Основні причини та клініко-рентгенологічні варіанти деформівного артрозу кистьового суглоба

Abstract

Wrist joint osteoarthritis (WJO) – is a widespread damage causing pain in the wrist in 13 % of cases.The goal: to clarify views on the etiology, pathogenesis and structural-functional state of wrist in case of osteoarthritis, form the principles of generalization of this damage.Methods: 155 patients with WJO of different etiology underwent surgical treatment, had the basic skialogic parameters quantitatively evaluated, such as indicators of wrist instability, zonal distribution of the degree of degenerative changes in its different areas, depending on its etiology and pathomechanism and functional state of the upper limb on a scale of DASH.The results: the greatest clinical significance had WJO due to scaphoid fractures (39 %), and Kienbock’s disease (20 %), less — due perilunate damages (12 %), idiopathic osteoarthritis (11 %). Among the main pathological mechanisms of WJO — the collapse of the wrist with a rotary installation of scaphoid (the consequences of its fracture, perilunarny injury, Kienbock’s disease); rarely ulna-wrist or ilna- radius conflicts, consequences of fractures of distal radius metaepiphysis of the idiopathic form; carpometacarpal arthritis, microfractures with reparative reaction of the back parts of these joints. WJO is characterized by the following symptoms: late referral of patients (at stage II–III), a long period of compensation of arthritic changes till its failure due to excessive stress or minor injury, the dissonance between radiographic and clinical pictures, loss of function predominantly from contracture and synovitis than the from stage of the disease and timing. Classification that was composed on the background of clinical-radiological signs and syndromic principle allows not only to structure WJO according to location and mechanisms of formation, but gives an opportunity to determine the key requirements for a choice of treatment tactics.Деформирующий артроз кистевого сустава (ДАКС) — распространенное поражение, вызывающее боли в запястье в 13 % случаев.Цель: конкретизировать взгляды на этиологию, патогенез и структурно-функциональное состояние кистевого сустава при деформирующем артрозе, сформировать принципы обобщения этого поражения.Методы: у 155 больных с ДАКС различной этиологии, получивших хирургическое лечение, количественно оценены основные скиалогические параметры показателей нестабильности кистевого сустава, зональное распределение степени дегенеративных изменений в его различных участках в зависимости от патомеханизма и этиологии, а также функциональное состояние верхней конечности по шкале DASH.Результаты: наибольшее клиническое значение имел ДАКС вследствие переломов ладьевидной кости (39 %) и болезни Кинбека (20 %), меньшее — вследствие перилунарных повреждений (12 %), идиопатический деформирующий артроз (11 %) и другие формы (7–2 %). Среди основных патомеханизмов развития ДАКС — коллапс запястья с ротационной установкой ладьевидной кости (последствия ее переломов, перилунарних повреждений, болезни Кинбека); реже локтезапястный или локтелучевой конфликты, последствия переломов дистального метаэпифиза лучевой кости идиопатической формы; запястно-пястные артрозы, микрофрактуры с репаративной реакцией тыльных отделов этих суставов. Уточнены количественные опорные критерии стадийности основных форм ДАКС, которые формируются через механизм коллапса запястья. Для ДАКС характерно позднее обращение больных (на II–III стадии), длительный период компенсации артрозных изменений до их срыва в результате чрезмерных нагрузок или незначительной травмы, диссонанс между рентгенологической и клинической картинами, потеря функции больше от контрактуры и синовита, чем от стадии и срока заболевания. Составленная по клинико-рентгенологическим признакам и синдромологическому принципу классификация позволяет не только структурировать ДАКС по локализации и механизмам формирования, но и дает возможность определиться в основных направлениях по выбору тактики лечения.Деформівний артроз кистьового суглоба (ДАКС) — поширене ураження, яке спричинює болі в зап’ястку в 13 % випадків.Мета: конкретизувати погляди на етіологію, патогенез і структурно-функціональний стан кистьового суглоба за умов деформівного артрозу, сформувати принципи узагальнення цього ураження.Методи: у 155 хворих із ДАКС різної етіології, які отримали хірургічне лікування, кількісно оцінені основні скіалогічні параметри показників нестабільності кистьового суглоба, зональний розподіл ступеня дегенеративних змін у його різних ділянках залежно від патомеханізму і етіології, а також функціональний стан верхньої кінцівки за шкалою DASH.Результати: найбільше клінічне значення мав ДАКС внаслідок переломів човноподібної кістки (39 %) і хвороби Кінбека (20 %), менше — внаслідок перилунарних ушкоджень (12 %), ідіопатичний деформівний артроз (11 %) та інші форми (7–2 % ). Серед основних патомеханізмів розвитку ДАКС — колапс зап’ястка з ротаційною установкою човноподібної кістки (наслідки її переломів, перилунарних ушкоджень, хвороби Кінбека); рідше ліктьово-зап’ястковий або ліктьово-променевий конфлікти, наслідки переломів дистального метаепіфіза променевої кістки ідіопатичної форми; зап’ястково-п’ясткові артрози, мікрофрактури з репаративною реакцією тильних відділів цих суглобів. Уточнено кількісні опорні критерії стадійності основних форм ДАКС, які формуються через механізм колапсу зап’ястка. Для ДАКС характерно пізнє звернення хворих (на II–III стадії), тривалий період компенсації артрозних змін до їх зриву в результаті надмірних навантажень або незначної травми, дисонанс між рентгенологічною та клінічною картинами, втрата функції скоріше від контрактури і синовіту, ніж від стадії і терміну захворювання. Складена за клініко-рентгенологічними ознаками і сіндромологічним принципом класифікація дає змогу не тільки структурувати ДАКС за локалізацією та механізмами формування, а й дає можливість визначити основні напрямки з вибору тактики лікування.