2020, №4
Постійний URI для цієї колекції
Перегляд
Перегляд 2020, №4 за датою видання
Зараз показано 1 - 15 з 15
Результатів на сторінку
Варіанти сортування
Документ Анатомічні передумови розвитку нестабільності наколінка та методи їхнього визначення(2020) Коструб О.О.; Вадзюк Н.С.; Котюк В.В.; Дідух П.В.Нестабільність наколінка, зазвичай, виникає без прямої травми в анамнезі та є причиною болю, частіше у молодих жінок. Патологія наколінково-стегнового суглоба (НКС) залишається поширеною та невирішеною проблемою, пов’язаною з особливостями анатомії та біомеханіки колінного суглоба. Анатомічні варіанти НКС мають велике значення в розвитку артрозу, впливають на виникнення ускладнень після хірургічного лікування. На етапі передопераційного планування важливо чітко встановити співвідношення кісток НКС і варіанти їхньої форми, що дають змогу зробити методики КТ- і МРТ-діагностики. Мета. Проаналізувати наукову літературу щодо методів визначення форми, співвідношення кісток і дисплазії НКС і виявити оптимальні методики для передопераційного планування. Результати. Розглянуто анатомію НКС і сучасні підходи до визначення варіантів форми наколінка, дисплазії міжвиросткової вирізки стегнової кістки (МВСК), а також ротаційні взаємовідношення наколінка та стегнової кістки, МВСК і горбистості великогомілкової кістки. Для діагностики зазначених особливостей все більше використовують КТ і МРТ, які дають розширені дані для візуалізації. Досить зручними та важливими в клінічній практиці є показники кута МВСК, Laurin, нахил наколінка, тип дисплазії МВСК, співвідношення МВСК і горбистості великогомілкової кістки. Висновки. Діагностичні методи, такі як МРТ або КТ, розширюють можливості виявлення відхилень у НКС. Критичними для вибору тактики лікування нестабільності наколінка вважаємо такі ознаки: тип дисплазії МВСК за Н. Dejour, відстань TT-TG або TT-PCL, форму наколінка за G. Wiberg. Описані класифікації дисплазії блока стегнової кістки, форми наколінка, методики оцінювання його латеропозиції, співвідношення кісток НКС важливі для розуміння патогенезу нестабільності наколінка, визначення показань до хірургічного її лікування та попередження розвитку артрозу НКС.Документ Кісткова алопластика в разі ревізійного ендопротезування кульшового суглоба за умов асептичної нестабільності ацетабулярного компонента(2020) Філіпенко В.А.; Воронцов П.М.; Гусак В.С.; Арутюнян З.А.; Самойлова К.М.; Сльота О.М.; Мезенцев В.О.Втрата кісткової тканини та значні дефекти кульшової западини залишаються однією з основних проблем у разі ревізійного ендопротезування кульшового суглоба. Перспективними для заповнення дефектів кісток можуть бути матеріали на основі алогенної кістки після різних видів опрацювання. Мета. Проаналізувати результати реконструкції кульшової западини з використанням кісткових алоімплантатів «ОМС-А» в разі ревізійного ендопротезування. Методи. Вивчено результати обстеження та лікування 57 пацієнтів (33 жінки, 24 чоловіки; вік на момент госпіталізації від 24 до 81 року). Діагноз «Асептична нестабільність компонентів ендопротеза» встановлювали на підставі сукупності клінічних проявів захворювання, даних лабораторних досліджень, рентгенографії, комп’ютерної томографії з 3D-реконструкцією. Відповідно до класифікації W. G. Paprosky дефекти I типу складали найбільшу групу — 25 пацієнтів (44 %), II — 13 (23 %), III — 19 (33 %). Для реконструкції кульшової западини у 21 людини (37 %) використаний кортикально-губчастий гранулят (КГГ), 28 (49 %) — об’ємні кісткові імплантати (ОКІ), 8 (14 %) — комбінація КГГ і ОКІ. Усім пацієнтам проведено ревізійне ендопротезування кульшового суглоба передньолатеральним доступом за Хардінгом. Дефект кульшової западини щільно заповнювали алоімплантатом. Результати. За даними рентгенографії та класифікацією G. A. Gie результати оцінено як добрі у 36 пацієнтів (63 %), задовільні — у 14 (25 %). Проявів інфекції, пов’язаних із використанням алоімплантатів не виявлено. Необхідність повторного хірургічного втручання з метою відновлення кульшової западини виникла в 7 осіб (12 %). Висновки. Клінічна ефективність використання алоімплантатів кісткових «ОМС-А» для реконструкції кульшової западини за класифікацією W. G. Paprosky склала: з дефектом I типу — 92 %; ІI — 92,3 %; ІІІ — 78,9 %.