Комплексне хірургічне лікування уродженого псевдоартрозу великогомілкової кістки у дітей (експериментально-клінічне дослідження)

Спрощена сторінка документа
dc.contributor.authorКацалап Є.С.
dc.date.accessioned2024-10-31T19:42:55Z
dc.date.available2024-10-31T19:42:55Z
dc.date.issued2023
dc.description.abstractДисертація присвячена вивченню результатів хірургічного лікування уродженого псевдоартрозу великогомілкової кістки (УПВГК), біомеханічному моделюванню різних способів хірургічного лікування УПВГК, експериментальному обґрунтуванню оптимальної методики хірургічного лікування уродженого псевдоартрозу кісток гомілки із використанням техніки «обгорнутої» металокісткової аутопластики зони псевдоартрозу та комбінованою інтрамедулярною і зовнішньою позавогнищевою фіксацією кісток гомілки для лікування УПВГК у дітей. Аналіз сучасної літератури показав відсутність єдиного підходу, щодо питання хірургічного лікування УПВГК у дітей, це свідчить про те, що зазначена патологія є однією із найскладніших проблем сучасної дитячої ортопедії. Це обумовлено недостатньою ефективністю існуючих методів лікування цих пацієнтів, високим відсотком ускладнень (до 80 %) і необхідністю багаторазових повторних хірургічних втручань для досягнення зрощення у зоні втручання та корекції додаткових супутніх деформацій кінцівки. В літературі описана велика кількість методик хірургічного лікування такої групи пацієнтів та їх різноманітних модифікацій, що використовуються для лікування УПВКГ у дітей. Клінічні дослідження результатів хірургічного лікування УПВГК у дітей, описані в літературі, як правило, мають ретроспективний характер та є малочисельними. Порівняння ефективності зазначених досліджень є ускладненим, через відсутність уніфікованої класифікації та методик хірургічного лікування УПВГК у дітей, а також внаслідок того, що автори використовують різні клініко-рентгенологічні критерії оцінки результатів лікування. Узагальнено, хірургічне лікування УПВГК у дітей передбачає ревізію зони незрощення з резекцією патологічно зміненої кісткової тканини та окістя, з наступною кістковою аутопластикою в зоні резекції та фіксацією кісткових фрагментів внутрішніми металофіксаторами різної модифікації (пластини, інтрамедулярні стрижні, чи їх комбінація), або позавогнищевою фіксацією у апаратах зовнішньої фіксації. До інших, більш складних модифікацій хірургічного лікування відносять мікрохірургічні методики, при яких виконують кісткову аутопластику зони резекції патологічно змінених кісток вільним аутотрансплантатом малогомілкової кістки на судинній ніжці. При цьому ефективність лікування, що визначається досягненням первинного зрощення значущо відрізняється, становлячи за даними різних авторів від 37 % до 100 %. Проведений аналітичний огляд літератури дозволив визначити основні сучасні аспекти розвитку проблеми хірургічного лікування УПВГК у дітей. Серед головних питань, які продовжують активно досліджуватись та вдосконалюватись, залишаються розробка нових методик хірургічного лікування, розробка нових способів та засобів фіксації кісток при лікуванні УПВГК. Іншими пріоритетними напрямками світових досліджень є визначення чинників, що сприяють первинному зрощенню та факторів ризику повторних переломів та рецидивів після зрощення, а також розробка нових методик кісткової пластики при хірургічному лікування УПВГК. Аналіз власного клінічного матеріалу із оцінкою результатів хірургічного лікування УПВГК у дітей проведеного на базі відділення дитячої ортопедії ДУ «ІПХС ім. проф М.І.Ситенка НАМН України», показав, що для хірургічного лікування використовувались 3 методики, що принципово вирізнялись способом фіксації кісткових фрагментів кісток гомілки: 1) апаратами зовнішньої фіксації (АЗФ); 2) оригінальним інтрамедулярним телескопічним фіксатором (ІТФ), розробленим у ІПХС ім. проф. М.