Клініко-експериментальне дослідження мікрорухомості відламків великогомілкової кістки в умовах стрижневої зовнішньої фіксації

Abstract

Research the mobility of bone fragments after the fracture and its impact on reparative regeneration is essential and urgent. Physical parameters (amplitude, direction of displacement), transposition of fragments that stimulate regeneration and, con­versely, destroy regenerate should be emphasized out of the un­determined data. It is also necessary to clarify the dependence of these parameters on the location, injury characteristics and bone regeneration stage, is always mobility leads to the forma­tion of callus and its absence to the initial fusion, or should be fragments nobility taken into consideration during implant de­veloping. Objective:to investigate the mobility of tibial fracture fragments under the conditions of external single-rod fixation in the clinical situation. Methods: unilateral external fixation support, which provides the possibility of tibial longitudinal fixation of stiffness adjusting is developed. For clinical studies specific stand developed, allowing self-loaded by patients of damaged leg until the pain symptoms. Using special device load segment and mutual longitudinal displacement of frag­ments recorded. Results: for the first 6 weeks amplitude dis­placement of tibial bone fragments decreased from (2.3 ± 0.2) to (0.8 ± 0.2) mm. The shift occurred under the influence of the axial load of (210 ± 15) to (751 ± 15) N. After 6 weeks fixator stiffness and increased bone regenerate resistance prevented regenerate functional training and restructuring. Conclusions:pain occurring in the area of the fracture may be the mar­ginal criterion of breaking load. The necessary (stimulatory) and acceptable (regenerate nondestroying) amplitudes of bone fragments displacement are specific to each location and type of fracture, under conditions of regeneration stage and fixation.

Исследование взаимной подвижности костных отломков после перелома и ее влияние на репаративную регенерацию является крайне важным и актуальным. Из нерешенных вопросов следует выделить физические параметры (амплитуду, направление смещения) перемещений отломков, которые стимулируют регенерацию и, наоборот, разрушают регенерат. Необходимо также выяснить зависимость этих параметров от локализации, характера повреждения кости и стадии регенерации; всегда ли подвижность приводит к образованию костной мозоли, а ее отсутствие к первичному сращению; необходимо ли при конструировании фиксаторов предусмотреть возможность подвижности отломков. Цель: исследовать взаимную подвижность отломков большеберцовой кости при односторонней внеочаговой стержневой фиксации в клинических условиях. Методы: сконструирована внешняя опора одностороннего фиксатора, который предусматривает возможность регуляции продольной жесткости фиксации отломков большеберцовой кости. Для клинических исследований разработан специальный стенд, в котором пациенты самостоятельно нагружали поврежденную голень до момента возникновения боли. При этом с помощью специальных устройств регистрировали нагрузки на сегмент и взаимные продольные перемещения отломков. Результаты: в течение первых 6 недель амплитуда смещения отломков большеберцовой кости уменьшилась от (2,3 ± 0,2) до (0,8 ± 0,2) мм. Смещения происходили под влиянием осевой нагрузки от (210 ± 15) до (751 ± 15) Н. На стадии 6 недель сопротивление фиксатора и увеличенное сопротивление регенерата препятствовали функциональной тренировке и перестройке. Выводы: боль, возникающая в зоне перелома, может быть критерием предельной разрушающей нагрузки. Амплитуды необходимых (стимулирующих) и допустимых (не разрушающих регенерат) перемещений отломков костей являются специфическими для каждой локализации и вида перелома, стадии регенерации и условий фиксации.

Дослідження взаємної рухомості кісткових відламків після перелому та її вплив на репаративну регенерацію є вкрай важливим та актуальним. Із невирішених питань слід виділити фізичні параметри (амплітуду, напрямки зміщення) переміщень відламків, які стимулюють регенерацію та, навпаки, руйнують регенерат. Необхідно також з’ясувати залежність цих параметрів від локалізації, характеру ушкодження кістки та стадії регенерації; чи завжди рухомість призводить до утворення кісткової мозолі, а її відсутність до первинного зрощення; чи необхідно під час конструювання фіксаторів передбачити можливість рухомості відламків. Мета: дослідити взаємну рухомість відламків великогомілкової кістки за умов однобічної позавогнищевої стрижневої фіксації в клінічних умовах. Методи: сконструйована зовнішня опора однобічного фіксатора, що передбачає можливість регуляції поздовжньої жорсткості фіксації відламків великогомілкової кістки. Для клінічних досліджень розроблено спеціальний стенд, в якому пацієнти самостійно навантажували ушкоджену гомілку до моменту виникнення болю. При цьому за допомогою спеціальних пристроїв реєстрували навантаження на сегмент та взаємні поздовжні переміщення відламків. Результати: протягом перших 6 тижнів амплітуда зміщення відламків великогомілкової кістки зменшилася від (2,3 ± 0,2) до (0,8 ± 0,2) мм. Зміщення відбувалися під впливом осьового навантаження від (210 ± 15) до (751 ± 15) Н. На стадії 6 тижнів опір фіксатора та збільшений опір регенерату перешкоджали функціональному тренуванню та перебудові. Висновки: біль, який виникає в зоні перелому, може бути критерієм граничного руйнівного навантаження. Амплітуди необхідних (стимулювальних) та допустимих (які не руйнують регенерат) переміщень відламків кісток є специфічними для кожної локалізації та виду перелому, стадії регенерації та умов фіксації.