Рентгенологічні симптоми «прихованих» переломовивихів ліктьового суглоба

Abstract

It is proved that there are fracture-dislocations of elbow leading to spontaneous reduction of the forearm. Due to this it is likely erroneous determination of injur y and therefore inadequate treatment with unsatisfactor y results. Objective: To identify significant radiological criteria which will make it possible to define injuries of the elbow as fracture-dislocation in case of absence of radiological picture of the forearm dislocation according to results of primary radiological examination. Methods: Among 95 patients with fracture-dislocation of elbow we identified main group of 16 patients whom during primar y X-ray examination was not fixed dislocation of the forearm in (all of them had fracture of the radial head). The control group included 46 patients with trivial fractures of the radial head. The results of radiological examination of elbows were analyzed patients in both groups. Results: There were found radiological signs allowing to consider the damage as «hidden»fracture-dislocation of elbow. In 53.8 % of the patients in the main group the radial head dislocation was set as well as its rotation to about 90° and location behind the capitulum of the humerus. In 46.2 % of the patients there were found rather large head pieces (about ½ of its size) which were shifted forward, laterally, or in anterolateral direction, and besides distance of displacement is compared with the value of the piece. Conclusions: The most distinctive feature for the «hidden»fracture-dislocations is the presence of large-sized fragments of the radial head or fragments of the other bone formation with a significant shift them back and rotation to about 90° or offset forward, laterally or anterolateral direction for distance comparable to the size of fragment. Probability of «hidden»fracture- dislocation of elbow is higher in cases of fractures of the radial head type III (according to Mason classification modified by M.A. Broberg, B.F. Morrey).Доказано, что существуют переломовывихи в локтевом суставе, при которых происходит самовправление предплечья. Из-за этого становится вероятным ошибочное определение повреждения и, соответственно, неадекватное лечение с неудовлетворительными результатами.Цель: выявить значимые рентгенологические критерии, которые дадут возможность трактовать повреждения локтевого сустава как переломовывих в случае отсутствия рентгенологической картины вывиха предплечья по результатам первичного рентгенологического обследования.Методы: среди 95 пострадавших с переломовивихами локтевого сустава выделили основную группу из 16 пациентов, у которых во время первичного рентгенологического обследования не зафиксирован вывих предплечья (у всех был перелом головки лучевой кости). В контрольную группу вошли 46 пострадавших с тривиальными переломами головки лучевой кости. Проанализированы результаты рентгенографии локтевых суставов пациентов в группах.Результаты: выявлены рентгенологические симптомы, которые позволяют рассматривать повреждения как «скрытый» переломовывих локтевого сустава. У 53,8 % пострадавших основной группы установлено смещение головки лучевой кости, поворот ее примерно на 90° и расположение позади от головочки плечевой кости. У 46,2 % обнаружены достаточно крупные фрагменты головки (почти ½ величины), которые смещены вперед, латерально или в переднелатеральном направлении, причем расстояние смещения сравнимо с величиной фрагмента.Вывод: наиболее характерным признаком для «скрытых» переломовывихов является наличие значительных по размеру фрагментов головки лучевой кости или отломков другого костного образования с существенным смещением их назад и разворотом примерно на 90° или со смещением вперед, латерально или в переднелатеральном направлении на расстояние, сравнимое с размерами фрагмента. Вероятность «скрытого» переломовывиха локтевого сустава выше при переломах головки лучевой кости III типа (по классификации Mason в модификации M. A. Broberg, B. F. Morrey).Доведено, що існують переломовивихи в ліктьовому суглобі, за яких відбувається самовправлення передпліччя. Через це стає ймовірним помилкове визначення ушкодження й, відповідно, неадекватне лікування з незадовільними результатами.Мета: виявити значущі рентгенологічні критерії, які дадуть змогу трактувати ушкодження ліктьового суглоба як переломовивих у разі відсутності рентгенологічної картини вивиху передпліччя за результатами первинного рентгенологічного обстеження.Методи: серед 95 постраждалих з переломовивихами ліктьового суглоба виділили основну групу із 16 пацієнтів, в яких під час первинного рентгенологічного обстеження не зафіксований вивих передпліччя (у всіх був перелом головки променевої кістки). У контрольну групу увійшли 46 постраждалих з тривіальними переломами головки променевої кістки. Проаналізовані результати рентгенографії ліктьових суглобів пацієнтів у групах.Результати: виявлені рентгенологічні симптоми, які дають змогу розглядати ушкодження як «прихований» переломовивих ліктьового суглоба. У 53,8 % постраждалих основної групи встановлено зміщення головки променевої кістки, поворот її приблизно на 90° і розташування позаду від голівочки плечової кістки. У 46,2 % виявлені досить великі фрагменти головки (майже ½ величини), які зміщені вперед, латерально або в передньолатеральному напрямку, причому відстань зміщення порівняна з величиною фрагмента.Висновок: найхарактернішою ознакою для «прихованих» переломовивихів є наявність значних за розміром фрагментів головки променевої кістки або відламків іншого кісткового утворення із суттєвим зміщенням їх назад та розворотом приблизно на 90° або зі зміщенням вперед, латерально чи в передньолатеральному напрямку на відстань, порівняну з розмірами фрагмента. Вірогідність «прихованого» переломовивиху ліктьового суглоба вища в разі переломів головки променевої кістки III типу (за класифікацією Mason у модифікації M. A. Broberg, B. F. Morrey).