2021, №4
Постійний URI для цієї колекції
Перегляд
Останні подання
Документ Вишкіл і практично-центрична метода професора Сулими(2021) Сулима В.С.; Філяк Ю.О.; Мадій М.В.Проаналізовано сучасний стан методології навчання слухачів курсів тематичного удосконалення в медичних ВНЗ. Виявлено такі проблеми викладання дисциплін за спеціальністю, як непосильні для запам’ятовування обсяги теоретичного матеріалу, неефективність методологічних прийомів для занять практичного відпрацювання навичок, незначна кількість нових навчально-тренінгових центрів. Доведено, що ці недоліки не сприяють глибокому засвоєнню хірургічних навичок, а облюбований сучасними викладачами метод «побач — повтори» не є панацеєю для ефективного застосування знань молодих лікарів під час різного роду хірургічних втручань. Звернено особливу увагу на психологічні бар’єри, які виникають унаслідок неминучих енергетичних спустошень у молодих спеціалістів під час вивчення нової інформації, яка є необхідною для кваліфікованого безперервного освітнього розвитку. Мета. Побудова новаторської методологічної стратегії, яка передбачає органічне поєднання вивчення теоретичних аспектів медицини з практичними навичками. Результати. Визначено, що серед сучасних способів навчання найбільш ефективний метод Пейтона, який став основою «Вишколу за методикою професора Сулими». Наведено детальну інструкцію авторської стратегії лікаря ортопеда-травматолога та професора кафедри травматології і ортопедії ІФНМУ В. С. Сулими, яка ґрунтується на нейробіологічних дослідженнях, для засвоєння будь-якої практичної навички. Цей спосіб навчання структурований на 10 етапів, кожен з яких докладно теоретично та методично прокоментовано. Особливу увагу приділено методиці проведення вишколу й аналізу отриманих результатів після його апробації в межах медичного тренінгу під час відпрацювання навички «Двогвинтової цефаломедулярної фіксації проксимального відділу стегнової кістки» за допомогою відповідного інструментарію. Висновки. «Вишкіл за методикою професора Сулими» — загальнонауковий педагогічний метод, що уможливлює відпрацювання будь-якої практичної навички за різними напрямами та ступенем складності.Документ Тотальне реверсивне ендопротезування плечового суглоба. Історія та перспективи розвитку(2021) Корж М.О.; Макаров В.Б.; Підгайська О.О.; Танькут О.В.У пацієнтів похилого та старечого віку на фоні зниження мінеральної щільності кістки первинне ендопротезування плечового суглоба є одним із методів хірургічного лікування. Мета. Провести історичний огляд розвитку реверсивного ендопротезування (RSA) плечового суглоба з аналізом біомеханічних особливостей наявних імплантатів, їхніх переваг і недоліків для визначення можливих напрямів подальшого вдосконалення конструкцій. Методи. Пошук наукової інформації проведений в електронних базах PubMed, ScienceDirect, Google Scholar із глибиною пошуку 30 років. Відібрано 68 джерел. Результати. Незадовільні результати після геміартропластики плечового суглоба обумовили в пацієнтів із важкими ушкодженнями обертальної манжети й багатофрагментарними переломами проксимального відділу плечової кістки (ПВПК) використання RSA. Ендопротези дизайну C. Neer змінили імплантати конструкції P. Grammont, побудовані за принципами: сферичний гленоїдальний компонент, увігнута опорна частина на плечовій кістці, центр ротації на рівні або медіальніше шийки лопатки, ПВПК зміщений медіально та дистальніше. Медіалізація центра обертання є несприятливим чинником, що призводить до втрати напруження дельтоподібного м’яза. Задля усунення цього недоліку розроблено латералізовані гемісфери, за допомогою яких досягається стабільність, попереджується утворення дефекту нижнього краю шийки лопатки. Їхній розмір впливає на обсяг рухів: найменші діаметри слід використовувати для попередження перенапруження м’яких тканин. Зауважимо, що застосування RSA з латералізованим центром обертання та варусним плечовим компонентом наближає біомеханіку плечового суглоба до нормальних анатомічних особливостей. Висновки. Основні напрями вдосконалення RSA: проведення біомеханічних досліджень для оцінювання конструкцій ендопротезів із метою вибору оптимального дизайну; впровадження сучасних адитивних технологій, які дозволять одержати пористі компоненти з підвищеними остеоінтегративними властивостями; зменшити вагу гемісфери; вдосконалення пари тертя.