2024, №3
Постійний URI для цієї колекції
Перегляд
Останні подання
Документ Академік Корж О. О. — видатний вчений XX століття, засновник нового етапу розвитку ортопедії та травматології в Україні (до 100-річчя з дня народження)(2024-08-09) Танькут В.О.; Філіпенко В.А.; Голубєва І.В.; Шевченко О.Г.; Беренов К.В.Документ Прямий передній хірургічний доступ для тотального ендопротезування кульшового суглоба як альтернатива прямому латеральному доступу(2024-08-07) Середа Д.І.Частота виконання тотального ендопротезування кульшового суглоба (ТЕКС) постійно зростає. Наразі триває пошук способів підвищення ефективності цієї операції, тому вибір хірургічного доступу є визначальним чинником її результативності. Прямий передній доступ стає все більш популярним унаслідок швидкого відновлення пацієнтів, але повністю не з’ясовано його недоліки чи переваги відносно прямого латерального. Мета. Порівняти результати використання прямих переднього та латерального доступів для первинного тотального ендопротезування кульшового суглоба, а також з’ясувати способи покращення результатів виконання тотального ендопротезування кульшового суглоба під час прямого переднього доступу. Методи. Пошук літератури проведено в трьох бібліографічних базах: PubMed, Scopus та Web of Science. Результати. Виявлено, що застосування переднього доступу дозволяє знизити післяопераційний біль, крововтрату, ймовірність перипротезної інфекції, тривалість перебування в лікарні. Проте існує ризик вивиху головки ендопротеза та ревізійних втручань. Наведено висновки декількох рандомізованих контрольованих досліджень, у яких вивчали питання ефективного знеболення, способів сприяння загоєнню рани, запобігання ушкодженню бічного шкірного нерва стегна, крововтрати, дизайну ніжки ендопротеза, особливостей хірургічної техніки та вибору обладнання для використання цього доступу, ранньої мобілізації пацієнта після ТЕКС, застосування сучасних програмних засобів для планування ТЕКС. Висновок. У результаті проведеного аналізу літератури встановлено, що хворі після використання ТЕКС переднім доступом відчувають менший післяопераційний біль. Також через меншу довжину розрізу в разі такого доступу знижується інтраопераційна крововтрата, кількість випадків перипротезної інфекції; проте зростае ризик вивиху головки ендопротеза та, як наслідок, ревізійних втручань; підвищується частота нервового паралічу внаслідок ушкодження бічного шкірного нерва стегна.Документ Остеоінтегративне протезування: можливості, перешкоди та перспективи його застосування для реабілітації пацієнтів з ампутованими кінцівками(2024-08-09) Галузинський О.А.; Ліненко О.М.; Бондаренко С.Є.; Ніколов М.О.; Мальцева В.Є.Реабілітація хворих з ампутованими кінцівками є актуальною медико-соціальною проблемою сучасного суспільства. Новітнім методом часткового відновлення функції кінцівок є остеоінтегративне протезування. Основна його перевага полягає в тому, що імплантат дозволяє передавати механічні навантаження та сили безпосередньо на кістку, тоді як у традиційному протезі, вони переважно діють на м’які тканини. Незважаючи на майже 30-річний досвід використання остеоінтегративних імплантатів у світі, в Україні відповідні технології ще не впроваджені ні в наукову, ні в клінічну практику. Мета. Провести літературний огляд щодо практичного світового досвіду застосування методики остеоінтегративного протезування в пацієнтів із ампутаціями та визначити його основні особливості, недоліки і переваги. Методи. Інформаційний пошук виконувався в бібліографічних базах даних PubMed, Scopus та GoogleScholar. Результати. Аналіз літературних джерел дозволив виділити основні види остеоінтегративних імплантатів, які відрізняються, як за конструкцією й матеріалом, так і за хірургічною технікою їхнього встановлення: одним чи двома втручаннями, різьбовою фіксацією чи впресуванням. Час реабілітації хворих складає від 6 міс. до 2 років. За перші 2 роки слід очікувати ті чи інші ускладнення і септичні процеси кістки та запалення шкіри. Проте більшість цих патологічних станів вдається ефективно нейтралізувати. Висновки. Для успішної фіксації остеінтегративних імплантатів необхідно оптимізувати кістку пацієнта, поверхні протеза та інтерфейс «шкіра – імплантат». Упровадження відповідних технологій вимагає наявності багатопрофільних команд фахівців: лікарів, інженерів, реабілітологів та ін. Остеоінтегративні імплантати суттєво збільшують функціональну здатність пацієнтів, якість їхнього життя; з’являються більші можливості до використання біонічних, роботизованих протезів.