Документ Остеотомія Helal і Weil у разі лікування метатарзалгії за умов поперечно-розпластаної деформації переднього відділу стопи(2020) Прозоровський Д.В.; Бузницький Р.І.Поперечно-розпластану деформацію переднього відділу стопи з hallux valgus виявляють у 75 % жінок у популяції. При цьому структурно-функціональні зміни в стопі призводять до перерозподілу навантаження під час ходьби між головками плеснових кісток і виникнення метатарзалгії. Мета. Провести порівняльний аналіз результатів хірургічного лікування метатарзалгії в пацієнтів із поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи після виконання коригувальних остеотомій Helal і Weil. Методи. Дослідження засноване на хірургічному лікуванні 42 (64 стопи) пацієнтів із метатарзалгією, обумовленою поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи. Хворих розподілено на дві групи залежно від хірургічної методики усунення метатарзалгії: у першій виконано остеотомію Helal (32 випадки), у другій — Weil (32). Середній період спостереження за пацієнтами першої групи склав 19,8 міс., другої — 21,5 міс. Результати. Згідно з оцінюванням за шкалою AOFAS результат лікування метатарзалгії та поперечно-розпластаної деформації переднього відділу стопи в пацієнтів першої групи дорівнював 89,4 бала, другої — 83,1 бала. Регрес метатарзалгії в пацієнтів першої групи зафіксовано в 29 (90,6 %) випадках, другої — у 26 (81,3 %) (критерій χ2 = 1,16; p = 0,28). Рецидиви метатарзалгії спостерігали в пацієнтів після використання і остеотомії Helal, і Weil та становили 6,3 і 9,4 % випадків відповідно. Виникнення перехідної метатарзалгії переднього відділу стопи зареєстровано в 3,1 % випадків після остеотомії Helal, у 9,4 % — остеотомії Weil. Висновки. Хірургічне лікування метатарзалгії, обумовленої поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи, із використанням коригувальних остеотомій Helal і Weil, дало змогу досягти позитивних результатів у 90,6 і 81,3 % випадків відповідно. Зазначені хірургічні методики можyть бути з успіхом використані для лікування метатарзалгії переднього відділу стопи з порушенням метатарзальної параболи.Документ Михайло Іванович Ситенко (до 135-річчя від дня народження)(2020) Голубєва І.В.; Шевченко О.Г.; Танькут В.О.; Динник О.А.Документ Рентгенометричне дослідження щільності кісток у разі алокомпозитного ендопротезування (експеримент in vivo)(2020) Вирва О.Є.; Головіна Я.О.; Малик Р.В.; Карпінський М.Ю.; Карпінська О.Д.Функціональні результати лікування хворих на злоякісні пухлини кісток залежать, зокрема, від виду та якості хірургічного втручання. Мета. Визначити найефективнішу методику фіксації сегментарного кісткового алоімплантата в разі алокомпозитного ендопротезування на підставі вивчення рентгенологічної щільності кісткової тканини в експерименті на дослідних тваринах. Методи. Роботу виконано на 28 самцях білих лабораторних щурів (вік 5 міс., маса тіла 350–400 г), яких розподілили на дві групи по 14 особин у кожній. Усім тваринам проведено алокомпозитне ендопротезування стегнової кістки: у 1-й групі після поперечної остеотомії, у 2-й — після ступінчастої. Щурів виводили з експерименту через 3 і 6 міс. після операції. На