Особливості опороспроможності хворих із післятравматичними позасуглобовими деформаціями стегнової кістки та кісток гомілки (статографічні дослідження)

Abstract

An important component in the result of treatment of patients with posttraumatic deformities is the restoration of the wight-bearing ability of the damaged limb. Objective: to study the fea­tures of the wight-bearing ability patients with posttraumatic extraarticular deformities of the femur and shin bones ac­cording to statography. Methods: the results of standard sta­tographic examinations were analyzed during a two-legged stance and with predominant support on each of the extremities of 38 patients, among whom 20 revealed bone fracture disorders and tibial deformity, 18 had femoral deformity. The duration of the deformation is from 3 to 15 months. Results: in patients with tibial deformations in the frontal plane, the common center of mass is shifted toward the intact limb and in patients with femo­ral deformity toward injured. In the sagittal plane, in patients with deformations of the tibia swings of the body in the frontal plane and in femur in the sagittal plane were noted. In single-bearing standing, patients with tibial deformity relied more on an intact limb and the displacement of the tibia was about 30 mm for both extremities (p < 0.05). In cases of femoral de­formation, the difference between the shifts was almost 2 times (p < 0.05). A significant difference (p < 0.05) was found between the values of the scatter of the common center of mass and the scatter asymmetry coefficients in single-bearing stand­ing in patients with deformations of tibia and femur. Reduction of the load on the affected limb was observed in all of the examined subjects. With the help of the analysis of statistical studies, a system was developed for assessing the patient’s initial condition and monitoring the process of his rehabilitation after surgical intervention. Conclusions: the analysis of the results of a statographic study of patients with extra-articular defor­mations of the tibia or femur performed prior to reconstruc­tive intervention and in the dynamics after it allows to objectify the changes in the tolerance of the injured limb and to achieve a positive result of the treatment.

Важной составляющей результата лечения пациентов с посттравматическими деформациями является восстановление опороспособности поврежденной конечности. Цель: изучить особенности опороспособности больных с посттравматическими внесуставными деформациями бедренной кости (БК) и костей голени по данным статографии. Методы: проанализированы результаты стандартных статографических обследований во время двухопорного стояния и с преимущественной опорой на каждую из конечностей 38 больных, среди которых у 20 выявлены нарушения костного сращения и деформация большеберцовой кости (ББК), у 18 — БК. Срок существования деформации — от 3 до 15 мес. Результаты: у пациентов с деформациями ББК во фронтальной плоскости общий центр масс (ОЦМ) смещен в сторону неповрежденной конечности, а БК — травмированной. В сагиттальной плоскости у пациентов с деформациями ББК отмечено заметное качание тела во фронтальной плоскости, БК — в сагиттальной. При одноопорном стоянии пациенты с деформацией ББК больше опирались на неповрежденную конечность и смещение ОЦМ составило для обеих конечностей около 30 мм (р < 0,05). В случаях деформации БК разница между смещением составила почти 2 раза (р < 0,05). Выявлено значимое различие (p < 0,05) между величинами разброса ОЦМ и коэффициентами асимметрии разброса при одно­опорном стоянии у больных с деформациями ББК и БК. Уменьшение нагрузки на пораженную конечность вдвое наблюдали у всех обследованных. С помощью анализа статографических исследований создана система оценки начального состояния больного и мониторинга процесса его реабилитации после хирургического вмешательства. Выводы: анализ результатов статографического исследования пациентов с внесуставными деформациями БК или ББК, выполненного до реконструктивного вмешательства и в динамике после него, позволяет объективизировать изменения опороспособности поврежденной конечности и достичть положительного результата лечения.

Важливою складовою результату лікування пацієнтів із післятравматичними деформаціями є відновлення опороспроможності ушкодженої кінцівки. Мета: вивчити особливості опороспроможності хворих із післятравматичними позасуглобовими деформаціями стегнової кістки (СК) і кісток гомілки за даними статографії.Методи: проаналізовано результати стандартних статографічних обстежень під час двохопорного стояння із переважною опорою на кожну з кінцівок 38 хворих, серед яких у 20 виявлено порушення кісткового зрощення і деформація великогомілкової кістки (ВГК), у 18 — СК. Термін існування деформації — від 3 до 15 міс. Результати: у пацієнтів із деформаціями ВГК у фронтальній площині загальний центр мас (ЗЦМ) зміщений у бік неушкодженої кінцівки, а СК — травмованої. У сагітальній площині в пацієнтів із деформаціями ВГК відзначено помітне хитання тіла у фронтальній площині, СК — у сагітальній. У разі одноопорного стояння пацієнти з деформацією ВГК більше спиралися на неушкоджену кінцівку і зміщення ЗЦМ склало для обох кінцівок близько 30 мм (р < 0,05). У випадках деформації СК різниця між зміщенням склала майже 2 рази (р < 0,05). Виявлена значуща відмінність (p <0 ,05) між величинами розбіжності ЗЦМ і коефіцієнтами асиметрії розкиду в разі одноопорного стояння у хворих із деформаціями ВГК і СК. Зменшення навантаження на уражену кінцівку вдвічі спостерігали у всіх обстежених. За допомогою аналізу статографічного дослідження створено систему оцінювання первинного стану хворого і моніторингу процесу його реабілітації після хірургічного втручання.Висновки: аналіз статографічного дослідження пацієнтів із позасуглобовими деформаціями СК або ВГК, виконаного до реконструктивного втручання і в динаміці після нього, дає змогу об’єктивізувати зміни опороспроможності ушкодженої кінцівки і досягти позитивного результату лікування.