Остеоінтегративне протезування: можливості, перешкоди та перспективи його застосування для реабілітації пацієнтів з ампутованими кінцівками

Abstract

Rehabilitation of patients with amputated limbs is a pressing medical and social issue in modern society. A novel method for partial restoration of limb function is osseointegrative prosthetics. Its main advantage lies in the fact that the implant allows mechanical loads and forces to be transmitted directly to the bone, whereas in traditional prostheses, they mainly act on soft tissues. Despite nearly 30 years of experience with osseointegrative implants globally, these technologies have not yet been implemented in either scientific or clinical practice in Ukraine. Objective. To conduct a literature review of the global practical experience with the use of osseointegrative prosthetics in patients with amputations and to identify its main features, advantages, and disadvantages. Methods. The information search was performed in the bibliographic databases PubMed, Scopus, and Google Scholar. Results. The analysis of literature sources allowed us to distinguish the main types of osseointegrative implants, which differ in terms of design, materials, and surgical techniques: either single-stage or two-stage procedures, and fixation by threading or press-fitting. The rehabilitation period ranges from 6 months to 2 years. Within the first two years, certain complications such as bone infections and skin inflammation should be expected. Hфowever, most of these pathological conditions can be effectively managed. Conclusions. Successful fixation of osseointegrative implants requires optimizing the patient’s bone, the prosthetic surfaces, and the ‘skin-implant’ interface. The implementation of these technologies requires multidisciplinary teams of specialists, including physicians, engineers, and rehabilitation experts. Osseointegrative implants significantly enhance patients’ functional abilities and quality of life, opening up greater opportunities for the use of bionic and robotic prosthetics.Реабілітація хворих з ампутованими кінцівками є актуальною медико-соціальною проблемою сучасного суспільства. Новітнім методом часткового відновлення функції кінцівок є остеоінтегративне протезування. Основна його перевага полягає в тому, що імплантат дозволяє передавати механічні навантаження та сили безпосередньо на кістку, тоді як у традиційному протезі, вони переважно діють на м’які тканини. Незважаючи на майже 30-річний досвід використання остеоінтегративних імплантатів у світі, в Україні відповідні технології ще не впроваджені ні в наукову, ні в клінічну практику. Мета. Провести літературний огляд щодо практичного світового досвіду застосування методики остеоінтегративного протезування в пацієнтів із ампутаціями та визначити його основні особливості, недоліки і переваги. Методи. Інформаційний пошук виконувався в бібліографічних базах даних PubMed, Scopus та GoogleScholar. Результати. Аналіз літературних джерел дозволив виділити основні види остеоінтегративних імплантатів, які відрізняються, як за конструкцією й матеріалом, так і за хірургічною технікою їхнього встановлення: одним чи двома втручаннями, різьбовою фіксацією чи впресуванням. Час реабілітації хворих складає від 6 міс. до 2 років. За перші 2 роки слід очікувати ті чи інші ускладнення і септичні процеси кістки та запалення шкіри. Проте більшість цих патологічних станів вдається ефективно нейтралізувати. Висновки. Для успішної фіксації остеінтегративних імплантатів необхідно оптимізувати кістку пацієнта, поверхні протеза та інтерфейс «шкіра – імплантат». Упровадження відповідних технологій вимагає наявності багатопрофільних команд фахівців: лікарів, інженерів, реабілітологів та ін. Остеоінтегративні імплантати суттєво збільшують функціональну здатність пацієнтів, якість їхнього життя; з’являються більші можливості до використання біонічних, роботизованих протезів.