2024, №4
Постійний URI для цієї колекції
Перегляд
Останні подання
Документ Професор Д. О. Яременко — видатний представник ситенківської школи ортопедії та травматології (до 90-річчя з дня народження)(2024) Танькут В.О.; Шевченко О.Г.; Голубєва І.В.; Беренов К.В.; Андросенкова В.А.Документ Сучасні тенденції хірургічного лікування міжхребцевих гриж і стенозу поперекового відділу хребта(2024-08-30) Барков О.О.Мета. На основі дослідження наукової літератури щодо методів оперативного лікування пацієнтів із міжхребцевими грижами та стенозом поперекового відділу хребта визначити тенденції їх розвитку та умов призначення. Методи. Пошук літератури виконано у базі даних PubMed. Критеріями включення були оригінальні клінічні дослідження англійською мовою. Результати. Відібрано та проаналізовано 47 робіт. Висновки. Переваги сучасних ендоскопічних операцій на хребті включають менше ураження тканин, нижчу крововтрату, мінімальне ушкодження епідурального кровопостачання з меншою фібротизацією, коротше перебування в лікарні, раннє косметичне відновлення. Черезшкірна ендоскопічна парціальна дискектомія (ЧЕПД) дозволяє уникнути значного ушкодження шкіри, м’язів, пластинок і синапсів, надмірного навантаження на тверду мозкову оболонку, його проводять під місцевою анестезією. Цей вид дискектомії більше підходить для лікування форамінальних та екстрафорамінальних гриж — трансфорамінальний доступ полегшує візуалізацію ураження. За гриж серединного типу обмеженість міжхребцевого отвору і заважання твердої мозкової оболонки під час виконання цієї методики призводить до гірших клінічних результатів. Загалом, після ЧЕПД спостерігаються кращі результати, ніж після мікродискектомії. Хірургічне лікування стенозу поперекового відділу хребта здебільшого здійснюється за допомогою одноканальної ендоскопічної хірургії, що дозволяє повністю зберегти фізіологічну структуру відділу за незначної травми та швидкому післяопераційному відновленні. Недоліки — мале поле, складність розширення меж декомпресивного впливу. Однобічна біпортальна ендоскопічна дискектомія (ОБЕД) дієва для корекції майже всіх дегенеративних захворювань хребта. Ефективність дискектомії та звільнення нервових корінців у хребетному каналі перевищує її за умов черезшкірної ендоскопічної інтерламінарної парціальної дискектомії, але ОБЕД довша, з більшою фактичною крововтратою під час операції.Документ Особливості видалення стабільних ніжок ендопротезів кульшового суглоба(2024-07-11) Філіпенко В.А.; Бондаренко С.Є.; Марущак О.П.; Олінкевич Є.В.Зростання кількості первинного ендопротезування призвело до збільшення частоти ревізійних втручань. Проблема видалення стабільних ніжок залишається актуальною, оскільки відсутність єдиного підходу призводить до збільшення тривалості операцій, підвищення ризику ускладнень та погіршення результатів лікування. Мета. Розглянути існуючі методики та з’ясувати найбільш оптимальні підходи до видалення стабільних ніжок ендопротезів кульшового суглоба різного типу фіксації. Методи. Проведено систематичний огляд літератури з електронних баз PubMed, Scopus, Web of Science за період 1986–2023 р., з яких відібрано 28 публікацій. Використано власний клінічний досвід авторів (171 ревізійне втручання з 2013 по 2024 рік). Результати. Методика видалення залежить від типу фіксації та дизайну ніжки ендопротеза. Основні методики: використання спеціальних інструментів, «вікончата», розширена проксимальна та трансфеморальна остеотомії. Вибір способу залежить від конкретної ситуації, починаючи з найменш травматичного підходу. Висновки. Видалення стабільних ніжок вимагає індивідуального підходу та ретельного планування. Цементні поліровані ніжки зазвичай легше видалити, але можуть виникнути складнощі з вилученням цементної мантії. Безцементні ніжки з дистальною фіксацією здебільшого вимагають агресивніших дій. Вибір методики повинен ґрунтуватися на принципі мінімальної травматичності з урахуванням можливості подальшого ревізійного ендопротезування. Рекомендується мати кілька альтернативних планів операції. Запропонована методика інтраопераційних дій дозволяє оптимізувати процес прийняття рішень, який сприяє покращенню результатів ревізійного ендопротезування кульшового суглоба.