Біохімічні показники сироватки крові щурів різного віку після заповнення дефекту в метафізі стегнової кістки алогенними кістковими імплантатами

Abstract

В ортопедичній і травматологічній хірургії дефекти кісток, які не загоюються самостійно, становлять значну проблему. Одним із підходів до її розв’язання є використання кісткових алоімплантатів (АлоІ). Мета. На підставі аналізу біохімічних показників метаболізму сполучної тканини в сироватці крові лабораторних щурів оцінити перебіг метаболічних процесів після заповнення дефекту в метафізі стегнової кістки АлоІ. Методи. Використано модель створення транс­кортикального дефекту критичного розміру (діаметр 3 мм, глибина 3 мм) в метафізі стегнової кістки щурів віком 3 та 6 міс. У тварин груп І (n = 15, вік 3 міс.) і ІІІ (n = 15, 12 міс.) дефекти залишали незаповненими, ІІ (n = 15, 3 міс.) і ІV (n = 15, 12 міс.) — заповнювали структурними АлоІ. Через 14, 28 і 90 діб досліджено вміст у сироватці крові глікопротеїнів, загальних хондроїтинсульфатів (ХС), білка та кальцію, активність лужної та кислої фосфатаз. Результати. Введення АлоІ призводить до підвищення вмісту глікопротеїнів на всі терміни спостереження у щурів обох вікових груп. Через 14 діб після імплантації у 12-місячних щурів порівняно з 3-місячними визначено підвищений рівень у сироватці крові ХС в 1,30 разу (р = 0,008), що обумовлено більшим вмістом у них в ділянці імплантації сполучної тканини; знижену в 1,80 разу (р = 0,016) активність лужної фосфатази та в 1,50 разу (р = 0,018) — кислої фосфатази, що свідчить про затримку утворення й реорганізацію кісткової тканини. Проте, рівень ХС за умов встановлення АлоІ на 90-ту добу був нижчим порівняно з відповідними групами без пластики дефекту: в 3-місячних щурів у 1,44 разу (р = 0,008), у 12-місячних — у 1,52 разу (р = 0,008). Висновки. За показниками біохімічних маркерів метаболізму сполучної тканини використання АлоІ для пластики дефектів критичного розміру в метафізі стегнової кістки щурів призводить до активації регенерації кістки з більшим проявом у молодших реципієнтів порівняно з групами з незаповненим дефектом.