І. Ситенка; 3) комбінованою технікою інтрамедулярним телескопічним фіксатором та зовнішньою позавогнищевою фіксацією (тобто ІТФ та АЗФ). Під час виконання ретроспективного аналізу історій хвороб 23 пацієнтів, яким проводилось хірургічне лікування УПВГК в клініці дитячої ортопедії ДУ «ІПХС ім. проф М.І.Ситенка НАМН України», визначені епідеміологічні характеристики (вік, стать), найбільш характерні локалізації УПВГК та їх типи відповідно до класифікації Dr. Раїеу, також визначені характерні особливості розвитку та формування ураженої кінцівки та безпосередньо гомілки у дітей до та після хірургічного лікування УПВГК. Виявлено, що найбільш типовими диспластичними проявами розвитку кінцівки є вальгусна деформація колінного (відзначена у 93,3 % пацієнтів) та гомілковостопного суглобу (96,7 %), середнє вкорочення гомілки та стопи складало (5 ± 2) см. Хірургічне лікування УПВГК у дітей передбачало ревізію зони псевдоартрозу великогомілкової кістки, із видаленням патологічних змінених м’яких тканин між фрагментами великогомілкової кістки і наступним виконанням фіксації кісткових фрагментів одним з 3х способів зазначених вище. У всіх пацієнтів додатково виконувалась кісткова аутопластика у зоні патологічного процесу. Аналіз пацієнтів досліджуваної клінічної групи, показав їх значну гетерогенність, серед 15 пацієнтів 7 дітей були повторно прооперовані зі зміною методики, через відсутність первинної консолідації у зоні УПВГК після попередньо виконаного хірургічного втручання, зазначені випадки були включені клінічний аналіз. Ретроспективний аналіз результатів хірургічного лікування УПВГК у досліджуваній групі дітей показав різну ефективність застосованих методик, так при використанні хірургічної методики із фіксацією у апараті зовнішньої фіксації (АЗФ), відсоток первинного зрощення сягає 50 %, при використанні для фіксації інтрамедулярного телескопічного фіксатору (ІТФ) - 66,7 %, та у випадках використання техніки комбінованого остеосинтезу (ІТФ та АЗФ) первинне зрощення досягнуто у 85,7 % випадків. Проаналізовані ускладнення, що виникали при використанні трьох зазначених різних методик хірургічного лікування хірургічного лікування УПВГК у дітей. Серед найчастіших ускладнень відзначались незрощення - у 40% пацієнтів або уповільнене зрощення, рефрактури кісток гомілки та порушення цілісності елементів металофіксаторів - у 33% випадків, так звана «відмова фіксатору». Безпосередніми причинами зазначених ускладнень, що були виявлені - це поступове розсмоктування кісткових аутотрансплантатів із потоншенням зони регенерату великогомілкової кістки на рівні втручання, що відзначено у 36,4 % пацієнтів, відсутність достатнього контакту кісткових фрагментів великогомілкової кістки, що було визначено у 41,6 % пацієнтів. Це стало одним з факторів, що обґрунтовував необхідність створення алгоритму хірургічного лікування, що включав би оцінку локалізації псевдоартрозу та наявність супутнього ураження малогомілкової кістки, а також необхідність покращення методики кісткової аутопластики зони хірургічного втручання, після резекції патологічно змінених кісток гомілки. Для аналізу біомеханічних властивостей різних способів фіксації кісток гомілки створено математичну модель УПВГК у дітей, та проведений порівняльний аналіз напружено-деформованого стану кісток гомілки при наявності псевдоартрозу, та за умов виконання різних методик хірургічного лікування даної патології. Біомеханічно обґрунтовано доцільності використання ІТФ із ротаційною стабільністю для хірургічного лікування УПВКГ у дітей. Визначено оптимальні способи фіксації кісток гомілок при УПВГК різної локалізації. Розроблено новий ІТФ із ротаційною стабільністю для хірургічного лікування УПВГК у дітей, виконано його клінічну апробацію. Проведено біомеханічне моделювання способу хірургічного лікування УПВГК, при використанні ІТФ та техніки «обгорнутої» металокісткової аутопластики сегментарного дефекту, що продемонструвало позитивні зміни, які виражались у зниженні напружень