Документ Переломи головки стегнової кістки (клінічна лекція)(2024-05-13) Головаха М.Л.; Лісунов М.С.; Браунштайнер Т.; Орлянський В.Переломи головки стегнової кістки часто поєднуються з вивихом стегна. Залишається великим відсоток незадовільних функціональних результатів лікування й ускладнень (асептичний некроз, гетеротопічна осифікація, остеоартроз тощо). Мета. Проаналізувати наявну інформацію щодо підходів лікування переломів головки стегнової кістки, які поєднуються з вивихом стегна, використовуючи класифікацію за Pipkin. Методи. Виконано пошук сучасних літературних джерел у базах даних PabMed, Scopus за такими критеріями: перелом, головка стегнової кістки, Pipkin, кульшовий суглоб, діагностика, лікування, остеосинтез. Результати. Класифікація за Pipkin дозволяє систематизувати підходи до лікування пацієнтів та за умов вірного її використання зменшити відсоток ускладнень і покращити функціональні результати. Комп’ютерна томографія є важливою процедурою під час діагностики переломів головки стегнової кістки, які поєднуються з вивихом стегна, щоб якнайшвидше вправити вивих. Особливості кровопостачання та ризиків формування асептичного некрозу враховані в класифікації за Pipkin і чинять вплив на тактику лікування, як і тип перелому. Так за типу I цієї класифікації можливі як консервативний спосіб, так і оперативний; II — фіксація гвинтами: прихованими компресійними, самокомпресуючими без головки, а також біорезорбтивними; III — невідкладна хірургія, переважно відкрите вправлення з первинним ендопротезуванням; IV — якщо характер перелому дозволяє — відкрита репозиція й остеосинтез. У післяопераційному догляді важливим є раннє функціональне лікування, 6–12 тижнів часткового навантаження, уникання високих ступенів, згинання стегна більше 45°–50°. Висновки. Правильно обрана тактика лікування під час первинного надходження дозволяє скоротити терміни та покращити результати лікування.Документ Partial resection as a treatment for mucoid degeneration of the anterior cruciate ligament: a case report(2024-10-15) Krishna Amith Kumar; Ranjith NarayanМукоїдна дегенерація передньої схрещеної зв’язки (МДПСЗ) є рідкісним дегенеративним захворюванням. Мета. Навести випадок мукоїдної дегенерації передньої схрещеної зв’язки (ПСЗ), діагностований за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ), який лікували за допомогою артроскопічної резекції. Методи. У нашому клінічному випадку ми вивчили історію хвороби пацієнта та розробили перелік клінічних проявів, які спостерігали. МРТ-дослідження є найбільш ефективним підходом для диференціації між МДПСЗ та інших захворювань колінного суглоба. Результати. Наш пацієнт звернувся з 3-місячним анамнезом дискомфорту в правому коліні. Вік пацієнта становив 28 років. Не було жодних ознак набряку або нестабільності, хоча згинання коліна коливалося від 0°–100°. Ми діагностували МДПСЗ за допомогою МРТ та артроскопічних даних. На зображеннях ПСЗ демонстрував аномально підвищений сигнал із масоподібною структурою своїх волокон, а на корональних відбитках було помітно зв’язок між волокнами та аберантною м’якою тканиною. На основі передопераційних даних цей випадок було діагностовано. МРТ виявило, що ПСЗ зазнала змін, що свідчить про МДПСЗ із додатковим випотом у суглобі. За артроскопії ПСЗ виявилося, що зв’язка гомогенна та гіпертрофована у латеральному відділі. Жовті та склеротичні ураження на бічній частині ПСЗ було видалено. Висновки. У даному випадку артроскопічна резекція дегенеративної ПСЗ, яка викликає біль, продемонструвала хороші результати. Проте в деяких випадках це може призвести до суб’єктивного прогресуючого незрощення після операції. Прогноз залежить від віку пацієнта і від того, які ще травми в нього можуть бути. МДПСЗ слід розглядати, коли відчувається дискомфорт у хребті та обмежене згинання. МРТ і артроскопія мали однаковий діагноз. Ключові слова. Передня схрещена зв’язка, артроскопія, магнітно-резонансна томографія, мукоїдна дегенерація.