Документ Особливості проведення анестезії у напівсидячому положенні (огляд літератури)(2021) Лизогуб М.В.; Лизогуб К.І.; Котульський І.В.; Паздніков Р.В.; Кострікова Е.В.; Яковенко С.М.Положення шезлонга або Beach chair position (BCP), яке використовують під час операцій на плечовому суглобі, має низку переваг для хірурга, проте може призводити до інтраопераційної гіпотензії, брадикардії, та, як наслідок, до післяопераційних ускладненнями неврологічного характеру. Мета. Провести аналіз сучасної літератури для виявлення частоти ускладнень, які виникають у разі ВСР, методик їхнього моніторингу та запобігання. Методи. Проаналізовано публікації з пошукової системи Google, електронних баз PubMed, Google Scholar, архівів спеціалізованих журналів й інших джерел науково-медичної інформації. Результати. Сьогодні в ортопедичній практиці застосовують такі види напівсидячого положення залежно від кута підйому верхньої половини тулуба: Semi-beach-chair position — 30°, BCP — 60°, Semi-upright sitting position — 90°. Точне вимірювання кута підйому в клінічній практиці використовують украй рідко, хоча він прямо корелює зі змінами гемодинаміки. Передбачуваною етіологією ушкодження центральної нервової системи є гіпотензія з подальшою гіпоперфузією головного мозку, що виникає після зміни положення тіла пацієнта в умовах загальної анестезії. Стандартне вимірювання артеріального тиску на рівні плеча дає спотворені показники щодо реального тиску на рівні Вілізієва кола. Чіткі рекомендації щодо безпечного рівня артеріального тиску за операцій у ВСР відсутні. Більшість клінічних досліджень показали, що положення шезлонга призводить до зниження регіональної оксигенації мозку та церебрального кровотоку. Висока частота епізодів мозкової десатурації (понад 50 %) обумовлює необхідність її моніторингу у ВСР. Сьогодні найчастіше його проводять за методикою NIRS (Near-Infrared Spectroscopy). Менше клінічне значення мають доплерографічне дослідження мозкових судин і сатурації крові в яремній вені. Проте виявлення фактів десатурації здебільшого не впливає на частоту виникнення післяопераційної когнітивної дисфункції. Перспективним напрямом подальших досліджень є аналіз вмісту нейроспецифічних білків після операцій у ВСР.Документ Сучасні тенденції ендопротезування кульшового та колінного суглобів(2021) Зазірний І.М.; Барабаш К.І.Тотальне ендопротезування кульшового (ТЕК) та колінного суглобів (ТЕКС) є ефективним хірургічним методом лікування остеоартрозу на пізніх стадіях. Мета. Висвітлити найзначніший технологічні розробки щодо дизайну імплантатів і допоміжних технологій для ендопротезування кульшового та колінного суглобів. Результати. Розвиток ендопротезування кульшового та колінного суглобів пов’язаний із прагненням покращити результати лікування, зменшити ускладнення та підвищити виживаність імплантатів. Акцентовано увагу на деяких найцікавіших, на нашу думку, тенденціях у цій галузі. Показано, що для заміни суглобової поверхні кульшового суглоба використовують імплантати з парою тертя «метал – метал», але метод є оптимальним варіантом лише для активних чоловіків із великим кульшовим суглобом. Нові підходи передбачають застосування пар тертя «кераміка – кераміка» або «метал – поліетилен». Створення менших стегнових компонентів ендопротезів (мінініжок) для ТЕК спрямовано на збереження кісткової тканини та досягнення фізіологічного навантаження. Ендопротезам із подвійною мобільністю все частіше віддають перевагу для первинного ТЕК. Перспективним є створення імплантатів із пористою поверхнею (зокрема, і з використанням адитивних технологій) для підвищення їхніх остеоінтеграційних і антибактеріальних властивостей. Новітнім напрямом є створення роботизованих систем супроводу операцій