2021, №1

Постійний URI для цієї колекції

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/3025

Перегляд

Зараз показано 1 - 13 з 13

Нестабільність колінного суглоба за умов уроджених вад розвитку нижніх кінцівок (огляд літератури)
(2021) Хмизов С.О.; Якушкін Є.С.; Кацалап Є.С.
З’ясувати кількість хворих із нестабільністю колінного суглоба (НКС) у разі вроджених вад розвитку нижніх кінцівок (ВВРНК) неможливо. Діти, підлітки та молоді люди здебільшого добре адаптуються до цієї патології, тому рідко скаржаться на симптоми нестабільності, навіть у разі позитивних клінічних тестів. Основними причинами прояву НКС за ВВРНК є неадекватне навантаження, травми нижньої кінцівки та хірургічна корекція. Мета. На підставі аналізу наукової літератури дати визначення НКС, виділити основні причини її розвитку та клінічні прояви за умов ВВРНК, виявити тенденції щодо лікувальної тактики. Методи. Проведено пошук і проаналізовано понад 500 статей із міжнародних бібліотек PubMed, NCBI, Google Scholar, Medscape, MedlinePlus. Ураховуючи рідкість патології та незначний обсяг досліджень останніми роками, глибина пошуку склала 25 років. Результати. НКС у дітей у разі ВВРНК може бути наслідком уроджених особливостей будови нижньої кінцівки (ізольована вада розвитку у вигляді агенезії схрещених зв’язок або неповноцінність зв’язкового апарата колінного суглоба в складі комплексної патології) та ускладненням хірургічної корекції поздовжніх дефектів кінцівок. Оскільки патологія мало вивчена, то тактика ведення таких пацієнтів дотепер залишається предметом дискусій. Остаточно не доведено доцільність хірургічної стабілізації колінного суглоба через те, що в разі його аномалій формуються певні адаптивні механізми, які, з одного боку, не доречно порушувати, а з іншого — сучасний рівень розвитку медицини дозволяє збільшити функціональні можливості пацієнтів, провокуючи прогресування НКС. Висновки. Діти з ВВРНК добре адаптуються до супутньої НКС, тому в повсякденному житті та до хірургічної корекції ВВРНК вона не турбує пацієнтів. Особливу увагу необхідно приділяти стабільності колінного суглоба як до, так і під час подовження та корекції деформації. Варіабельність і складність ВВРНК обумовлює виконання багатоетапного хірургічного лікування й одним із них може бути хірургічна стабілізація колінного суглоба для покращення функції кінцівки.
Порівняльне оцінювання поліметилметакрилату та композитного кісткового цементу. Огляд результатів експериментальних досліджень
(2021) Вирва О.Є.; Гончарук О.В.; Лисенко Н.С.
Наведено огляд експериментальних досліджень різних видів кісткових цементів, їхніх комбінацій. Забезпечення стабільної фіксації кісткових фрагментів під час остеосинтезу складних багатоуламкових переломів, встановлення ендопротезів та інших імплантатів, особливо в умовах дефіциту кісткової тканини через остеопороз, — головне завдання ортопедичних втручань. Першим матеріалом, який максимально відповідав цим вимогам, виявився поліметилметакрилат (ПММА). Еволюція кісткових цементів привела до створення нової композитної речовини — комбінації ПММА і β-трикальційфосфату (β-ТКФ). Поєднання цих компонентів дозволило забезпечити високі біоабсорбтивні, остеокондуктивні й остеоінтегративні якості разом із достатньою міцністю. У проаналізованих роботах оцінено властивості композитного цементу CalCemex в експерименті in vivo. Виявлено, що в разі застосування ПММА проникнення кісткової тканини в структуру полімеру не відбувалося. За умов використання кісткового цементу з домішкою β-ТКФ спостерігали утворення кісткової тканини не лише на поверхні імплантата, а й у зовнішніх і внутрішніх порах. Саме наявністю пор у CalCemex автори пояснюють можливість проростання клітинних елементів, кровоносних судин і формування кісткової тканини. Крім того, до складу цього матеріалу входить β-ТКФ, який резорбується остеокластами, що приводить до вивільнення іонів кальцію та фосфору та, відповідно, спрощення прикріплення новоутвореної кістки до кісткового цементу. Припускаємо, що саме композитний цемент типу CalCemex є перспективним матеріалом для лікування різних видів переломів і заміщення кісткових дефектів. Варто зауважити, що дослідження в цьому напряму тривають і ведеться інтенсивна робота щодо синтезу та вивчення результатів клінічного застосування різновидів композитних кісткових цементів із максимальними біоактивними властивостями, які не лише зміцнюватимуть кісткову тканину, а й виконуватимуть остеоінтегративну функцію.
