2021, №3
Постійний URI для цієї колекції
Перегляд
Перегляд 2021, №3 за назвою
Зараз показано 1 - 15 з 15
Результатів на сторінку
Варіанти сортування
Документ Denying total hip arthroplasty in smokers, patients with alcohol abuse or in patients with human immunodeficiency viruses. Why?(2021) Bondarenko S.Ye.; Kjærsgaard-Andersen P.; Maltseva V.Е.; Badnaoui A.A.Тотальне ендопротезування кульшового суглоба (ТЕКС) є однією з найуспішніших хірургічних процедур у світі, їхня кількість зростає кожен рік. Проте успіх ТЕКС багато в чому залежить від відсутності післяопераційних ускладнень. Серед чинників ризику, які впливають на їхнє виникнення, — куріння, зловживання алкоголем, наркоманія, вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), ожиріння, анемія, цукровий діабет, неправильне харчування, ревматоїдний артрит, серцево-судинні захворювання, ниркова недостатність і діаліз, депресія та тривога. Із них у поданій роботі розглянуті ВІЛ, куріння та зловживання алкоголем. Установлено, що в курців регенерація кісток сповільнюється через порушення кісткового метаболізму й уповільнення відновлення судин. Зловживання алкоголем впливає на імунітет людини, пригнічуючи клітини Т-хелпери, також порушується згортання крові. Надмірне вживання алкоголю збільшує ризик госпітальних, загальних медичних і пов’язаних із хірургічним втручанням ускладнень. Куріння може збільшити ризик септичних ускладнень після ТЕКС (інфекція нижніх дихальних шляхів, сепсис, інфекція сечовивідних шляхів), інфаркту міокарда, асептичного розхитування імплантатів. Післяопераційна смертність також вища в курців порівняно з некурцями. За ВІЛ збільшується ламкість кісток, частота серцево-судинних захворювань, зменшується кількість клітин CD4+ у крові, унаслідок чого підвищується ризик перипротезної інфекції та ревізійних втручань. Усі три чинники збільшують тривалість перебування пацієнта в лікарні після ТЕКС. Сьогодні розроблено рекомендації щодо профілактичних заходів для зменшення ризику післяопераційних ускладнень після первинного ТЕКС. Згідно з ними, відмова від куріння та вживання алкоголю за 4 тижні до операції значно знизить ризик післяопераційних ускладнень. ВІЛ-позитивним пацієнтам до ТЕКС слід призначати антиретровірусну терапію та оцінити вірусне навантаження. Передопераційні заходи можуть зменшити ризик ускладнень у разі запланованої операції ТЕКС. Ключові слова. ВІЛ, алкоголізм, куріння, тотальне ендопротезування кульшового суглоба, післяопераційні ускладнення.Документ Sarcopenia, sarcopenic obesity and osteoarthritis(2021) Dedukh N.V.; Zaverukha N.V.; Bystrytska M.A.; Yakovenchuk N.М.Саркопенія — захворювання, пов’язане зі зниженням м’язової маси та сили. Саркопенічне ожиріння проявляється збільшенням вмісту підшкірного або вісцерального жиру, жировим переродженням м’язів і порушенням м’язової функції. Після 40 років визначають втрату м’язової маси в середньому на 8 %, а у 80 років цей показник може досягти 50 %. В огляді розглянуто взаємозв’язок між саркопенією, саркопенічним ожирінням й остеоартрозом (ОА). На розвиток і перебіг ОА впливає безліч екзогенних і ендогенних факторів, на основі дослідження механізмів клітинних і молекулярних профілів, виявлено особливості цих патологій, які часто перебігають у поєднанні. Наведено молекулярні механізми розвитку саркопенічного ожиріння й остеоартрозу. Збільшення жирової маси проявляється підвищенням адіпогенезу, експресією молекул запалення (лептину, адипонектину, інтерлейкіну-1, -1b, -6 і фактора некрозу пухлини α), що сприяє підтримці хронічного низькоградієнтного системного запалення та негативно впливає на якість м’язів і суглобів. Розглянуто зв’язок між підвищеним рівнем міостатину та слабкістю м’язів, а також накопиченням міостатину в синовіальній рідині та важкістю остеоартрозу. Виявлено загальні механізми в розвитку саркопенії й ОА — вплив оксидативного стресу, системне хронічне запалення, порушення сигнального шляху кісткових морфогенетичних білків. На основі аналізу асоціацій між саркопенією, саркопенічним ожирінням та ОА в популяційних дослідженнях встановлено високу поширеність ОА колінного суглоба з підвищеним ризиком серед чоловіків із саркопенічним ожирінням. У жінок із саркопенією та саркопенічним ожирінням ризик ОА колінного суглоба був високим в обох групах. Розглянуто питання профілактики та лікування поєднаної патології, зокрема вплив саркопенії на результати тотального ендопротезування великих суглобів у пацієнтів з ОА. Загалом, саркопенію, саркопенічне ожиріння й ОА можна розглядати як супутні вік-асоційовані захворювання, які спільно впливають на якість і тривалість життя. Ключові слова. Саркопенія, саркопенічне ожиріння, остеоартроз, м’язова маса, якість життя.