2023, №3
Постійний URI для цієї колекції
Перегляд
Останні подання
Документ Багаторічна плідна співпраця Інституту ім. проф. М. І. Ситенка та Національної академії медичних наук України (до 30 річчя заснування Академії)(2023) Корж М.О.; Танькут В.О.; Дем’яненко Г.М.; Голубєва І.В.; Беренов К.В.; Андросенкова В.А.Документ Одновиросткове ендопротезування колінного суглоба — за та проти (огляд літератури)(2023) Бабуркіна О.П.; Овчинніков О.М.; Блудова М.О.; Жигун А.І.У сучасному світі, незважаючи на збільшення доступності високотехнологічної ортопедичної допомоги, кількість пацієнтів із гонартрозом не зменшується, і завдяки поінформованості населення все більше людей звертаються до ортопедів за хірургічною допомогою. Через свою високу ефективність провідну роль у лікуванні гонартрозу ІІІ–IV ст. протягом уже понад чотирьох десятиліть міцно зайняла операція тотального ендопротезування колінного суглоба. Одновиросткове ендопротезування колінного суглоба (ОЕКС) у пацієнтів із монолатеральним артрозом дозволяє переважно зберегти фізіологічну кінематику, досягти мінімальної травматизації кістки і мʼяких тканин під час хірургічного втручання і, як наслідок, отримати більш високий функціональний результат. Мета. Проаналізувати джерела світової літератури щодо ОЕКС, його переваг і недоліків. Матеріал і методи. Авторами вивчено публікації, які розглядають одновиросткове ендопротезування колінного суглоба з пошукової системи Google, науково-метричних електронних баз даних PubMed, Medline та інших релевантних джерел науково-медичної інформації. Правильний відбір пацієнтів життєво важливий для забезпечення успішного результату з ОЕКС. Основним показанням до ОЕКС є деформівний артроз ІІ–ІІІ ст. з переважним ураженням внутрішнього відділу колінного суглоба та варусною деформацією нижньої кінцівки або з більш вираженою патологією зовнішнього відділу колінного суглоба та вальгусною деформацією нижньої кінцівки. Результати. Проаналізовано та вивчено наведені в літературі показання, протипоказання, біомеханічні особливості, способи фіксації ендопротеза, встановлюваної платформи, особливості в разі латерального гонартрозу та ускладнення під час проведення ОЕКС. Висновки. Проведений аналіз відібраних літературних джерел показав, що ОЕКС є ефективною методикою для збереження кістки. Проте обережний добір пацієнтів і точність хірургічної техніки залишаються ключем до успішного результату.Документ Пологова травма, акушерський параліч Дюшена–Ерба. Діагностика та лікування (огляд літератури)(2023) Хмизов С.О.; Гриценко А.М.; Кикош Г.В.; Гриценко А.В.Акушерська практика налічує тисячі років надання допомоги породіллям. Цей процес ускладнюється стрімким плином пологової діяльності, тазовим передлежанням плода, дистоцією плечиків із можливим переломом ключиці. Ушкодження корінців CV–CVI (класичний парез Дюшена–Ерба) складає 46 % від загальної кількості акушерських паралічів. Мета. Проаналізувати науково-медичну літературу, виявити історичну науково-практичну інформацію про дослідження пологового травматизму, зокрема, акушерського паралічу Дюшена–Ерба. Матеріал і методи. Вивчити й проаналізувати джерела науково-медичної інформації за допомогою пошукових систем Google, електронних баз PubMed, Google Scholar, архівів медичних журналів. Результати. Першу інформацію про акушерський параліч у 1872 році надав Дюшен, висвітливши ґрунтовні звіти щодо ураження м’язів верхньої кінцівки. Згодом, у 1874 році Ерб виконав електростимуляцію уражених м’язів, з’ясувавши зону неврологічного ураження. Історія розвитку та становлення цього наукового питання є досить неоднозначною, адже проблема знаходиться на межі двох медичних галузей: нейрохірургії й ортопедії. За літературними джерелами очевидно, що вивчено патогістологію та патофізіологію зони безпосередньої травми (корінці CV–CVI), відтерміновані зміни функції верхньої кінцівки та те, що новітні діагностичні технології спрощують розуміння клінічної картини. Існуючі методики оперативних втручань дозволяють покращити життєдіяльність дитини. Проте залишається питання стосовно застосування тих чи інших хірургічних утручань щодо віку дитини та її подальшої реабілітації. Висновки. Незважаючи на значний пласт науково-практичних досліджень акушерського паралічу Дюшена–Ерба, на сьогодні питання діагностики та лікування пацієнтів із цією патологією залишається актуальним. Наразі триває пошук покращення функціонального стану верхньої кінцівки в дітей.