Хондросаркома у XXI сторіччі

Abstract

Хондросаркома (ХС) — рідкісна онкопатологія, третя за поширеністю серед первинних пухлин кісток після множинної мієломи й остеосаркоми та становить близько 25 % від загальної кількості сарком кісток. ХС уражає здебільшого дорослих і частіше виникає в людей старших за 40 років, у дітей і підлітків становить менш ніж 5 % усіх випадків первинної ХС. Патологія локалізується в кістках, які містить хрящ, але найчастіше її виявляють у кістках таза, стегновій і плечовій, ребрах. ХС розподіляють: за походженням (первинні та вторинні), локалізацією (центральна — усереди­ні кістковомозковаого каналу, периферична — усередині існую­чої остеохондроми, періостальна — на поверхні кістки), гістологічними ступенями GI–GII–GIII. Класифікація ВООЗ (2020) розподіляє ХС на центральну звичайну, вторинну периферичну, періостальну, дедиференційовану, мезенхімальну та світлоклітинну. Понад 90 % звичайних ХС є пухлинами низького та середнього ступенів злоякісності, з низьким потенціалом метастазування. Ця патологія виникає внас­лідок мутацій у генах, які контролюють зростання та розвиток кісток. Основні чинники ризику — генетичні, вік пацієнта, попереднє опромінення, схильність до онкологічних захворювань. Діагностика ХС базується на комплексному алгоритмі, який передбачає збір скарг пацієнта, анамнезу, з’ясування клінічних симптомів, результатів рентгенографії, компʼютерної та магнітно-резонансної томографії і гістологічного аналізу після біопсії. Патологоанатомічний висновок є найвагомішим у встановленні остаточного діаг­нозу. Проте існує кілька пухлин, гістологічна картина яких подібна до ХС: енхондрома, хондробластома, остеогенна саркома, гігантоклітинна пухлина кістки, дедиференційна ліпосаркома, синовіальна саркома. Протокол лікування ХС визначають на підставі результатів анамнестичних даних, променевої візуалізації, гістопатологічної картини, класифікації. «Золотим стандартом» залишається хірургічне видалення новоутворення. Променева та хіміотерапіія не відіграють суттєвої ролі в лікуванні ХС, але потребують подальшого вивчення. Певний потенціал мають таргетна й імунотерапія.