Оптимізація тактики лікування переломів дистальних метаепіфізів довгих кісток на основі біологічних принципів

Abstract

The intensive development of orthopaedics and traumatology has led to the appearance of problematic issues in the treatment of fractures of distal metaepiphysis of long bones (FDM). The reason to divide them out from the whole array of intraand near-articular fractures was the commonality of classifying characteristics (according to AO classification).Objective: to improve the results of treatment of FDM fractures based on the use of well-grounded tactical decisions in accordance with biological principles.Material and Methods: A retrospective study was made; we analyzed medical records of 122 patients. Prospective study included — 217 patients, where we applied the optimized therapeutic fracture therapy. We have done an experimental study for 13 patients with studying of tibia fragments mobility fixed with one-side rod fixators with specially developed equipment. Another one experimental «in vivo» study was made on 28 rats, who received standardized fractures of lateral femur condyle. The physical properties of the Softcast and Scotchcast braces, the properties of these materials and external fixing devices were investigated by mathematical modeling.Results: in the retrospective group of patients with FDM injuries methods of internal fixation were prevailed — 59 %, external fixation was used in 22 % of cases, conservative treatment — in 19 %. Failed results (32 %) were due to the development of complications, 25 % of which were infections, 7 % — regeneration disorders. In the prospective group, the proportion of conservative methods was 29 %, external fixation — 50 %, internal — 21 %. The change in the treatment method for FDM injuries has been substantiated by the results of experimental studies.Conclusions: the tactics for treatment of FDM were optimized based on biological principles and functional remodeling, which allowed to increase the number of good results up to 58 % (against 44 % in the retrospective group) and reduced the number of unsatisfactory results to 9 % (compared to retrospective group 32 %).Интенсивное развитие ортопедии и травматологии привело к возникновению проблемных вопросов в лечении переломов дистальных метаэпифизов длинных костей (ДМЭДК). Основанием выделить их из массива внутри- и околосуставных повреждений была общность классификационных признаков по АО.Цель: улучшить результаты лечения переломов ДМЭДК на основе использования обоснованных тактических решений в соответствии с биологическими принципами.Методы: проведено ретроспективное исследование по изучению медицинской документации 122 пациентов и проспективное — 217 пострадавших, у которых применена оптимизированная лечебная тактика переломов ДМЭДК. Проанализирована взаимная подвижность отломков большеберцовой кости, фиксированных односторонними стержневыми аппаратами у 13 пациентов. Эксперимент «in vivo» проведен на 28 крысах, которым моделировали стандартизированные переломы суставной поверхности наружного мыщелка бедренной кости. Методом математического моделирования исследованы физические свойства ортезов из Softcast и Scotchcast, качества этих материалов и аппаратов внешней фиксации.Результаты: в ретроспективной группе больных с повреждениями ДМЭДК доминировали методы внутренней фиксации — 59 %, внешнюю фиксацию использовали в 22 % случаев, консервативное лечение — в 19 %. Неудовлетворительные результаты (32 %) обусловлены развитием осложнений, из которых 25 % были связаны с инфекцией, 7 % — с нарушениями регенерации. В проспективной группе доля консервативных методов составляла 29 %, внешней фиксации — 50 %, внутренней — 21 %. Изменение тактики лечения повреждений ДМЭДК обоснованно результатами экспериментальных исследований.Выводы: оптимизирована тактика лечения повреждений ДМЭДК на основе биологических принципов и функционального ремоделирования, использование которой позволило повысить количество хороших результатов до 58 % (против 44 % в ретроспективной группе) и уменьшить количество неудовлетворительных результатов до 9 % (против 32 %).Інтенсивний розвиток ортопедії та травматології привів до виникнення проблемних питань у лікуванні переломів дистальних метаепіфізів довгих кісток (ДМЕДК). Підставою виділити їх із масиву внутрішньо- та навколосуглобових ушкоджень була спільність класифікаційних ознак за АО.Мета: покращити результати лікування переломів ДМЕДК на підставі використання обґрунтованих тактичних рішень відповідно до біологічних принципів.Методи: проведено ретроспективне дослідження з вивчення медичної документації 122 пацієнтів і проспективне — 217 постраждалих, в яких застосовано оптимізовану лікувальну тактику переломів ДМЕДК. Проаналізовано взаємну рухомість відламків великогомілкової кістки, фіксованих однобічними стрижневими апаратами у 13 пацієнтів. Експеримент «in vivo» проведено на 28 щурах, яким моделювали стандартизовані переломи суглобової поверхні зовнішнього виростка стегнової кістки. Методом математичного моделювання досліджено фізичні властивості ортезів із Softcast і Scotchcast, якості цих матеріалів та апаратів зовнішньої фіксації.Результати: у ретроспективній групі хворих із ушкодженнями ДМЕДК домінували методи внутрішньої фіксації — 59 %, зовнішню фіксацію використано у 22 % випадків, консервативне лікування — в 19 %. Незадовільні результати (32 %) обумовлені розвитком ускладнень, із яких 25 % були пов’язані з інфекцією, 7 % — із порушеннями регенерації. У проспективній групі частка консервативних методів становила 29 %, зовнішньої фіксації — 50 %, внутрішньої — 21 %. Зміну тактики лікування ушкоджень ДМЕДК обґрунтовано результатами експериментальних досліджень.Висновки: оптимізовано тактику лікування ушкоджень ДМЕДК на підставі біологічних принципів та функціонального ремоделювання, використання якої дало змогу підвищити кількість добрих результатів до 58 % (проти 44 % у ретроспективній групі) та зменшити кількість незадовільних результатів до 9 % (проти 32 %).