Документ Approaches to surgical treatment and antibacterial therapy in patients with chronic infection after war injuries(2023) Trampuz А.; Pidgaiska О.; Filipenko V.; Romanenko К.; Maruschack О.Інфекція внаслідок переломів після ортопедичного втручання, у випадках травмування під час бойових дій, є серйозним ускладненням. Поранення, отримані в таких умовах, часто супроводжуються важкими ураженнями м'яких тканин, зокрема значними ушкодженнями судин, нервів, сухожилок, мʼязів і великих кісткових дефектів. До більших ускладнень призводить наявність в інфекції патогенів, які є стійкими до основних груп антибіотиків, що робить ефективне лікування серйозною проблемою. Лікування пацієнтів із бойовими травмами й ознаками інфекції вимагає ретельного підходу і їхнього перебування в спеціалізованих ортопедо-травматологічних центрах. Підхід до лікування має ґрунтуватись на чітко визначеному алгоритмі, який включає відповідні хірургічні втручання поряд із системним та локалізованим призначенням антибіотиків. У випадках, коли хронічна інфекція проявляється після поранень, унаслідок бойових дій, і конкретні збудники остаточно не ідентифіковані, доцільно почати емпіричну терапію. Комбінація меропенему, колістину та ванкоміцину може бути відповідним вибором для початкового лікування. Згодом, коли мікроби-збудники виявлені, можна призначати цілеспрямоване лікування на основі антибіотикограми. Розглянуто основні патогени, які, зазвичай, зустрічаються під час пораненнь, і наведено ефективні схеми використання антибіотиків на основі конкретних мікроорганізмів. Одним з ефективних підходів до лікування важких військових поранень є супресивна антибіотикотерапія, яка підвищує перспективи успішного лікування. Комплексна стратегія, викладена нами, має на меті пом’якшити серйозні ризики, через інфекційні ускладнення, у контексті травми, спричиненої війною, і покращити результати та прогноз для пацієнтів. Ключові слова. Інфекція, антибіотикотерапія, бойова травма.Документ Лікування застарілого переломовивиху в ліктьовому суглобі (клінічний випадок)(2023) Мателенок Є.М.Застарілі переломовивихи у ліктьовому суглобі, хоча досить рідка патологія, але являє собою серйозну проблему в лікуванні й потребує індивідуального підходу щодо вибору лікувальної тактики. Мета. Поділитися варіантом етапного лікування застарілого переломовивиху в ліктьовому суглобі. Матеріал і методи. Наведено клінічний випадок застарілого заднього вивиху правого передпліччя поєднаного з відламковим переломом вінцевого відростка II-го типу (за Regan, Morrey) зі зміщенням у 60-річного пацієнта, який не мав можливості отримувати медичну допомогу протягом 6 міс. На момент звернення: стійке патологічне співвідношення зміщених утворень суглоба зі значним обмеженням рухів у ньому та втратою функціональних можливостей кінцівки. На першому етапі проведено спробу закритого усунення зміщення кісток суглоба за допомогою апарата зовнішньої фіксації, досягнуто вправлення в плечо-ліктьовому зчленуванні. На другому — виконано артроліз, відкрите вправлення головки променевої кістки, відновлення латерального зв’язкового апарата. Розробка рухів у суглобі з їхньою орієнтацією навколо природньої осі обертання, що забезпечував апарат зовнішньої фіксації, розпочата через три тижні після відкритого втручання. Результати. Через шість місяців больові відчуття помірної інтенсивності, пацієнт скаржиться лише після інтенсивного фізичного навантаження, знеболюючі препарати не використовує, обсяг ротаційних рухів — 20/0/25 (45°), розгинально/згинальних — 0/15/118 (103°). Хворий активно використовує кінцівку, повне самообслуговування, а також господарська діяльність. За шкалою Mayo Elbow Performance Score сума балів складає 75, тобто результат оцінюємо як добрий. Висновки. У випадку застарілих переломовивихів зі значними строками існування (більш ніж 3–4 міс.) доцільна етапна лікувальна тактика з використанням апаратів зовнішньої фіксації, за необхідності виконують як закриті, так і відкриті маніпуляції, характер яких залежіть від конкретної клінічної ситуації.