Наш досвід лікування діафізарних переломів кісток передпліччя у дітей
Вантажиться...
Дата
ORCID
Науковий ступінь
Рівень дисертації
Шифр та назва спеціальності
Рада захисту
Установа захисту
Науковий керівник/консультант
Члени комітету
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Редакція журналу «Ортопедія, травматологія та протезування»
Анотація
Diaphyseal fractures of the forearm bones in children are the most frequent injuries of the locomotor system and make 45.0–68.2 % of all fractures of bones in children. Treatment of patients with such fractures is one of urgent and difficult problems in modern traumatology. The conservative method of treatment is applied in 70–80 % of cases. It is indicated for fractures without any displacement of bone fragments or with a displacement which has been successfully eliminated in a closed way, as well as in the presence of contraindications to a surgical intervention. This method consists in closed reduction of the fragments followed by their subsequent fixing with a plaster bandage. A circular splint bandage is placed from the distal palmar crease to the middle or upper third of the humerus in the supine position. Oblique, comminuted and isolated diaphyseal fractures of the forearm bones are the most difficult ones for treatment. According to literature data, the structure of techniques for surgical treatment of the above fractures does not contain any minimally invasive methods, which would make it possible to constantly receive favourable functional results. Despite constant improvement of methods for treating the above injuries, this problem is still far from being solved.
Диафизарные переломы костей предплечья у детей являются наиболее частыми повреждениями опорно-двигательной системы и составляют 45,0–68,2 % от всех переломов костей у детей. Лечение больных с такими переломами является одной из актуальных и сложных проблем современной травматологии. Консервативный метод лечения применяют у 70–80 % пострадавших. Он показан при переломах без смещения костных фрагментов или же со смещением, которое удалось успешно устранить закрытым путем, а также при наличии противопоказаний к хирургическому вмешательству. Метод заключается в закрытой репозиции отломков с последующей фиксацией гипсовой повязкой. Накладывают лонгетно-циркулярную повязку от дистальной ладонной складки до средней или верхней трети плеча в положении супинации. Наибольшие трудности в лечении представляют косые, оскольчатые, изолированные диафизарные переломы костей предплечья. По данным литературы, в структуре методов их хирургического лечения отсутствуют малоинвазивные способы, которые позволяли бы стабильно получать благоприятные функциональные результаты. Эта проблема, несмотря на постоянное совершенствование способов лечения рассматриваемых повреждений, еще далека от своего разрешения.
Діафізарні переломи кісток передпліччя у дітей є найчастішими ушкодженнями опорно-рухової системи і складають 45,0–68,2 % від усіх переломів кісток у дітей. Лікування хворих з такими переломами є однією з актуальних і складних проблем сучасної травматології. Консервативний метод лікування застосовують у 70–80 % постраждалих. Він показаний у разі переломів без зміщення кісткових фрагментів або ж зі зміщенням, яке вдалося успішно усунути закритим шляхом, а також за наявності протипоказань до хірургічного втручання. Метод полягає в закритій репозиції відламків з наступною фіксацією гіпсовою пов’язкою. Накладають лонгетно-циркулярну пов’язку від дистальної долонної складки до середньої або верхньої третини плеча в положенні супінації. Найбільші труднощі в лікуванні представляють косі, уламкові, ізольовані діафізарні переломи кісток передпліччя. За даними літератури, у структурі методів їх хірургічного лікування відсутні малоінвазивні способи, які дозволяли б стабільно отримувати сприятливі функціональні результати. Ця проблема, незважаючи на постійне вдосконалення способів лікування розглянутих ушкоджень, ще далека до свого вирішення.
Диафизарные переломы костей предплечья у детей являются наиболее частыми повреждениями опорно-двигательной системы и составляют 45,0–68,2 % от всех переломов костей у детей. Лечение больных с такими переломами является одной из актуальных и сложных проблем современной травматологии. Консервативный метод лечения применяют у 70–80 % пострадавших. Он показан при переломах без смещения костных фрагментов или же со смещением, которое удалось успешно устранить закрытым путем, а также при наличии противопоказаний к хирургическому вмешательству. Метод заключается в закрытой репозиции отломков с последующей фиксацией гипсовой повязкой. Накладывают лонгетно-циркулярную повязку от дистальной ладонной складки до средней или верхней трети плеча в положении супинации. Наибольшие трудности в лечении представляют косые, оскольчатые, изолированные диафизарные переломы костей предплечья. По данным литературы, в структуре методов их хирургического лечения отсутствуют малоинвазивные способы, которые позволяли бы стабильно получать благоприятные функциональные результаты. Эта проблема, несмотря на постоянное совершенствование способов лечения рассматриваемых повреждений, еще далека от своего разрешения.
Діафізарні переломи кісток передпліччя у дітей є найчастішими ушкодженнями опорно-рухової системи і складають 45,0–68,2 % від усіх переломів кісток у дітей. Лікування хворих з такими переломами є однією з актуальних і складних проблем сучасної травматології. Консервативний метод лікування застосовують у 70–80 % постраждалих. Він показаний у разі переломів без зміщення кісткових фрагментів або ж зі зміщенням, яке вдалося успішно усунути закритим шляхом, а також за наявності протипоказань до хірургічного втручання. Метод полягає в закритій репозиції відламків з наступною фіксацією гіпсовою пов’язкою. Накладають лонгетно-циркулярну пов’язку від дистальної долонної складки до середньої або верхньої третини плеча в положенні супінації. Найбільші труднощі в лікуванні представляють косі, уламкові, ізольовані діафізарні переломи кісток передпліччя. За даними літератури, у структурі методів їх хірургічного лікування відсутні малоінвазивні способи, які дозволяли б стабільно отримувати сприятливі функціональні результати. Ця проблема, незважаючи на постійне вдосконалення способів лікування розглянутих ушкоджень, ще далека до свого вирішення.
Опис
Бібліографічний опис
3, 105–107
