Резекційний артродез надп’ятково-гомілкового суглоба. Біомеханічні аспекти й алгоритм вибору засобів фіксації

Abstract

Objective: to improve the results of ankle joint arthrodesis by applying of biomechanical modification of the surgery technique and a differentiated approach to choice of methods of fixation. Methods: 348 patients (192 males, 156 females, middle age) were studied. Average age was (48.5 ± 3.8) years. In the main group (n1 = 176) modified method of arthrodesis of the ankle joint and differentiated approach for choosing means of fixation was applied, in the control group (n2 = 172) — t raditional m ethods of arthrodesis were used. Results: in the main group in 164 patients (93 %) the arthrodesis proved to be effective, the mean timeof bone fusion was (8.9 ± 0.4) weeks. In the control group bone fusion was observed in 138 patients (79 %) in (11.5 ± 0.9) weeks postoperatively. In (3.4 ± 1.8) years when we evaluated resultsaccording to AOFAS in the main group, the average index for the posterior part of the foot was (78.2 ± 1.2) points, for the middle part — (81.3 ± 1.3), which corresponds to good functional results at absolute absence of motion in ankle joint. In the control group, the average index of AOFAS for the posterior part of the foot was (57.1 ±1.3) points, for the middle — (53.7 ± 1.4). In the main group compare to control group wehave revealed a decreasing in total time of foot weight bearing by 17.8 %, increasing in time of rolling over the heel (average (23.8 ± 0.8) %), reduction of time of rollover through the anterior part to (27.1 ± 1.2) % and moderate elevation of the interjoging period (49.1 ± 1.2) %. Decreasing of strength impulse of the vertical component in the main group (3608 ± 2.4) compare to the control group (3982 ± 3.6) indicated to decreasing in the energy intensity of walking when we used a modified resection technique for arthrodesis. Conclusions: modified methodfor resection arthrodesis of ankle joint is shown to be better than traditional one. That is confirmed by functional, biomechanicaland X-ray studies.Цель: улучшить результаты резекционного артродеза голеностопного сустава (ГС) путем применения биомеханически обоснованной модификации методики хирурги­ческого лечения и дифференцированного подхода к выбору средств фиксации. Методы: изучены итоги лечения 348 пациентов (192 мужчины, 156 женщин, средний возраст (48,5 ± 3,8) года). В основной группе (n1 = 176) применена модифицированная методика артродеза ГС и дифференцированный подход к выбору средств фиксации, в группе сравнения (n2 = 172) — традиционные методы артродеза ГС. Результаты: в основной группе у 164 пациентов (93 %) артродез оказался эффективным, средний срок костного сращения составил (8,9 ± 0,4) недель. В группе сравнения костный анкилоз достигнут у 138 человек (79 %) в среднем через (11,5 ± 0,9) недель. Через (3,4 ± 1,8) года при оценке по AOFAS в основной группе средний показатель для заднего отдела стопы составил (78,2 ± 1,2) балла, для среднего — (81,3 ± 1,3), что соответствует хорошему функциональному результату при абсолютном отсутствии движений в ГС. В группе сравнения средний показатель по AOFAS для заднего отдела стопы составил (57,1 ± 1,3) балла, для среднего — (53,7 ± 1,4). В основной группе по отношению к группе сравнения выявлено уменьшение общего времени опоры на 17,8 %, увеличение времени переката через пятку (в среднем (23,8 ± 0,8) %), уменьшение времени переката через передний отдел до (27,1 ± 1,2) % и умеренное повышение межтолчкового периода (49,1 ± 1,2) %. Уменьшение импульса силы вертикальной составляющей в основной группе (3608 ± 2,4) по сравнению с группой сравнения (3982 ± 3,6) свидетельствует о снижении энергоемкости ходьбы при использовании модифицированной методики резекционного артродеза. Выводы: показано преимущество применения модифицированной методики резекционного артродеза ГС перед традиционной, что подтверждено функциональными, биомеханическими и рентгенологическими исследованиями.Мета: покращити результати резекційного артродезу надп’ятково-гомілкового суглоба (НГС) шляхом використання біомеханічно обґрунтованої модифікації методики хірургічного лікування та диференційованого підходу до вибору засобів фіксації. Методи: вивчено підсумки лікування 348 пацієнтів (192 чоловіки, 156 жінок, середній вік (48,5 ± 3,8) року). В основній групі (n1 = 176) застосовано модифіковану методику артродезу НГС та диференційований підхід до вибору засобів фіксації, у групі порівняння (n2 = 172) — традиційні методи артродезу НГС. Результати: в основній групі у 164 пацієнтів (93 %) артродез виявився ефективним, середній термін кісткового зрощення склав (8,9 ± 0,4) тижня. У групі порівняння кістковий анкілоз досягнуто у 138 осіб (79 %) у середньому через (11,5 ± 0,9) тижня. Через (3,4 ± 1,8) року під час оцінювання за AOFAS в основній групі середній показник для заднього відділу стопи склав (78,2 ± 1,2) балу, для середнього — (81,3 ± 1,3), що відповідає доброму функціональному результату за абсолютної відсутності рухів у НГС. У групі порівняння середній показник за AOFAS для заднього відділу стопи склав (57,1 ± 1,3) балу, для середнього — (53,7 ± 1,4). В основній групі по відношенню до групи порівняння виявлено зменшення загального часу опори на 17,8 %, збільшення часу перекату через п’ятку (у середньому (23,8 ± 0,8) %), зменшення часу перекату через передній відділ до (27,1 ± 1,2) % і помірне підвищення міжпоштовхового періоду (49,1 ± 1,2) %. Зменшення імпульсу сили вертикальної складової в основній групі (3608 ± 2,4) порівняно з групою порівняння (3982 ± 3,6) свідчить про зниження енергоємності ходьби в разі застосування модифікованої методики резекційного артродезу. Висновки: показано перевагу застосування модифікованої методики резекційного артродезу НГС перед традиційною, що підтверджено функціональними, біомеханічними та рентгенологічними дослідженнями.