Документ Порівняння морфологічного складу стромально-васкулярної фракції підшкірної жирової клітковини та тільця Гоффа(2023) Масленніков С.О.; Авраменко Ю.М.; Головаха М.Л.Використання регенеративних технологій широко поширене в сучасній медицині. Стовбурові клітини жирового походження (ADSCs) у стромально-васкулярній фракції (SVF) здаються найбільш привабливими для використання в клітинній терапії. Мета цього дослідження виявлення морфологічних відмінностей стромально-васкулярної фракції з підшкірної клітковини та тільця Гоффа. Матеріал і методи. Проведено аналіз даних 15 пацієнток. Середній вік хворих становив (44,0 ± 3,8) роки з індексом маси тіла (20,1 ± 1,6) кг/м2. Отримали аспірати підшкірної жирової клітковини з передньої черевної стінки 8 жінок без ознак ожиріння та коморбідних метаболічних захворювань, а також резековане тільце Гоффа 7 пацієнток під час виконання лікувально-діагностичної артроскопії, також без ознак ожиріння. Провели порівняльну характеристику складу отриманих гістологічних зразків. Виконали морфометричні вимірювання діаметра адипоцитів. Застосовано параметричні та непараметричні критерії статистичного аналізу. За допомогою параметричних критеріїв визначали середній діаметр адипоцитів і стандартне відхилення. Непараметричні використовували для перевірки гіпотези про нормальність розподілу досліджуваних показників за критерієм Шапіро–Уїлка. Результати. SVF, які були отримані в нашому дослідженні з підшкірної жирової клітковини та з жирового тільця Гоффа, відрізняються за складом, а саме кількістю стромального компонента, який візуально значно вираженіший у SVF жировї подушечки Гоффа, розміром адипоцитів, які у SVF із підшкірної жирової тканини статистично більшого діаметра. Висновки. Морфологічно було доведено, що SVF інфрапателярного жирового тільця Гоффа є перспективним джерелом жирових мезенхімальних стовбурових клітин для регенеративної медицини, зокрема для регенерації хряща.Документ Гістологічна структура стегнових кісток щурів за умов пластики дефектів у дистальному метафізі 3D-друкованими імплантатами на основі полілактиду та трикальційфосфату в поєднанні з мезенхімальними стромальними клітинами(2023) Ашукіна Н.О.; Гонтар Н.М.; Данищук З.М.; Нікольченко О.А.; Калюжна Я.Д.Для заміщення дефектів кісток використовують надруковані на 3D-принтері каркаси з полілактиду (polylactide, PLA). Їхні остеотропні властивості можна покращити шляхом комбінації з трикальційфосфатом (ТКФ) та мезенхімальними стромальними клітинами (МСК). Мета. Дослідити перебудову стегнової кістки щурів після імплантації в дірчастий метафізарний дефект 3D-друкованих імплантатів на основі PLA та ТКФ (3D-I) в поєднанні з культивованими алогенними МСК. Методи. Використано 48 білих лабораторних щурів (вік 5–6 міс.), яких у випадковий спосіб розподілили на групи: Контроль — 3D-I; Дослід І — 3D-I, насичений МСК; Дослід ІІ — 3D-I з ін’єкційним введенням 0,1‒0,2 мл середовища з МСК у ділянку хірургічного втручання через 7 діб після імплантації. Через 15, 30 і 90 діб після операції виконано гістологічні (з гістоморфометрією) дослідження. Результати. Відносна площа 3D-I протягом експерименту зменшувалася в усіх групах з утворенням сполучної та кісткової тканин у різних співвідношеннях. У групі Дослід-І через 15 діб після операції відносна площа сполучної тканини виявилася більшою в 1,9 і 1,6 разу (р < 0,001) порівняно з величинами в групах Контроль і Дослід