Морфометрія плечового суглоба й обґрунтування типорозмірів нового модульного реверсивного ендопротеза на основі даних спіральної комп’ютерної томографії
(2021) Корж М.О.; Макаров В.Б.; Боцьва Н.П.; Моргун О.В.; Підгайська О.О.; Танькут О.В.
Реверсивне ендопротезування плечового суглоба є ефективним, оскільки більшість пацієнтів мають позитивні віддалені результати. Проте пошук «ідеального» ендопротеза триває. Мета. Обґрунтувати типорозміри нового модульного реверсивного ендопротеза (МРЕ) плечового суглоба з використанням адитивних технологій на основі даних спіральної комп’ютерної томографії. Методи. Опрацьовано два набори даних здорових плечових суглобів (правого — R, лівого — L) 100 пацієнтів, отриманих на спіральному комп'ютерному томографі AQUILION 128 зрізів (Toshiba, Японія). Кожен набір складався з 11 морфометричних параметрів — лінійних і кутових величин. Для кожного з них за трьома вибірками (об’єднаної, R і L) обчислено: мінімум, максимум, моду, медіану, середнє, середньоквадратичне відхилення, коефіцієнт асиметрії розподілу. Розраховано коефіцієнт кореляції Пірсона, проведено кластерний аналіз. Результати. Доведено, що більшість параметрів вибірок R і L можна вважати однорідними й аналізувати об’єднану вибірку з 200 випадків. Встановлено, що ширина та висота гленоїда є однорідними масивами даних, а значення ендостального діаметра плечової кістки зменшується в дистальному напрямку. Шийково-діафізарний кут у середньому дорівнює 137,4° ± 4,66°. Кореляція між різними параметрами сильніше виражена в межах більшості кластерів, ніж за вибіркою загалом. Висновки. Слід створювати різні типорозміри дистальної частини конічної ніжки, до якої надійно фіксувати широку проксимальну частину, також різних типорозмірів, у вигляді чашки для фіксації вкладиша. Висота проксимальної частини МРЕ має дорівнювати не менш ніж 20 мм, діаметр основи проксимальних частин ніжки МРЕ — 38, 40, 42 мм. Запропоновано застосовувати конічну ніжку ендопротеза з ширшою проксимальною частиною, закласти кут 135° між чашкою проксимальної частини та ніжкою. Визначено три типорозміри базових гленоїдальних пластин діаметром 26, 30, 32 мм.
Значення механічних властивостей пластини в разі торакопластики вродженої лійкоподібної деформації грудної клітки
(2021) Дігтяр В.А.; Камінська М.О.; Карпінський М.Ю.; Карпінська О.Д.
Хірургічне лікування вродженої лійкоподібної деформації грудної клітки (ВЛДГК) передбачає використання пластини, яка тривалий час утримує правильну анатомічну форму грудної клітки. Перед встановленням пластини за грудиною її вигинають так, щоб після корекції деформації вона по боках відтворювала форму ребер та щільно до них прилягала. Проте частими ускладненнями після встановлення пластини є її зміщення та ротація. Тому механічні властивості пластини, а саме: міцність, можливість витримувати навантаження під час хірургічного втручання та у віддаленому періоді, — одна з головних запорук отримання бажаного результату. Мета. Вивчити механічні властивості пластини для торакопластики ВЛДГК за умов порівняних із реальними навантаженнями для досягнення максимальної корекції. Методи. Проведено експериментальні випробування на згинання 5 стандартних пластин товщиною 2,5 мм, шириною 13 мм і довжиною 200 мм, виготовлених із титану марки Ті6–АL4–V (відповідно до ISO 5832-3). Усі пластини вигинали за допомогою спеціального хірургічного інструмента згідно з анатомічною формою грудної клітки, відповідно до методики оперативного втручання за D. Nuss. Опори розташовували на відстані фіксувальних гвинтів. Силу згинального навантаження прикладали до середини пластини, збільшуючи поступово від 150 до 600 Н із кроком 50 Н. На кожній величині навантаження вимірювали висоту підйому краю пластини. Результати. За умов навантаження величиною 600 Н підйом краю пластини не перевищував 3 мм і дорівнював (2700 ± 177) мкм. У разі вдвічі менших навантажень (300 Н) величина підйому краю пластини знижувалась утричі та становила (700 ± 85) мкм. Реакція під час навантаження була однаковою для всіх п’яти типів пластин. Висновки. Доведено, що пластини повністю витримують коригувальні навантаження з мінімальною деформацією після проведеної торакопластики. Невідповідність форми пластини в бічних відділах і відновленої грудної клітки обумовлена зміною конфігурації останньої та збільшенням передньо-заднього розміру.