рентгенологічних знімках препаратів стегнових кісток вимірювали оптичну щільність кісткового регенерату (зону контакту алоімплантата й кістки реципієнта) та коркового шару кістки реципієнта нижче дистального кінця ендопротеза. Результати. Через 3 та 6 міс. після операції показники оптичної щільності кісткового регенерату суттєво відрізнялися від величин кістки реципієнта в обох групах (р < 0,05). На кінцевий термін дослідження (6 міс.) не виявлено статистично значущої різниці щільності кісткової тканини реципієнта залежно від виду виконаної остеотомії (p = 0,373). Проте кістковий регенерат після виконання ступінчастої остеотомії набрав більшу щільність — (216 ± 26) од., що істотно (р = 0,001) більше, ніж у разі виконання поперечної остеотомії — (161 ± 19) од. Висновки. Використання алокомпозитного ендопротезування довгої кістки зі застосуванням ступінчастої остеотомії сприяє якнайшвидшому наближенню рентгенологічної щільності кісткового регенерату до показників кістки реципієнта, ніж у разі виконання поперечної остеотомії. Це пояснюється досягненням максимальної стабільності фіксації кісткового алоімплантата, що, у свою чергу, сприяє швидшому формуванню міцного кісткового регенерату.Документ Експериментальне дослідження міцності елементів ендопротезів кульшового суглоба, виготовлених методом 3D-друку(2020) Корж М.О.; Макаров В.Б.; Шидловський М.С.; Єрмаков В.Р.; Нікітін Ю.М.; Підгайська О.О.; Танькут О.В.; Карпінський М.Ю.; Карпінська О.Д.; Заховайко А.П.; Чуприна Д.О.Тривимірний друк пористих титанових імплантатів є перспективним напрямком адитивного виробництва в ортопедії і травматології. Актуальним залишається питання механічної міцності та витривалості таких конструкцій. Мета. Визначити в експерименті межу міцності ніжки, шийки та чашки ендопротезів кульшового суглоба (КС), виготовлених методом 3D-друку зі сплаву титану, та порівняти з аналогічним показником серійних імплантатів. Методи. Досліджено міцність ніжок і чашок ендопротезів ТБС, виготовлених методом 3D-друку на принтері системи Arcam EBM® зі сплаву титану TI6AL4V. Як контроль обрані серійні ендопротези, отримані методом механічної обробки заготовок з суцільного сплаву титану. Використано по 3 зразки ендопротезів для кожного випробування. Ніжки ендопротезів досліджували на машині TІRATEST-2300 за умов навантаження на триточковий згин, шийку ніжки — під впливом комбінованого навантаження на згин зі зсувом, чашки — на стискання. Результати. Межа міцності в разі триточкового згину ніжок ендопротезів КС, виготовлених механічною обробкою і за допомогою 3D-друку, істотно не відрізнялася (p = 0,146) і становила (1480,62 ± 62,50) МПа і (1396,88 ± 50,90) МПа відповідно. Шийки серійних ендопротезів і виготовлених методом 3D-друку мали порівнянну межу міцності — (408,61 ± 1,25) МПа і (403,49 ± 8,99) МПа відповідно (p = 0,384). За умов випробувань на стискання чашок ендопротезів усі зразки витримали навантаження 98,0 кН без будь-яких ознак руйнування. Висновки. Величини межі міцності компонентів серійних ендопротезів КС і виготовлених методом 3D-друку статистично значуще не відрізнялися. Таким чином, 3D-пористі конструкції мають значний потенціал для створення елементів ендопротезів.Документ Принципи фармакологічної терапії коморбідних захворювань у хворих з ортопедичною патологією(2020) Притула Н.Ю.; Федотова І.Ф.; Корж І.В.