Документ Аналіз напружено-деформованого стану тривимірної моделі здорового плечового суглоба(2021) Корж М.О.; Макаров В.Б.; Смердов О.А.; Танькут О.В.; Підгайська О.О.; Зданевич С.В.Мета. Розробити максимально наближену до нормальної анатомії людини тривимірну скінченно-елементну модель плечового суглоба з урахуванням пружних зв’язків (м’язів) і просторового розташування точок їхнього кріплення, проаналізувати напружено-деформований стан (НДС) елементів проксимального відділу плечової кістки та лопатки. Методи. Побудовано геометричну модель плечової кістки та лопатки. Для тривимірного моделювання плечового суглоба на основі геометричних моделей використано програму SolidWorks із математичним моделюванням методом скінченних елементів й аналізом НДС у пакеті прикладних програм Ansys. Для наближення до реальних умов у модель додані пружні елементи, які імітують м’язи. Модель навантажували силами, які відтворюють зусилля в м’язах, прикладеними до відповідних площин контакту на головці плечової кістки. Розраховано НДС елементів проксимального відділу плечової кістки та лопатки для кутів відведення кінцівки 0°, 30°, 60° і 90° у нейтральній ротації плечової кістки. Результати. Напруження розтягнення в лопатці розподілені в такий спосіб, що за кута 0° відведення кінцівки не перевищували +5,67 МПа в зоні, розташованій нижче суглобової западини. Мінімальні значення напруження стискання досягли 18,5 МПа. Максимальні напруження більші в 1,5–2 разу в зоні суглобового хряща головки плечової кістки порівняно з хрящем гленоїдальної западини лопатки. Установлено, що залежність значень площі контактної зони в діапазоні зміни кута відведення кінцівки (0°... 90°) може бути апроксимована ділянкою кубічної параболи, при цьому зміни площі незначні та дорівнюють +2,26 % ...–7,3 % від значення в нейтральному положенні за кута відведення 0°. Розбіжності з результатами аналогічних досліджень указують на достовірність розробленої математичної моделі. Висновки. Використання запропонованої моделі дозволить коректніше проводити математичне моделювання та порівняльний аналіз НДС за різних методів хірургічного лікування патології плечового суглоба, зокрема ендопротезування.Документ Анатомо-біомеханічні особливості, патогенез, клініка та діагностика синдрому клубово-поперекової зв’язки (огляд літератури)(2021) Голка Г.Г.; Істомін Д.А.; Істомін А.Г.Біль у нижній частині спини є найпоширенішим проявом патології опорно-рухової системи. Він має мультифакторіальну природу і в низці випадків може бути обумовленим порушеннями зв’язок попереково-крижової ділянки, зокрема, клубово-поперекових. Мета. На підставі аналізу науково-медичної інформації визначити сучасні тенденції щодо розвитку, клінічних проявів і діагностики синдрому клубово-поперекової зв’язки (КПЗ). Результати. КПЗ характеризуються варіабельністю форми, місць прикріплення та навіть їхньої кількості. З’ясовано, що КПЗ відіграють важливу біомеханічну роль у забезпеченні стабільності у фронтальній площині на рівні LV хребця, у горизонтальній — обмежують обертання LІV по відношенню до таза. Асиметрія просторової орієнтації КПЗ обумовлює підвищення ризику формування грижі міжхребцевих дисків LІV–SІ. Під дією перенавантажень у КПЗ виникають структурні зміни або ушкодження, ризик яких збільшується з віком. Діагностичні алгоритми, зазвичай, передбачають використання фізикальних і променевих методик виявлення ушкоджень КПЗ. Труднощі фізикальної діагностики та блокад синдрому КПЗ обумовлені недостатньою їхньою специфічністю. Також досить слабка асоціація між