Документ Хірургічне лікування дефектів кісток кінцівок унаслідок вогнепальних поранень(2024-10-14) Родіонов А.В.; Носівець Д.С.; Бець В.Г.; Воронець В.В.; Денисюк М.А.Проаналізовано літературні джерела та виявлено, що в умовах війни ушкодження кінцівок унаслідок бойової травми сягають від 44 до 70 % від усіх травм опорно-рухового апарата. Майже у 80 % поранених вогнепальні переломи кісток характеризуються наявністю кісткового дефекту різної величини. Незважаючи на певні труднощі й ускладнення, під час лікування дефектів кісток в арсеналі ортопедів-травматологів є досить ефективні методики. Наразі перспективним напрямом є технології виготовлення індивідуального імплантата за допомогою 3D-друку каркасів наявних дефектів кісток і накістковий остеосинтез двома пластинами з аутокістковою пластикою. Мета. Навести можливості хірургічного лікування осіб із дефектами кісток кінцівок унаслідок вогнепальних поранень. Подано попередні результати хірургічного лікування 2 військовослужбовців із діафізарними дефектами кісток унаслідок вогнепальних поранень верхньої та нижньої кінцівок, які лікувалися у травматологічному відділенні військово-медичного клінічного центру Східного регіону у період 2022–2024 роки. Для вдосконалення функціональних результатів запропоновано три етапи відновного лікування та впроваджено відповідні реабілітаційні заходи. Для заміщення кісткових дефектів використовували метод «double-plating» з аутокістковою пластикою й індивідуальні імплантати, виготовлені методом 3D-друку. Результати хірургічного лікування оцінювались за клініко-рентгенологічними та функціональними показниками. Встановлено, що фіксація двома пластинами в поєднані з аутогенною кістковою пластикою забезпечує стабільність фіксації, що сприяє консолідації кісткового дефекту та відновленню функціональної спроможності кінцівки, а використання індивідуальних імплантатів, виготовлених методом 3D-друку дозволяє замістити втрачену кісткову тканину, що приводить до відновлення та збереження функціонального стану ушкодженої кінцівки.Документ Regulation of reparative processes of proximal femur fractures by correction of arterial hypertension (experimental study)(2024-11-10) Pavlov S.B.; Valilshchykov M.V.; Babalian V.O.; Babenko N.M.; Kumetchko M.V.; Litvinova O.B.; Babaieva O.I.Мета. Вивчення регуляції репаративних процесів за переломів проксимального відділу стегнової кістки з інтрамедулярним остеосинтезом на тлі корекції супутньої артеріальної гіпертензії (АГ). Методи. В експерименті було задіяно 36 щурів із двох груп: здорові нормотензивні особини і з генетично детермінованою артеріальною гіпертензією (SHR). Тварини обох груп розділили на підгрупи. Щурам підгруп 1.2, 2.2, 2.4 виконано закритий мініінвазивний інтрамедулярний остеосинтез після моделювання перелому проксимального відділу стегнової кістки. Тваринам підгруп 2.3 і 2.4 проводили корекцію артеріальної гіпертензії еналаприлом. У сироватці крові визначали рівні ІФН-γ, загального білка, аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази та лужної фосфатази. Вимірювали щільність кісткової тканини та відносну площу новоутвореної кісткової тканини в кістковому мозолі. Результати. Рівень ІФН-γ був підвищений після хірургічного втручання у тварин усіх груп, щурів лінії SHR вище порівняно з аналогічними показниками у інтактних тварин. Застосування еналаприлу знижувало концентрацію ІФН-γ. Продемонстровано різноспрямовану зміну рівнів біохімічних показників у крові. Встановлено, що мінеральна щільність кісткової тканини вірогідно знижена в групі тварин SHR