2021, №1

Постійний URI для цієї колекції

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/3025

Перегляд

Перегляд 2021, №1 за темою "діти"

Зараз показано 1 - 2 з 2
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Нестабільність колінного суглоба за умов уроджених вад розвитку нижніх кінцівок (огляд літератури)
    (2021) Хмизов С.О.; Якушкін Є.С.; Кацалап Є.С.
    З’ясувати кількість хворих із нестабільністю колінного суглоба (НКС) у разі вроджених вад розвитку нижніх кінцівок (ВВРНК) неможливо. Діти, підлітки та молоді люди здебільшого добре адаптуються до цієї патології, тому рідко скаржаться на симптоми нестабільності, навіть у разі позитивних клінічних тестів. Основними причинами прояву НКС за ВВРНК є неадекватне навантаження, травми нижньої кінцівки та хірургічна корекція. Мета. На підставі аналізу наукової літератури дати визначення НКС, виділити основні причини її розвитку та клінічні проя­ви за умов ВВРНК, виявити тенденції щодо лікувальної тактики. Методи. Проведено пошук і проаналізовано понад 500 статей із міжнародних бібліотек PubMed, NCBI, Google Scholar, Medscape, MedlinePlus. Ураховуючи рідкість патології та незначний обсяг досліджень останніми роками, глибина пошуку склала 25 років. Результати. НКС у дітей у разі ВВРНК може бути наслідком уроджених особливостей будови нижньої кінцівки (ізольована вада розвитку у вигляді агенезії схрещених зв’язок або неповноцінність зв’язкового апарата колінного суглоба в складі комплексної патології) та ускладненням хірургічної корекції поздовжніх дефектів кінцівок. Оскільки патологія мало вивчена, то тактика ведення таких пацієнтів дотепер залишається предметом дискусій. Остаточно не доведено доцільність хірургічної стабілізації колінного суглоба через те, що в разі його аномалій формуються певні адаптивні механізми, які, з одного боку, не доречно порушувати, а з іншого — сучасний рівень розвитку медицини дозволяє збільшити функціональні можливості пацієнтів, провокуючи прогресування НКС. Висновки. Діти з ВВРНК добре адаптуються до супутньої НКС, тому в повсякденному житті та до хірургічної корекції ВВРНК вона не турбує пацієнтів. Особливу увагу необхідно приділяти стабільності колінного суглоба як до, так і під час подовження та корекції деформації. Варіабельність і складність ВВРНК обумовлює виконання багатоетапного хірургічного лікування й одним із них може бути хірургічна стабілізація колінного суглоба для покращення функції кінцівки.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Порівняльний аналіз опороспроможності нижніх кінцівок у дітей із рецидивами вродженої еквіноварусної клишоногості після хірургічного лікування за «традиційними» методами та методикою Понсеті
    (2021) Хмизов С.О.; Кикош Г.В.; Карпінська О.Д.; Карпінський М.Ю.
    Уроджена еквіноварусна клишоногість (УЕВК) є другою за частотою серед усіх уроджених аномалій кістково-м’язової системи в дітей і однією з найпоширеніших причин дитячої інвалідності в Україні. Частота УЕВК сягає 1–3 випадки на 1 000 новонароджених (35–40 % усіх деформацій стоп). Мета. Визначити особливості опороспроможності дітей із рецидивами УЕВК до та після хірургічного лікування за «традиційними» методами та методикою Понсеті. Методи. Проведено біомеханічні обстеження 65 дітей із рецидивами УЕВК, яких розподілили на дві групи: І (33 па­цієнти) — «традиційні» методи, які передбачали початкове хірургічне втручання для повного виправлення всіх компонентів деформації; ІІ (32) — методика Понсеті. Усім хворим до лікування, через 6 і 12 міс. після операції проводили дослідження опороспроможності методом статографії. Результати. Визначено, що параметри стояння в групах статистично не відрізнялися. Через 6 міс. після лікування за даними статограм відмічали збереження зміщення опори за умов двохопорного стояння у бік контралатеральної кінцівки в обох групах хворих. У І групі після лікування цей параметр практично не змінився (р = 0,924), а у ІІ — зменшився на (2,7 ± 4,7) % (р = 0,013). Опора на оперовану кінцівку через 12 міс. після хірургічного лікування в обох групах збільшилася на 45 %. Висновки. У хворих після лікування рецидивів УЕВК за методикою Понсеті показники опороспроможності в разі двохопорного стояння статистично значуще змінилися. У процесі відновлення, коли пацієнти починали навантажувати оперовану стопу, спостерігали незначне погіршення параметрів стояння в пацієнтів І групи через 6 міс. після операції. У хворих ІІ групи повне відновлення статографічних параметрів відбувалося раніше, уже через 6 міс. спостерігали нормалізацію опор­ності та стійкості. Таким чином, можна стверджувати, що використання методики Понсеті в комплексному лікуванні УЕВК дозволяє відновити опороспроможність нижніх кінцівок пацієнтів значно раніше, ніж застосування «традиційних» методів.