проявами болю в нижній частині спини та результатами променевих досліджень. КТ і МРТ дають змогу візуалізувати КПЗ, проте для практики ці можливості наразі малоінформативні через відсутність будь-яких ознак, взаємозв’язок яких з виникненням і динамікою болю в нижній частині спини є безсумнівним. Інформаційнійшим методом інструментальної діагностики синдрому КПЗ є ультразвукове обстеження. Висновки. Перспективними напрямами поліпшення діагностики синдрому КПЗ є розроблення фізикальних провокативних тестів і лікувально-діагностичних блокад, які базуються на принципах доказової медицини. Потребують уточнення біохімічні критерії виявлення та моніторингу патології КПЗ, їхня кореляція з сонографічними характеристиками різних стадій розвитку лігаментопатії.Документ Вплив сагітальних поперекових параметрів на напружено-деформований стан хребтових рухових сегментів за умов застосування транспедикулярної фіксації(2021) Барков О.О.; Веретельник О.В.; Ткачук М.М.; Ткачук М.А.; Веретельник В.В.Мета. Вивчити напружено-деформований стан елементів поперекового відділу хребта людини за умов застосування транспедикулярної системи з урахуванням різних кутових величин сегментарного і тотального поперекового лордозу. Методи. Для комп’ютерного моделювання напружено-деформованого стану елементів поперекового відділу хребта людини після проведення моно- та полісегментарної фіксації використано продукт Workbench, а для побудови параметричних тривимірних геометричних моделей — систему автоматизованого проєктування SolidWorks. Вивчено 4 групи рішень, які відрізнялись за кутовими величинами сегментарного і тотального поперекового лордозу. У кожній групі розглянуто 11 моделей, що описують поперекові сегменти після проведення моно- та полісегментарної фіксації за умов різних конфігурацій сагітального контуру поперекового відділу хребта. Результати. Виявлено, що максимальні напруження кіркової кістки концентруються в базовому LV хребці за «патологічного» міжхребцевого диска LV–S у групі пацієнтів із гіперлордозом. У випадку полісегментарної фіксації LI–S виникає перерозподіл напружень на кіркову кістку всіх хребців, але максимальних значень вони набувають у тілах LV і S хребців, лише в групі з гіполордозом ці напруження мінімальні. Максимальні напруження завжди припадали на вищерозташований міжхребцевий диск за умов транспедикулярної фіксації. Найбільше зростання напруження на хрящ дуговідросткових суглобів сегмента LIV–LV визначено в разі фіксації сегмента LV–S за гіперлордозу. Максимальні напруження для стрижнів виявлено в групі з гіперлордозом і полісегментарною фіксацією LI–S, для гвинтів — у LV, LIV, LIII хребцях за фіксації у всіх групах, окрім випадку з гіполордозом. Висновки. Збільшення кутових значень (гіперлордоз), які описують сегментарний і тотальний поперековий лордоз, призводить до підвищення напружень в елементах фіксувальної конструкції та структурах хребтових рухових сегментів і, навпаки, зменшення кутових значень (гіполордоз) спричинює зменшення напружень.Документ Вікові аспекти регенерації кістки (огляд літератури)(2021) Корж М.О.; Воронцов П.М.; Ашукіна Н.О.; Мальцева В.Є.Кількість людей похилого віку постійно збільшується у всьому світі. Саме вони найчастіше є пацієнтами, яким виконують ортопедичні операції — ендопротезування, остеосинтез тощо. Відомо, що процес регенерації кістки залежить від віку людини та, імовірно, уповільнюється з його збільшенням. Проте залишаються нез’ясованими певні особливості процесу відновлення кістки залежно від віку, що важливо для розроблення кращих стратегій лікування пацієнтів похилого віку. Мета. Виявити вікові особливості репаративного остеогенезу та встановити можливі шляхи впливу на них для оптимізації регенерації кістки в пацієнтів похилого віку. Методи. Пошук літератури виконано у базі даних PubMed. Критеріями включення були оригінальні експериментальні та клінічні дослідження англійською мовою. Глибина пошуку прийнята 20 років. Результати. Експериментально та клінічно показано, що регенерація кісткової тканини уповільнюється з віком і має більший прояв у жінок. За науковою інформацією, у цьому задіяні два