ІІ відповідно; через 30 діб — в 1,6 разу (р < 0,001) і в 1,4 разу (р = 0,001) відповідно. На 30-ту добу в групі Дослід-І площа кісткової тканини була в 2,2 разу (р < 0,001) меншою порівняно з Контролем, а в групі Дослід-ІІ, навпаки, — більшою в 1,5 і 3,3 разу (р < 0,001) порівняно з Дослід-І і Контроль відповідно. Висновки. Досліджені 3D-І з плином часу після їхнього встановлення в метафізарних дефектах стегнових кісток щурів заміщуються сполучною та кістковою тканинами. Використання 3D-І, насиченого МСК, призводить до утворення більших обсягів сполучної тканини на 15 та 30-ту доби й уповільнення кісткоутворення. Локальне введення МСК через 7 діб після встановлення 3D-І сприяло утворенню більшого обсягу кісткової тканини на 30-ту добу після операції порівняно з 3D-I самостійно та 3D-I одночасно з МСК.Документ Порівняльний скінченно-елементний аналіз напружено-деформованого стану двох тривимірних моделей реверсивних тотальних ендопротезів(2023) Корж М.О.; Макаров В.Б.; Chilik Marcin; Зданевич С.В.; Смоляр М.С.Мета. Провести скінченно-елементний аналіз (СЕА) напружено-деформованого стану (НДС) елементів плечового суглоба та імплантатів двох типів реверсивних ендопротезів плечового суглоба. Матеріал і методи. Після 3D-сканування композитної моделі лопатки та протеза плечової кістки, побудовано геометричну модель плечового суглоба в програмі SolidWorks 2019 SP 1.0 із наступним математичним моделюванням й аналізом НДС. Для порівняльного аналізу НДС системи «кістка – реверсивний ендопротез» створено тривимірні моделі двох типів реверсивних тотальних ендопротезів плечової кістки, які трансформовано в скінченно-елементі моделі й імплантовано в розроблену тривимірну модель плечового суглоба без цементу. Проведено розрахунки НДС елементів ендопротезів плечового суглоба для двох положень: абдукція 90° та згинання 90° з навантаженням 5 кг. Результати. Порівняно зі здоровим плечовим суглобом, моделі з реверсивними тотальними ендопротезами плечового суглоба мають значно інші контактні напруження та площі контакту. Встановлено, максимальне напруження в деталях контактних частин ендопротеза за відведення під кутом 90° не перевищувало +1,78 МПа, згинання +5,8 МПа. Максимальні напруження на вкладці за абдукції плеча +8,6 МПА, мінімальні –7,38 МПа, під час згинання відповідно +2,3 МПа та –2,45 МПа. Доведено, що контактні площі гемісфери та вкладки обох реверсивних ендопротезів за абдукції та згинання кінцівки на 90° значно більше (573 мм2 проти 1809–2081 мм2) порівняно зі здоровим плечовим суглобом, при цьому зміни площі між ендопротезами незначні та дорівнюють 2–3 %. Висновки. Аналіз НДС навантаження елементів реверсивних тотальних ендопротезів показав, що найбільші напруження виникають у їхніх контактних зонах. Доведено, що максимальні напруження на контактних структурах ендопротезів менше ніж на головці здорового суглоба, але площа контакту в разі імплантації реверсивного ендопротеза плечового суглоба значно збільшується (більше ніж у 3 рази).Документ Дослідження розподілу напружень в елементах грудинно-реберного комплексу та металевих пластинах у разі малоінвазивної корекції лійкоподібної деформації грудної клітки за Nuss(2023) Пилипко В.М.; Левицький А.Ф.; Карпінський М.Ю.; Карпінська О.Д.; Яресько О.В.Лійкоподібна деформація грудної клітки (ЛДГК) за виражених форм потребує хірургічної корекції. Методом вибору є операція за Nuss та її модифікації. Мета. Вивчити зміни, які відбуваються в напружено-деформованому стані моделі грудної клітки та фіксатора за різних методик його проведення під час малоінвазивної корекції ЛДГК за Nuss. Матеріал і методи. Моделювали 4 схеми корекції ЛДГК: 1 — вирівнювання однією загрудинною пластиною з поперечними стабілізаторами, точка входу та виходу фіксатора розташована парастернально на рівні кістково-хрящового переходу, фіксатор по бокам грудної клітки закінчується на рівні передньої пахвової лінії; 2 — загрудинна пластина з поперечними стабілізаторами, точка входу