порівняно з інтактними. За даними гістоморфометричного аналізу найбільша відносна площа новоутвореної кісткової тканини в кістковому мозолі була в інтактних щурів. Водночас відносна площа кісткових трабекул у групі, яка отримувала терапію еналаприлом, більша, ніж у групі без лікування. Висновки. Корекція супутньої артеріальної гіпертензії приводить до оптимізації процесів репарації переломів проксимального відділу стегнової кістки в експерименті. Ключові слова. Репаративні процеси, переломи проксимального відділу стегнової кістки, супутні захворювання, артеріальна гіпертензія, інтерферон, біохімічні показники.Документ Зміни мінеральної щільності стегнової кістки з дефектом заповненим алоімплантатом під час регенерації залежно від методу біологічної терапії та віку щурів(2024-06-03) Воронцов П.М.; Мальцева В.Є.; Туляков В.О.В ортопедичній та травматологічній хірургії дефекти кісток становлять усе більшу клінічну проблему в щоденній практиці. Для їх заповнення кращими вважаються кісткові алоімплантати (А) через більшу доступність порівняно з автоімплантатами. Мета. Оцінити зміни мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) стегнової кістки щурів після заповнення дефекту дистального метафізу алогенним кістковим імплантатом у поєднанні з одночасним введенням мезенхімальних стромальних клітин (МСК) або збагаченої тромбоцитами плазми крові (PRP) залежно від віку. Методи. На моделі дірчастого дефекту критичного розміру в дистальному метафізі стегнової кістки у щурів (віком 3 та 12 міс.) досліджено МЩКТ стегнової кістки в умовах заповнення дефекту А, в тому числі, з одночасним введенням МСК або PRP під час втручання на 14, 28 та 90 добу. Результати. У тварин із незаповненим дефектом МЩКТ стегнової кістки не змінилася протягом експерименту. Порівняно з 3-міс. у 12-міс. щурів із А МЩКТ вища в 1,11 разу на 14-ту добу (p < 0,05), а на 90-ту — нижча в 1,11 разу (p < 0,05), на 28- му добу не відрізнялася. У 3-міс. тварин з А + МСК виявлено нижчий показник МЩКТ у 1,20 разу (p < 0,05) на 28-му, а на 90-ту добу МЩКТ не відрізнявся порівняно з групою з А. У 12-міс. щурів із А + МСК показники МЩКТ не відрізнялися від групи з А. У 12-міс. щурів із А + PRP показник МЩКТ вищий у 1,18 разу (p < 0,05) на 28-му добу та в 1,14 разу — на 90-ту добу (p < 0,05) порівняно із групою з А, а у 3-міс. не відрізнявся на всі терміни. Висновки. У разі заповнення кісткового дефекту алоімплантатом у 12- міс. щурів зростання МЩКТ стегнової кістки відбувається повільніше, ніж у 3-міс. Використання А з МСК у молодших особин викликає затримку регенерації кістки на 28-му добу, проте не порушує цей процес, згідно з показниками МЩКТ на 90-ту добу порівняно з тваринами з А, а у старших щурів істотно не змінює МЩКТ протягом дослідження. Заповнення дефекту А з PRP сприяє зростанню МЩКТ стегнової кістки у старших щурів з 28-ї доби, а у молодших не викликає значущих змін порівняно з групою з А.Документ Експериментальна оцінка ефективності застосування СО2 на карагеніновій моделі запалення: нові перспективи в лікуванні остеоартриту(2024-10-17) Штробля В.В.Остеоартрит (ОА) — хронічне дегенеративне захворювання суглобів, що призводить до болю та обмеження рухливості. Запалення є ключовим патогенетичним фактором ОА, який супроводжується активністю прозапальних цитокінів. Однією із перспективних методик лікування запалення є карбокситерапія (CO2), яка має низьку токсичність і фізіологічну безпечність, проте її взаємодія з іншими протизапальними засобами недостатньо вивчена. Мета. Оцінити протизапальну дію CO2 на моделі карагенінового запалення в тварин і дослідити його комбіноване застосування з диклофенаком і хондроїтином. Методи. Експеримент проведено на 56 щурах лінії Wistar, яких рандомізували на 7 груп. Запалення моделювали шляхом введення карагеніну в кінцівку тварин. Профілактично за годину робили ін’єкції протизапальних засобів (диклофенак, хондроїтин) внутрішньочеревинно