Загальні тактичні принципи лікування переломів дистальних метаепіфізів довгих кісток

Abstract

Fractures of distal metaepiphysis of long bones (DMELB) have a lot in common because of injury mechanisms of and classification features. This allows us to consider them as a part of the combined group and investigate tactical trends in their treatment. Some domestic traumatologists due to the dominance of AO technology during the past 10 years began to consider other methods of treating of intraarticular injuries as archaic. Undoubtedly, the AO classification is the most modern and successful aimed at the informed choice of treatment tactics, but it is limited to AO technology only. However, clinical experience of authors shows some questionable indications for plate osteosynthesis in the case of open fractures and fractures with severe soft tissue injuries, intraarticular C-type fractures.The goal: to analyze gained clinical experience an on this ground identify common tactical trends of the use of various technologies in the treatment of intra-articular fractures of the distal metaepiphysis of long bones.The methods: the study included a group of 115 patients with intraarticular injuries of distal metaepiphysis of humerus and femur, forearm and tibia.The results: it was revealed that in the treatment of fractures of DMELB skeletal traction was used in 31 % cases, external fixation devices — in 30 % cases, combined technologies of osteosynthesis in 11 % cases, open remodeling with on-bone osteosynthesis in 28 % cases. The application of these technologies provide in general good results in 60 % cases, satisfactory results in 31 % cases and unsatisfactory results in 9 % cases, that roughly coincides with the quality indicators for the treatment of intraarticular injuries according to specialized scientific journals. It was also proved that one of the results of priority use of low-traumatic treatment technology was the virtual absence of serious irreversible suppurative-necrotic complications. The deepening research are required for the final decision concerning the treatment strategy of DMELB fractures.Переломы дистальных метаэпифизов длинных костей (ДМЭДК) имеют много общего, учитывая механизмы травмы и классификационные признаки. Это дает основания рассмотреть их в составе объединенной группы и исследовать тенденции тактики их лечения. В течение последних 10 лет в связи с доминированием технологий АО некоторые отечественные травматологи стали рассматривать другие методы лечения внутрисуставных повреждений как архаичные. Несомненно, классификация АО является самой современной и успешной, направленной на обоснованный выбор лечебной тактики, но он ограничивается лишь технологиями АО. В то же время собственный клинический опыт свидетельствует о некоторой сомнительности показаний к накостному остеосинтезу при открытых переломах и переломах с тяжелыми повреждениями мягких тканей, внутрисуставными переломами типа С.Цель: проанализировать накопленный клинический опыт и определить общие тактические тенденции использования различных технологий в лечении внутрисуставных переломов дистальных метаэпифизов длинных костей.Методы: в группу исследования вошли 115 пациентов с внутрисуставными повреждениями дистальных метаэпифизов плечевой и бедренной костей, костей предплечья и голени.Результаты: установлено, что тактика лечения переломов ДМЭДК с использованием методов фиксации и скелетного вытяжения применена в 31 % случаев, аппаратов внешней фиксации — в 30 %, технологий комбинированного остеосинтеза — в 11 %, открытого ремоделирования с накостным остеосинтезом — в 28 %. Применение этих технологий в целом обеспечило 60 % хороших, 31 % удовлетворительных и 9 % неудовлетворительных результатов, что примерно совпадает с показателями качества лечения внутрисуставных повреждений по информации профильных научных изданий. Также доказано, что одним из результатов приоритетного использования малотравматичных технологий является практическое отсутствие тяжелых необратимых гнойно-некротических осложнений. Для окончательного решения вопросов тактики лечения ДМЭДК необходимы углубленные научные исследования.Переломи дистальних метаепіфізів довгих кісток (ДМЕДК) мають багато спільного з огляду на механізми травми та класифікаційні ознаки. Це дає підстави розглянути їх у складі об’єднаної групи та дослідити тенденції щодо тактики їх лікування. Протягом останніх 10 років у зв’язку з домінуванням технологій АО деякі вітчизняні травматологи стали розглядати інші методи лікування внутрішньосуглобових ушкоджень як архаїчні. Безсумнівно, класифікація АО є найсучаснішою і вдалою, спрямованою на обґрунтований вибір лікувальної тактики, але він обмежується лише технологіями АО. Водночас власний клінічний досвід свідчить про деяку сумнівність показань до накісткового остеосинтезу в разі відкритих переломів та переломів з тяжкими ушкодженнями м’яких тканин, внутрішньосуглобовими переломами типу С.Мета: проаналізувати накопичений клінічний досвід і визначити загальні тактичні тенденції використання різних технологій у лікуванні внутрішньосуглобових переломів дистальних метаепіфізів довгих кісток.Методи: у групу дослідження увійшло 115 пацієнтів з внутрішньосуглобовими ушкодженнями дистальних метаепіфізів плечової та стегнової кісток, кісток передпліччя та гомілки.Результати: встановлено, що тактика лікування переломів ДМЕДК з використанням методів фіксації та скелетного витягнення застосована в 31 % випадків, апаратів зовнішньої фіксації — в 30 %, технологій комбінованого остеосинтезу — в 11 %, відкритого ремоделювання з накістковим остеосинтезом — у 28 %. Застосування цих технологій загалом забезпечило 60 % хороших, 31 % задовільних та 9 % незадовільних результатів, що приблизно співпадає з показниками якості лікування внутрішньосуглобових ушкоджень за інформацією профільних наукових видань. Також доведено, що одним із результатів пріоритетного використання малотравматичних технологій є практична відсутність тяжких незворотних гнійно-некротичних ускладнень. Для остаточного вирішення питань тактики лікування ДМЕДК необхідні поглиблені наукові дослідження.