Структурні особливості чотириголового м’яза стегна щурів за умов формування деформації стегнової кістки

Abstract

Stable posttraumatic deformities of long bones lead to changes in interrelationships in damaged segments that could cause dysfunction of muscles and ligaments, joint surface integrity and range of motion in limb joints.The goal: to investigate in experiment on rats the structural peculiarities of muscles adjacent to peak of posttraumatic femur diaphysis deformity.Methods: varus deformity on the level of middle third of femur diaphysis was simulated on 15 white mature rats (age at the beginning of study — 6 moths). Preshaped K-wire (with appropriate size and angle 35°) was inserted in the intramedullary canal after transversal osteotomy to create deformity. Euthanasia was performed 1, 3 and 6 moths after operation followed by histological investigation.Results: 1 month after deformity modeling the most severe destructive changes were noticed in muscle fibers adjacent to the peak of deformity on convex side. Tortuosity, swelling, loss of cross striation, nucleus pycnosis with their migration towards the center of fibers, edema of endomysium and perimysium were found. The severity of destructive changes decreased at the distance of the zone of deformity modeling. 3 months after operation the most severe destructive changes in muscle fibers were observed on the convex side of deformity as well. 6 months after deformity modeling on the both convex and concave sides of deformed bone the structure of muscle fibers generally corresponded to the structure of muscle structure of intact animals of appropriate age. The absence of difference in the structure of muscles on convex and concave sides of deformity on this term caused by their restructuring as a reaction to prolonged stress.Conclusions: structural-function peculiarities of the muscle of injured extremity should be taken into consideration while planning the tactics of treatment of long bones posttraumatic treatment.

Устойчивые посттравматические деформации длинных костей конечностей приводят к изменению взаимоотношений в травмированном сегменте, что может стать причиной нарушения функции мышц и связочного аппарата, целостности суставного хряща и объема движений в суставах конечности.Цель: исследовать в эксперименте на крысах структурные особенности мышечной ткани, прилежащей к зоне посттравматической диафизарной деформации бедренной кости.Методы: 15 белым половозрелым крысам (возраст на начало эксперимента 6 мес.) моделировали деформацию varus бедренной кости на уровне средней трети диафиза. Для этого после поперечной остеотомии в костномозговой канал вводили фрагмент спицы Киршнера, соответствующий размерам канала и изогнутый под углом 35°. Эвтаназию животных осуществляли через 1, 3 и 6 мес. после операции и выполняли гистологическое исследование.Результаты: через 1 мес. после моделирования деформации наибольшее проявление деструктивных изменений обнаружено в мышечных волокнах, прилежащих к вершине деформации с выпуклой стороны. Отмечена извилистость, набухание, потеря поперечной исчерченности мышечных волокон, пикноз ядер, их миграция в центр волокна, отек эндомизия и перимизия. Выраженность деструктивных изменений уменьшалась с отдалением от зоны моделирования деформации кости. Через 3 мес. после операции наибольшее проявление деструктивных изменений в мышечных волокнах также установлено на выпуклой стороне деформации. Через 6 мес. после моделирования с обеих сторон деформированной бедренной кости располагались мышечные волокна, структура которых в основном соответствовала структуре мышц интактных животных соответствующего возраста. Отсутствие различий в структуре мышц с вогнутой и выпуклой сторон деформации на этот срок исследования обусловлено их перестройкой как реакция на длительное напряжение.Выводы: структурно-функциональные особенности мышц поврежденной конечности необходимо учитывать при планировании лечебной тактики у пациентов с посттравматическими деформациями длинных костей конечностей.

Стійкі післятравматичні деформації довгих кісток кінцівок призводять до зміни взаємовідношень у травмованому сегменті, що може стати причиною порушення функції м’язів і зв’язкового апарату, цілісності суглобового хряща і обсягу рухів у суглобах кінцівки.Мета: дослідити в експерименті на щурах структурні особливості м’язової тканини, прилеглої до зони післятравматичної діафізарної деформації стегнової кістки.Методи: 15 білим статевозрілим щурам (вік на початок експерименту 6 міс.) моделювали деформацію varus стегнової кістки на рівні середньої третини діафіза. Для цього після поперечної остеотомії в кістковомозковий канал вводили фрагмент спиці Кіршнера, який відповідав розмірам каналу і був вигнутим під кутом 35°. Евтаназію тварин здійснювали через 1, 3 і 6 міс. після операції і виконували гістологічне дослідження.Результати: через 1 міс. після моделювання деформації найбільший прояв деструктивних змін виявлено в м’язових волокнах, прилеглих до вершини деформації з випуклого боку. Відзначено звивистість, набухання, втрату поперечної смугастості м’язових волокон, пікноз ядер, їх міграцію до центру волокна, набряк ендомізію і перимізію. Вираженість деструктивних змін зменшувалася з віддаленням від зони моделювання деформації кістки. Через 3 міс. після операції найбільший прояв деструктивних змін у м’язових волокнах також встановлено на випуклій стороні деформації. Через 6 міс. після моделювання з обох боків деформованої стегнової кістки розташовувалися м’язові волокна, структура яких в основному відповідала структурі м’язів інтактних тварин відповідного віку. Відсутність відмінностей у структурі м’язів з увігнутого та випуклого боків деформації на цьому терміні дослідження обумовлена їх перебудовою як реакцією на тривале напруження.Висновки: структурно-функціональні особливості м’язів ушкодженої кінцівки необхідно враховувати під час планування лікувальної тактики в пацієнтів з післятравматичними деформаціями довгих кісток кінцівок