та CO2 підшкірно. Аналіз розміру набряку проводили через 1, 2, 3 та 5 год після ін’єкції. Також вимірювали ректальну температуру тварин для визначення загального запалення. Результати. Через годину після введення карагеніну обсяг кінцівки у групі VII зменшився до (0,429 ± 0,020) мл (р < 0,001), а у групі VI — до (0,441 ± 0,017) мл (р < 0,001). Через 2 год максимальне зменшення величини набряку кінцівки спостерігалося у групі VII — (0,491 ± 0,017) мл (на 52 %, р < 0,001), а у групі VI — (0,495 ± 0,012) мл (на 38 %, р < 0,001). Через 5 год розмір набряку кінцівки у групі VI зменшився до (0,559 ± 0,030) мл (на 51 %, р < 0,001), а у групі VII — до (0,571 ± 0,016) мл (на 46 %, р < 0,001). Ректальна температура в групі VI знизилася до (37,7 ± 0,3) °C (на 1,5 °C, р < 0,001), а у групі VII — до (38,3 ± 0,2) °C (на 0,9 °C, р < 0,001). Висновки. Карбокситерапія має виражений протизапальний ефект, який проявляється в зменшенні набряку та температури, особливо за комбінованого застосування з диклофенаком або хондроїтином. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на вивчення можливих механізмів позитивної дії СО2, оптимізації терапевтичних схем і визначення довготривалих ефектів карбокситерапії.Документ Comparative study between lateral shelf acetabuloplasty and combined procedure of lateral shelf acetabuloplasty with trochanteric epiphysiodesis in cases of Legg-Calves-Perthes disease — a retrospective study(2024-08-01) Pulin Bihari Das; Nihar Ranjan Mishra; Anantharama Krishnan Ganesh; Sarthak Mohanty; Rashmi Ranjan Dash; Sakti Prasad DasВажливим під час лікування хвороби Легга-Кальве-Пертеса (ХЛКП) є раннє виявлення захворювання, що дозволить зменшити ймовірність ускладнень. Пацієнти віком до 8 років зазвичай мають сприятливий прогноз і лікуються консервативно. Основною метою є досягнення сферичної та конгруентної головки стегнової кістки, щоб зменшити ймовірність подальшого її підвивиху та вторинного артриту стегна. Мета. Проаналізувати рентгенологічні та функціональні результати лікування дітей у разі ХЛКП. Методи. Проаналізовано 80 осіб (45 у групі A та 35 у B) у період з 2008 по 2018 р., 63 — хлопчики та 17 — дівчата. У дослідження ввійшли хворі, яким не допомогло консервативне лікування протягом 6 міс., а також із типом Caterall II і III. Визначено такі рентгенологічні параметри: центральний крайовий кут, гострий кут, відстань між суглобовою щілиною, співвідношення висоти епіфіза, кульшової западини, суглобово-кульшовий проміжок. Результати. Здебільшого в пацієнтів обох груп діагностовано Catterall-III — 66,25 % та Catterall-II — 33,75 %. Відповідно до класифікації Stulberg, відмінний результат після лікування спостерігався в 22,2 % випадків групи А та 37,1 % групи B. Рентгенологічні та функціональні оцінки порівнювалися до операції та після неї до досягнення зрілості скелета, що показало значуще покращення в групі B. У 4 (8,8 %) осіб у групі А та у 3 (8,5 %) у групі В розвинулося незрощення та резорбція трансплантата. Висновки. Ацетабулопластика латеральної зони разом із епіфізіодезом вертлюга допомагає покращити ходу, уникнути підвивиху головки стегнової кістки та балансує конгруентність разом із фізіологічним ремоделюванням. Ми рекомендуємо цю комбіновану процедуру у випадках ХЛКП для протидії ускладненням раннього артриту та підвивиху головки стегнової кістки. Ключові слова. Хвороба Легга-Кальве-Пертеса, ацетабулопластика бічної зони, епіфізіодез вертела.Документ Лікування нестабільності колінного суглоба за вроджених вад розвитку нижніх кінцівок(2024-10-29) Якушкін Є.Ю.; Хмизов С.О.; Гриценко А.М.