та виходу розташована на рівні передньої пахвової лінії, фіксатор закінчується на рівні середньої пахвової лінії; 3 — використання подвійної пластини з поперечними планками, які зʼєднують пластини за допомогою гвинтів із медіальним проведенням; 4 — подвійна пластина з поперечними планками, які зʼєднують пластини за допомогою гвинтів із латеральним проведенням. Моделі навантажували розподіленою силою 100 Н, прикладеною до грудини. Результати. Під час використання схем корекції ЛДГК максимальний рівень напружень виникає в металевих пластинах, бо саме вони тримають на собі основні навантаження від грудини, яка намагається повернутись у початкове положення після корекції. Та ж сама причина викликає найвищий рівень напружень серед елементів скелета саме в грудині. Висновки. За умов використання будь-якої схеми корекції ЛДГК максимальний рівень напружень виникає в металевих пластинах, грудині, п’ятих і шостих ребрах, які безпосередньо контактують із пластинами. Застосування довгих пластин із латеральними точками проведення веде до невеликого зниження величин напружень у всіх елементах моделі. Фіксатор за зразком «Міст» дозволяє значно знизити рівень напружень, як у самих пластинах, так і в елементах скелета за рахунок збільшення площі їхнього контакту.Документ Біомеханічне обґрунтування алгоритму вибору варіанта дистальної коригувальної остеотомії II–IV плеснових кісток під час лікування метатарзалгії(2023) Прозоровський Д.В.; Карпінський М.Ю.; Карпінська О.Д.Виправлення переднього відділу стопи з вальгусною деформацією першого пальця призводять до перерозподілу навантаження ваги тіла під час ходьби між головками плеснових кісток. При цьому значно збільшується навантаження на головку II та III, а іноді і IV плеснових кісток. Мета. Обґрунтувати вибір найбільш коректної дистальної остеотомії плеснової кістки для лікування пацієнтів із наявністю метатарзалгії. Матеріал і методи. Змодельовано три варіанти дистальної остеотомії плеснової кістки: Weil, Helal і дистальна клиноподібна. Результати. Weil остеотомія дозволяє підняти точку опори головки плеснової кістки над опорною поверхнею від 2 до 7 мм залежно від величини здвигу головки в проксимальному напрямку та кута нахилу плеснової кістки відносно площини опорної поверхні, що ефективно знижує навантаження на головку плеснової кістки за ходьби, але в разі величини кута нахилу осі плеснової кістки більше 20°. Helal остеотомія з наступним зміщенням відокремленої частини проксимально, забезпечує підйом головки над умовною площиною опори від 1 до 4 мм, сприяє ефективному розвантаженню головки за стояння і під час ходьби. Їі використовують лише за важкої метатарзалгії. Діапазон корекції висоти стояння опорної поверхні головки плеснової кістки для виконання дистальної клиноподібної остеотомії, визначають у межах від 0,6 до 2,9 мм. Її перевагою є незалежність величини корекції від наявності чи відсутності зменшення повздовжнього склепіння стопи. Висновки. Weil остеотомія має найгірші коригувальні можливості підйому головки плеснової кістки, але дуже проста у виконанні, тому її використання доцільне за умов відсутності зменшення повздовжнього склепіння стопи. Клиноподібна дистальна остеотомія має діапазон корекції підйому головки плеснової кістки до 3 мм, але він залежить від її діаметра, тому її застосовують у разі величини діаметра головки не менш ніж 10 мм. Helal остеотомія забезпечує найширший діапазон підйому головки плеснової кістки, який не залежить від наявності будь-якого ступеня плоскостопості, але має деякі технічні обмеження.Документ Дослідження навантаження тіла хребця LIV за динамічної симуляції рухів у поперековому відділі хребта на скелетно-м’язових моделях після виконання заднього бісегментарного спондилодезу(2023) Барков О.О.; Малик Р.В.; Карпінська О.Д.