Рентгенморфометрична оцінка ефективності гібридної стабільно-еластичної фіксації нестабільних переломів кісточок гомілки

Abstract

The level of complications after treatment of patients with bone fractures stays high 22–60 %. Understanding ankle-foot joint biomechanics is critical for choosing trendy methods hybrid fixation or the traditional fixation of the fibula plate and positional screw for distal syndesmosis. Objective. To analyze the effectiveness of surgical treatment of patients with unstable trans- and suprasyndesmosis fractures with hybrid stable-elastic fixation (HSEF) in comparison with the traditional method of fixation with a bone plate with a positioning screw according to X-ray morphometric parameters. Methods. 82 patients with unstable trans- and suprasyndesmotic fractures of the fibula. The main (I group) of the study consisted of 18 (21,95 %) patients with an average age of (41,6 ± 15,5) years who operated with hybrid stable-elastic fixation, and the control (II group) — 64 (78.05 %) patients with an average age of (52,4 ± 15,7) years, who operated with a bone plate with a positioning screw. Results. The TTA was 0.63 times lower than in patients after traditional fixation. For type C fractures in patients after HSEF, the value of TTA was also 0.78 times (p = 0.0005). Conclusions. The analysis of X-ray morphometric parameters of the angle of inclination of the talus bone and the talus-tibia angle confirms the advantage of hybrid stable-elastic fixation in trans- or supra-syndesmotic fractures of the fibula with damage to the distal inter-tibial syndesmosis. According to the value of the index of the angle of inclination of the talus in patients after hybrid stable-elastic fixation, lower risks of ankle-foot joint instability in the p/o period were found than in patients after traditional osteosynthesis. Median values of the talus-tibia angle indicated a tendency to shorten the fibula in patients after traditional osteosynthesis.

Питома вага ускладнень і незадовільних результатів лікування хворих із переломами кісточок залишається високою і сягає 22‒60 %. Знання біомеханіки надп’ятково-гомілкового суглоба потребують перегляду, що пов’язано з розробленням нових методів гібридної фіксації. Мета. Провести порівняльний аналіз результатів рентгеноморфометричних показників після гібридної стабільно-еластичної (ГСЕФ) та традиційної фіксації накістковою пластиною з позиційним шурупом нестабільних через- і надсиндесмозних переломів (ЧНСП) малогомілкової кістки з ушкодженням дистального міжгомілкового синдесмозу. Методи. Проаналізовано результати лікування 82 хворих із нестабільними ЧНСП малогомілкової кістки (МГК) типу В і С за Weber із ушкодженням дистального міжгомілкового синдесмозу (ДМГС) за рентгеноморфометричними показниками. Оцінювали кути: нахилу надп’яткової кістки (КННК) і надп’ятково-гомілковий (НГК). У I групі (18 пацієнтів, вік (41,6 ± 15,5) років) виконали ГСЕФ, у ІІ (64, вік (52,4 ± 15,7) років) — остеосинтез МГК с пластиною, ДМГС — позиційним шурупом. Результати. У пацієнтів групи І із переломами типу В показник КННК був у 0,63 разу меншим, ніж в осіб групи ІІ; із переломами типу С — в 0 ,78 разу ( p = 0 ,0005). Це підтверджує менший ризик нестабільності надп’ятково-гомілкового суглоба в післяопераційному періоді в пацієнтів після ГСЕФ. Наближення медіанного значення НГК до нижньої межі норми виявили у хворих групи І із переломами типу B, до верхньої — в групі ІІ, що свідчить про більшу тенденцію до вкорочення МГК після ГСЕФ. Показник слід ураховувати у хворих з косими (типів В і С за Weber) і, особливо, з уламковими (типів 44 С 2.1, 2.2, 2.3 за АО) переломами МГК, виконуючи ГСЕФ. Висновки. За рентгеноморфометричними показниками кута нахилу надп’яткової кістки та надп’ятково-гомілкового кута доведено перевагу гібридної стабільно-еластичної фіксації для лікування через- або надсиндесмозних переломів малогомілкової кістки з ушкодженням дистального міжгомілкового синдесмозу.