Коморбідність — одна з провідних проблем клінічної практики. Взаємовплив захворювань, інволютивні процеси природного старіння та патоморфоз ліків значно змінюють клінічну картину та перебіг хвороби, характер і тяжкість ускладнень, обмежують або ускладнюють лікувально-діагностичний процес. Мета. Проаналізувати сучасну інформацію про наявні рекомендації щодо лікування коморбідних захворювань у пацієнтів із ортопедичною патологією. Методи. Подано огляд рекомендацій European Society of Cardiology, European Society of Hypertension, European Society for Vascular Surgery, Української гастроентерологічної асоціації й American diabetes association за період 2017– 2019 рр. Результати. Визначено, що в стратегії лікування артеріальної гіпертензії першим етапом виділяють оптимізацію способу життя, а початкова терапія передбачає комбінацію двох препаратів. Ведення пацієнтів зі захворюванням артерій нижніх кінцівок пов’язано з підвищеним ризиком ускладнень із боку серцево-судинної системи. Тому профілактичні заходи мають першочергове значення. Гастропатії, індуковані прийомом нестероїдних протизапальних препаратів, значно поширені в ортопедичній практиці. Тому необхідна адекватна гастропротекторна терапія для профілактики їхнього виникнення. Після встановлення діагнозу «цукровий діабет» слід модифікувати спосіб життя пацієнта одночасно з початком фармакотерапії. Препаратом вибору для лікування залишається метформін, у випадку протипоказань призначають ліки інших груп. У терапії невропатичного болю за умов цукрового діабету або переддіабету ефективними є лише фармакологічні стратегії лікування. Висновки. Здебільшого, супутню патологію за умов своєчасної діагностики та дотримання алгоритмів надання медичної допомоги можна з успіхом коректувати та лікувати. Правильно підібрана консервативна терапія дає змогу зменшити ризик виникнення пери- та післяопераційних ускладнень.Документ Розроблення алгоритму вибору обсягу хірургічного втручання за умов новоутворень хребта(2020) Радченко В.О.; Попов А.І.; Петренко Д.Є.; Нессонова М.М.Завданням лікування первинних і метастатичних новоутворень хребта є локальний контроль над пухлиною, збереження опорної та захисної функції хребта, поліпшення якості життя пацієнта. Мета. Розробити математичний алгоритм вибору обсягу хірургічного втручання у випадках новоутворень хребта. Методи. Для розроблення моделі використано шкалу нестабільності SINS, доповнену такими показниками: оцінка неврологічного статусу за шкалою ASIA, вид пухлини, ступінь епідуральної компресії за шкалою Bilsky, величина локального кіфозу, наявність деструкції суміжних хребців. Бальна система, яка враховує 9 показників, апробована на вибірці з 237 пацієнтів із патологічними змінами в хребті внаслідок новоутворень. Для побудови дерева рішень застосовано кластерний аналіз. Результати. Підтверджено гіпотезу про збільшення обсягу необхідного хірургічного втручання з підвищенням суми балів за модифікованою шкалою SINS. Проте не встановлено граничні значення балів, за якими з достатньою точністю можна було б визначати конкретний обсяг операції. Виділено два кластери пацієнтів, які відрізнялися за обсягом хірургічного втручання, ступенем ураження хребця, епідуральної компресії та локального кіфозу, неврологічною симптоматикою. Кластер 1 склали 115 осіб із дещо вищими значеннями зазначених показників (тяжчий стан, більший обсяг хірургічного втручання) порівняно із 122 пацієнтами кластера 2. Розроблено модель дерева рішень для вибору обсягу хірургічного втручання в пацієнтів із новоутвореннями хребта. Висновки. Найбільш значущими характеристиками, які впливають на вибір обсягу хірургічного втручання, є: неврологічна симптоматика, тип ураження хребця, стеноз хребтового каналу та вид хірургічного втручання (радикальне або паліативне). Застосування в клінічній практиці розробленого дерева рішень дає змогу з високим ступенем достовірності обрати для пацієнта з новоутворенням хребта відповідний обсяг хірургічного втручання для забезпечення задовільного результату лікування.