Лікування осколкових переломів довгих кісток кінцівок апаратами зовнішньої фіксації

Abstract

Comminuted fractures consist 35 % out of all diaphysial frac­tures and require special consideration. Objective: to deter­mine the features treatment of comminuted diaphyseal frac­tures of extremities and evaluate the results. Methods: we treated 63 patients — 65 comminuted diaphyseal fractures of the limbs types B and C by AO classification (7 humerus, femur 18, tibia 35, forearm 3). The length of the zone of damage was 12–20 % of the general bone length in 26 cases, 21-30 % — in 23, 30 % or more — in 16. To fix fractures rod apparatus used. The main thought axial relationships restoration, allow­ing the residual offset the width ½–⅔ in diameter. A few days later began loading dose and gradually drove him to complete within 2–2.5 months. Results: rod device fixation of the femur was from 100 to 236 days, shoulder — from 64 to 126, lower leg bones — from 116 to 278, forearm — from 102 to 158 in 4 (6.1 %) patients with comminuted zone bone destruction of more than 30 % of its length nonunion fragments found after 4 months. They underwent autographing keeping in the place the same fixation device, then union reached. All patients fractures healed with the formation of periosteal bone regenerate. A sig­nificant limitation of function of the knee or ankle joints were in 4 (6.1 %) patients, when fracture zone extended toward me­taepiphyses. Conclusions: in a case of comminuted diaphyseal fractures of limbs length zone of injury may affect the duration of healing. When it exceeds 30 % of the length of the segment and extends to metaephyses, increases the likelihood for non­union at diaphyseal level. Sparing of periosteal tissue provides the conditions for the formation of periosteal regenerate, which covers the area of damage.

Среди диафизарных переломов оскольчатые составляют 35 % и требуют отдельного рассмотрения. Цель: установить особенности лечения оскольчатых диафизарных переломов костей конечностей и оценить полученные результаты.Методы: пролечено 63 пациента — 65 оскольчатых переломов диафизов костей конечностей типов В и С по классификации АО (плечевой кости 7, бедренной 18, костей голени 35, предплечья 3). Протяженность зоны повреждения составила 12–20 % от общей длины кости в 26 случаях, 21–30 % — в 23, 30 % и более — в 16. Для фиксации переломов использованы стержневые аппараты. Главным считали восстановление осевых взаимоотношений отломков, допуская остаточные смещения по ширине на ½–⅔ диаметра. Через несколько дней начинали дозированную нагрузку и постепенно доводили ее до полной на протяжении 2–2,5 мес. Результаты: отломки бедренной кости фиксировали стержневым аппаратом от 100 до 236 дней, плечевой — от 64 до 126, костей голени — от 116 до 278, предплечья — от 102 до 158. У 4 (6,1 %) пациентов с зоной осколочных разрушений кости более 30 % ее длины выявлено несращение отломков через 4 мес. Им выполнена костная аутопластика с сохранением фиксации фрагментов тем же аппаратом, после чего достигнуто сращение. У всех больных переломы зажили с образованием периостального костного регенерата. Существенное ограничение функции коленного или голеностопного суставов было у 4 (6,1 %) больных, когда зона перелома распространялась на метаэпифиз. Выводы: при оскольчатых диафизарных переломах костей конечностей протяженность зоны повреждения может влиять на продолжительность заживления. Когда она превышает 30 % длины сегмента и распространяется на метаэпифиз, увеличивается вероятность несращения на диафизарном уровне. Сохранение периостальных тканей обеспечивает условия для образования периостального регенерата, что перекрывает зону повреждения.

Серед усіх діафізарних переломів осколкові становлять 35 % і потребують окремого розгляду. Мета: встановити особливості лікування осколкових діафізарних переломів кісток кінцівок і оцінити отримані результати. Методи: проліковано 63 пацієнти — 65 осколкових переломів діафізів кісток кінцівок типів В і С за класифікацією АО (плечової кістки 7, стегнової 18, кісток гомілки 35, передпліччя 3). Протяжність зони ушкодження становила 12–20 % від загальної довжини кістки у 26 випадках, 21–30 % — у 23, 30 % і більше — в 16. Для фіксації переломів використано стрижневі апарати. Головним вважали відновлення осьових взаємовідношень відламків, допускаючи залишкові зміщення по ширині на ½–⅔ діаметра. Через кілька днів починали дозоване навантаження та поступово доводили його до повного протягом 2–2,5 міс. Результати: відламки стегнової кістки фіксували стрижневим апаратом від 100 до 236 днів, плечової — від 64 до 126, кісток гомілки — від 116 до 278, передпліччя — від 102 до 158. У 4 (6,1 %) пацієнтів із зоною осколкових руйнувань кістки понад 30 % її довжини виявлено незрощення відламків через 4 міс. Їм виконано кісткову автопластику зі збереженням фіксації фрагментів тим самим апаратом, після чого досягнуто зрощення. У всіх хворих переломи зажили з утворенням періостального кісткового регенерату. Істотне обмеження функції колінного або надп’ятково-гомілкового суглобів було в 4 (6,1 %) хворих, коли зона перелому поширювалася на метаепіфіз. Висновки: у разі осколкових діафізарних переломів кісток кінцівок протяжність зони ушкодження може впливати на тривалість загоєння. Коли вона перевищує 30 % довжини сегмента та поширюється на метаепіфіз, збільшується ймовірність незрощення на діафізарному рівні. Збереження періостальних тканин забезпечує умови для утворення періостального регенерату, що перекриває зону ушкодження.