сигнальних шляхи — Notch s Wnt/β-катенін, активність яких пригнічується з віком. Проте регуляція регенерації — це каскад сигнальних шляхів і макромолекул. Експресія факторів росту після перелому змінюється у старшому віці порівняно з молодшим. Зокрема, клінічно виявлено зниження експресії TGFβ-1. Крім того, у пацієнтів старшого віку після перелому зафіксовано підвищення макрофагального колонієстимулювального фактора і VEGF. Експериментально встановлено поєднання уповільнення регенерації кісткової тканини зі зниженням вмісту в кістковому мозолі білків Indian Hedgehog, Sonic Hedgehog, BMP-2, -4, -7 та желатинази MMP-9. Серед шляхів подолання сповільненої регенерації кістки в пацієнтів похилого віку може бути використання сучасних технологій клітинної та генної терапії, інгібіторів макрофагів, біологічно активних чинників на певних стадіях репаративного остеогенезу. Для клітинної терапії важливим є врахування віку донора клітин через високу ймовірність функціональних порушень у клітинах від донорів старшого віку.Документ Генератор молекулярного водню ГВЧ Life(2021) Мосейчук Вол.І.; Мосейчук Вл.І.; Маколінець В.І.Молекулярний водень є одним з ефективних антиоксидантів, який не лише не порушує нормальний метаболізм в організмі, а ще й активізує його антиоксидантні системи. Вода, насичена воднем, має антиоксидантні, протизапальні, протиалергічні, антиапоптозні властивості, стимулює енергетичний метаболізм та сприяє системному оздоровленню людини. Її використовують як лікувальний чинник для терапії пацієнтів із різною патологією: артеріальною гіпертонією, ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом, ожирінням, порушенням обміну речовин, порушеннями опорно-рухової системи. У статті обговорено різні способи одержання молекулярного водню та водневої води (пряма та непряма сатурація). Описано технічні характеристики та особливості генератора водню ГВЧ Life (виробник ТОВ «Хімтест Україна+», м. Харків, Україна), який виробляє молекулярний водень (чистота якого дорівнює 99,99 %, продуктивність — 100 мл/хв) і насичує ним воду (https://chemtest.com.ua/generator_vodorodnoy_vodi_i_dihanie_gvch_life). На відміну від більшості відомих генераторів у приладі ГВЧ Life повністю відсутній контакт електродів із водою, завдяки чому вона не піддається електролізу та не насичується іонами металів. Водень потрапляє до води через розпилювач. Насичена в такий спосіб вода має такі характеристики: окислювально-відновний потенціал 560 mV, концентрація водню 1,0–1,15 ppm (об’єм води 1 л, тривалість насичення 10 хв). Генератор можна використовувати і для насичення воднем води, і для інгаляцій воднем. У разі терапевтичного вживання водневої води для її отримання можна застосовувати будь-яку питну воду (джерельну, підготовлену або негазовану бутильовану), інгаляції воднем. Вдихання чистого газоподібного водню (99,99 %) протягом 30 хв дорівнює вживанню 15 л водневої води (концентрацієя 1,1–1,2 ppm) Висновки. Розроблений генератор молекулярного водню ГВЧ Life є безпечним у користуванні, без особливих вимог під час експлуатації. Він може з успіхом бути застосованим у комплексній терапії пацієнтів із різними захворюваннями, у тому числі опорно-рухової системи.Документ Досвід застосування хірургічних доступів Хардінга та «Bikini» під час операцій тотального ендопротезування кульшового суглоба(2021) Філь А.Ю.; Валігурський М.І.; Дудар О.В.Операції ендопротезування кульшового суглоба широко застосовують у вітчизняній та світовій медичній практиці. При цьому використовують різні хірургічні доступи. Мета. Проаналізувати переваги та недоліки застосування хірургічного доступу «Bikini» порівняно зі стандартним доступом Хардінга в пацієнтів після операцій тотального ендопротезування кульшового суглоба. Методи. Здійснено ретроспективний аналіз результатів лікування 108 пацієнтів: 41 прооперований доступом «Bikini», 67 — Хардінга. Використано тотальні ендопротези кульшового суглоба з керамо-керамічними, поліетилен-керамічними та поліетилен-металевими парами тертя; цементний і безцементний типи фіксацій. Результати оцінювали за шкалою Харріса до операції, на 14-ту добу та через 3 