Остеоінтегративне протезування: можливості, перешкоди та перспективи його застосування для реабілітації пацієнтів з ампутованими кінцівками

Abstract

Реабілітація хворих з ампутованими кінцівками є актуальною медико-соціальною проблемою сучасного суспільства. Новітнім методом часткового відновлення функції кінцівок є остеоінтегративне протезування. Основна його перевага полягає в тому, що імплантат дозволяє передавати механічні навантаження та сили безпосередньо на кістку, тоді як у традиційному протезі, вони переважно діють на м’які тканини. Незважаючи на майже 30-річний досвід використання остеоінтегративних імплантатів у світі, в Україні відповідні технології ще не впроваджені ні в наукову, ні в клінічну практику. Мета. Провести літературний огляд щодо практичного світового досвіду застосування методики остеоінтегративного протезування в пацієнтів із ампутаціями та визначити його основні особливості, недоліки і переваги. Методи. Інформаційний пошук виконувався в бібліографічних базах даних PubMed, Scopus та GoogleScholar. Результати. Аналіз літературних джерел дозволив виділити основні види остеоінтегративних імплантатів, які відрізняються, як за конструкцією й матеріалом, так і за хірургічною технікою їхнього встановлення: одним чи двома втручаннями, різьбовою фіксацією чи впресуванням. Час реабілітації хворих складає від 6 міс. до 2 років. За перші 2 роки слід очікувати ті чи інші ускладнення і септичні процеси кістки та запалення шкіри. Проте більшість цих патологічних станів вдається ефективно нейтралізувати. Висновки. Для успішної фіксації остеінтегративних імплантатів необхідно оптимізувати кістку пацієнта, поверхні протеза та інтерфейс «шкіра – імплантат». Упровадження відповідних технологій вимагає наявності багатопрофільних команд фахівців: лікарів, інженерів, реабілітологів та ін. Остеоінтегративні імплантати суттєво збільшують функціональну здатність пацієнтів, якість їхнього життя; з’являються більші можливості до використання біонічних, роботизованих протезів.