Дефект закладки і подальшого генезу схрещених зв’язок проявляється у вигляді нестабільності колінного суглоба та супроводжує комплекс наслідків уроджених вад розвитку нижніх кінцівок. Мета. Проаналізувати й узагальнити знання та практичний досвід лікування дітей з нестабільністю колінного суглоба внаслідок уроджених вад розвитку нижніх кінцівок у клініці дитячої ортопедії ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М. І. Ситенка НАМН України». Методи. Проведено проспективне дослідження пацієнтів, які лікувалися в період з 2019 по 2024 роки з ретроспективною контрольною групою (32 здорові дитини), яка лікувалася в період з 2008 по 2019 роки. Результати. Виконано оперативне втручання за класичною процедурою SUPER knee, нашою командою враховано недоліки, тому додано операцію Yamamoto, комбінацію операції Yamamoto та транспозиції горбистості великогомілкової кістки для покращення результатів лікування. Також із метою корекції помірних порушень вісі кінцівки надано перевагу методиці геміепіфізіодезу за допомогою запатентованої нами металоконструкції й інструментарію. Адекватне реабілітаційне лікування є ключовим етапом у відновленні функції колінного суглоба, бо зменшує ризик ускладнень у вигляді контрактур суглоба, застійних судинних проявів у нижніх кінцівках. Висновки. Раннє та якісно проведене оперативне лікування дозволяє уникнути нестабільності колінного суглоба та збільшити його функціональні можливості. Зміни внесені в процедуру SUPER knee покращили стабільність колінного суглоба в післяопераційному періоді порівняно з класичною методикою, що підтверджується відсутністю медіальної нестабільності та меншим ступенем прояву переднього зміщення. Комплексне лікування дозволяє збільшити функціональність колінних суглобів і зменшити подальші дистрофічні зміни в ньому, а отже покращує комфорт життя пацієнта.Документ Особливості біомеханіки колінного суглоба за наявності згинальної контрактури у хворих на ревматоїдний артрит(2024-10-03) Герасименко С.І.; Полулях М.В.; Бабко А.М.; Герасименко А.С.; Качан Д.І.; Полулях Д.М.Мета. Вивчити особливості біомеханіки колінного суглоба за наявності згинальної контрактури у хворих на ревматоїдний артрит (РА). Методи. Проаналізовано результати передопераційного обстеження 23 хворих на РА з багатоплощинними деформаціями колінних суглобів (КоС), які знаходилися на лікуванні в ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» у період із 2021 по 2024 р. Середній вік обстежених пацієнтів складав (49,14 ± 6,37) року. Хворим виконували кількісне оцінювання контрактур та комп’ютерну томографію (КТ) КоС. Результати. Виявлено, що в умовах згинально-розгинальної контрактури КоС у положенні 30° напруження в зоні контакту на зовнішньому виростку плато великогомілкової кістки збільшуються на 36,71 %, а на внутрішньому — на 36,64 %. На основі біомеханічних досліджень встановлено, що унаслідок примусового пасивного згинання в колінному суглобі на 6° навантаження на виростки плато великогомілкової кістки збільшилося на 12,8 %, через пасивне розгинання на 3°, тоді як навантаження збільшилося на 95,2 %, що є критичною величиною та може призводити до деградації кісткової тканини в ділянці контакту та посилення вторинного артрозу. Висновки. Розроблено імітаційну твердотільну 3D-модель КоС, яка демонструє, що в положенні згинання колінного суглоба 30º відповідно до радіуса кривизни зовнішнього та внутрішнього виростка площа контакту на внутрішньому виростку плато великогомілкової кістки в 2 рази більше за такий на зовнішньому і зміщені дещо дозаду. За одноопорного стояння під дією ваги тіла 60 кг (600 Н) в умовах згинально-розгинальної контрактури в КоС у положенні 30° спостерігається зростання контактних напружень на зовнішньому виростку плато великогомілкової кістки на 36,71 %, на внутрішньому виростку — на 36,64 %, що спричинює прогресування РА зі збільшенням прояву остеоартрозу саме в задніх відділах КоС.Документ Результати лікування хворих зі стійкою контрактурою плечового суглоба після шва сухожилків ротаторної манжети плеча(2024-10-26) Страфун С.С.; Богдан С.В.; Юрійчук Л.М.; Страфун О.С.; Сергієнко Р.О.