Експериментальне дослідження міцності фіксації зв’язки наколінка після її реконструкції

Abstract

Modular replacement is an adequate method of treatment after removal of proximal tibia tumors. However, there are problems with the restoration of the knee joint function, its extensor mechanism. Objective: to determine the strength of patellar ligament fixation under modeling on the knee joint of a pig. The reconstruction of the extensor mechanism was made with a nylon tape or attachment tube to fix the patellar ligament to the proximal tibia tuberosity. Methods: on the preparations of the pigs knee joints, the reconstruction of the extensor mechanism was simu­lated in two series of the experiment: I — grafting of the patellar ligament using a nylon tape; II — grafting with attachment tube, previously fixed to the proximal part of the tibia. The samples were tested for strength under the influence of a tension loading, the value of which was gradually increased until the patellar ligament was torn off from the tibia. The obtained results were processed statistically. Results: samples of the I series withstood the load before failure on average 1.4 times less than in the II series (t = –4.820; p = 0.001). The average values of the load that caused the tearing of the patellar ligament were significantly different, however, the maximum value of the series of breaking load of series I did not intersect with the minimum value of the series of data of series II. Detachment of the ligament from the patella occurred due to the eruption, and not the destruction of the suture material. Conclusions: the attachment tube is 1.4 times stronger (p < 0.01) than nylon tape. Due to this, the knee joint movements, and operated limb weight bearing can be started in the early postoperative period, thereby reducing the number of complications and improving the functional outcomes of surgeries in patients with proximal tibia tumors.

Модульное эндопротезирование является адекватным методом замещения дефекта после удаления опухолей проксимального отдела большеберцовой кости (ББК). Однако существуют проблемы с восстановлением функции коленного сустава, а именно его разгибательного аппарата. Цель: определить прочность фиксации связки надколенника в условиях моделирования на коленном суставе свиньи реконструкции разгибательного аппарата с использованием для крепления связки надколенника к бугристости ББК нейлоновой ленты или Attachment tube. Методы: на препаратах коленных суставов свиней моделировали реконструкцию разгибательного аппарата в двух сериях эксперимента: I — пластика связки надколенника с помощью нейлоновой ленты; II — пластика к Attachment tube, предварительно зафиксированной на проксимальном отделе ББК. Испытывали образцы на прочность под воздействием нагрузки на растяжение, величину которой постепенно увеличивали до момента отрыва связки надколенника от ББК. Полученные показатели обработаны статистически. Результаты: образцы I серии выдерживали нагрузку до разрушения в среднем в 1,4 раза меньше, чем во II (t = –4,820; p = 0,001). Средние значения величины нагрузки, вызвавшие отрыв связки надколенника, заметно отличались между собой, однако максимальное значение ряда разрушающей нагрузки I серии не имело пересечения с минимальным значением ряда данных II серии. Отрыв связки надколенника происходил из-за прорезывания, а не разрушения шовного ма­териала. Выводы: пластика с использованием Attachment tube в 1,4 раза (р < 0,01) прочнее, чем фиксация нейлоновой лентой. Благодаря этому разработку движений в коленном суставе и нагружение на прооперированную конечность можно выполнять в раннем послеоперационном периоде, уменьшая тем самым количество осложнений и улучшая функциональный результат хирургического вмешательства у пациентов с опухолями проксимального отдела ББК.

Модульне ендопротезування є адекватним методом заміщення дефекту після видалення пухлин проксимального відділу великогомілкової кістки (ВГК). Проте існують проблеми з відновленням функції колінного суглоба, а саме його розгинального апарата. Мета: визначити міцність фіксації зв’язки наколінка за умов моделювання на колінному суглобі свині реконструкції розгинального апарата з використанням для кріплення зв’язки наколінка до горбистості ВГК нейлонової стрічки або Attachment tube. Методи: на препаратах колінних суглобів свиней моделювали реконструкцію розгинального апарата в двох серіях експерименту: I — пластика зв’язки наколінка за допомогою нейлонової стрічки; II — пластика до Attachment tube, попередньо зафіксованої на проксимальному відділі ВГК. Випробували зразки на міцність під впливом навантаження на розтягнення, величину якого поступово збільшували до моменту відриву зв’язки наколінка від ВГК. Отримані показники оброблені статистично. Результати: зразки I серії витримували навантаження до руйнування в середньому в 1,4 рази менші, ніж у II (t = –4,820; p = 0,001). Середні величини навантаження, що призвело до відриву зв’язки наколінка, помітно відрізнялися між собою, проте максимальне значення ряду руйнівного навантаження I серії не мало перетину з мінімальним значенням ряду даних II серії. Відрив зв’язки наколінка відбувався через прорізування, а не руйнування шовного матеріалу. Висновки: пластика з використанням Attachment tube є в 1,4 разу (р < 0,01) міцнішою, ніж фіксація нейлонової стрічкою. Завдяки цьому розробку рухів у колінному суглобі та навантаження на прооперовану кінцівку можна виконувати в ранньому післяопераційному періоді, зменшуючи тим самим кількість ускладнень і покращуючи функціональний результат хірургічного втручання в пацієнтів із пухлинами проксимального відділу ВГК.