Хірургічні доступи до колінного суглоба

Abstract

In the past 10-15 years, operations on segments of the locomotor system have become widely common in both reconstructive orthopaedics and traumatology of extremities. The authors name several factors: firstly, an increasing number of injured cases as result of intensification of human life and sports activities; secondly, appearance of new types of operations (arthroscopic or total articular replacement) and new abilities of osteosynthesis (locking, with angular stability). The tactics of managing patients, which stipulate their rapid mobilization after operations, have changed too. Making any operation (osteosynthesis of fractures, removal of a meniscus or osteotomy), a surgeon should foresee further possible interventions in the patient, e.g., endoprosthetic replacement, and take them into consideration in the process of a surgical approach. The authors describe in the article the approaches, which they use and regard as appropriate.

Операции на сегментах опорно-двигательной системы в последние 10–15 лет получили широкое распространение как в реконструктивной ортопедии, так и в травматологии конечностей. Авторы называют несколько факторов: во-первых, возрастающую численность травмированных вследствие интенсификации человеческой жизни и активных занятий спортом; во-вторых, появление новых типов операций – артроскопических или тотального эндопротезирования суставов, и появление новых возможностей остеосинтеза (блокирующий, с угловой стабильностью). Изменилась и тактика ведения больных, которая предусматривает их быструю мобилизацию после операций. Выполняя любую операцию (остеосинтез переломов, удаление мениска или остеотомию), хирург должен предусматривать возможности дальнейших вмешательств у больного, например эндопротезирования, и учитывать это при проведении хирургического доступа. В работе авторы описали доступы, которые они применяют на практике и которые, на их взгляд, уместны.

Операції на сегментах опорно-рухової системи за останні 10–15 років набули значного поширення як у реконструктивній ортопедії, так і в травматології кінцівок. Автори називають декілька чинників: по-перше, зростаючу чисельність травмованих внаслідок інтенсифікації людського життя та активних занять спортом; по-друге, появу нових типів операцій – артроскопічних або тотального ендопротезування суглобів, і визначення нових можливостей остеосинтезу (блоківний, з кутовою стабільністю). Нині змінилась і тактика ведення хворих, яка передбачає їх швидку мобілізацію після операцій. Виконуючи будь-яку операцію (остеосинтез переломів, видалення меніска чи остеотомію), хірург повинен передбачати можливості подальших втручань у хворого, наприклад ендопротезування, і враховувати це під час проведення хірургічного доступу. У роботі автори описали доступи, які вони використовують на практиці та які, з їхнього погляду, доречні.