ендопротезування, що дасть змогу покращити точність позиціонування імплантатів, зменшити крововтрату, покращити функціональні результати, а також досягти після ТЕКС балансу зв’язок і суглобової щілини завдяки точному визначенню її розмірів та точної резекції стегнової кістки. Проте необхідно провести клінічні дослідження з високим рівнем доказовості для виявлення переконливих довгострокових результатів, щоб цей підхід став стандартом в ендопротезуванні кульшового та колінного суглобів. Висновки. Роботизована хірургія є однією з найцікавіших розробок хірургії кульшового та колінного суглобів. Проте необхідні подальші дослідження в цьому напрямі.Документ Дослідження структурних змін у субфасціальній ділянці скелетних м’язів гомілки після травматичної ішемії та впливу регенеративних технологій на відновлювальні процеси (експериментальне дослідження)(2021) Підлісецький А.Т.; Долгополов О.В.; Савосько С.І.; Макаренко О.М.Тактика ведення та лікування пацієнтів із післятравматичною ішемією м’язів кінцівок є визначальною на всіх етапах, тому розроблюють новітні методи лікування зі застосуванням клітинних технологій для попередження розвитку ускладнень і покращення віддалених результатів. Мета. Визначити в експерименті гістологічні зміни в м’язах ушкодженої кінцівки після травматичної ішемії за умов введення збагаченої тромбоцитами плазми, аспірата кісткового мозку та стромально-васкулярної фракції жирової тканини. Методи. Роботу виконано на 65 кролях породи Шиншила вагою 4,2– 4,5 кг. Тваринам накладали джгут на ліву нижню кінцівку від середньої третини стегна до надп’ятково-гомілкового суглоба, який через 6 год знімали. Після цього тварин розділили на 4 групи: 1-ша — ішемія-контроль, 2-га — введення збагаченої тромбоцитами плазми, 3-тя — введення клітин аспірата кісткового мозку, 4-та — стромально-васкулярної фракції жирової тканини. На 5, 15, 30-ту доби по 5 тварин із кожної групи виводили з експерименту та виконували гістологічні дослідження. Результати. На 5-ту добу після моделювання в усіх групах кролів виявлено набряк м’язової тканини, дегенерацію та фрагментацію м’язових волокон у субфасціальній ділянці. На 15 і 30-ту доби в 3-й і 4-й групах зафіксовано формування нових м’язових волокон на місцях некрозу, появу міотубул із міоядер. На 30- ту добу в групі контроль-ішемія домінувала атрофія м’язових волокон. Висновки. Травматична ішемія кінцівки кролів протягом 6 год спричинює дегенерацію та прогресування гіпотрофії м’язових волокон скелетних м’язів гомілки. Введення збагаченої тромбоцитами плазми, аспірата кісткового мозку та стромально-васкулярної фракції жирової тканини не призводить до відновлення м’язової тканини в субфасціальних ділянках, але позначається на частковому збереженні м’язових волокон глибоких міонів м’яза.Документ Математичне моделювання роботи м’язів тазового пояса у хворих із привідною контрактурою кульшового суглоба під час одноопорного стояння(2021) Тяжелов О.А.; Карпінський М.Ю.; Карпінська О.Д.; Юрченко Д.О.; Браніцький О.Ю.Тривалий перебіг коксартрозу супроводжується розвитком больового синдрому та контрактур, які спричинюють контрактильний спазм м’язів, зменшення довжини привідних м’язів і згиначів стегна, відносне перерозтягнення відвідних м’язів, що з плином часу призводить до змін їхньої структури. Наслідком цього є слабкість м’язів тазового пояса, клінічним проявом якої є порушення постурального балансу — кульгавість, нахили тулуба під час ходьби, зміна становища таза тощо. Мета. На математичній моделі визначити вплив привідної контрактури кульшового суглоба на здатність підтримки рівноваги під час стояння. Методи. Створено математичну модель, яка представляє таз зі стегновою кісткою та вектори дії привідних і відвідних м’язів стегна. Визначали м’язові зусилля, необхідні для підтримки рівноваги тіла під час одноопорного стояння в нормі та за наявності установки стегна в 5° і 10°. Розрахунки виконували для пацієнтів вагою 70; 100; 120 кг. Результати. Визначено, що за привідної контрактури в 5° m. gracilis, m. add