Документ Обізнаність жінок у постменопаузальному періоді про розвиток ризику остеопорозу (огляд літератури)(2020) Вирва О.Є.Остеопороз – це системне захворювання скелета, що характеризується зменшенням кісткової маси та якісними змінами структури кістки, які призводять до збільшення її крихкості та підвищеного ризику переломів. Мета. Проаналізувати опубліковану інформацію щодо обізнаності жінок США, Європи та України про ризик розвитку остеопорозу в постменопаузальному періоді. Визначено, що загалом близько 50 % жінок у постменопаузальному періоді у більшості країн світу не отримують медикаментозну терапію для лікування остеопорозу та їм невідомо про різні варіанти лікування захворювання, 25 % пов’язують його лише з переломами стегнової кістки та хребта. На підставі опитувань виявлено, що більшість респондентів без діагнозу остеопороз мали один або декілька чинників ризику його розвитку. Остеопороз часто не діагностують поки не трапиться один або навіть декілька переломів. Саме тому ортопедами-травматологами, які найчастіше стикаються з патологічними переломами на фоні остеопорозу, запропоновані спеціальні протоколи для своєчасної діагностики захворювання та лікування «кришталевих переломів». Стандарти лікування вимагають, щоб жінки після перелому у віці 65–85 років пройшли скринінг та отримали остеотропну терапію протягом 6 міс. Проте діагностику та лікування остеопорозу протягом 6 і 12 міс. після переломів шийки стегнової кістки проведено лише в 17– 23 % опитаних. Невірні уявлення про причини та наслідки переломів у жінок у постменопаузальному періоді в поєднанні з недостатнім інформуванням з боку медпрацівників, указують на низьку увагу населення та системи охорони здоров’я загалом до питань остеопорозу в усіх країнах. Для жінок із високим ризиком переломів на фоні остеопорозу (частота переломів у жінок виявилася в 3,1 разу вищою, ніж у чоловіків, і прогресивно збільшувалася у віці понад 50 років) забезпечення їхньої інформованості й обізнаності з проблемою є критично важливим профілактичним моментом, що суттєво може вплинути на позитивні зміни в питаннях боротьби з остеопорозом в усьому світі.Документ Біомеханічне обґрунтування впливу способів фіксації вивиху надплечового кінця ключиці на кінематику рухів надплечово-ключичного та грудинно-ключичного суглобів(2020) Безрученко С.О.; Долгополов О.В.; Лазарев І.А.; Чкалов О.В.; Ярова М.Л.Повреждения акромиально-ключичного сустава — одна из причин ограничения функции плечевого пояса. Выбор способа фиксации вывиха акромиального конца ключицы остается актуальным вопросом для исследования. Цель: определить в биомеханическом эксперименте и обосновать влияние различных способов фиксации вывиха акромиального конца ключицы на объем движений в акромиально-ключичном и грудинно-ключичном суставах во время элевации верхней конечности. Методы: использованы 6 прототипов натурального скелета, изготовленных из ADS-пластика. Капсульно-связочный аппарат, динамические и статические стабилизаторы акромиально-ключичного и грудинно-ключичного суставов выполнены из искусственных материалов. Каждую модель вывиха акромиального конца ключицы фиксировали 6 способами: интактный сустав («без фиксации»), по Weber, винтом Bosworth, специализированной пластиной (AC Hook-plate), системой DogBone, аппаратом внешней фиксации (АВФ). Элементам плечевого пояса придавали позицию элевации верхней конечности 90° и 180°, после чего оценивали объем движений, каждый эксперимент повторяли 5 раз. Результаты: при элевации верхней конечности 90°, движения в суставах ключицы приближаются к физиологическим, в случае фиксации вывиха в акромиально-ключичном суставе специализированной пластиной (AC Hook-plate) и системой двух мини-пластин, связанных шовным материалом (DogBone); в случае элевации