2024, №4
Постійний URI для цієї колекції
Перегляд
Перегляд 2024, №4 за назвою
Зараз показано 1 - 5 з 5
Результатів на сторінку
Варіанти сортування
Документ Does the type and length of nail affect the stability of fixation of subtrochanteric fractures under low displacement forces?(2024-10-30) Ortaç Güran; Batuhan GencerПід час лікування субтрохантерних переломів, через складні біомеханічні властивості та зміщувальні м’язові сили, суперечки виникають майже під час всіх різновидів лікування. Мета. Вивчити біомеханічні властивості трьох різних інтрамедулярних цвяхів, щоб визначити найнадійніший метод фіксації за субмеханічних зворотних косих переломів стегнової кістки. Методи. Остеотомію виконували відповідно до моделі перелому сегмента 31А3 (міжвертлюговий зворотний косий) на 24 синтетичних моделях стегнової кістки. Після анатомічної редукції кожну групу фіксували окремою системою імплантатів: A-PFN (довжиною 220 мм), A-PFN (довжиною 280 мм) та цефаломедулярним цвяхом (довжиною 360 мм). Аналіз усіх моделей проводили в умовах як одноразового, так і циклічного навантаження, а також вивчали лінії переломів і загальне зміщення стегнової кістки. Результати. Не виявлено достовірної різниці між групами щодо зміщення лінії перелому (p > 0,05), але була достовірна різниця в загальному зміщенні стегнової кістки між групами як за одноразового, так і циклічного навантаження (p < 0,001 і p = 0,004, відповідно). Постфактум аналіз показав, що розбіжності між порівнюваними групами були між A-PFN (довжиною 220 мм) та двома іншими методами фіксації. Висновки. Адекватну і подібну стабільність можна отримати як з короткими, так і довгими цвяхами в анатомічно зменшеній моделі зворотного косого субтрохантерного перелому, що свідчить про те, що анатомічна редукція є більш важливою, ніж вибір імплантата за субтрохантерних однолінійних переломів. Хоча довший імплантат не впливає на зміщення лінії перелому, він відбивається на загальному зміщенні стегнової кістки і створює більш жорстку стегнову фіксацію. Ключові слова. Субтрохантерні переломи, проксимальний стегновий цвях, цефаломедулярний цвях, довжина цвяха, зміщення лінії перелому, стабільність.Документ Вплив післятравматичних стресових розладів на сприйняття болю в періопераційному періоді у військовослужбовців(2024-10-14) Лизогуб К.І.; Лизогуб М.В.; Федотова І.Ф.Оцінювання психоемоційного стану пацієнта дозволяє в подальшому вибрати відповідну індивідуальну стратегію лікування та попередити ускладнення, адже сприйняття болю є виключно суб’єктивною реакцією. Мета. Виявити взаємозв’язок між інтенсивністю больового синдрому до операції та після залежно від початкового психоемоційного статусу хворого. Методи. Досліджено психологічний стан 138 військовослужбовців, які мали травмування верхніх кінцівок. Оцінювання проводили за Міссісіпською шкалою ПТСР (посттравматичного стресового розладу) і шкалою психологічного стресу PSM-25. Середній вік хворих складав (40,5 ± 10,6) року. Інтенсивність болю вивчали за візуальною аналоговою шкалою болю (ВАШ). Оцінювання болю проводилося за 2 доби до оперативного втручання та через 24 год після. Результати. За Міссісіпською шкалою ПТСР група «добре адаптовані» (перша) мала середнє значення в балах (62,92 ± 9,16), група «психічні розлади» (друга) — (88,13 ± 8,47), група з розвитком ПТСР (третя) — (119,66 ± 5,50). Отримано дані за шкалою психологічного стресу PSM-25, а саме: група низького рівня стресу мала середнє значення (60,73 ± 24,5) бала, середнього — (95,33 ± 29,8), високого — (123 ± 29,7). Оцінювання болю за ВАШ: середнє значення в балах в першій групі було (4,4 ± 1,6), у другій — (5,75 ± 2,0), у третій — (6,8 ± 1,6). Кількість введеного післяопераційно розчину морфіну 1 % мала достовірну різницю між першою та другою групами (р = 0,03). Під час порівняння другої та третьої груп достовірної різниці не виявлено. Висновки. Найбільший відсоток військовослужбовців мав середній рівень стресу, розвиток та клінічний прояв ПТСР було виявлено в 6,52 % досліджених. Показник болю до операції залежав від початкового психоемоційного стану пацієнта.Документ Оптимізація тактики лікування пацієнтів із поєднаними нестабільними ушкодженнями таза та довгих кісток нижніх кінцівок(2024-07-16) Бур’янов О.А.; Кваша В.П.; Дьомін В.М.; Лянскорунський В.М.; Вашкевич Б.Р.Лікування пацієнтів із політравмою з множинними переломами загалом і «таз + нижні кінцівки» зокрема, є складною, актуальною та дискусійною проблемою сьогодення. Спостерігаються поєднані ушкодження таза та таких ділянок: черепно-мозкової травми (ЧМТ) — у 16,9–58,7 % випадків; нижніх кінцівок — в 49,2 %; верхніх кінцівок — в 32,2 %; грудної клітки — в 21,2–45,7 %; живота — в 31,5–43,9 %; хребта — в 9 %. Мета. Покращити результати лікування пацієнтів із поєднаними ушкодженнями таза та нижніх кінцівок шляхом оптимізації тактики лікування. Методи. Клінічне дослідження базується на обстеженні та лікуванні 38 постраждалих із поєднаними травмами таза та нижніх кінцівок за період з 2014 по 2023 роки. Середній вік складав (41,4 ± 16,3) року. Типування переломів таза та довгих кісток нижньої кінцівки проводилось за класифікацією АО, оцінка стану пацієнтів — за шкалою