Паліативна емболізація артерій і вен у разі рецидивів хондросаркоми таза

Abstract

Chondrosarcoma is a malignant bone tumor characterized by the formation of cartilage structures of varying degrees of maturity. They account for approximately 20 % of malignant skeletal tumors. Chondrosarcoma most often affects the pelvis (iliac bone), the proximal femur and humerus, ribs. The chondrosarcoma of the pelvis has a low response to chemo-and radiation therapy, so they are usually resected by standard hemipelvectomy. New surgical reconstructive techniques allow surgeons to perform major reconstructions, thereby improving patients' quality of life. Clinical case: male, 64 years old, with complains of the left thigh pain for 6 months. The patient was made a comprehensive examination — standard X-rays, MRI and CT scan of the pelvis, biopsy of the pathological formation. Diagnosis: chondrosarcoma II clinical group, stage IIB. Primary surgery — wide-field excision and reconstruction with a massive bone allograft was performed and bipolar hip replacement. Two major local recurrences were detected in 3 years. Due to inefficiency of chemo-and radiation therapy, refusal of the patient from amputation, high degree of tumor vascularization, arterial embolization was applied. A selective study of both the medial and lateral femoral arteries was performed using a uroangiographic contrast medium. The achievement of complete devascularization of the greatest lesion was confirmed angiographically. After 20 days due to partial revascularization, re-embolization of the lateral circular femoral artery was made. The final embolization of all arterial branches that fed the tumor was performed after 3 months with acrylic (n-butyl 2-cyanoacrylate) glue for larger-sized vessels and microparticles of polyvinyl alcohol (150–250 μm) for the smallest branches. Conclusion: embolization can be effectively used as a palliative treatment for highly vascularized pelvic chondrosarcoma.

Хондросаркома (ХС) — это злокачественная опухоль костей, характерной чертой которой является образование хрящевых структур разной степени зрелости. На них приходится около 20 % злокачественных опухолей скелета. Чаще всего ХС поражает таз (подвздошную кость), проксимальный отдел бедренной и плечевой костей, ребра. ХС малого таза имеют низкую реакцию на химио- и лучевую терапии, следовательно, как правило, их резецируют с помощью стандартной гемипельвэктомии. Новые хирургические реконструктивные методы позволяют хирургам проводить крупные реконструкции, улучшая тем самым качество жизни пациентов. Клинический случай: мужчина, 64 года, с жалобами на боли в левом бедре в течение 6 мес. Пациенту выполнено комплексное обследование — стандартную рентгенографию, МРТ и КТ малого таза, биопсию патологического образования. Установлен диагноз: ХС II клинической группы, IIB стадии. Первичное хирургическое вмешательство — иссечение с широкими полями и реконструкция массивным костным аллотрансплантатом, установка биполярного эндопротеза бедра. Через 3 года выявлены два большие локальные рецидивы. Из-за неэффективности химио- и лучевой терапий, отказа пациента от ампутации, высокой степени васкуляризации опухоли выполнена артериальная эмболизация. Проведено селективное исследование как медиальной, так и боковой бедренных артерий с помощью уроангиографической контрастной среды. Достижение полной деваскуляризации крупнейшего поражения подтверждено ангиографически. Через 20 дней вследствие частичной реваскуляризации выполнена повторная эмболизация боковой циркулярной бедренной артерии. Окончательную эмболизацию всех артериальных ветвей, питающих опухоль, провели через 3 мес. с помощью акрилового (н-бутил-2 цианоакрилатного) клея для сосудов большего диаметра и микрочастиц поливинилового спирта (150–250 мкм) для самых маленьких веток. Вывод: эмболизацию можно эффективно использовать как паллиативное лечение високоваскуляризованых ХС таза.

Хондросаркома (ХС) — це злоякісна пухлина кісток, характерною рисою якої є утворення хрящових структур різного ступеня зрілості. На них припадає приблизно 20 % злоякісних пухлин скелета. Найчастіше ХС вражає таз (клубову кістку), проксимальний відділ стегнової та плечової кісток, ребра. ХС малого таза мають низьку реакцію на хіміо- та променеву терапії, отже, зазвичай, їх резектують за допомогою стандартної геміпельвектомії. Нові хірургічні реконструктивні методи дозволяють хірургам проводити великі реконструкції, покращуючи тим самим якість життя пацієнтів. Клінічний випадок: чоловік, 64 роки, зі скаргами на болі в лівому стегні протягом 6 міс. Пацієнту виконано комплексне обстеження — стандартну рентгенографію, МРТ та КТ малого таза, біопсію патологічного утворення. Встановлено діагноз: ХС ІІ клінічної групи, IIB стадії. Первинне хірургічне втручання — висічення з широкими полями та реконструкція масивним кістко­вим алотрансплантатом, встановлення біполярного ендопротеза стегна. Через 3 роки виявлено два великі локальні рецидиви. Через неефективність хіміо- та променевої терапій, відмову пацієнта від ампутації, високий ступінь васкуляризації пухлини виконано артеріальну емболізацію. Проведено селективне дослідження як медіальної, так і бічної стегнових артерій за допомогою уроангіографічного контрастного середовища. Досягнення повної деваскуляризації найбільшого ураження підтверджено ангіографічно. Через 20 днів у наслідок часткової реваскуляризації виконано повторну емболізацію бічної циркулярної стегнової артерії. Остаточну емболізацію всіх артеріальних гілок, які живлять пухлину, провели через 3 міс. за допомогою акрилового (н-бутил-2- ціаноакрилатного) клею для судин більшого діаметра та мікрочастинок полівінілового спирту (150– 250 мкм) для найменших гілок. Висновок: емболізацію можна ефективно використовувати як паліативне лікування високоваскуляризованих ХС таза.