Документ Способи черезшкірної фіксації відламків у разі надвиросткових переломів плечової кістки в дітей та підлітків(2024-05-14) Бур’янов О.А.; Кваша В.П.; Науменко В.О.; Ковальчук Д.Ю.; Пилипчук О.Р.; Омельченко Т.М.; Рогозинський В.О.Мета. Провести метааналіз та оцінити клінічну ефективність і безпечність застосування перехрещеної та латеральної фіксації відламків у разі надвиросткових переломів плечової кістки в дітей та підлітків. Методи. Здійснено пошук літератури в базах даних PubMed та EMBASE з 2015 до грудня 2023 року використовуючи такі терміни: «supracondylar fractures of distal humerus in pediatric patients», «treatment», «methods of fixation», «pinning configuration», «biomechanical analysis of pin placement». За критеріями включення та виключення відібрано та проаналізовано джерела літератури анатомо-біомеханічних і клінічних досліджень, які стосуються застосування перехрещеної та латеральної фіксації відламків у разі надвиросткових переломів плечової кістки в дітей та підлітків. Огляд підготовлено згідно з рекомендаціями «Preferred Reporting Items for Systematic Reviews and Meta-analysis (PRISMA) guidelines». Результати. Порівняльний аналіз даних експериментальних досліджень ступеня стабілізації відламків у разі перехрещеної та латеральної конфігурації фіксуючих конструкцій вказує на протиріччя висновків, які зумовлені неоднорідністю дизайнів під час їхнього проведення. Головним недоліком латерального способу є підвищений ризик втрати фіксації. Під час застосування (Flynn критерії) виявлено, що обидва типи стабілізації перелому забезпечують рівнозначні клінічні результати. Недоліком використання перехресного кріплення є ятрогенне ушкодження ліктьового нерва. Висновки. Перехрещена фіксація за результатами анатомо-біомеханічних досліджень забезпечує більш жорстке кріплення відламків у разі надвиросткових переломів плечової кістки в дітей та підлітків. Проте клінічні результати, які базуються на рентгенологічних і функціональних показниках (включаючи бали за критерієм Флінна), указують на відсутність істотної різниці між двома типами конфігурації фіксації. Утім констатують суттєві ризики ятрогенного ушкодження ліктьового нерва за перехрещеної фіксації, що обгрунтовує необхідність застосування мінівідкритої техніки в разі застосування медіальної фіксуючої конструкції.Документ Вивчення потенційних анальгетичних властивостей вуглекислого газу для лікування больового синдрому в разі остеоартриту(2024-07-24) Штробля В.В.; Луценко Р.В.Больовий синдром — серйозна глобальна проблема, яка спричинює й ускладнює низку захворювань, основним симптомом яких є біль у суглобах. Одним із них є остеоартрит (ОА). Традиційні методи лікування ОА часто мають обмежену ефективність і можуть викликати побічні ефекти, тому актуальним є дослідження нових підходів, таких як карбокситерапія (використання вуглекислого газу). Мета. Дослідити можливу аналгезуючу дію вуглекислого газу (СО2) та його комбіноване застосування з іншими засобами для лікування больового синдрому в разі остеоартриту. Методи. Ефективність ін’єкцій вуглекислого газу, застосованого окремо та в поєднанні з іншими препаратами, вивчали на формаліновій моделі запалення у щурів. Результати. Виявлено, що латентні періоди фаз І та ІІ значно збільшились в експериментальних групах, особливо в групах V, VI та VII (р < 0,001), що вказує на відтермінування больових реакцій. Тривалість больової фази І була значно меншою у групах, які отримували СО2, порівняно