верхней конечности 180° — системой DogBone. Другие методы фиксации (винтом Bosworth, фиксация по Weber, АВФ, специализированной пластиной) ограничивают кинематику движений акромиально-ключичного сустава и увеличивают их в грудинно-ключичном суставе при максимальной элевации верхней конечности. Выводы: движения в акромиально-ключичном и грудинно-ключичном суставах приближены к физиологическим во время элевации верхней конечности в случае фиксации вывиха акромиального конца ключицы с помощью систем двух мини-пластин, связанных шовным материалом. Ключевые слова: акромиально-ключичный сустав, биомеханическое обоснование, способы фиксации.Документ Особливості ендопротезування кульшового суглоба та відновлення його функціонування в пацієнтів із низькою кістковою масою (огляд літератури)(2020) Філіпенко В.А.; Бондаренко С.Є.; Баднауі А.А.; Мезенцев В.О.; Мальцева В.Є.Мета. На підставі аналізу наукової літератури оцінити поширеність остеопорозу й остеопенії серед пацієнтів, яким виконують ендопротезування кульшового суглоба через остеоартроз, та встановити їхній вплив на вибір ендопротезів і відновлення функції суглоба після хірургічного втручання. Остеопороз і остеопенію виявляють у 21–32 % пацієнтів, яким призначають ендопротезування кульшового суглоба. Низька кісткова маса впливає на виникнення інтраопераційних (перипротезні переломи, переломи кульшової западини) і післяопераційних ускладнень. У хворих зі зниженою кістковою масою перебудова кісткової тканини з посиленням резорбції та пригніченням кісткоутворення навколо компонентів ендопротеза може спричинити збільшення їхньої мікрорухомості, утворення фіброзної тканини, зниження терміну функціонування імплантата. При цьому можлива також втрата кісткової тканини в зоні розташування чашки ендопротеза в пацієнтів із нормальною мінеральною щільністю кісткової тканини (МЩКТ), яка може сягати 20–60 % у перші три роки після втручання, що може призвести до міграції чашки. Але динаміка змін кісткової тканини навколо чашки ендопротеза у хворих на остеопороз/остеопенію є маловивченою. Імовірно, використання пористих ацетабулярних компонентів ендопротеза має переваги в пацієнтів із низькою МЩКТ завдяки модулю пружності, максимально наближеному до показника губчастої кістки, а також відповідній пористості, яка сприяє проростанню кісткової тканини та надійній вторинній фіксації в кульшовій западині. Реабілітація та відновлення опорно-кінематичної функції кульшового суглоба після ендопротезування є важливою проблемою для пацієнтів зі зниженою МЩКТ. Порушення ходьби фіксують через 12 міс. після хірургічного втручання. Однією з причин є слабкість м’язів стегна. Фізичні навантаження після ендопротезування сприяють швидшому одужанню, але особливості реабілітації пацієнтів із низькою кістковою масою повністю не з’ясовані.Документ Механічні та структурні особливості незрощення відламків великогомілкової кістки та їхнє значення для лікування(2020) Попсуйшапка О.К.; Литвишко В.О.; Підгайська О.О.; Ашукіна Н.О.; Несвіт К.В.; Мальцева В.Є.Мета. Вивчити внутрішні напруження кісток і м’яких тканин гомілки в нормі та за умов ізольованого незрощення великогомілкової кістки (ВГК), характер переміщення відламків, структуру регенерату й обґрунтувати концепцію лікування. Методи. На скінченно-елементній моделі відтворені три ситуації: I — анатомічна норма; II — поперечний дефект висотою 5 мм на межі середньої та нижньої третин ВГК заповнений колагеном; III — II ситуація доповнена порожнім дефектом малогомілкової кістки (МГК) висотою 10 мм на тому самому рівні. У 45 пацієнтів із незрощенням ВГК (термін після перелому 4–18 міс.) проведено резекцію ділянки МГК довжиною 10– 15 мм на рівні незрощення ВГК, встановлено стрижневий