на кінцях кісток проксимального та дистального фрагментів гомілки у зоні «обгорнутої» металокісткової аутопластики зони ураження при використанні сітки в 2-3 рази. В експерименті виконано комп’ютерно томографічну оцінку об’єму та щільності кортикально-губчатих трансплантатів при виконанні стандартної вільної кісткової аутопластики та запропонованої «обгорнутої» металокісткової аутопластики сегментарного дефекту з застосуванням комбінованої фіксації кісток гомілки (ЬСР-пластиною та інтрамедулярним фіксатором). Продемонстровано зменшену швидкість резорбції кісткових трансплантатів при використанні «обгорнутої» металокісткової аутопластики з використанням титанової сітки та комбінованої фіксації (інтрамедулярний фіксатор та пластина), у порівнянні до стандартної вільної кісткової аутопластики. Розроблений алгоритм комплексного хірургічного лікування уродженого псевдоартрозу великогомілкової кістки, який враховує локалізацію псевдоартрозу, наявність та особливості супутнього ураження малогомілкової кістки, і передбачає диференційований підхід до вибору фіксації кісток гомілки, із використанням запропонованої методики "обгорнутої" металокісткової аутопластики із титановою сіткою. Клінічна апробація розробленого комплексного лікування уродженого псевдоартрозу великогомілкової кістки підтвердила ефективність запропонованої методики у трьох пацієнтів, де було отримано первинну консолідацію із досягненням тібіофібулярного синостозу. Таким чином, представлена автором дослідницька дисертаційна робота складалась з шести розділів: 1) аналітичного огляду сучасної літератури, присвяченої УПВГК у дітей; 2) опису матеріалів та методів використаних в процесі роботи; 3) розділу з аналізом власного клінічного матеріалу, що передбачало ретроспективну оцінку результатів хірургічного лікування УПВГК у дітей з власної досліджуваної групи, із аналізом найчастіших ускладнень та їх причин, і оцінку анатомічних особливостей формування ураженої кінцівки; 4) розділу математичного модулювання та біомеханічних досліджень, що включав розробку математичної моделі УПВГК із дослідженням напружено-деформованого її стану при використанні різних металофіксаторів та методик лікування УПВГК; 5) експериментального розділу, що передбачав томографічну (КТ) оцінку щільності та об’єму кісткових трансплантатів при використанні різних методик кісткової пластики сегментарного дефекту великогомілкової кістки в умовах комбінованого остеосинтезу; 6) розділу присвяченого обґрунтуванню оригінального ІТФ та методики «обгорнутої» металокісткової аутопластики зони УПВГК для хірургічного лікування УПВГК у дітей та створення алгоритму хірургічного лікування УПВГК у дітей.
dc.identifier.citationКацалап Є.С. Комплексне хірургічне лікування уродженого псевдоартрозу великогомілкової кістки у дітей (експериментально-клінічне дослідження): Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за спеціальністю 14.01.21 «Травматологія та ортопедія» (222 – Медицина) – Харківський національний медичний університет, Харків, 2024. 186 с.
dc.identifier.urihttps://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/1134
dc.language.isouk
dc.subjectуроджений псевдоартроз великогомілкової кістки
dc.subjectхірургічне лікування
dc.subjectкісткова аутопластика
dc.subjectінтрамедулярний телескопічний фіксатор
dc.subjectматематичне моделювання
dc.titleКомплексне хірургічне лікування уродженого псевдоартрозу великогомілкової кістки у дітей (експериментально-клінічне дослідження)
dc.typeAbstract of Thesis

Файли

Оригінальний пакет
Зараз показано 1 - 1 з 1
Зображення мініатюри
Назва:
Кацалап Є.С..pdf
Розмір:
47.49 MB
Формат:
Adobe Portable Document Format
Завантажити
Ліцензійний пакет
Зараз показано 1 - 1 з 1
Немає доступних мініатюр
Назва:
license.txt
Розмір:
1.71 KB
Формат:
Item-specific license agreed to upon submission
Опис:
Завантажити

Колекції

Дисертації на здобуття ступеню доктора філософії