з групою контрольної патології (р < 0,001). Найменший час спостерігався у групі V, де він скоротилася на 1,77 хв. Тривалість больової фази II також була значно меншою у групах V, VI та VII, які отримували СО2, порівняно з групою II (р < 0,001). Різниця становила від 7,49 до 12,54 хв. Кількість больових реакцій після фази І зменшилася на 13,25–16,1 балів у групах, які отримували СО2, порівняно з групою контрольної патології. Отримані дані свідчать про те, що CO2 значно збільшує латентні періоди болю (на 55– 65 %), скорочує тривалість його фаз (на 40– 50 %) та знижує інтенсивність больових реакцій (на 40–50 %) у щурів порівняно з контрольною патологією. Найбільш виразний ефект спостерігався за комбінованого застосування СО2 з диклофенаком натрію або хондроїтином сульфатом. Висновки. Результати дослідження на формаліновій моделі запалення розширюють уявлення про можливості аналгезуючої дії СО2. Застосування СО2 значно скорочувало тривалість обох фаз больової реакції та зменшувало кількість больових проявів, що підтверджує перспективність його застосування як додаткового, а в окремих випадках — основного засобу для зменшення болю та особливо запалення.Документ Вплив культури фібробластних клітинних елементів на показники метаболізму сполучної тканини в експериментальних тварин(2023-12-11) Магомедов C.; Поляченко Ю.В.; Коструб О.О.; Блонський Р.І.; Засаднюк І.А.Кількість хворих із дегенеративним ураженням сухожилків постійно зростає як серед спортсменів, так і між населення взагалі, спричиняючи водночас значні соціально-економічні наслідки. Незважаючи на наявність різноманітних способів консервативного та хірургічного лікування, більше третини пацієнтів відчувають постійний біль. Мета. Вивчити показники метаболізму сполучної тканини у тварин із моделлю дегенеративного ушкодження сухожилків на тлі введення культури фібробластних клітинних елементів. Методи. Розробка способів відновлення структури сухожилків із використанням клітинних культур, зокрема фібробластів, дозволить оптимізувати перебіг репаративних процесів, знизити ризик ускладнень під час хірургічного втручання та прискорити загоєння, а на молекулярному рівні — покращити структуру колагенових волокон. Лабораторні дослідження біохімічних маркерів сухожилків із дегенеративно-дистрофічним ураженням на тлі введення культури клітин можуть допомогти в диференціальній діагностиці його позаклітинного матриксу. Результати. Експериментальні дані вказують на наявність у щурів відмінностей біохімічних маркерів сухожилків із дегенеративно-дистрофічним ураженням через 7, 21, і 45 діб після введення культури фібробластних клітинних елементів. Проте через 45 діб після введення відбувається нормалізація метаболічних процесів у позаклітинному матриксі сполучної тканини, а саме активність колагенази та концентрація білковозв’язаного гідроксипроліну наближується до нормальних величин. Це свідчить про переважання в метаболізмі колагену синтетичної фази над катаболічною. Висновки. Введення культури фібробластних клітинних елементів, як альтернативний протизапальний спосіб, може надати ще одну потенційну можливість для лікування хронічних дегенеративно-дистрофічних уражень ахілового сухожилка.Документ Біохімічні показники крові щурів різного віку після заповнення метафізарного дефекту стегнової кістки алогенними кістковими імплантатами за локального введення плазми крові, збагаченої тромбоцитами(2024-08-02) Воронцов П.М.; Леонтьєва Ф.С.; Туляков В.О.