Одним з ускладнень, яке виникає після шва сухожилків ротаторної манжети плеча, є контрактура плечового суглоба (ПС). Мета. Дослідити та порівняти результати консервативного й оперативного лікування хворих зі стійкою контрактурою плечового суглоба через 6 міс. після шва сухожилків ротаторної манжети плеча. Методи. Включили 51 хворого, які мали стійку контрактуру ПС різного ступеня в терміни 6 міс. після операції. Консервативне лікування проходили 27 осіб, хірургічне — під артроскопічним контролем проведено 24 хворим. У своєму дослідженні ми вивчали функції ПС за шкалами Constant Shoulder Score та ВАШ до початку лікування (тобто через 6 міс. після операції) та через 3 та 6 міс. від початку лікування (9 та 12 міс. після втручання). Результати. Через 3 міс. після початку лікування, у групі де було виконано оперативне втручання, середній функціональний результат за шкалою Constant Shoulder Score кращий і коливався в межах (16,4 ± 5,9) бала. Тоді як у групі з консервативним лікуванням середній функціональний результат склав (28,1 ± 6,7) бала (p = 0,048). Через 6 міс. після операції в групі з консервативним методом середній функціональний результат за шкалою Constant Shoulder Score є (23,1 ± 7,1) бала, тоді як в групі, де виконано операцію складав (12,1 ± 6,3) бала (p = 0,03). Висновки. Виконання артроскопії з видаленням рубців із плечового суглоба та субакроміального простору, селективною капсулотомією, субакроміальною декомпресією та висіченням дзьобо-плечової зв’язки у хворих зі стійкою контрактурою плечового суглоба, яка зберігається через 6 міс. після шва сухожилків ротаторної манжети плеча, має кращі середні функціональні результати за шкалою Constant Shoulder Score і менший рівень больового синдрому за шкалою ВАШ як через 3, так і через 6 міс. після операції порівняно з хворими, які продовжували консервативне лікування.Документ Does the type and length of nail affect the stability of fixation of subtrochanteric fractures under low displacement forces?(2024-10-30) Ortaç Güran; Batuhan GencerПід час лікування субтрохантерних переломів, через складні біомеханічні властивості та зміщувальні м’язові сили, суперечки виникають майже під час всіх різновидів лікування. Мета. Вивчити біомеханічні властивості трьох різних інтрамедулярних цвяхів, щоб визначити найнадійніший метод фіксації за субмеханічних зворотних косих переломів стегнової кістки. Методи. Остеотомію виконували відповідно до моделі перелому сегмента 31А3 (міжвертлюговий зворотний косий) на 24 синтетичних моделях стегнової кістки. Після анатомічної редукції кожну групу фіксували окремою системою імплантатів: A-PFN (довжиною 220 мм), A-PFN (довжиною 280 мм) та цефаломедулярним цвяхом (довжиною 360 мм). Аналіз усіх моделей проводили в умовах як одноразового, так і циклічного навантаження, а також вивчали лінії переломів і загальне зміщення стегнової кістки. Результати. Не виявлено достовірної різниці між групами щодо зміщення лінії перелому (p > 0,05), але була достовірна різниця в загальному зміщенні стегнової кістки між групами як за одноразового, так і циклічного навантаження (p < 0,001 і p = 0,004, відповідно). Постфактум аналіз показав, що розбіжності між порівнюваними групами були між A-PFN (довжиною 220 мм) та двома іншими методами фіксації. Висновки. Адекватну і подібну стабільність можна отримати як з короткими, так і довгими цвяхами в анатомічно зменшеній моделі зворотного косого субтрохантерного перелому, що свідчить про те, що анатомічна редукція є більш важливою, ніж вибір імплантата за субтрохантерних однолінійних переломів. Хоча довший імплантат не впливає на зміщення лінії перелому, він відбивається на загальному зміщенні стегнової кістки і створює більш жорстку стегнову фіксацію. Ключові слова. Субтрохантерні переломи, проксимальний стегновий цвях, цефаломедулярний цвях, довжина цвяха, зміщення лінії перелому, стабільність.Документ Вплив післятравматичних стресових розладів на сприйняття болю в періопераційному періоді у військовослужбовців(2024-10-14) Лизогуб К.