міс. після ендопротезування. Результати. На 14-ту добу за шкалою Харріса середнє значення в разі використання доступу Хардінга дорівнювало 74,87 бала, доступу «Bikini» — 80,55 бала; через 3 міс. — 78,24 та 83,90 бала відповідно. Висновки. Обидва оцінених хірургічних доступи мають певні переваги та недоліки, вимоги до інструментарію та навичок хірурга. Застосування доступів «Bikini» та Хардінга за умов належного виконання забезпечує добрі результати як в ранньому, так і пізньому післяопераційному періоді. Використання доступу «Bikini» вимагає більшого обсягу передопераційної підготовки. Відсутність травматизації широкої фасції стегна та навколосуглобових м’язів у разі застосування доступу «Bikini» дає змогу зменшити необхідність призначення пацієнтові наркотичних засобів й анальгетиків, інтраопераційну крововтрату й тривалість використання допоміжних засобів для ходьби. Косметичний ефект післяопераційного рубця досягається паралельністю розрізу відносно ліній Лангера. У ранньому післяопераційному періоді визначено кращий функціональний результат, а рання реабілітація та менш виражений больовий синдром дозволяють скоротити час перебування пацієнта в стаціонарі. Технічна складність доступу «Bikini» обумовлює постійну клінічну практику хірурга із виконання не менше ніж 30 ендопротезувань щорічно.Документ Застосування транексамової кислоти в разі ендопротезування великих суглобів (огляд літератури)(2021) Філіпенко В.А.; Підгайська О.О.; Поплавська К.С.; Губський С.С.Ендопротезування великих суглобів є ефективним методом щодо відновлення функціональної спроможності кінцівки, підвищення рухомої активності хворих, усунення больового синдрому та відновлення самообслуговування. Проте залишається ризик певних ускладнень, одним з яких є масивна крововтрата. Останнім часом трапляються публікації щодо доцільності застосування транексамової кислоти (ТК) в разі ендопротезування великих суглобів із метою профілактики та зменшення обсягу крововтрати. Мета. Визначити тенденції використання в ортопедії та травматології транексамової кислоти для запобігання крововтраті під час ендопротезування великих суглобів і зменшення ризику виникнення інших ускладнень. Методи. Пошук наукової інформації проведено в системах Google Scholar, PubMed, World Digital Library, ScienceDirect. Результати. Огляд літератури присвячено актуальному питанню сучасної ортопедії — застосуванню ТК для запобігання крововтраті під час ендопротезування великих суглобів. Згідно з дослідженнями застосування ТК значно знижує загальну крововтрату без збільшення ризику ускладнень у вигляді тромбоемболії. Загроза виникнення ускладнень інфекційного генезу та внаслідок проведення гемотрансфузії також зменшується за умов використання ТК. Визначено, що поєднання внутрішньосуглобового та внутрішньовенного введення ТК є ефективнішим порівняно зі застосуванням кожного способу окремо. Проте результати щодо порівняння шляхів введення та режиму дозування досить неоднозначні. Залишається відкритим питання щодо виявлення оптимальної дози препарату, яка б забезпечила максимальну ефективність дії без підвищення ризику виникнення ускладнень. Доцільним є проведення подальших досліджень використання ТК із визначенням ефективності шляху введення препарату, режиму дозування з урахуванням демографічних особливостей пацієнтів, їхнього віку, наявності супутньої патології, часу хірургічного втручання та інших показників.Документ Клініко-ортопедичні прояви уроджених судинних мальформацій нижніх кінцівок(2021) Гук Ю.М.; Чернуха Л.М.; Зима А.М.; Чеверда А.І.; Кінча-Поліщук Т.А.; Видерко Р.В.