Trauma Score (TS). Результати. Керуючись положеннями концепції «demage control» у постраждалих із множинними і поєднаними ушкодженнями таза характер втручань можна подати в наступній послідовності: стабілізуючі, відновні, реконструктивні або реконструктивно-відновні. Стабілізуючі є частиною реанімаційного комплексу, його мета — зберегти життя шляхом зменшення больових реакцій і крововтрати. Висновки. Нестабільні поєднані ушкодження тазового кільця вимагають початкового мультидисциплінарного лікування, яке полягає в зупинці або обмеженні небезпечної для життя кровотечі. Використання компресуючих засобів (тазовий пояс, техніка Сіетла) є обов’язковою складовою під час етапного лікування. Застосування індивідуального підходу та його обсяг залежать від загального стану пацієнта, проте базисним принципом першого етапу є забезпечення стабільності таза: в разі ушкоджень типу В — переднього, типу С — обох напівкілець, що позитивно впливає на анатомо-функціональний результат і дозволяє уникнути небезпечного прогнозу для життя.Документ Особливості біомеханіки колінного суглоба за наявності згинальної контрактури у хворих на ревматоїдний артрит(2024-10-03) Герасименко С.І.; Полулях М.В.; Бабко А.М.; Герасименко А.С.; Качан Д.І.; Полулях Д.М.Мета. Вивчити особливості біомеханіки колінного суглоба за наявності згинальної контрактури у хворих на ревматоїдний артрит (РА). Методи. Проаналізовано результати передопераційного обстеження 23 хворих на РА з багатоплощинними деформаціями колінних суглобів (КоС), які знаходилися на лікуванні в ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» у період із 2021 по 2024 р. Середній вік обстежених пацієнтів складав (49,14 ± 6,37) року. Хворим виконували кількісне оцінювання контрактур та комп’ютерну томографію (КТ) КоС. Результати. Виявлено, що в умовах згинально-розгинальної контрактури КоС у положенні 30° напруження в зоні контакту на зовнішньому виростку плато великогомілкової кістки збільшуються на 36,71 %, а на внутрішньому — на 36,64 %. На основі біомеханічних досліджень встановлено, що унаслідок примусового пасивного згинання в колінному суглобі на 6° навантаження на виростки плато великогомілкової кістки збільшилося на 12,8 %, через пасивне розгинання на 3°, тоді як навантаження збільшилося на 95,2 %, що є критичною величиною та може призводити до деградації кісткової тканини в ділянці контакту та посилення вторинного артрозу. Висновки. Розроблено імітаційну твердотільну 3D-модель КоС, яка демонструє, що в положенні згинання колінного суглоба 30º відповідно до радіуса кривизни зовнішнього та внутрішнього виростка площа контакту на внутрішньому виростку плато великогомілкової кістки в 2 рази більше за такий на зовнішньому і зміщені дещо дозаду. За одноопорного стояння під дією ваги тіла 60 кг (600 Н) в умовах згинально-розгинальної контрактури в КоС у положенні 30° спостерігається зростання контактних напружень на зовнішньому виростку плато великогомілкової кістки на 36,71 %, на внутрішньому виростку — на 36,64 %, що спричинює прогресування РА зі збільшенням прояву остеоартрозу саме в задніх відділах КоС.Документ Результати лікування хворих зі стійкою контрактурою плечового суглоба після шва сухожилків ротаторної манжети плеча(2024-10-26) Страфун С.С.; Богдан С.В.; Юрійчук Л.М.; Страфун О.С.; Сергієнко Р.О.Одним з ускладнень, яке виникає після шва сухожилків ротаторної манжети плеча, є контрактура плечового суглоба (ПС). Мета. Дослідити та порівняти результати консервативного й оперативного лікування хворих зі стійкою контрактурою плечового суглоба через 6 міс. після шва сухожилків ротаторної манжети плеча. Методи. Включили 51 хворого, які мали стійку контрактуру ПС різного ступеня в терміни 6 міс. після операції. Консервативне лікування проходили 27 осіб, хірургічне — під артроскопічним контролем проведено 24 хворим. У своєму дослідженні ми вивчали функції ПС за шкалами Constant Shoulder Score та ВАШ до початку лікування (тобто через 6 міс. після операції) та через 3 та 6 міс. від початку лікування (9 та 12 міс. після втручання). Результати. Через 3 міс. після початку лікування, у групі де було виконано оперативне втручання, середній функціональний результат за шкалою Constant Shoulder Score кращий і коливався в межах (16,4 ± 5,9) бала. Тоді як у групі з консервативним лікуванням середній функціональний результат склав (28,1 ± 6,7) бала (p = 0,048). Через 6 міс. після операції в групі з консервативним методом середній функціональний результат за шкалою Constant Shoulder Score є (23,1 ± 7,1) бала, тоді як в групі, де виконано операцію складав (12,1 ± 6,3) бала (p = 0,03). Висновки. Виконання артроскопії з видаленням рубців із плечового суглоба та субакроміального простору, селективною капсулотомією, субакроміальною декомпресією та висіченням дзьобо-плечової зв’язки у хворих зі стійкою контрактурою плечового суглоба, яка зберігається через 6 міс. після шва сухожилків ротаторної манжети плеча, має кращі середні функціональні результати за шкалою Constant Shoulder Score і менший рівень больового синдрому за шкалою ВАШ як через 3, так і через 6 міс. після операції порівняно з хворими, які продовжували консервативне лікування.