Одним із чинників ризику розвитку ускладнень у хребтово-рухових сегментах грудного та поперекового відділів, а також суміжних сегментах зі спондилодезованими, є зміна сагітального хребтово-тазового балансу. Мета. Визначити вплив змін м’язів, які відбуваються під час виконання заднього двосегментарного спондилодезу LIV–SІ на навантаження суміжних рухових сегментів. Матеріал і методи. Моделювали спондилодез двох хребтово-рухових сегментів поперекового відділу хребта на рівнях LIV–LV та LV–SI під різними кутами фіксації сегментів у програмі OpenSim. Проаналізовано 5 моделей: 1 (базова) — без змін; 2 — зміни точок прикріплення та сили м’язів; 3 — нормолордотична фіксація; 4 — гіполордотична; 5 — гіперлордотична. Навантаження на зону інтересу вимірювали як величину проєкції вектора сили залежно від кута нахилу тулуба у відсотках до маси тіла. Результати. Моделювання наведених конфігурацій інструментального спондилодезу (інтактного, нормолордотичного, гіперлордитичного, гіполордотичного положень за рахунок зміни кута спондилодеза LIV–SI) показало, що сила навантаження суміжних сегментів за згинання вперед, залежить від виконаного кута інструментального спондилодезу. Висновки. У результаті дослідження кінематичної моделі поперекового відділу хребта з використанням бісегментарного спондилодезу LIV–SI доведено, що сила навантаження суміжних сегментів за згинання вперед залежить від виконаного кута інструментального спондилодезу. Визначено, що верхній суміжний хребець зони фіксації мав порівняно незначне збільшення навантаження в разі фіксації в гіперлордотичному положенні, за гіполордотичного — навантаження на верхній сегмент призводили до зростання навантажень на верхній суміжний сегмент, а гіполордотичного — незначного зменшення порівняно з варіантом нормолордотичної фіксації. За результатами дослідження передбачається мінімальне ушкодження м’язів під час хірургічного втручання, тому достовірність моделі більш наближена до малоінвазивної хірургії. Розроблені кінематичні моделі можуть бути корисними під час планування операції транспедикулярної фіксації для запобігання ускладнень.Документ Аналіз застосування індивідуального інструмента для ендопротезування колінного суглоба(2023) Головаха М.Л.; Бондаренко С.А.Мета. На підставі порівняльного рентгенометричного аналізу до та після операції оцінити точність встановлення ендопротеза колінного суглоба за допомогою індивідуального інструмента. Методи. Проаналізовано результати ендопротезування колінного суглоба 26 пацієнтів (8 чоловіків, 18 жінок), прооперованих за допомогою індивідуального інструмента. Вік хворих: 50–59 років — 6 осіб, 60–69 — 12, 70–79 — 5, 80 і старше — 3. До операції пацієнтам виконували комп’ютерну томограму нижніх кінцівок, а після неї — рентгенографію нижніх кінцівок повністю з вертикальним установленням положення стоп. Індивідуальний інструмент виготовляли за оригінальною методикою. Аналіз результатів провели шляхом порівняння рентгенометричних показників до та після операції: положення механічної осі нижньої кінцівки у фронтальній площині на плато великогомілкової кістки у відсотках; медіальний великогомілковий кут спилювання до механічної осі; розміри компонентів ендопротеза (стегновий, великогомілковий і висота вкладиша). Результати. Відхилення в значеннях медіального великогомілкового та латерального стегнового кутів між запланованим і фактично отриманим становили в середньому 0,7 %, що можна вважати високим показником точності розташування імплантатів. Позиція механічної осі кінцівки після операції відрізнялася від запланованої трохи більше ніж 1,8 %. Розміри компонентів ендопротеза та висота великогомілкового вкладиша, встановлені пацієнтам, співпали в 100 % випадків із результатами планування, причому у всіх випадках великогомілкова вставка мала висоту 9 мм. Застосування індивідуального інструмента дозволило скоротити час операції, не відкривати кістковомозковий канал стегна. Висновок. Застосування запропонованого індивідуального інструмента для ендопротезування колінного суглоба забезпечило високу точність встановлення компонентів ендопротеза, про що свідчить аналіз рентгенограм після операції.