Спектр ортопедичних проявів, які супроводжують уроджені судинні мальформації (УСМ) нижніх кінцівок, залишається недостатньо вивченим. Мета. Проаналізувати результати обстеження пацієнтів з ортопедичними проявами уроджених судинних мальформацій. Методи. Обстежено 24 пацієнти віком від 5 до 39 років із різними формами УСМ нижніх кінцівок, а саме за Гамбургською класифікацією судинних мальформацій: артеріовенозна форма — 14 осіб, венозна — 6, капілярна — 2, капілярно-венозна — 1, лімфатична — 1. Діагностику ортопедичної патології проводили на підставі клінічного огляду, рентгенологічного, ультразвукового, рентген-денситометричного обстеження. Результати. У всіх пацієнтів із УСМ діагностовано ортопедичну патологію: різницю довжини нижніх кінцівок (75 %), вторинну сколіотичну деформацію хребта (16 %), згинальну контрактуру в колінному суглобі 40° (8 %), плоскостопість (12 %), еквінусну деформацію стопи (8 %), остеопороз кісток (16 %) і деформівний артроз кульшового суглоба II ст. (4 %) ураженої кінцівки, ділянки патологічної перебудови ураженої кістки (літичні ділянки) (4 %). Різниця довжини нижніх кінцівок (0,5–6 см) через подовження ураженої кінцівки була в 16 пацієнтів (67 %), укорочення — у 2 (8 %). Подовження враженої кінцівки до 2 см констатовано у 5 хворих (21 %), понад 2 см — в 11 (46 %); укорочення до 2 см відмічено в 1 пацієнта (4 %), понад 2 см — в 1 (4 %). Серед хворих із різницею довжини нижніх кінцівок у 61 % випадків виявлено поєднання декількох клініко-ортопедичних проявів захворювання. Висновки. У пацієнтів із УСМ визначено широкий спектр ортопедичної патології, серед якої провідною є різниця довжини нижніх кінцівок (75 %). Її найчастіше спостерігали в разі артеріовенозної форми УСМ (67 %). Різниця довжини нижніх кінцівок у 61 % випадків поєднувалася з іншими клініко-ортопедичними проявами захворювання. Розроблення класифікації ураження опорно-рухової системи з урахуванням форм судинної мальформації дозволить покращити діагностику захворювання та удосконалити тактику його ортопедичного лікування.Документ Концепція формування постурального патерну у хворих із діафізарними післятравматичними деформаціями довгих кісток нижніх кінцівок(2021) Романенко К.К.; Карпінська О.Д.; Долуда Я.А.; Прозоровський Д.В.Мета. Створення концепції формування нового постурального патерну внаслідок перенесеної важкої травми нижніх кінцівок із розвитком синдрому діафізарних післятравматичних деформацій довгих кісток нижніх кінцівок. Методи. Для побудови концепції повернення хворого від травми до відносного здоров’я розглянуто модель класичного розвитку «здоров’я – хвороба», розроблену в 1960-х роках. Ідея підходу полягала в проведенні аналогій між процесом регулювання за умов хвороби й аварійним регулюванням у складних технічних системах автоматичного управління. Використано результати інструментальних обстежень пацієнтів і математичного моделювання. Результати. У разі розвитку синдрому діафізарних післятравматичних деформацій довгих кісток нижніх кінцівок, крім зменшення сили м’язів, розвитку контрактур і вкорочення кінцівки, формується низка ускладнень: одночасно з деформацією кістки виникає порушення анатомічних співвідношень у суглобах і стійкий м’язовий дисбаланс. Якщо за наявності деформації зберігається опороспроможність кінцівки, через деякий час у процесі відновлення можливості ходити компенсаторні механізми створюють нову «схему тіла», стереотип стояння та ходьби. Уроджена програма руху змінюється на набуту. За деформації однієї кінцівки порушуються анатомічні співвідношення у всьому скелеті: формується нахил таза і хребта, у кульшових суглобах виникають привідно-відвідні зміни, а з часом контрактури, у колінних — варус/вальгусні деформації, змінюється опороспроможність стоп із формуванням також варус/вальгусних деформацій у надп’ятково-гомілкових і піднадп’яткових суглобах. Важкість змін залежить від величини деформації, загального та психологічного стану пацієнта, його настрою. Висновки. Створена концепція формування нового постурального патерну внаслідок перенесеної важкої травми нижніх кінцівок із розвитком синдрому діафізарних післятравматичних деформацій довгих кісток нижніх кінцівок дає змогу зрозуміти рухову поведінку пацієнта й враховувати її під час визначення тактики лікування.Документ Математичне моделювання варіантів фіксації трансплантата до передньої поверхні гленоїда в разі виконання операції Латарже(2021) Головаха М.Л.; Кузнєцов Б.А.; Карпінський М.Ю.; Яресько О.В.