Відстрочений внутрішній остеосинтез у лікуванні вогнепальних переломів

Abstract

Following treatment of fractures during WWII with help of methods of plaster immobilization, good anatomical and functional results were achieved only in 16.0-36.6 % of the wounded, and stable contractures of large joints were observed in 56.6 %. The only alternative to conservative methods for treating gunshot fractures in subsequent years consisted in extrafocal osteosynthesis, but treatment with external fixing devices resulted in stable fractures in 72.6 % of the wounded. The article analyses some experience of using primary external, secondary internal and delayed internal osteosynthesis in gunshot fractures, where delayed internal osteosynthesis made it possible to improve functional results and reduce the number of complications. The problem of choosing a method for gunshot fracture stabilization is elucidated on the basis of clinical experience.

После лечения переломов в годы Великой Отечественной войны с помощью методов гипсовой иммобилизации хорошие анатомические и функциональные результаты были достигнуты лишь у 16,0–36,6 % раненых, стойкие контрактуры крупных суставов наблюдались у 56,6 %. В последующие годы единственной альтернативой консервативным методам лечения огнестрельных переломов был внеочаговый остеосинтез, но после лечения аппаратами внешней фиксации стойкие контрактуры наблюдались у 72,6 % раненых. В статье проанализирован небольшой опыт применения при огнестрельных переломах первичного внешнего, вторичного внутреннего и отсроченного внутреннего остеосинтеза, давшего возможность улучшить функциональные результаты и сократить число осложнений. На основе клинического опыта освещена проблема выбора метода стабилизации огнестрельных переломов.

Після лікування переломів у роки Великої Вітчизняної війни за допомогою методів гіпсової іммобілізації хороші анатомічні та функціональні результати було досягнуто лише в 16,0–36,6 % поранених, стійкі контрактури великих суглобів спостерігали в 56,6 %. У наступні роки єдиною альтернативою консервативним методам лікування вогнепальних переломів був позаосередковий остеосинтез, але після лікування апаратами зовнішньої фіксації стійкі контрактури спостерігалися в 72,6 % поранених. У статті проаналізований невеликий досвід застосування в разі вогнепальних переломів первинного зовнішнього, вторинного внутрішнього та відстроченого внутрішнього остеосинтезу, який дав можливість поліпшити функціональні результати і скоротити кількість ускладнень. На підставі клінічного досвіду обговорено проблему вибору методу стабілізації вогнепальних переломів.