медіальним або латеральним відділом суглоба. Мета. Виявити закономірності й особливості розвитку вторинних анатомічних і функціональних змін у колінному суглобі після монокандилярного ендопротезування залежно від статі, ваги пацієнта, етіології гонартрозу, величини первинної деформації суглоба й стану кісткової тканини. Методи. Проаналізовано результати обстеження 71 пацієнта (вік 37‒83 років, термін спостереження 3‒10 років). У 20 (28,2 %) хворих виникли проблеми з ендопротезованим суглобом: збільшення кута фронтальної деформації — 8 (40 %), зменшення рухомості суглоба — 12 (60 %), біль у зоні імплантації — 10 (50 %). Результати. Виявлені передопераційні чинники, які можуть впливати на результат монокандилярного ендопротезування колінного суг­лоба. Головним серед них є знижена щільність кісткової тканини, особливо локальний остеопороз. За наявності остеопоротичних зон у ділянці ендопротезування ризик виникнення нестабільності імплантата може сягати 100 %. Другий важливий чинник — фронтальні деформації колінного суглоба понад 10°. Інші фактори, такі як ожиріння, травми менісків і схрещених зв’язок, переломи виростків стегнової та великогомілкової кісток також впливають на розвиток ускладнень, особливо за одночасного зниження мінеральної щільності кісток та/або значної фронтальної деформації колінного суглоба. Висновки. Монокондилярне ендопротезування колінного суглоба є надійним, ощадним, малотравматичним методом лікування гонартрозу, але за умов дотримання чітких показань до його виконання. У віддаленому періоді у пацієнтів з остеопорозом, травмами менісків і зв’язок суглоба, переломами виростків та фронтальними деформаціями понад 10° можуть сформуватися ознаки нестабільності ендопротеза.