magnus, m. piriformis не здатні виконувати функції з підтримки рівноваги тіла через необхідність розвивати зусилля більші, ніж їхні максимально можливі, навіть за мінімальної ваги пацієнта. Якщо вага хворого перевищує 120 кг, то практично вся м’язова система стабілізації стегна працює за межами власних можливостей. Привідна контрактура в 10° призводить до збільшення необхідного зусилля м’язів-стабілізаторів стегна. За абсолютними значеннями встановлено збільшення їхніх силових показників. Висновки. Привідна контрактура кульшового суглоба спричинює зміну біомеханічних умов роботи м’язів тазового пояса через зміну кутів дії сил відвідних м’язів стегна, зниження ефективності їхньої роботи зі стабілізації таза. Зі збільшенням кута привідної контрактури простежується тенденція до погіршення умов ефективної роботи м’язів тазового пояса. Додатковим чинником, який негативно впливає на цей показник, є надмірна вага пацієнта.Документ Математичне моделювання напружено-деформованого стану елементів стопи в умовах гіпоплазії латеральної кісточки(2021) Шишка І.В.; Корольков О.І.; Карпінський М.Ю.; Яресько О.В.Одним із частих ускладнень лікування травм надп’ятково-гомілкового суглоба (НГС) у віддаленому періоді є розвинення його хронічної нестабільності. Серед чинників ризику її виникнення — уроджене або набуте укорочення (гіпоплазія) латеральної кісточки різного ступеня. Мета. Визначити вплив гіпоплазії латеральної кісточки на розподіл напружень у кісткових і зв’язкових елементах стопи. Методи. Проведене математичне моделювання дистального кінця нижньої кінцівки. Відтворено два варіанти положення п’яткової кістки — варусне та вальгусне з кутом відхилення від вертикальної осі в обох випадках 15°. Вертикальне розподілене навантаження величиною 700 Н прикладали до плато великогомілкової кістки. По опорній поверхні стопи моделі мали жорстке закріплення. Заміри величин механічних напружень проводили в контрольних точках. За критерії оцінки напружено-деформованого стану (НДС) використано напруження за Мізесом. Результати. Визначено, що за гіпоплазії латеральної кісточки збільшуються величини напружень із латерального боку на піднадп’ятковій кістці від 6,3 МПа до 6,4 МПа, із медіального — на п’ятковій від 5,8 МПа до 6,0 МПа, надп’ятковій від 2,1 МПа до 2,3 МПа. Також змінюється НДС у зв’язках НГС. У випадку нейтрального положення п’яткової кістки гіпоплазія латеральної кісточки спричинює зниження величин напружень у зв’язках із латерального боку НГС, що можна пояснити їхнім подовженням та, відповідно, проєкційним збільшенням довжини. У випадку варусного або вальгусного положення п’яткової кістки за умов гіпоплазії латеральної кісточки виявлено, що за варусного положення п’яткової кістки перенапружуються зв’язки з латерального боку, вальгусного — із медіального. Висновки. Зменшення величин напружень у зв’язках НГС у випадках вальгусного або варусного положення п’яткової кістки є одним із чинників зниження функціональної стійкості суглоба та може бути причиною розвитку його хронічної нестабільності.Документ Дослідження біохімічних маркерів остеогенезу в разі інкорпорації кісткових алоімплантатів у щурів із післяопераційним введенням цисплатину за різних умов стерилізації алоімплантата(2021) Вирва О.Є.; Головіна Я.О.; Леонтьєва Ф.С.; Малик Р.В.Кісткова алопластика — часто вживана методика хірургічного лікування онкологічних пацієнтів. Проте ускладнення в разі її використання (порушення зрощення алоімплантата та кістки реципієнта, його лізис і переломи, інфекція) обумовлюють проведення досліджень у цьому напряму. Мета. Дослідити зміни біохімічних маркерів остеогенезу за умов дії цитостатиків на процес інкорпорації кісткових алоімплантатів. Методи. Роботу виконано на 20 самцях білих щурів (вік на початок експерименту 5–6 міс.). Усім тваринам дірчастий дефект у дистальному метафізі стегнової кістки заповнили алогенним кістковим матеріалом (діаметр 2 мм, висота 3 мм), стерилізованим за допомогою γ-випромінювання (Контроль-1 і Дослід-1) або насиченням антибіотика (Контроль-2 та Дослід-2). У