Переломи головки стегнової кістки (клінічна лекція)

Abstract

Fractures of the femoral head are often associated with hip dislocation. A high percentage of unsatisfactory functional treatment outcomes and complications (such as aseptic necrosis, heterotopic ossification, osteoarthritis, etc.) remains a challenge. Objective. To analyze the available information on the treatment approaches for femoral head fractures associated with hip dislocation using the Pipkin classification. Methods. A search of modern literature sources was conducted in the PubMed and Scopus databases using the following keywords: fracture, femoral head, Pipkin, hip joint, diagnosis, treatment, osteosynthesis. Results. The Pipkin classification enables the systematization of treatment approaches for patients and, when applied correctly, reduces the rate of complications and improves functional outcomes. Computed tomography is an essential procedure in diagnosing femoral head fractures associated with hip dislocation to facilitate the prompt reduction of the dislocation. The specific features of blood supply and the risks of aseptic necrosis formation, considered in the Pipkin classification, influence the treatment strategy, along with the type of fracture. For type I fractures, both conservative and surgical methods are possible. For type II fractures, screw fixation is preferred: using hidden compression screws, self-compressing headless screws, or bioresorbable screws. For type III fractures, urgent surgery is required, typically open reduction with primary endoprosthesis replacement. For type IV fractures, if the fracture type permits, open reduction and osteosynthesis are recommended. In postoperative care, early functional treatment is critical, with partial weight-bearing for 6–12 weeks, and avoiding excessive flexion of the hip beyond 45°–50°. Conclusions. A properly selected treatment strategy during the initial admission can reduce recovery times and improve treatment outcomes.

Переломи головки стегнової кістки часто поєднуються з вивихом стегна. Залишається великим відсоток незадовільних функціональних результатів лікування й ускладнень (асептичний некроз, гетеротопічна осифікація, остеоартроз тощо). Мета. Проаналізувати наявну інформацію щодо підходів лікування переломів головки стегнової кістки, які поєднуються з вивихом стегна, використовуючи класифікацію за Pipkin. Методи. Виконано пошук сучасних літературних джерел у базах даних PabMed, Scopus за такими критеріями: перелом, головка стегнової кістки, Pipkin, кульшовий суглоб, діагностика, лікування, остеосинтез. Результати. Класифікація за Pipkin дозволяє систематизувати підходи до лікування пацієнтів та за умов вірного її використання зменшити відсоток ускладнень і покращити функціональні результати. Комп’ютерна томографія є важливою процедурою під час діагностики переломів головки стегнової кістки, які поєднуються з вивихом стегна, щоб якнайшвидше вправити вивих. Особливості кровопостачання та ризиків формування асептичного некрозу враховані в класифікації за Pipkin і чинять вплив на тактику лікування, як і тип перелому. Так за типу I цієї класифікації можливі як консервативний спосіб, так і оперативний; II — фіксація гвинтами: прихованими компресійними, самокомпресуючими без головки, а також біорезорбтивними; III — невідкладна хірургія, переважно відкрите вправлення з первинним ендопротезуванням; IV — якщо характер перелому дозволяє — відкрита репозиція й остеосинтез. У післяопераційному догляді важливим є раннє функціональне лікування, 6–12 тижнів часткового навантаження, уникання високих ступенів, згинання стегна більше 45°–50°. Висновки. Правильно обрана тактика лікування під час первинного надходження дозволяє скоротити терміни та покращити результати лікування.