Перспективним методом регенеративної медицини є насичення алотрансплантатів плазмою, збагаченою тромбоцитами (PRP). Мета. Оцінити перебіг метаболічних процесів після заповнення дірчастого дефекту в дистальному метафізі стегнової кістки алогенними кістковими імплантатами в умовах додаткового локального введення алогенної PRP. Методи. На моделі дірчастого дефекту в тварин із його заповненням алоімплантатом, а також із додатковою локальною стимуляцією PRP на 7-му; 3-тю та 7-му; 1-шу, 3-тю та 7-му добу в сироватці крові досліджено вміст глікопротеїнів (ГП), хондроїтинсульфатів (ХСТ), загального білка (ЗБ), кальцію (Са), активність лужної фосфатази (ЛФ) та кислої фосфатази (КФ). Результати. На 14-ту добу після відтворення дефекту в 3-міс. щурів виявили, що в разі однієї стимуляції відбулося збільшення ЗБ та Са, зниження КФ, за двох — зменшення в 1,11 разу ГП, зростання в 1,13 разу ЗБ та в 1,43 разу Са у порівнянні зі щурами без стимуляції. За умов трьох стимуляцій вміст ГП зафіксовано в 1,24 разу менше ніж у тварин без неї. У 12-міс. щурів відзначено більший у 1,15 разу вміст ГП, Са, активність ЛФ, та в 1,44 разу КФ. На 28-му добу в 3-міс. щурів за умови однієї ін’єкції маркери ГП перевищували показники тварин без стимулювання у 1,34 разу, та поступались у 1,31 разу за КФ. Дані 12–міс. щурів із трьома ін’єкціями порівняно зі значеннями тварин без стимуляції показали збільшення ЗБ у 1,19 разу. На 90-ту добу в 3-міс. щурів із однією ін’єкцією виявлено зменшення в 1,24 разу ХСТ за нижчої в 1,28 разу ЛФ порівняно з показниками щурів без стимуляції, у 12-міс. щурів перевищення склало 1,43 разу за ЛФ на відміну від інтактних тварин. Висновки. У щурів із алоімплантатом (особливо у 12-міс.) спостерігалося збільшення маркерів формування сполучної тканини та зменшення активності ЛФ. Заповнення дефекту алоімплантатом призводило до підвищення показників запалення та збільшення маркерів формування кісткової тканини.Документ Зміни вмісту і активності м’язових білків як маркер у разі впливу іонізуючого опромінення на тварин(2024-07-20) Лурін І.А.; Хоменко І.П.; Степанов Г.Ф.; Тертишний С.В.; Вастьянов Р.С.; Тірон О.І.Мета. З’ясувати особливості скорочення м’язової тканини за умов впливу малих доз іонізуючого опромінення в батьків та їхніх опромінених нащадків шляхом оцінювання зміни вмісту скоротливих білків та АТР-азної активності скелетного й серцевого м’язів. Методи. Експериментальні дослідження проведено на 50 щурах. Рандомізацію тварин здійснювали наступним чином: група 1 — інтактні статевозрілі щури; 2 — статевозрілі тварини, опромінені дозою 1,0 Гр; група 3 — місячні щурята, отримані від інтактних особин; група 4 — місячні щурята, отримані від батьків, опромінених дозою 1,0 Гр; група 5 — місячні щурята, отримані від тварин, опромінених дозою 1,0 Гр, яких опромінювали в тій самій дозі. Результати. М’язова дисфункція в опромінених як нащадків, так і батьків проявляється зменшенням вмісту скоротливих протеїнів, функціональною дисфункцією акто-міозинового містка, зменшенням АТР-азної активності скоротливих білків. Відзначені м’язові дисфункції протягом післяпроменевого періоду часу можуть бути причиною формування ортопедичної патології в значного контингенту опромінених осіб. Висновки. Вираженість м’язової дисфункції в нащадків опромінених тварин, які також підпали під вплив іонізуючого опромінення, є більшою за порівняння з відповідними процесами в їхніх опромінених батьків, що свідчить про опосередкування м’язової дисфункції у другому поколінні опромінених тварин епігенетичними механізмами. Відзначені м’язові дисфункції протягом післяпроменевого періоду часу можуть бути причиною формування ортопедичної патології в значного контингенту опромінених осіб.Документ Причини больового синдрому в м’язах нижніх кінцівок у дітей, хворих на ДЦП(2024-05-01) Данилов О.А.; Шульга О.В.; Кучерук О.Л.; Бандріна К.В.Високий рівень спастичності м’язів у дітей, хворих на ДЦП, є однією з причин виникнення дегенеративно-дистрофічних змін у тканинах. На фоні значної спастики спостерігається порушення кровотоку судин нижніх кінцівок, що призводить до зміни субфасціального тиску та формування первинних больових синдромів. Аналіз літератури свідчить про необхідність дослідження питань, які стосуються механізму формування змін у м’язах і визначення первинних причин болю. Мета. Вивчити механізм виникнення змін у м’язах і фасціях нижніх кінцівок, а також первинні причини больового синдрому. Методи. Проаналізовані показники отримані під час лікування 40 пацієнтів, хворих на ДЦП, які були розподілені на 