групах «Контроль» через 14 днів після імплантації внутрішньоочеревинно вводили 2,0–2,4 мл розчину 0,9 % натрію хлориду, у групах «Дослід» — цисплатин у дозі 2,5 мг/кг одноразово. Через 30 днів після операції в крові оцінювали глікопротеїни, загальний білок, Са, хондроїтинсульфати, активність кислої та лужної фосфатаз. Проаналізовано індекс мінералізації (співвідношення лужної до кислої фосфатаз), ступінь мінералізованості (співвідношення вмісту кальцію до білка). Результати. У дослідних групах порівняно з контрольними визначено суттєве зниження загального білка, значень загального кальцію, що свідчить про пригнічення процесів мінералізації під час ремоделювання кісткової тканини реципієнта й алоімплантата. Найбільші показники активності кислої фосфатази зафіксовано в групах Дослід-1 і Дослід-2, що відображує переважання резорбції над кісткоутворенням. Ступінь мінералізованості в дослідних групах був вищим, ніж у контрольних, а індекс мінералізації — суттєво меншим. Висновки. Виявлені зміни значень біохімічних маркерів кісткового метаболізму відображують негативний вплив цисплатину на остеогенез за умов імплантації алоімплантатів, що призводить до відсутності їхнього зрощення з кісткою реціпієнта.Документ Передопераційна терапія деносумабом у хворих на гігантоклітинну пухлину кісток(2021) Вирва О.Є.; Міхановський Д.О.; Біцадзе М.З.; Головіна О.О.; Данищук З.М.; Бабич О.О.Гігантоклітинна пухлина кістки (ГКПК) — доброякісна остеолітична пухлина з агресивним перебігом, вражає метафізарні й епіфізарні ділянки кісток. ГКПК є RANKL-позитивною пухлиною. Тому RANKL — перспективна мішень для цілеспрямованого впливу на процеси кісткової резорбції. Мета. Проаналізувати світовий і власний досвід використання деносумабу в лікуванні хворих на гігантоклітинну пухлину кісток. Методи. Проведено пошук публікацій в електронних системах Google Scholar, PubMed, ScienceDirect, архівах спеціалізованих журналів і дисертаційних робіт. Крім того, відібрано 57 пацієнтів із гістологічно веріфікованою ГКПК без ознак малігнізації. Результати. Деносумаб пов’язує й пригнічує RANKL, зупиняючи кісткову резорбцію шляхом інгібування диференціації, функції та виживаності остеокластів. Інформація щодо ефективності препарату в лікуванні хворих на ГКПК суперечлива. Деякі дослідники стверджують, що його використання в передопераційному періоді зменшує обсяг хірургічного втручання й імовірність виникнення рецидивів ГКПК. При цьому ефект корелює з тривалістю введення препарату. Інші автори повідомляють про збільшення відсотка локальних рецидивів пухлини за умов використання деносумабу та наступного виконання кюретажу. Це пояснюють складністю макроскопічного визначення меж зміненої внаслідок дії препарату пухлини та, відповідно, ускладненням вибору обсягу тканин для видалення під час операції. Власний досвід показав, що неоад’ювантна терапія деносумабом 120 мг на 1, 8, 15, 28-му доби сприяє формуванню чітких меж пухлини, її ущільненню та, унаслідок цього, знижує ризик виникнення патологічного перелому й уможливлює абластичне видалення пухлини. Висновки. Результати вивчення ефекту неоад’ювантної терапії деносумабом неоднозначні. За умов його використання з наступним виконанням кюретажу збільшується частка локальних рецидивів пухлини. За значних розмірів вогнищ ГКПК перед широкою резекцією зі заміщенням ендопротезом введення деносумабу сприяє формуванню кісткового каркаса навколо пухлини та її ущільненню, що дозволяє абластично видалити її та знизити ризик виникнення локальних рецидивів.Документ Експериментальне дослідження стабільності остеосинтезу дистального відділу плечової кістки(2021) Бодня О.І.; Дубовик С.Л.; Карпінський М.Ю.; Карпінська О.Д.