Алокомпозитне ендопротезування в хірургічному лікуванні пацієнтів зі злоякісними пухлинами довгих кісток (огляд літератури)

Abstract

This review is dedicated to substitution of bone defects in case of surgical treatment of patients with malignant bone tumors of the extremities. The most frequent locations of tumors are the areas in proximal humerus, femur and tibia. In present time in treatment of the patients with such lesions a promising method is allograft-prosthesis composite (APC) which was firstly used in the mid-1980s. In the article we present the results of research on benefits and drawbacks of existing methods of substitution of large bone defects comparing to APC. Particularly, in cases of arthroplasties refixation of muscles and tendons to the implant is a challenge problem, and a nascence of immune reactions, lysis and fracture of a graft are disadvantages of alloplasty of bone defects. APC method combines the advantages of arthroplasty and alloplasty. The authors presented the features of this technique proper selection and strict observance of which is indisputable condition of successful treatment outcomes. The main problem to be solved during surgery is stable allograft fixation to the endoprosthesis and allocomposite endoprosthesis to the bone of recipient. They might be solved through the use of cement fixation of allocomposite endoprosthesis and different types of osteotomy. Particular attention is paid to the restoration of soft tissue around the joints during surgery. The main objective of this phase of surgery is to ensure the stability of the joint in operated limb segment and biological refixation of muscles which creates prerequisites for restoration of function of the limb. The paper describes some types of allografts that can be used for APC and methods of their manufacturing (with help of low temperatures or γ-radiation). We presented indications and contraindications to APC. The main complications after APC experts called infectious ones as well as resorption, fractures and nonunion of allografts with bone.Обзор посвящен замещению дефектов костей во время хирургического лечения пациентов со злокачественными опухолями костей конечностей. Наиболее частая локализация опухолей — на участках проксимального отдела плечевой, бедренной и большеберцовой костей. Сегодня для лечения больных с такими поражениями перспективным является метод аллокомпозитного эндопротезирования (АКЭ), впервые использованный в середине 1980-х гг. В статье представлены результаты исследований относительно преимуществ и недостатков существующих методов замещения больших дефектов костей по сравнению с АКЭ. В частности, при эндопротезировании сложной проблемой является рефиксация мышц и сухожилий к эндопротезу. Возникновения иммунных реакций, лизис и перелом трансплантата относят к недостаткам проведения аллопластики дефектов костей. Метод АКЭ сочетает преимущества эндопротезирования и аллопластики. Авторы представили особенности хирургической техники метода, правильный выбор и четкое соблюдение которой является неоспоримым условием успешного результата лечения. Основные задачи, которые необходимо решить во время хирургического вмешательства, — это стабильная фиксация аллотрансплантата к эндопротезу и аллокомпозитного эндопротеза к кости реципиента. Их решают благодаря использованию цементной фиксации аллокомпозитного эндопротеза и различных видов остеотомий. Особое внимание уделено восстановлению мягких тканей вокруг суставов в процессе хирургического вмешательства. Главной целью этого этапа операции является обеспечение стабильности сустава оперированного сегмента конечности и биологическая рефиксация мышц, что создает предпосылки для восстановления функции конечности. В работе описаны виды аллотрансплантатов, которые можно использовать для АКЭ, способы их изготовления (при помощи низких температур или γ-излучения). Представлены показания, противопоказания для использования АКЭ. Главными осложнениями после АКЭ специалисты называют инфекционные, а также резорбцию, переломы и несращение аллотрансплантатов с костью.Огляд присвячений заміщенню дефектів кісток під час хірургічного лікування пацієнтів зі злоякісними пухлинами кісток кінцівок. Найчастіша локалізація пухлин — ділянки проксимального відділу плечової, стегнової та великогомілкової кісток. Сьогодні для лікування хворих з такими ураженнями перспективним є метод алокомпозитного ендопротезування (АКЕ), уперше використаний у середині 1980-х років. У статті представлено результати досліджень щодо переваг та недоліків наявних методів заміщення великих дефектів кісток порівняно з АКЕ. Зокрема, під час ендопротезування складною проблемою є рефіксація м’язів та сухожилків до ендопротеза. Виникнення імунних реакцій, лізису та перелому трансплантата відносять до недоліків проведення алопластики дефектів кісток. Метод АКЕ поєднує переваги ендопротезування та алопластики. Автори представили особливості хірургічної техніки методу, правильний вибір та чітке до­тримання якої є незаперечною умовою успішного результату лікування. Головні завдання, які необхідно вирішити під час хірургічного втручання, — це стабільна фіксація алотрансплантата до ендопротеза та алокомпозитного ендопротеза до кістки реципієнта. Їх вирішують завдяки використанню цементної фіксації алокомпозитного ендопротеза та різних видів остеотомій. Особливу увагу приділено відновленню м’яких тканин навколо суглобів у процесі хірургічного втручання. Головною метою цього етапу операції є забезпечення стабільності суглоба оперованого сегмента кінцівки та біологічна рефіксація м’язів, що створює передумови для відновлення функції кінцівки. У роботі описано види алотрансплантатів, які можна використовувати для АКЕ, способи їх виготовлення (за допомогою низьких температур або γ-випромінювання). Представлено показання, протипоказання для використання АКЕ. Головними ускладненнями після АКЕ фахівці називають інфекційні, а також резорбцію, переломи та незрощення алотрансплантатів з кісткою.