3 групи залежно від порушення м’язового тонусу. Для обстеження використовували клінічні й інструментальні методики. Отримані дані оброблені статистично з визначенням M ± m, коефіцієнта достовірності за критеріями Стьюдента. Результати. Виявлено, що висока спастичність призводить до порушення кровотоку та зростання субфасціального тиску в м’язово-фасціальних футлярах. Відзначено обернену кореляцію між підвищенням субфасціального тиску, діаметром просвіту судин і показниками швидкості кровотоку. Це є однією з причин виникнення дегенеративних і денерваційних змін у м’язах та фасціях. Доведено, що виникнення первинного болю в нижніх кінцівках викликане різними етіологічними причинами: ішемією тканин; підвищенням субфасціального тиску; звуженням патологічно значимих анатомічних ділянок, у яких залягають нерви; дегенеративно-дистрофічними змінами в суглобах. Висновки. Встановлено, причини змін у м’язах і фасціях — порушення кровотоку, коливання субфасціального тиску в м’язово-фасціальних футлярах нижніх кінцівок. Виникнення болю в дітей, хворих на ДЦП, має мультифакторний характер і складається з міофасціального, суглобового, тунельного синдромів.Документ Технологія мініінвазивної хірургічної корекції лійкоподібної деформації грудної клітки в дітей(2024-07-20) Камінська М.О.; Дігтяр В.А.Наразі найбільш розповсюдженим методом хірургічного лікування вродженої лійкоподібної деформації грудної клітки (ВЛДГК) у дітей є торакопластика за D. Nuss. Проте відомо про серйозні ускладнення, які пов’язані з травмуванням перикарду, судин, кровотечею. Мета. Розробити модифіковану технологію хірургічної корекції ВЛДГК, яка передбачає виключно позаплевральне проведення пластини відповідно до індивідуальних розмірів і форми деформації грудної клітки з метою запобігання інтраопераційних ускладнень. Методи. У дослідження залучено 81 пацієнт віком від 10 до 17 років. Виконано модифіковану технологію позаплевральної хірургічної корекції ВЛДГК. Пластина проводилась на рівні VІ–VIІ грудинно-реберних суглобів по сформованому наскрізному підм’язово-позаплевральному загрудинному тунелю справа наліво під контролем правобічної торакоскопії. Пластину змодельовано згідно з індивідуальними параметрами деформації. Проведено аналіз за наступними критеріями: вік, стать, тип деформації, індекс Haller, тривалість втручання, інтраопераційні та ранні післяопераційні ускладнення за Clavien-Dindo. Результати. У 48 (59,3 %) дітей діагностовано деформацію І типу (симетричну), у 33 (40,7 %) — ІІ типу (асиметричну) згідно з класифікацією Park. Середній індекс деформації за Haller становив (4,07 ± 0,62), що відповідає ІІ–ІІІ ступеням. Діагностовано порушення функцій: легень — в 55,55 % (n = 45), серця — 40,74 % (n = 33). Тривалість операції становила в середньому (70,6 ± 15,4) хв, від 50 до 110 хв. Ранні післяопераційні ускладнення виявлені в 5 (6,17 %) пацієнтів, які за класифікацією Clavien-Dindo віднесені до І ступеня (легкі) та не потребують додаткової медикаментозної чи хірургічної корекції. Після виконання операції корекція деформації грудної клітки становила в середньому (2,35 ± 0,22) за індексом Haller, що статистично значущо (р = 0,001) відрізнялось від початкового рівня. Висновки. Застосування модифікованої технології хірургічної корекції ВЛДГК відповідає вимогам безпечності та мінімізує післяопераційні ускладнення.Документ Черезшкірний реліз медіальної колатеральної зв’язки під час артроскопії колінного суглоба(2024-02-27) Головаха М.Л.; Білих Є.О.; Перцов В.І.