Операція за Латарже є загальноприйнятою для лікування передньої та передньонижньої нестабільності плечового суглоба зі значним дефектом гленоїда. Проте вона має певні інтра- та післяопераційні ускладнення, пов’язані в тому числі з помилками розміщення кісткового блока. Ретельне передопераційне планування з розумінням біомеханічного функціонування плечового суглоба з перенесеним кістковим блоком є запорукою запобігання та зменшення частоти можливих ускладнень. Мета. На математичній моделі вивчити зміни напружено-деформованого стану (НДС) моделі плечового суглоба залежно від варіантів фіксації трансплантата та під час виконання операції Латарже. Методи. Розроблено скінченно-елементну модель плеча за допомогою системи автоматизованого проєктування SolidWorks. Відтворено варіанти проведення фіксувальних гвинтів відносно площини суглобової поверхні гленоїда (паралельно площині, під кутом 10° та 20°) та висоти фіксації трансплантата на передньому краю гленоїда (на рівні нижнього краю гленоїда, на 10 і 20 мм вище нього). Вивчено НДС моделей за допомогою програмного комплексу CosmosM. Результати. Найбільший рівень напружень визначено за проведення гвинтів під кутом 10°, найнижчий — паралельно суглобовій поверхні гленоїда. Максимальне зниження висоти фіксації трансплантата привело до наближення величин напружень у контрольних точках на суглобовій поверхні гленоїда до показників моделі в нормі. Висновки. Наявність кісткового трансплантата, фіксованого металевими гвинтами в зоні дефекту на передньому краю гленоїда, призводить до підвищення рівня напружень у кісткових елементах моделі. Зміни в НДС моделі плеча відбуваються залежно від кута проведення гвинтів, які фіксують трансплантат. Напруження на фіксувальних гвинтах незначно підвищувалися зі збільшенням кута їхнього проведення. Найбільш сприятливим з огляду на розподіл напружень на суглобовій поверхні гленоїда та фіксувальних гвинтах виявилося розташування трансплантата в нижній частині переднього краю гленоїда.Документ Результати лікування гігантоклітинної пухлини довгих кісток за використання деносумабу(2021) Дєдков А.Г.; Максименко Б.В.; Бойчук С.І.; Костюк В.Ю.Хірургічне втручання дотепер є золотим стандартом лікування гігантоклітинної пухлини (ГКП) довгих кісток. Проте існує значний ризик розвитку рецидивів після екскохлеації та велика кількість ускладнень після радикальних резекцій. Таргетна терапія деносумабом змогла б вирішити проблему на користь екскохлеації, але останні дослідження показали негативні результати використання препарату. Мета. Дослідити результати застосування деносумабу у хворих на ГКП довгих кісток із показаннями до збережних хірургічних втручань. Методи. Проведено порівняльний аналіз результатів лікування двох груп хворих: ретроспективної (контрольної) групи — 57 пацієнтів після хірургічного лікування у вигляді екскохлеації (кюретажу), проспективної (основної) — 42 особи після комбінації екскохлеації з неоад’ювантним і ад’ювантним введенням деносумабу (5 курсів перед операцією, 5 — після неї). Медіана часу спостереження за хворими склала в контрольній групі 189 міс., в основній — 45 міс. Результати. Прогресування захворювання у вигляді локального рецидиву відзначено в контрольній групі у 15 пацієнтів (25,4 %), в основній — у 7 (16,7 %) (p = 0,190). В основній групі час розвитку рецидиву склав у середньому 19,8 (8–34) міс. після втручання, у контрольній — 15,1 (9–28) міс. Суттєвої відмінності показника безрецидивної виживаності між групами пацієнтів не виявлено (p = 0,180). Утім, п’ятирічна безрецидивна виживаність в основній групі була вищою і склала 85 % (95 % ДІ 74–96 %), а в контрольній — 75 % (95 % ДІ 64–86 %). Висновки. Використання деносумабу в режимі до та після екскохлеації зменшує частоту рецидивів — 16,7 % проти 25,4 % без нього. Відсутність суттєвої різниці показника між групами не надає переконливих обґрунтованих аргументів до застосування деносумабу в неоад’ювантному режимі. Разом із тим, післяопераційне введення препарату можна розглядати як чинник профілактики виникнення рецидиву після первинної екскохлеації пухлини, що може бути перспективним для подальшого дослідження й оптимізації показань до його застосування у хворих на ГКП.Документ Сучасний стан проблеми діагностики та лікування уродженого псевдоартрозу кісток гомілки(2021) Хмизов С.О.; Кацалап Є.