Порівняльна характеристика структури пацієнтів травматологічного відділення клінічної лікарні у віддаленому від фронту регіоні за період мирного часу і за перший рік повномасштабної війни в україні

Abstract

Objective. To analyze changes in the nosological structure of patients, treatment technologies, to outline the peculiarities of surgical interventions in the trauma profile of a civilian clinical hospital during the war period and to emphasize the need for relevant knowledge and skills of specialists in the treatment of combat trauma and its consequences.Methods. A comparative analysis of the clinical and nosological structure of 2,475 patients were treated during the year before the war and 3,838 patients during the full-scale war year. Among them, 83.1 % were civilians, 7.7 % were temporarily resettled, and 9.2 % were military personnel. The study utilized bibliosemantic, medical-statistical, and clinical methods. Results. During the active phase of the war, the Orthopedics Department of the civilian clinical hospital provided specialized medical assistance to both civilian populations and military personnel injured during hostilities. The relative number of hospitalized men increased by 4.83 %, and although the absolute number of those urgently hospitalized decreased. Despite the overall increase in the number of operations per patient, surgical activity in the Orthopedics Department decreased from 86 to 80 %. The intensification of inpatient treatment organization, patient preparation for subsequent stages of surgical interventions in the Rehabilitation Department, and outpatient medicine work collectively reduced the average bed-day in the Orthopedics Department by 12.3 %. Conclusions. Thus, during the war, the structure of patients in the Orthopedics Department of the civilian medical clinical institution changed, with an increase in the relative number of male patients and those with multiple and combined injuries. A notable feature of the treatment process organization during hostilities is the phasing of the treatment of the wounded not only at the levels of medical evacuation but also within the clinical hospital. The intensification of the organizational component and the outpatient link of the treatment process allowed for a reduction in bed-days and the provision of inpatient treatment to a larger number of patients.Мета. Проаналізувати зміни в нозологічній структурі хворих, лікувальних технологіях, окреслити особливості хірургічних втручань травматологічного профілю цивільної клінічної лікарні у воєнний період та наголосити на потребах у відповідних знаннях і вміннях фахівців щодо лікування бойової травми та її наслідків. Методи. Проведено порівняльний аналіз клініко-нозологічної структури 2 475 цивільних пацієнтів ортопедо-травматологічного відділення, які лікувались протягом року перед війною та 3 838 осіб, госпіталізованих протягом року під час неї (цивільні — 83,1 %, тимчасово переселені — 7,7 і 9,2 % військових). Використано бібліосемантичний, медико-статистичний і клінічний методи аналізу. Результати. В активну фазу війни профільне відділення надає спеціалізовану допомогу як цивільному населенню, так і військовим. Це спричинило зміни в клініко-нозологічній структурі пацієнтів: збільшилось на 4,83 % відносне число госпіталізованих чоловіків і зменшилась кількість звернень в ургентному порядку. Попри збільшення сумарної кількості операцій на одного пацієнта, хірургічна активність зменшилась із 86 до 80 %, оскільки низка хворих були оперовані на попередніх етапах Інтенсифікація організації стаціонарного лікування, підготовки пацієнтів до подальшого етапу хірургічних втручань у реабілітаційному відділенні та роботи амбулаторної медицини знизило середній ліжко-день у відділенні на 12,3 %. Висновки. Отже під час війни в цивільній медичній клінічній установі змінилася структура пацієнтів ортопедо-травматологічного відділення: збільшилась кількість пацієнтів чоловічої статі з множинними і поєднаними ушкодженнями. Особливістю організації лікувального процесу є етапність спостереження поранених не лише на рівнях медичної евакуації, але і в клінічній лікарні. Інтенсифікація організаційної компоненти й амбулаторної ланки лікувального процесу дозволяє зменшити ліжко-день і забезпечити стаціонарним лікуванням більшу кількість пацієнтів.