Повна візуалізація внутрішнього простору суглоба є ключовим аспектом для ефективного проведення артроскопії колінного суглоба, але обмежений доступ до деяких ділянок може призвести до ускладнень, включаючи ушкодження хряща. Черезшкірне часткове розсічення медіальної колатеральної зв’язки зарекомендувало себе ефективною методикою розширення медіальних відділів суглобової щілини. Мета. Визначити вплив черезшкірного розширення медіальної щілини на перебіг післяопераційного періоду та відновлення функції колінного суглоба. Методи. Пацієнти були розподілені на дві групи: дослідження (n = 32) — виконано парціальну резекцію медіального меніска в поєднанні з черезшкірним частковим розсіченням медіальної колатеральної зв’язки, та порівняння (n = 36) — здійснено лише парціальне видалення медіального меніска, без розширення медіальної щілини суглоба. Проведено оцінювання больових відчуттів, функціонального відновлення за шкалою Tegner Lisholm і можливості розвитку бокової нестабільності. Результати. Аналіз показників за візуальною аналоговою шкалою виявив значне зменшення больового синдрому в обох групах у динаміці, але інтенсивність не відрізнялась під час їхнього порівняння протягом дослідження. За шкалою Tegner Lysholm, покращення функціонального стану пацієнтів через 6 міс. після операції було статистично значущим у порівнянні з передопераційними показниками як у групі дослідження (p = 0,0034), так і у групі порівняння (p = 0,0071), але між групами не виявлено статистично значущої різниці за цією самою шкалою (p = 0,871). Вальгус-стрес тест, проведений на 7–10 день після операції, показав незначне збільшення вальгусного відхилення гомілки (не більше 5o) у 14 (43,75 %) пацієнтів групи дослідження, проте через 6 тижнів не виявлено суб’єктивної нестабільності або слабкості колінного суглоба в жодного з хворих. Висновок. Часткове черезшкірне розсічення медіальної колатеральної зв’язки для розширення медіальної щілини під час артроскопії колінного суглоба не впливає на перебіг післяопераційного періоду та результати парціального видалення медіального меніска.Документ Оutcome of neglected posterior elbow dislocation with gross ligamentous instability by arthrolysis combined with circumferential reconstruction of MCL, LUCL using triceps tendon fascia(2024-06-08) Santosh Kumar Sahu; Nihar Ranjan Mishra; Chinmay Sahu; Dattatreya KarЗастарілим вважається вивих ліктьового суглоба, який не лікували більше 3 тижнів. Через високий ризик ускладнень і невизначеність результативність лікування застарілого вивиху ліктьового суглоба є досить складним завданням для хірургів. Існують різні описані методики відновлення латерального зв’язкового комплексу (включаючи LUCL) і медіальної колатеральної зв’язки. Мета. Описати унікальну авторську методику, яка полягає у використанні одного трансплантата для відновлення як латеральної, так і медіальної зв’язок. Методи. Наведено власний досвід лікування 14 пацієнтів із застарілим вивихом ліктьового суглоба з деформацією та різноспрямованою нестабільністю. Усі хворі були прооперовані одним хірургом методом артролізу в поєднанні з реконструкцією MCL, LUCL із використанням іпсилатерального аутотрансплантата сухожилкової фасції трицепса. Подальше спостереження проводилося на 3, 6 і 12 тижні, а також на 6 і 9 міс. У нашому випадку ми оцінювали стабільність, діапазон рухів і наявність больового синдрому. Результати. Отримали задовільні результати з точки зору повного діапазону рухів без болю й адекватної стабільності ліктьового суглоба в усіх випадках. Усі пацієнти виконували свої активні рутинні фізичні навантаження з мінімальним обмеженням. Висновки. Перевагою методики є унікальний комплексний підхід, який використовує один циркулярний трансплантат для відновлення як латерального, так і медіального комплексів зв’язок, що забезпечує стабільність і можливу ранню реабілітацію. Це приводить до відмінного функціонального результату — швидкого відновлення повного обсягу рухів у суглобі та його стабільності. Ключові слова. Ліктьовий суглоб, вивих, застарілий, нестабільність, реконструкція.Документ Аналіз ефективності методу непрямої декомпресії хребтового каналу за умов лікування вибухових переломів ділянки грудо-поперекового переходу(2024-07-01) Нехлопочин О.С.; Вербов В.В.; Чешук Є.В.; Вороді М.В.