С.Уроджений псевдоартроз кісток гомілки (УПКГ) — є рідкісним захворюванням, яке виявляють із частотою 1 на 140–250 000 новонароджених. Хвороба характеризується широким спектром клініко-рентгенологічних проявів від прогресованої антекурваційної деформації кісток гомілки до незрощення зі значним дефектом кісткової тканини. Зміни в ділянці УПКГ обумовлені впливом патологічно зміненого окістя, що формує фіброзну гамартому та відповідає за порушення біомеханічних властивостей кісткової тканини. УПКГ може бути сформованим на момент народженя чи розвинутись у перші роки життя спонтанно або внаслідок мінімальної травми. Основним методом лікування УПКГ є хірургічний. На сьогодні розроблено велику кількість хірургічних методик, які активно використовують і вдосконалюють фахівці у світі. Найуживанішими серед них є: метод Ілізарова, застосування інтрамедулярних фіксаторів, методики з використанням васкуляризованого автотрансплантата малогомілкової кістки, методика «індукованої мембрани». Проте досліджень щодо порівняння ефективності різних методик чи металофіксаторів наразі небагато, більшість подано у форматі ретроспективного аналізу серії клінічних випадків. Це пояснюється рідкістю захворювання та відсутністю уніфікованих підходів до вибору методики хірургічного лікування. Основною метою хірургічного лікування УПКГ є досягнення консолідації в зоні псевдоартрозу, що має дозволити відновити опорність кінцівки. Зосереджені на цьому хірурги, зазвичай, нехтують супутніми ортопедичними деформаціями кінцівки. Частка первинної консолідація УПКГ після застосування різних методик оперативного втручання дуже варіює, становлячи від 60 до 100 %. Відсоток ампутацій кісток гомілки за УПКГ у дітей значно знизився за останні 30 років, що, загалом, свідчить про покращення результатів хірургічного лікування зазначеної патології. Проте УПКГ і на сьогодні залишається одним із найскладніших захворювань дитячої ортопедії через велику кількість незадовільних результатів та ускладнень.Документ Хірургічне лікування вальгусної деформації I пальця стопи (огляд літератури)(2021) Прозоровський Д.В.Вальгусна деформація І пальця стопи (hallux valgus) є найчастішим проявом статичної деформації її переднього відділу. Цей симптомокомплекс складається з вальгусного відхилення І пальця, варусної девіації І плеснової кістки та наявності випинання на медіальній поверхні стопи в проєкції головки І плеснової кістки. Мета. На підставі аналізу наукової літератури визначити найбільш застосовувані методики лікування вальгусної деформації І пальця стопи та варусної деформації І плеснової кістки. Методи. Проаналізовано публікації з пошукової системи Google, електронних баз PubMed, Google Scholar, архівів спеціалізованих журналів й інших релевантних джерел науково-медичної інформації. Результати. В історичному аспекті відображено розвиток хірургії переднього відділу стопи, починаючи з XVIII століття до сьогодення. Методики лікування hallux valgus умовно поділяють на три групи хірургічних втручань: на м’яких тканинах, кістках і суглобах, комбіновані. Нині обмежено показання до ізольованого застосування операцій на м’яких тканинах. Повноцінно скорегувати деформацію переднього відділу стопи можна лише за умов використання різних остеотомій першого променя стопи (І плеснова кістка й основна фаланга І пальця стопи). Приділено увагу різновидам коригувальних остеотомій, розвитку ускладнень та їхніх причин після виконання операцій. Висновки. Проблема хірургічної корекції вальгусної деформації І пальця стопи залишається невирішеною. Протягом століть фахівці розробляють і вдосконалюють хірургічні техніки та методи фіксації для корекції hallux valgus. Проте універсальний спосіб хірургічного лікування цієї патології натепер не створено. У подальшому вважаємо доцільним розглядати індивідуальні та диференційовані підходи до вибору певного способу хірургічного втручання (а іноді їхньої комбінації) залежно від виду деформації. Потребує розроблення універсальний алгоритм вибору оптимального способу хірургічної корекції за умов комбінованих деформацій, а також у випадках рецидиву після попередніх втручань.