апарат зовнішньої фіксації. Вивчено лінійні переміщення кінців відламків і структуру регенерату. Результати. За умов осьового навантаження в нормі (ситуація I) у нижній половині кісток гомілки на внутрішній і зовнішній поверхнях виявлено асиметрію напружень. У ситуації II вертикальне напруження в нижній половині ВГК зменшилося на внутрішній поверхні на 69 %, на зовнішній — на 44 %, а на зовнішній стороні МГК підвищилося в 5 разів. Дотичні напруження виросли в 3 рази, їхній результуючий вектор сили змінив напрямок назовні та зріс у 7 разів. У ситуації III картина розподілу напружень на поверхні відламків ВГК стала порівнянною з нормальною. У разі незрощення фрагментів ВГК між ними виявлено фіброзно-хрящовий шар, організований під дією поперечних сил. Пацієнти навантажували ушкоджену кінцівку з перших днів після операції, у 95,6 % із них відбулося зрощення відламків ВГК через 3,5– 4 міс. Висновки. Виключення МГК з опорної функції шляхом резекції її ділянки 10–15 мм на рівні незрощення ВГК нормалізує вектор навантаження на відламках ВГК і фіброзно-хрящовому регенераті, приводячи до його осифікації.Документ Результати застосування поліпропіленової сітки під час пластики передньої схрещеної зв’язки(2020) Головаха М.Л.; Масленніков С.О.; Титарчук Р.В.; Кіріченко В.Ю.; Гриценко А.А.Пластика передньої схрещеної зв’язки (ПСЗ) залишається однією з найчастіших операцій в ортопедії та травматології. Еволюція методики відновлення ПСЗ триває, з’являються нові фіксатори, модифікується позиція трансплантата, його форма та розміри. Трансплантат із сухожилків півсухожилкового й ніжного м’язів (STG) є найбільш використовуваним через малотравматичну і технічно просту методику отримання. Його недолік — тривалий період внутрішньоканальної інкорпорації, одним із способів її прискорення є імплантація поліпропіленової сітки. В експерименті на кролях нами доведено її позитивний ефект. Мета. Розробити методику поліпшення внутрішньоканальної інкорпорації STG-трансплантата за умов пластики ПСЗ колінного суглоба шляхом використання поліпропіленової сітки. Методи. Проаналізовано результати відновлення ПСЗ методом «аll-inside» у 75 пацієнтів. Групу дослідження склали 35 хворих, яких оперували у 2018–2019 рр. із використанням поліпропіленової сітки, групу порівняння — 40 пацієнтів, прооперованих у 2017 році. Оцінювали демографічні дані, термін до операції, динаміку відновлення функції, рівень ускладнень, показники шкал KOOS і IKDC. Результати. Неспецифічні показники запального процесу (рівень СРБ і ШОЕ) істотно не змінилися в пацієнтів, яким встановлено поліпропіленову сітку. У них не відзначено більш вираженого больового синдрому після операції, зафіксовано менше випадків реактивного синовіту, істотно мінімізовано кількість пункцій колінного суглоба. Відновлення функції в них відбувалося швидше, а раннє навантаження на кінцівку дозволило до терміну 6 міс. після операції отримати кращі показники за шкалами KOOS і IKDC. Висновки. Імплантація поліпропіленової сітки навколо внутрішньоканальної частини STG-трансплантата під час пластики ПСЗ не привела до збільшення рівня ускладнень і дозволила поліпшити динаміку відновлення функції кінцівки до 6 міс. після операції.Документ Ефективність застосування концентрованого аспірата кісткового мозку з тимчасовою фіксацією човноподібно-трапеціє-трапецієподібного суглоба в разі хвороби Кінбека(2020) Тимошенко С.В.; Гайович І.В.; Аббасов С.M.; Лисак А.С.