Застарілі вивихи передпліччя

Abstract

Dislocations that remain unreduced for 3 weeks or more, are called the chronic elbow dislocation. Today they are found quite rarely. Objective: to study the probable causes of long standing forearm dislocations, to analyze medical tactics and results of treatment. Methods: we used the data of clinical observations of 5 patients (2 men, 3 women), mean age (38 ± 8) years with long standing forearm dislocations. All patients had surgical treatment. Results: the cause of the long standing dislocations occurrence, in 2 cases there was a violation of medical recommendations by patients, in 3 — insufficient medical control, absence of control radiography after immobilization, lack of timely correction of the patient's management, erroneous the choice of conservative treatment tactics in the presence of indications for surgery. Features of treatment tactics depending on the characteristics of dislocations were analyzed. Comparative data of the joints function are given: the amplitude of flexion/extension movements before the surgery was 25° ± 6°, after — 108° ± 5°; assessment of the limb function according to Mayo Elbow Performance Index before the surgery was equal to (23 ± 5) points, in the follow-up period (17 ± 2) months) — (81 ± 7) points (p < 0.001). Conclusions: in the case of long standing posterior dislocations, open reduction of the forearm can be performed from the lateral approach with restoration of injuried ligaments, in the case of posterior-lateral — it is advisable to use posterior approach, which allows for more complete arthrolysis, tissue mobilization, restoration of ligaments, as well as perform neurolysis, transposition of the ulnar nerve. In case of short terms of long standing forearm dislocation it is possible to manage a temporary fixation of the joint with one or two wires, passed through the joint and external fixation with a plaster cast for a period of 15 up to 30 days with subsequent mobilization without the use of external fixation devices.

Вывихи, которые остаются невправленными три и более недель, называют устаревшими. На сегодня они встречаются достаточно редко.Цель: изучить вероятные причины возникновения застарелых вывихов предплечья, проанализировать лечебную тактику и результаты лечения. Методы: использованы материалы клинических наблюдений за 5 пациентами с застарелыми вывихами предплечья (2 мужчин, 3 женщины, средний возраст (38 ± 8) лет). Всем больным проведено хирургическое лечение. Результаты: причинами, которые провоцируют возникновение застарелых вывихов, в 2 случаях было нарушение врачебных рекомендаций пациентами, в 3 — недостаточный врачебный контроль, невыполнение контрольной рентгенографии конечности до момента прекращения иммобилизации, отсутствие своевременной коррекции ведения пациента, ложный выбор консервативной тактики лечения при наличии показаний к хирургическому методу. Рассмотрены особенности лечебной тактики в зависимости от характеристик вывихов. Приведены сравнительные данные о функциональных возможностях суставов: амплитуда сгибательных/разгибательных движений до вмешательства составляла 25° ± 6°, после — 108° ± 5°; показатель оценки функции поврежденной конечности пациентов Mayo Elbow Performance Index до вмешательства равен (23 ± 5) баллов, в отдаленном периоде через (17 ± 2) мес. — (81 ± 7) баллов (p < 0,001).Выводы: при задних застарелых вывихах открытое вправление предплечья можно выполнять из латерального доступа с восстановлением поврежденных коллатеральных связок, при заднебоковых — целесообразно пользоваться задним доступом, что позволяет осуществить полноценный артролиз, мобилизацию тканей, восстановление связочных структур, а также выполнять невролиз, перемещение локтевого нерва. В условиях сравнительно коротких сроков существования застарелого вывиха предплечья можно обходиться временной фиксацией костных образований сустава одной или двумя спицами, проведенными трансартикулярно, и внешней фиксацией задней гипсовой шиной на срок от 15 до 30 дней с последующей мобилизацией без применения аппаратов внешней фиксации.

Вивихи, які залишаються невправленими три та більше тижнів, називають застарілими. На сьогодні вони зустрічаються досить рідко.Мета: вивчити ймовірні причини виникнення застарілих вивихів передпліччя, проаналізувати лікувальну тактику та результати лікування. Методи: використано матеріали клінічних спостережень за 5 пацієнтами зі застарілими вивихами передпліччя (2 чоловіки, 3 жінки, середній вік (38 ± 8) років). Усім хворим проведено хірургічне лікування.Результати: причинами, які провокують виникнення застарілих вивихів, у 2 випадках було порушення лікарських рекомендацій пацієнтами, у 3 — недостатній лікарський контроль, невиконання контрольної рентгенографії кінцівки до моменту припинення іммобілізації, відсутність своєчасної корекції ведення пацієнта, помилковий вибір консервативної тактики лікування за наявності показань до хірургічного методу. Розглянуто особливості лікувальної тактики залежно від характеристик вивихів. Наведено порівняльні дані про функціональні можливості суглобів: амплітуда згинальних/розгинальних рухів до втручання становила 25° ± 6°, після — 108° ± 5°; показник оцінки функції ушкодженої кінцівки пацієнтів Mayo Elbow Performance Index до втручання дорівнював (23 ± 5) балів, у віддаленому періоді через (17 ± 2) міс. — (81 ± 7) балів (p < 0,001).Висновки: у разі задніх застарілих вивихів відкрите вправлення передпліччя можна виконувати з латерального доступу з відновленням ушкоджених колотеральних зв’язок, у разі задньобокових — доцільно користуватися заднім доступом, що дозволяє здійснити більш повноцінний артроліз, мобілізацію тканин, відновлення зв’язкових структур, а також виконувати невроліз, переміщення ліктьового нерва. За умов порівняно коротких термінів існування застарілого вивиху передпліччя можна обходитися тимчасовою фіксацією кісткових утворень суглоба однією або двома спицями, проведеними трансартикулярно, та зовнішньою фіксацією задньою гіпсовою шиною на строк від 15 до 30 днів із подальшою мобілізацією без застосування апаратів зовнішньої фіксації.