Ендопротезування в пацієнтів із наслідками невправлених переломовивихів у кульшовому суглобі

Abstract

Joint replacement with the consequences of non-reduced hip fracture-dislocation is complex surgical intervention. Objec­tive: to develop a technique for hip arthroplasty and to evalu­ate its results in patients with consequences of hip fracture-dislocation. Methods: from 2004 to 2016 10 patients (10 joints) with the consequences of hip fracture-dislocation underwent total hip arthroplasty. The average age of the patients was 41.3 years (from 22 to 59), 5 men and 5 women. The shortening of the affected limb was on average 4.7 cm (2 to 8). In 5 patients, a reduction of the proximal femur with the external fixation de­vice in the «pelvic floor» system was performed before joint re­placement. The time of distraction and fixation in external fixa­tion device was on the average 55 days (from 21 to 98). The acetabular component of the endoprosthesis was set in the anatomi­cal position. Plastic defects in the acetabulum were carried out in 8 cases. Patients follow-up was from 6 month to 12 years. Results: the functional state of hip joint by the Harris score in­creased from 30 to 82 points. Patients with X-ray signs of in­stability of the endoprosthesis components were not identified. Complete restructuring of autograft was carried out in 100 % of cases. Complications related to external fixation device: 1 case — superficial soft tissue infection around the pin, 1 — fracture of the pin, 1 — early periprosthetic infection, 1 — re­current dislocation. Conclusions: the restoration of the hip joint rotation center and the length of the affected limb due to the use of the «pelvis – femur» external fixation device before joint repllacement, the reconstruction of the acetabular wall, taking into account the type of defect and the anatomical position of the endoprosthesis cup, allowed to minimize complications and obtain positive results in patients with consequences of hip fracture-dislocation.Эндопротезирование при последствиях невправленных переломовывихов в тазобедренном суставе относится к сложным хирургическим вмешательствам.Цель: разработать методику эндопротезирования тазобедренного сустава (ТБС) и оценить ее результаты у пациентов с последствиями невправленных переломовывихов в ТБС.Методы: с 2004 по 2016 гг. 10 пациентам (10 суставов) с последствиями не­вправленных переломовывихов в ТБС выполнено эндопротезирование. Средний возраст пациентов 41,3 года (от 22 до 59), 5 мужчин и 5 женщин. Укорочение пораженной конечности в среднем составляло 4,7 см (от 2 до 8). У 5 больных перед эндопротезированием выполнено низведение проксимального отдела бедренной кости с использованием аппарата внешней фиксации (АВФ) по системе «таз – бедро». Время дистракции и фиксации в АВФ составило в среднем 55 дней (от 21 до 98). Ацетабулярный компонент эндопротеза устанавливали в анатомическом положении. Пластику дефектов вертлужной впадины провели в 8 случаях. Сроки наблюдения за больными составили от 6 мес. до 12 лет.Результаты: функциональное состояние ТБС по шкале Harris повысилось с 30 до 82 баллов. У всех больных рентгенологических признаков нестабильности компонентов эндопротеза не выявлено. Полная перестройка аутотрансплантатов после пластики состоялась в 100 % случаев. Осложнения, связанные с АВФ: 1 случай — поверхностное нагноение мягких тканей вокруг стержня, 1 — перелом стержня, 1 — ранняя перипротезная инфекция, 1 — повторный вывих. Выводы: восстановление центра ротации ТБС и длины пораженной конечности за счет использования АВФ «таз – бедро» перед эндопротезированием, реконструкция стенок вертлужной впадины с учетом типа дефекта и анатомическое установление чашки эндопротеза позволили минимизировать осложнения и получить положительные результаты лечения у пациентов с последствиями невправленных переломовывихов в ТБС.Ендопротезування в разі наслідків невправлених переломовивихів у кульшовому суглобі належить до складних хірургічних втручань. Мета: розробити методику ендопротезування кульшового суглоба (КС) й оцінити її результати в пацієнтів із наслідками невправлених переломовивихів у КС. Методи: із 2004 по 2016 рр. 10 пацієнтам (10 суглобів) із наслідками невправлених переломовивихів у КС виконано ендопротезування. Середній вік пацієнтів 41,3 року (від 22 до 59), 5 чоловіків і 5 жінок. Укорочення ураженої кінцівки в середньому становило 4,7 см (від 2 до 8). У 5 хворих перед ендопротезуванням виконано зведення проксимального відділу стегнової кістки з використанням апарата зовнішньої фіксації (АЗФ) по системі «таз – стегно». Час дистракції та фіксації в АЗФ становив у середньому 55 днів (від 21 до 98). Ацетабулярний компонент ендопротеза встановлювали в анатомічному положенні. Пластику дефектів кульшової западини провели у 8 випадках. Терміни спостереження за хворими становили від 6 міс. до 12 років.Результати: функціональний стан КС за шкалою Harris підвищився від 30 до 82 балів. У всіх хворих рентгенологічних ознак нестабільності компонентів ендопротеза не виявлено. Повна перебудова автотрансплантатів після пластики відбулася в 100 % випадків. Ускладнення, пов’язані з АЗФ: 1 випадок — поверхневе нагноєння м’яких тканин навколо стрижня, 1 — перелом стрижня, 1 — рання перипротезна інфекція, 1 — повторний вивих. Висновки: відновлення центра ротації КС і довжини ураженої кінцівки завдяки використанню АЗФ «таз – стегно» перед ендопротезуванням, реконструкція стінок кульшової западини з урахуванням типу дефекту і анатомічне встановлення чашки ендопротеза дали змогу мінімізувати ускладнення й отримати позитивні результати лікування в пацієнтів із наслідками невправлених переломовивихів у КС.