І.; Лизогуб М.В.; Федотова І.Ф.Оцінювання психоемоційного стану пацієнта дозволяє в подальшому вибрати відповідну індивідуальну стратегію лікування та попередити ускладнення, адже сприйняття болю є виключно суб’єктивною реакцією. Мета. Виявити взаємозв’язок між інтенсивністю больового синдрому до операції та після залежно від початкового психоемоційного статусу хворого. Методи. Досліджено психологічний стан 138 військовослужбовців, які мали травмування верхніх кінцівок. Оцінювання проводили за Міссісіпською шкалою ПТСР (посттравматичного стресового розладу) і шкалою психологічного стресу PSM-25. Середній вік хворих складав (40,5 ± 10,6) року. Інтенсивність болю вивчали за візуальною аналоговою шкалою болю (ВАШ). Оцінювання болю проводилося за 2 доби до оперативного втручання та через 24 год після. Результати. За Міссісіпською шкалою ПТСР група «добре адаптовані» (перша) мала середнє значення в балах (62,92 ± 9,16), група «психічні розлади» (друга) — (88,13 ± 8,47), група з розвитком ПТСР (третя) — (119,66 ± 5,50). Отримано дані за шкалою психологічного стресу PSM-25, а саме: група низького рівня стресу мала середнє значення (60,73 ± 24,5) бала, середнього — (95,33 ± 29,8), високого — (123 ± 29,7). Оцінювання болю за ВАШ: середнє значення в балах в першій групі було (4,4 ± 1,6), у другій — (5,75 ± 2,0), у третій — (6,8 ± 1,6). Кількість введеного післяопераційно розчину морфіну 1 % мала достовірну різницю між першою та другою групами (р = 0,03). Під час порівняння другої та третьої груп достовірної різниці не виявлено. Висновки. Найбільший відсоток військовослужбовців мав середній рівень стресу, розвиток та клінічний прояв ПТСР було виявлено в 6,52 % досліджених. Показник болю до операції залежав від початкового психоемоційного стану пацієнта.Документ Оптимізація тактики лікування пацієнтів із поєднаними нестабільними ушкодженнями таза та довгих кісток нижніх кінцівок(2024-07-16) Бур’янов О.А.; Кваша В.П.; Дьомін В.М.; Лянскорунський В.М.; Вашкевич Б.Р.Лікування пацієнтів із політравмою з множинними переломами загалом і «таз + нижні кінцівки» зокрема, є складною, актуальною та дискусійною проблемою сьогодення. Спостерігаються поєднані ушкодження таза та таких ділянок: черепно-мозкової травми (ЧМТ) — у 16,9–58,7 % випадків; нижніх кінцівок — в 49,2 %; верхніх кінцівок — в 32,2 %; грудної клітки — в 21,2–45,7 %; живота — в 31,5–43,9 %; хребта — в 9 %. Мета. Покращити результати лікування пацієнтів із поєднаними ушкодженнями таза та нижніх кінцівок шляхом оптимізації тактики лікування. Методи. Клінічне дослідження базується на обстеженні та лікуванні 38 постраждалих із поєднаними травмами таза та нижніх кінцівок за період з 2014 по 2023 роки. Середній вік складав (41,4 ± 16,3) року. Типування переломів таза та довгих кісток нижньої кінцівки проводилось за класифікацією АО, оцінка стану пацієнтів — за шкалою Trauma Score (TS). Результати. Керуючись положеннями концепції «demage control» у постраждалих із множинними і поєднаними ушкодженнями таза характер втручань можна подати в наступній послідовності: стабілізуючі, відновні, реконструктивні або реконструктивно-відновні. Стабілізуючі є частиною реанімаційного комплексу, його мета — зберегти життя шляхом зменшення больових реакцій і крововтрати. Висновки. Нестабільні поєднані ушкодження тазового кільця вимагають початкового мультидисциплінарного лікування, яке полягає в зупинці або обмеженні небезпечної для життя кровотечі. Використання компресуючих засобів (тазовий пояс, техніка Сіетла) є обов’язковою складовою під час етапного лікування. Застосування індивідуального підходу та його обсяг залежать від загального стану пацієнта, проте базисним принципом першого етапу є забезпечення стабільності таза: в разі ушкоджень типу В — переднього, типу С — обох напівкілець, що позитивно впливає на анатомо-функціональний результат і дозволяє уникнути небезпечного прогнозу для життя.