Оптимізація тактики лікування ушкоджень надп’яткової кістки в поєднанні з переломами грудопоперекового відділу хребта

Abstract

The combined injuries of the talus and spine are related to severe injuries. There are differences in the choice of tactics for the treatment of injuries of this localization, the sequence and the necessity for surgical interventions, as well as methods of fixation. Unfavorable results of the treatment encourage the need to optimize of treatment tactics, to revise the terms and stages of surgery.Objective: to determine the treatment tactics and optimal surgical technique in patients with combined injuries of the talus and spine.Methods: retrospective analysis of treatment of 5 men aged from 22 to 35 years, with combined damages of talus bone and thoracolumbar spine was made. The tactics of surgical intervention was based on the early activation of patients through the applying of modern methods of osteosynthesis based on the assessment of the morphology of the injury and the prognosis of functional disorders. At the first stage, the measures included the primary anatomical surgical restoration of the talus with internal fixation, at the second stage — stabilization of spinal fractures with posterior transpedicular fixation.Results: the consequences of combined injuries were studied in terms of 1 to 3 years follow-up. Surgical treatment of talus injuries with differential timely approach allowed us to achieve improvement of anatomical and functional results — (90.5 ± 3.2) points according to AOFAS scale, FFI — (4.8 ± 0.4) points (p ˂ 0.05). The loss of correction of kyphotic deformation was 7.9 ± 0.2°. Oswestry index of pain syndrome did not exceed 20 %, which corresponded to a minimum violation and a good follow-up result that allowed patients to return to their previous physical activity.Conclusions: the tactics of surgical treatment of combined injuries of the talus and thoracolumbar spine requires a differentiated approach in the order and timing of surgical interventions, significantly affects the improvement of functional results in most patients.Сочетанные повреждения таранной кости и позвоночника относятся к тяжелым травмам. Существуют различия в выборе тактики лечения повреждений указанной локализации, последовательности и необходимости хирургических вмешательств, а также методов фиксации. Плохие результаты лечения побуждают оптимизировать лечебную тактику, пересмотреть сроки и этапы хирургического вмешательства.Цель: определить тактику лечения и оптимальную хирургическую технику у пациентов с сочетанными повреждениями таранной кости и позвоночника.Методы: проведен ретроспективный анализ лечения 5 мужчин в возрасте от 22 до 35 лет с сочетанными повреждениями таранной кости и грудопоясничного отдела позвоночника. Тактика хирургического вмешательства основана на ранней активизации пострадавших путем применения современных методов остеосинтеза на основе оценки морфологии повреждения и прогноза функциональных нарушений. На первом этапе мероприятия включали первоочередное хирургическое восстановление анатомии таранной кости с внутренней фиксацией, на втором — стабилизацию переломов позвоночника методом задней транспедикулярной фиксации.Результаты: последствия сочетанных повреждений изучены в сроки от 1 до 3 лет. Хирургическое лечение повреждений таранной кости с применением дифференциального своевременного подхода позволило добиться улучшения анатомо-функциональных результатов — (90,5 ± 3,2) балла по шкале AOFAS, по FFI — (4,8 ± 0,4) балла (p ˂ 0,05). Потеря коррекции кифотической деформации равна 7,9° ± 0,2°. Болевой синдром по индексу Oswestry не превышал 20 %, что соответствовало минимальным нарушениям и хорошим отдаленным результатам и позволило пациентам вернуться к прежней физической активности.Выводы: тактика хирургического лечения сочетанных повреждений таранной кости и грудопоясничного отдела позвоночника требует дифференцированного подхода в очередности и сроках оперативных вмешательств, существенно влияет на улучшение функциональных результатов у большинства пациентов.Поєднані ушкодження надп’яткової кістки та хребта належать до тяжких травм. Існують розбіжності у виборі тактики лікування ушкоджень зазначеної локалізації, послідовності та необхідності хірургічних утручань, а також методів фіксації. Несприятливі результати лікування спонукають оптимізувати лікувальну тактику, переглянути терміни й етапи хірургічного втручання.Мета: визначити тактику лікування й оптимальну хірургічну техніку в пацієнтів із поєднаними ушкодженнями надп’яткової кістки та хребта.Методи: проведено ретроспективний аналіз лікування 5 чоловіків віком від 22 до 35 років із поєднаними ушкодженнями надп’яткової кістки та грудопоперекового відділу хребта. Тактика хірургічного втручання базувалась на ранній активізації потерпілих шляхом застосування сучасних методів остеосинтезу на підставі оцінювання морфології ушкодження та прогнозу функціональних порушень. На першому етапі заходи включали першочергове хірургічне відновлення анатомії надп’яткової кістки з внутрішньою фіксацією, на другому — стабілізацію переломів хребта методом задньої транспедикулярної фіксації.Результати: наслідки поєднаних ушкоджень вивчені в терміни від 1 до 3 років. Хірургічне лікування ушкоджень надп’ятковоїкістки зі застосуванням диференційного своєчасного підходу дозволило досягти покращення анатомо-функціональних результатів — (90,5 ± 3,2) балу за шкалою AOFAS, за FFI — (4,8 ± 0,4) балу (p ˂ 0,05). Втрата корекції кіфотичної деформації дорівнювала 7,9° ± 0,2°. Больовий синдром за індексом Oswestry не перевищував 20 %, що відповідало мінімальним порушенням і доброму віддаленому результату та дало змогу пацієнтам повернутися до колишньої фізично активності.Висновки: тактика хірургічного лікування поєднаних ушкоджень надп’яткової кістки та грудопоперекового відділу хребта вимагає диференційованого підходу в черговості та термінах оперативних утручань, істотно впливає на поліпшення функціональних результатів у більшості пацієнтів.