Предметом невирішених питань удосконалення остеосинтезу позасуглобових переломів дистального відділу плечової кістки є пошук спрощеної методики біологічної фіксації, що передбачає за малої травматичності забезпечення стабілізації відламків кісток і рухів у ліктьовому суглобі в ранньому післяопераційному періоді. Мета. Провести порівняльний аналіз залежності величини зміщення фрагментів у дистальному відділі плечової кістки за умов позасуглобових переломів, стабілізованих за допомогою накісткового та черезкісткового остеосинтезу. Методи. Проведено стендове біомеханічне дослідження стану моделі дистального відділу плечової кістки. Моделювали черезкістковий остеосинтез із використанням авторського апарата зовнішньої фіксації (АЗФ). Для порівняння вибрали накістковий остеосинтез Y-подібною пластиною. Моделі плечової кістки навантажували з інтервалом і ступінчастим збільшенням навантаження на стиск по осі, згинання в площині, що проходить паралельно, а також перпендикулярно фіксувальним елементам пластини й АЗФ. Величину навантаження поступово збільшували від 0 до 250 Н із кроком 50 Н. Фіксували величину сил, за яких унаслідок дії різних навантажень з’являлося зміщення на рівні перелому. Результати. Аналіз експериментальних досліджень показав, що стрижневий апарат і пластина забезпечують однакову стабільність фіксації відламків плечової кістки за умов осьового навантаження на стиск (р > 0,05). Під впливом згинальних навантажень понад 100 Н у площині, паралельній фіксувальним елементам, незначну перевагу (10 %) має пластина. Суттєво кращий результат (р < 0,01) отримано в разі застосування зовнішнього пристрою під дією згинальних навантажень у площині, перпендикулярній фіксувальним елементам. Висновки. У випадку переломів дистального відділу плечової кістки черезкістковий остеосинтез запропонованим стрижневим апаратом зовнішньої фіксації забезпечує стабільність відламків за всіх варіантів навантаження. Він є досить надійним і може бути рекомендованим до використання в клінічній практиці.Документ Іпсилатеральні ушкодження ліктьового суглоба та дистального відділу променевої кістки(2021) Мателенок Є.М.Ушкодження ліктьового суглоба та переломи дистального відділу променевої кістки однойменної кінцівки трапляються дуже рідко, а травми досить різноманітні. Мета. Проаналізувати характер іпсилатеральних ушкоджень ліктьового суглоба та дистального метаепіфіза променевої кістки у зв’язку з особливостями енергоємності травмування, розглянути варіанти лікувальної тактики, які використовують за таких ушкоджень. Методи. Дослідження базується на ретроспективному аналізі клінічного матеріалу 8 пацієнтів із іпсилатеральними ушкодженнями ліктьового суглоба та переломами дистального відділу променевої кістки (3 чоловіки, 5 жінок, середній вік (39 ± 5) років). Окрім перелому дистального відділу променевої кістки, в 1 випадку був вивих передпліччя, у 5 — переломовивихи в ліктьовому суглобі, 2 — переломи дистального метаепіфіза плечової кістки. Хірургічне лікування ушкоджень у ділянці ліктьового суглоба проведено у 7 випадках, а в ділянці променево-зап’ясткового суглоба — у 3. Результати. Окрім 2 пацієнтів, травми отримані внаслідок падіння з висоти від 1 до 12 м. Проведено ранжування важкості ушкоджень та аналіз їхнього співвідношення з показниками висоти падіння пацієнтів, тобто з енергоємністю травмування. Розглянуто особливості лікування пацієнтів із однобічними ушкодженнями в ділянці ліктьового та променево-зап’ясткового суглобів. Висновки. Більшість випадків іпсилатеральних ушкоджень зони ліктьового та променево-зап’ясткового суглобів трапляються в разі падіння з деякої висоти, рідше — з висоти власного зросту. Ступінь тяжкості ушкодження прямо залежить від висоти падіння (коефіцієнт кореляції r = 0,78). Характер травми в зоні ліктьового суглоба визначається позицією кінцівки на момент приземлення, а також можливістю послідовного додаткового зіткнення зони ліктьового суглоба з травмувальними агентами. За умов падіння зі значної висоти вагома ймовірність виникнення політравм, що обумовлює багатоетапність лікування. Важливо для пацієнтів з іпсилатеральними ушкодженнями є обґрунтування черговості втручань або маніпуляцій.Документ Результати малоінвазивної пластики структур задньолатерального кута колінного суглоба(2021) Головаха М.Л.; Бондаренко С.А.; Орлянський В.