Перипротезна інфекція: діагностика і лікування. Частина 2 (огляд літератури)

Abstract

Joint arthroplasty is the most effective surgery in the orthopedic practice, that significantly improves quality of life in patients with hip and knee joint diseases with the different etiology. Hence, any surgery has complication, one of the most severe is a periprosthetic infection (PPI). Clinical polymorphism and non­specific diagnostic tests determine difficulties in PPI diagnostic. Microorganisms ability to biofilm formation with antibacterial agents resistance burdens treatment process. Systematization of scientific information presented in the world profession litera­ture is presented in the article, for the main treatment principles determination. It is showed, that nonadequate and untimely per­formed treatment has catastrophic outcomes. Treatment cost of these complication increase 4–5 fold to primary arthroplasty. The authors analyzed various possibilities of modern methods of treatment of infectious complications in order to preserve joint function. Described available treatments (surgical and conser­vative) of the indicated pathology. Described an essence of sur­gical techniques (single-stage and two-stages revision, open de­bridment), presented their comparative characteristics and their indications. Emphasized that the difficulties appear as well as at the stage of diagnosis and treatment of PPI. Diagnosis must rely solely on objective measures. The choice of treatment strategy should be based on a thorough analysis of the results of diag­nostic studies (type of infection and type of pathogen virulence, sensitivity to antibiotics, duration of symptoms, the patient's general condition, etc.). Emphasized maximum attention to the need for early and complete diagnosis of acute infection. In the case of chronic infection thorough diagnosis will help ensure the best results.

Эндопротезирование – одно из наиболее эффективных хирургических вмешательств в ортопедической практике, которое значительно улучшает качество жизни пациентов с заболеваниями тазобедренного и коленного суставов различной этиологии. Но как любое хирургическое вмешательство оно не лишено осложнений, одним из самых тяжелых среди которых является перипротезная инфекция (ППИ). Полиморфизм клинической картины и неcпецифичность диагностических тестов обусловливают трудности в определении ППИ, а способность микроорганизмов к формированию биопленки и устойчивость к антибактериальным препаратам создают проблемы в ее лечении. В статье систематизирована научная информация, представленная в мировых профессиональных изданиях, для определения основных принципов лечения ППИ после эндопротезирования. Показано, что неадекватное и несвоевременное лечение ППИ имеет катастрофические последствия для пациента. Стоимость лечения этих осложнений в 4–5 раз превышает стоимость первичного эндопротезирования. Авторы проанализировали возможности различных современных методов лечения инфекционных осложнений, целью которых является сохранение функционального сустава. Описаны существующие методы лечения (хирургические и консервативные) указанной патологии. Приведена суть хирургических методов (одноэтапной и двухэтапной ревизии, открытого дебридмента), представлена их сравнительная характеристика, а также показания к их проведению. Подчеркнуто, что трудности возникают как на этапе диагностики, так и лечения ППИ. При установлении диагноза необходимо ориентироваться только на объективные показатели. Выбор лечебной тактики зависит от тщательного анализа результатов диагностических обследований (типа инфекции, вида и вирулентности возбудителя, чувствительности к антибактериальным препаратам, продолжительности симптомов, общего состояния пациента и т. д.). Акцентировано внимание на необходимости максимально ранней и полной диагностики острого инфекционного процесса. В случае хронической инфекции тщательная диагностика поможет обеспечить наилучший результат.

Ендопротезування є одним із найефективніших хірургічних втручань в ортопедичній практиці, яке значно покращує якість життя пацієнтів із захворюваннями кульшового та колінного суглобів різної етіології. Але як будь-яке хірургічне втручання воно не позбавлене ускладнень, одним із найважчих серед яких є перипротезна інфекція (ППІ). Поліморфізм клінічної картини і неcпецифічність діагностичних тестів обумовлюють складнощі у визначенні ППІ, а здатність мікроорганізмів до формування біоплівки та стійкість до антибактеріальних препаратів створюють проблеми в її лікуванні. У статті систематизовано наукову інформацію, представлену у світових фахових виданнях, для визначення основних принципів лікування ППІ після ендопротезування. Показано, що неадекватне і невчасне лікування ППІ має катастрофічні наслідки для пацієнта. Вартість лікування цих ускладнень у 4–5 разів перевищує вартість первинного ендопротезування. Автори проаналізували можливості різних сучасних методів лікування інфекційних ускладнень, метою яких є збереження функціонального суглоба. Описано наявні методи лікування (хірургічні та консервативні) вказаної патології. Наведено суть хірургічних методів (одноетапної та двохетапної ревізії, відкритого дебрідменту), представлено їх порівняльну характеристику, а також показання до їх проведення. Підкреслено, що труднощі виникають як на етапі діагностики, так і лікування ППІ. Під час встановлення діагнозу необхідно орієнтуватись тільки на об’єктивні показники. Вибір лікувальної тактики залежить від ретельного аналізу результатів діагностичних обстежень (типу інфекції, виду та вірулентності збудника, чутливості до антибактеріальних препаратів, тривалості симптомів, загального стану пацієнта тощо). Закцентовано увагу на необхідності максимально ранньої і повної діагностики гострого інфекційного процесу. У випадку хронічної інфекції ретельна діагностика допоможе забезпечити найкращий результат.