Застосування хірургічних технологій лікування постраждалих із дефектами довгих кісток унаслідок сучасної бойової травми. Повідомлення четверте. Технологія кісткової пластики

Abstract

Objective. Evaluate the possibilities of using bone grafting to treat patients with long bone defects caused by combat injuries. Methods. This study is retrospective, based on the cohort principle. The formation of a specific study array was carried out using the method of irreversible randomization based on the successful performance of bone grafting. Results. The study found out that the need for bone grafting in the treatment of long bone defects in victims of modern combat limb trauma was only in 6.94 % of cases. This method was primarily used (in 74.22 % of cases) for patients aged 31–50, due to mine-blast injuries (58.33 %) and shrapnel wounds (41.67%). Most often, cavitary defects of long bones were localized on the tibia (41.66%) and femur (25.00 %). According to qualitative characteristics, medium cavitary defects of long bones (2–8 cm3) were found in 41.67 %, large (8–15 cm3) in 33.33 %, extra large (more than 15 cm3) in 16.67 % and small (up to 2 cm3) in 8.33 %. It was also found out that bone grafting was most often performed in 41.67 % using the technology of autoplasty with crushed cancellous bone, in 33.33 % using autoplasty with a three-layer graft, and in 25.00 % using autoplasty with cancellous bone with bioglass. Conclusions. Indications for bone grafting in patients with longbone defects are determined through an integrated analysis of the defect's clinical-epidemiological and clinical-anatomical characteristics, with a specific surgical treatment method selected based on the size of the defect.

Мета. Проаналізувати можливості застосування методу реконструктивних кістково-пластичних втручань під час лікування постраждалих із дефектами довгих кісток скелета внаслідок бойової травми. Методи. Дослідження ретроспективне, засноване на когортному принципі. Формування конкретного масиву роботи відбувалося методом безповоротної рандомізації за ознакою успішного виконання кісткової пластики. Результати. Виявлено, що потреба у виконанні кісткової пластики під час лікування дефектів довгих кісток склала 6,94 %. Цей метод застосовувався здебільшого в 74,22 % у віці 31–50 років, через мінно-вибухові травми (58,33 %), уламкових ушкоджень (41,67 %). Найчастіше кавітарні дефекти довгих кісток локалізувалися на великогомілковій (41,66 %) та стегновій кістках (25,00 %), за якісною характеристикою зустрічалися середні кавітарні дефекти — 2–8 см3 (41,67 %), великі — 8–15 см3 (33,33 %), надвеликі — більше 15 см3 (16,67 %) та малі — до 2 см3 (8,33 %). Зафіксовано, що кісткова аутопластика виконувалася у 41,67 % з подрібненою губчастою кісткою, у 33,33 % — тришаровим трансплантатом, у 25,00 % — губчастою кісткою з біосклом. Висновки. Покази для виконання кісткової пластики в постраждалих із дефектами довгих кісток формуються на підставі інтеграційного аналізу клініко-епідеміологічних, клініко-анатомічних характеристик дефекту, причому для кожного розміру дефекту існує метод вибору технології оперативного лікування.