Задньолатеральна ротаційна нестабільність колінного суглоба є однією з недостатньо вивчених проблем сучасної ортопедії. Складність анатомії, труднощі діагностики разом із невеликою кількістю таких травм не дозволили сформулювати чітку концепцію й алгоритм ведення таких пацієнтів. Лише останні 10 років цій проблемі почали приділяти належну увагу. У роботі описано нову малоінвазивну методику пластики структур задньолатерального кута колінного суглоба під артроскопічним контролем. Мета. Провести аналіз віддалених результатів малоінвазивного відновлення структур задньолатерального кута під артроскопічним контролем. Методи. Вивчено результати лікування 58 пацієнтів, 26 з яких склали групу дослідження і 32 — порівняння. Оцінено динаміку больового синдрому, характер відновлення обсягу рухів, а також тести ротаційної стабільності. Результати. Статистичний аналіз віддалених результатів показав, що больовий синдром після операції, виконаної за малоінвазивною методикою істотно нижчий, а функція колінного суглоба в динаміці відновлюється швидше. Результати відновлення задньолатеральної стабільності колінного суглоба кращі в групі дослідження. Основну класифікацію ушкоджень структур задньолатерального кута за Fanelli і Larson було розроблено для діагностики задньолатеральної нестабільності, вона здебільшого відповідає клінічній практиці. Проте не враховує клінічні випадки розриву передньої схрещеної зв’язки в поєднанні з ушкодженнями структур задньолатерального кута. Висновки. Використання запропонованої методики малоінвазивного відновлення структур задньолатерального кута колінного суглоба з артроскопічною реконструкцією сухожилка підколінного м’яза забезпечило позитивні найближчі та віддалені результати лікування пацієнтів, зменшення інтенсивності болю після операції та швидше відновлення обсягу рухів у колінному суглобі. Збільшення кількості ускладнень і погіршення функції кінцівки не виявлено в жодному випадку.Документ Практичні аспекти інтраопераційного нейромоніторингу у хворих із різною патологією хребта(2021) Барков О.О.; Дуплій Д.Р.Мета. Дослідити робочі параметри та явища інтраопераційного моніторингу та виявити специфічність і чутливість різних його модальностей у зв’язку з післяопераційними неврологічними ускладненнями в пацієнтів із різною патологією хребта. Методи. Проаналізовано протоколи інтраопераційних нейрофізіологічних моніторингів (ІОМ) 88 хворих, яким проведено хірургічні втручання на хребті: кіфосколіотичні деформації хребта — 58 (68 %), травматичні — 12 (13,3 %), дегенеративні захворювання — 10 (11,7 %), новоутворення — 6 (6,7 %). У 33 (38,4 %) випадках використано поєднання модальностей моторних викликаних потенціалів (МВП) і стимуляцію транспедикулярних гвинтів (СТГ), у 36 (41,9 %) — лише МВП, 17 (19,8 %) — СТГ. У всіх випадках застосовано самопоточну і тригерну електроміографію. Результати. Найстабільніші МВП виявлено на mm. tibibalis anterior, mm. abductor hallucis longus. Підтверджено, що несприятливим і достовірним чинником ознаки тривоги є однобічне стійке зниження амплітуди МВП більш ніж на 80 %. За результатами СТГ 424 (97,5 %) гвинти встановлено коректно, 1 (0,2 %) — хибно негативний випадок некоректного проведення. Хибно позитивні результати за тестом СТГ склали від 34,7 до 15,4 % залежно від обраного критичного порога сили струму, який надходив на транспедикулярний гвинт. Уважаємо поріг тесту СТГ у 13 мА задовільним, а нижчий — незадовільним. Визначено групу пацієнтів, у яких встановлено 72 гвинти (16,6 % від усіх аналізованих), котрі за результатами тесту СТГ отримали незадовільну оцінку, а рентгенологічно не виявлено похибок у положенні гвинтів. Висновки. Модальності ІОМ високочутливі та специфічні до ушкоджень структур спинного мозку та спинномозкових нервів, але залежність від низки зовнішніх чинників знижує їхню інформативність, що призводить до отримання хибно позитивних і хибно негативних результатів. Визначено, що динаміка амплітуд МВП м’язів-мішеней відрізняється за інформативністю й ефективністю під час хірургічного втручання через індивідуальні морфологічні та моторні характеристики.