Методики введення концентрованого аспірату кісткового мозку (КАКМ) в зону асептичного некрозу кістки різної локалізації описані в літературі, проте без демонстрації структурно-функціональних результатів за умов хвороби Кінбека. Мета. На підставі вивчення динаміки функціональних і рентгенологічних змін у кистьовому суглобі визначити ефективність введення КАКМ у вогнище асептичного некрозу півмісяцевої кістки та тимчасової фіксації човноподібно-трапеціє-трапецієподібного суглоба за умов хвороби Кінбека. Методи. У дослідження включено 11 пацієнтів (7 жінок, 4 чоловіки; вік (28,9 ± 9,5) року). Стадія хвороби за класифікацією Litchman: II — 2 пацієнти, IIIа — 3, ІІІб — 6. КАКМ отримували з крила клубової кістки за методикою «Arthrex-Angel» і вводили 2–3 мл під рентгенологічним контролем у вогнище асептичного некрозу півмісяцевої кістки. Виконували STT-фіксацію кистьового суглоба в положенні ротаційної корекції човноподібної кістки. Через 2 міс. видаляли спиці та починали реабілітацію. Рентгенографію, КТ і DASH-тестування проводили до і через рік після процедури. Результати. У 5 пацієнтів (45 %) відзначено позитивну клініко-рентгенологічну динаміку, КТ-ознаки консолідації патологічного перелому, ремоделювання півмісяцевої кістки, суб’єктивне поліпшення за шкалою DASH, збереження рентгенометричних показників кистьового суглоба, збільшення сили й амплітуди рухів зап’ястка. У 4 осіб суттєвої динаміки захворювання не помічено, а у 2 зафіксовано погіршення функції, подальша деструкція кістки, наростання показників нестабільності кистьового суглоба. Висновки. Необхідне подальше вивчення умов, за яких методика виявляє свою ефективність. Сьогодні вона може бути рекомендована як доповнення до хірургічних процедур (вкорочення променевої кістки, STT-артродез), котрі мають більш прогнозовану ефективність.Документ Клінічне значення післятравматичних деформацій довгих кісток нижніх кінцівок(2020) Романенко К.К.; Долуда Я.А.; Прозоровський Д.В.; Парій В.Б.Лікування хворих із переломами довгих кісток кінцівок, не зважаючи на розвиток і вдосконалення методик лікування та фіксувальних пристроїв, у деяких випадках має небажані наслідки у вигляді формування післятравматичних деформацій (ПД). Мета. Надати сучасний погляд на клінічне значення та необхідність корекції вторинних змін у руховому сегменті, які виникли внаслідок формування ПД кісток нижніх кінцівок. Методи. Проаналізовано результати лікування 196 пацієнтів (89 чоловіків, 107 жінок, вік від 19 до 76 років) із ПД довгих кісток нижніх кінцівок, які отримали медичну допомогу в період 2004–2019 рр. Для з’ясування ефектів переломів, що зрослися з деформаціями, проведено аналіз спеціальної літератури та власного клінічного досвіду. Результати. Показано, що сформовані ПД спричинюють відчутне вкорочення ушкодженого сегмента, перевантаження суглобів, порушення роботи м’язів. ПД компенсується шляхом зміни дуги рухів у суглобах і патерну ходьби, при цьому суглоби підпадають під нефізіологічне навантаження, що є передумовою розвитку дегенеративних змін, а втома м’язів і біль є наслідком спроб підтримувати незвичне положення суглобів. Клінічно значущими ПД на рівні стегна та гомілки стають за умов значного обмеження функції кінцівки, відновлення якої й є метою лікування. Розглянуто випадки формування ПД видів varus, valgus, antecurvatio, recurvatio, зміщення по ширині та довжині; ротаційних. Наведено приклади з практики. Висновки. Клінічне значення ПД залежить від її локалізації, наявності та значущості вторинних змін, стану ушкодженої кінцівки та пацієнта, його індивідуальних потреб. Вторинні зміни можуть мати компенсаторний характер і поширюватися на ушкоджену кінцівку, поперековий відділ хребта, крижово-клубові з’єднання та контралатеральну кінцівку. Під час планування лікувальних заходів у пацієнтів із ПД необхідним є оцінювання вторинних змін в опорно-руховій системі. Показання до виконання хірургічного втручання мають формулюватися з урахуванням розвитку можливих наслідків деформацій у майбутньому.