Непряма декомпресія хребтового каналу внаслідок лігаментотаксису є однією з методик його ремоделювання за травматичного стенозу. Мета. Оцінити ефективність непрямої декомпресії хребтового каналу за різних морфологічних типів вибухових переломів тіл хребців на рівні грудо-поперекового переходу. Методи. Проведено аналіз доопераційних і післяопераційних комп’ютерних томограм 59 пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні в ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України» з приводу вибухового перелому в ділянці грудо-поперекового переходу. Критерієм ефективності непрямої декомпресії хребтового каналу обрано його площу, яку вимірюють на рівні ушкодження в зоні максимальної компресії. Градацію вибухових переломів виконували з використанням класифікації F. Magerl та співавт. Результати. У доопераційний період медіана ступеня стенозу в групі пацієнтів становила 43,47 % (95 % довірчий інтервал (ДІ): 37,53–46,22 %), для типу ушкодження A3.1 — 36,9 % (95 % ДІ: 28,1‒40,5 %), за травми A3.2 — 46,1 % (95 % ДІ: 32,1‒54,5 %), за A3.3 — 47,6 % (95 % ДІ: 37,5‒56,5 %). Після хірургічного лікування ступінь стенозу зменшився на 20,14 % (95 % ДІ: 15,93‒21,56 %), для типу ушкодження A3.1 ефективність становила 20,1 % (95 % ДІ: 9,5‒22,7 %), у разі A3.2 — 15,2 % (95 % ДІ: 7,51‒17,3 %), за умов A3.3 — 21,7 % (95 % ДІ: 20,8‒26,4 %). Різниця між типами ушкодження A3.2 та A3.3 статистично значуща (р = 0,0018). Установлено, що непряма декомпресія найефективніша в разі великих показників стенозування. Для Grade I за D. Wolter досягнуто розширення каналу на 7,07 % (95 % ДІ: 5,69‒8,65 %), для Grade II — на 21,6 % (95 % ДІ: 20,4‒22,7 %), для Grade III — на 30,3 % (95 % ДІ: 27,0‒33,6 %). Висновки. Закрите ремоделювання хребтового каналу транспедикулярною фіксацією з ефектом лігаментотаксису є ефективною методикою корекції травматичного стенозу хребтового каналу в ділянці грудо-поперекового переходу. ЇЇ дієвість визначається великою кількістю чинників, зокрема типом вибухового перелому, вихідним ступенем стенозування та рівнем ушкодження.Документ Прогнозування повторних остеопоротичних переломів хребців грудного та поперекового відділів (експериментальне дослідження)(2024-08-28) Попов А.І.; Молодюк М.В.Мета. Проаналізувати закономірності виникнення післяопераційних повторних компресійних переломів хребців (ПКПХ) залежно від розташування первинного перелому після пункційної вертебропластики. Методи. Проаналізовано 520 історій хвороб пацієнтів із остеопоротичними переломами грудного і поперекового відділів хребта різної локалізації. Загальна кількість пролікованих тіл хребців склала 1 458 (грудний відділ 596 — 40,88 %, поперековий 862 — 59,12 %). Найчастіше компресійні переломи хребта виникали у грудо-поперековому переході (784 — 53,77 %). ПКПХ діагностовано в 64 (12,31 %) осіб (95 % ДІ: 9,94–14,68 %), під час контрольних оглядів, після 1, 3, 6 або 12 міс. з моменту операції. Дослідження проводилося 3 способами прогнозування: оцінювання умовних імовірностей, вивчення значущості первинного перелому як предиктора повторного перелому в конкретному хребці, аналіз асоціативних правил і зв’язків. Результати. Відповідно до І способу, усі умовні ймовірності не перевищують 0,4 і найвищими з них є ймовірності ПКПХ LI і LIV (0,39) за умови первинного перелому ThVI, та ймовірність ПКПХ ThVIII (0,38) за первинного перелому ThV. Способом ІI знайдено лише дві закономірності, що дозволяють інтерпретацію, яка відповідає меті нашого дослідження. Третій спосіб виявив асоціативні правила та зв’язки первинного перелому ThV з ПКПХ LI, ThXII; за ThVI з ПКПХ LI, LII; у разі ThVIII з ПКПХ LI, ThXII; перелому ThX з ПКПХ ThIX, ThXI, ThXII, LII; за умов ThXI з ПКПХ ThV, ThVII, ThVIII, ThIX, ThX, ThXII; за ThX з ПКПХ ThIX, ThXI, ThXII, LII; перелому ThX з ПКПХ ThIX, ThXI, ThXII, LII. Висновки. Прогнозування повторних остеопоротичних переломів — важлива й актуальна проблематика сьогодення вертебрології. Наше дослідження показує найбільш яскраві закономірності, які характерні для загальної вибірки пацієнтів, а саме: за первинного перелому ThXI — можлива нова деформація ThVIII; у разі ThVII — нові переломи ThIX, ThXII, LI; за ThXII — травми ThXI; первинного LI — нові ThXII, LIV, LV.