Хірургічне лікування переломів проксимального відділу плечової кістки в пацієнтів з остеопорозом. Проблемні питання та перспективи розвитку

Abstract

Fractures of the proximal part of the humerus (FPPH) are the third most common in the elderly after fractures of the femur and radius. Objective. On the basis of analysis of the literature to identify problematic issues of surgical treatment of patients with FPPH and osteoporosis and prospects for improving implants and algorithms treatment. Methods. The material of the study was the scientific papers available in Google search engines, PubMed,Medline, published in specialized sources. Results. It is shown that are used today there are Neer and AO/OTA classifications of FPPH. Conservatively manage of FPPH in 80 % of patients with two-fragmentary fractures according to Neer or type A2/A3 according to AO/OTA. The remaining 20 % patients have threeand four-segment FPPH (types B and C according to AO/OTA), the conservative treatment of which consists of problem, especiallyin patients with osteopenia and osteoporosis. Surgical treatment of FPPH is recommended in case of fractures types 11B2-3, 11C2-3 in young patients or in the elderly age that requires significantfunctionality of the upper extremity. Positive results of treatment of FPPH types 11B3, 11C2-3 on the background of osteoporosis obtained after installation LCP-plates with allo- or autograftfrom the fibula bones, as well as support screws, filling of cavities in the humerus head fragments with bone cement, or using free bone implants are most often used. These methods achieve andsupport to enable stable repositioning of even complex type fractures 11C2-3. Blocked intramedullary nails of the third generationhave improved mechanisms for attaching proximal screws and specific fixation of bone fragments, as well as straight geometry. Primary reverse shoulder arthroplasty in case of type 11С2, 11С3fractures according to AO/OTA enables to obtain positive results in most patients. Conclusions. Surgical treatment of patients with FPPH is advisable for active patients, it is possible to improvefunctional results compared to conservative manage and avoid the most complications of it.

Переломи проксимального відділу плечової кістки (ППВПК) є третіми за поширеністю в людей похилого віку після переломів стегнової та променевої кісток. Мета. На підставі аналізу літератури визначити проблемні питання хі-рургічного лікування пацієнтів із ППВПК та остеопорозом і перспективи вдосконалення імплантатів і алгоритмів лікування. Методи. Матеріалом дослідження були відповідні наукові роботи, доступні в пошукових системах Google,PubMed, Medline, опубліковані в спеціалізованих джерелах. Результати. Показано, що сьогодні використовуваними є класифікації ППВПК Neer та AO/OTA. Консервативно лікують ППВПК у 80 % пацієнтів із двофрагментарними переломами за Neer або типу А2/А3 за AO/ОТА. У решти 20 %хворих трапляються три- та чотирифрагментарні ППВПК (типи В і С за AO/ОТА), консервативне лікування яких є складною проблемою, особливо на фоні остеопенії та остепорозу.Хірургічне лікування ППВПК рекомендовано в разі переломів типів 11В2- 3, 11С2-3 у молодих пацієнтів або в осіб похилого віку, яким необхідна значна функціональність верхньої кінцівки. Позитивні результати лікування ППВПК типів 11В3, 11С2-3 на фоні остеопорозу отримані після встановлення LCP-пластин і ало- або автоімплантатів із малогомілкової кістки. Медіальні опорні гвинти, заповнення порожнин у кістці й аугментація наконечника гвинта кістковим цементом, застосування кісткових імплантатів є найчастіше застосовуваними методами. Вони дають змогу досягти та підтри-мувати стабільну репозицію навіть складних переломів типу 11С2-3. Блоковані інтрамедулярні цвяхи третього покоління мають удосконалені механізми кріплення проксимальних гвин-тів і специфічну фіксацію фрагментів кістки, а також пряму геометрію. Первинне реверсивне ендопротезування плечового суглоба в разі переломів типів 11С2, 11С3 за AO/OTA дає змо-гу отримати позитивні результати в більшості пацієнтів. Висновки. Хірургічне лікування пацієнтів із ППВПК доцільне, можна покращити функціональні результати порівняно з консервативним і уникнути післяопераційних ускладнень.