Хірургічна технологія та диференційований підхід до лікування поліструктурних вогнепальних поранень ділянки плечового суглоба

Abstract

Objective. To improve treatment outcomes for patients with complex (polystructural) gunshot wounds to the shoulder joint by analyzing and substantiating a surgical treatment technique. Methods. The surgical treatment of 34 patients with gunshot wounds to the shoulder joint involving soft tissue and bone defects was analyzed. Results. Positive trends were observed across all studied parameters over the course of the year. Pain intensity, measured on the Visual Analog Scale (VAS), decreased from (8.2 ± 0.9) points before treatment to 5.6 ± 0.8 at 3 months, 3.8 ± 0.7 at 6 months, and (2.3 ± 0.6) points after one year (p < 0.001), indicating a pronounced and sustained analgesic effect. Functional limitations of the upper limb, assessed using the DASH scale, also progressively decreased: from (78.4 ± 9.6) points before treatment to 59.7 ± 9.1 at 3 months, 42.6 ± 8.5 at 6 months, and 28.7 ± 8.1 after 1 year (p < 0.001), reflecting a significant reduction in limitations regarding daily activities. Conclusions. A differentiated, staged surgical technique for treating complex (polystructural) gunshot wounds of the shoulder joint has been developed and substantiated; it is based on an assessment of the extent of bone and soft-tissue defects and data from needle electroneuromyography (ENMG). Implementation of this technique led to objective improvements in patient treatment outcomes: pain intensity (measured on the VAS scale) decreased, and the Constant-Murley functional score rose from 12.4 ± 2.1 to (56.4 ± 4.9) points (p < 0.001). Differentiated indications for definitive reconstruction were established: reverse shoulder arthroplasty (performed in 35.3 % of patients) offers advantages for restoring active movement when deltoid muscle innervation is preserved, whereas arthrodesis (41.2 %) is the method of choice in cases of total denervation-atrophy and massive bone defects.

Мета. Покращити результати надання допомоги постраждалим із поліструктурними вогнепальними пораненнями плечового суглоба на підставі аналізу та обґрунтування хірургічної технології лікування. Методи. Проаналізовано хірургічне лікування 34 пацієнтів із вогнепальними пораненнями плечового суглоба з формуванням дефектів м’яких і тканин кісткової структури. Результати. Виявлено позитивну динаміку всіх досліджуваних показників упродовж року. Інтенсивність больового синдрому за візуальною аналоговою шкалою болю (ВАШ) зменшилася з (8,2 ± 0,9) бала до лікування до 5,6 ± 0,8 через 3 міс., 3,8 ± 0,7 — 6 міс. і (2,3 ± 0,6) бала через рік (p < 0,001), що свідчить про виражений і стійкий анальгетичний ефект лікування. Функціональні обмеження верхньої кінцівки за шкалою DASH також прогресивно зменшувалися: з (78,4 ± 9,6) бала до лікування до 59,7 ± 9,1 через 3 міс., (42,6 ± 8,5) бала — 6 міс. і 28,7 ± 8,1 через рік (p < 0,001), що відображає суттєве зменшення обмежень у повсякденній діяльності. Висновки. Розроблено й обґрунтовано диференційовану етапну хірургічну технологію лікування поліструктурних вогнепальних поранень плечового суглоба, яка базується на оцінюванні обсягу кісткових дефектів, дефектів м’яких тканин та даних голкової ЕНМГ. Упровадження технології дозволило об’єктивно покращити результати лікування пацієнтів: інтенсивність больового синдрому за шкалою ВАШ знизилася, а функціональний індекс Constant-Murley зріс із 12,4 ± 2,1 до (56,4±4,9) бала (p < 0,001). Визначено диференційовані покази до остаточного відновлення: реверсивне ендопротезування (35,3 % пацієнтів) — переваги у відновленні активних рухів за умов збереження іннервації m. deltoideus, тоді як артродезування (41,2 %) — метод вибору в разі тотальних денерваційно-атрофічних змін і масивних дефектів кістки.