Внутрішньоканальна інкорпорація сухожилкового автотрансплантата передньої схрещеної зв’язки з імплантацією поліпропіленової сітки за даними МРТ
(2021) Головаха М.Л.; Шевельов О.В.; Бондаренко С.А.; Перцов В.І.
Трансплантат із сухожилків згиначів гомілки залишається одним із найпопулярніших для пластики передньої схрещеної зв’язки (ПСЗ). Проте його недоліком є тривалий процес лігаментації та внутрішньоканальної інкорпорації, що затримує реабілітацію. Одним із методів стимуляції росту сполучної тканини є імплантація поліпропіленових сіток (ПС), які широко застосовують у герніопластиці. Мета. Провести порівняльний аналіз МРТ-динаміки внутрішньоканальної інкорпорації сухожилкового трансплантата з імплантацією ПС у кісткових каналах. Методи. Для оцінювання перебудови трансплантата в каналах стегнової та великогомілкової кісток використовували критерії, засновані на аналізі зображень МРТ у PDFS і STIR послідовностях: характер сигналу від трансплантата по центру кісткового каналу; загальний вигляд трансплантата; характер МРТ-сигналу від тканин навколо трансплантата на межі «сухожилок – кістка»; наявність синовіальної рідини в кісткових каналах і кісткового набряку навколо них у стегновій і великогомілковій кістках. Проаналізовано результати МРТ 75 пацієнтів, яким виконана пластика ПСЗ методом «all-inside» автотрансплантатом із сухожилка напівсухожилкового м’яза. У групі дослідження (40 осіб) на відміну від групи порівняння (35) додатково імплантували ПС навколо кінців сухожилкового трансплантата. Результати. Внутрішньоканальна перебудова трансплантата в групі пацієнтів з імплантацією ПС відбувалася швидше. Характер сигналу по центру кісткового каналу і на межі сухожилка з кісткою прогресував достовірно швидше в усі терміни спостереження. У групі дослідження практично не реєстрували затікання рідини уздовж трансплантата в кісткові канали. Висновки. Імплантація ПС навколо кінців сухожилкового автотрансплантата ПСЗ, занурених у кісткові канали, приводить, за даними МРТ, до його швидшої внутрішньоканальної інкорпорації.
Лікування хворих із ускладненими переломами дистального відділу плечової кістки з використанням фіксаторів малоконтактного багатоплощинного остеосинтезу
(2021) Білінський П.І.
Лікування переломів дистального відділу плечової кістки (ПДВПК) є складною проблемою травматології. Його результат значною мірою визначає вибір оптимальної конструкції для фіксацій конкретної лінії зламу. Мета. Удосконалити технологію лікування хворих із ускладненими ПДВПК на основі використання фіксаторів для малоконтактного багатоплощинного остеосинтезу (МБО) та оцінити її ефективність. Методи. За період із 2000 по 2020 р. проліковано 39 пацієнтів із незрощенням відламків дистального метафіза плечової кістки (типу 12-В1, 12-С1, 12-С2) та 23 — з ускладненими над- і черезвиростковими переломами кістки (більше типу 13-А2, 13-С1, 13-С2). Фіксацію фрагментів нижньої третини плечової кістки здійснювали пристроєм для фіксації кісткових відламків (ПФКВ, пат. 17502 UA). Це — фігурна пластина з пазом, на якій стабілізуються півкільця з різьбовими отворами. Для остеосинтезу над- і черезвиросткових переломів використано V-подібну конструкцію з можливістю регуляції ширини розведення бранш відповідно до ширини виросткової ділянки кістки (ПОВ, пат. 33358 UA). За необхідності виконували пластику аутогенним кістковим матеріалом. Результати. Пластину ПФКВ встановлюють переважно через передній доступ із мінімальною операційною травмою поверх головок репозиційних гвинтів. За необхідності виконують мобілізацію променевого нерва. ПФКВ забезпечує стабільну фіксацію навіть у разі короткого дистального фрагмента. ПОВ встановлюють на задній поверхні виростків і нижній третині плечової кістки через остеотомію ліктьового відростка. Остеосинтез є одним із варіантів ПОВ із спонгіозною автопластикою, може бути методом вибору в разі заміни методу фіксації. Термін спостереження за пацієнтами складав 1–2 роки і більше. У 60 з них відбулося зрощення відламків, отримано добрий клінічний результат. Висновки. Розроблені засоби для МБО можуть бути використані в разі незрощень і ПДВПК. Вони дають змогу зменшити травматичність операції, уникнути багатьох ускладнень, характерних для сучасних традиційних фіксаторів.
Молекулярний водень як можливий терапевтичний чинник у комплексній відновній терапії хворих із патологією органів опори та руху (огляд літератури)
(2021) Маколінець В.І.; Гращенкова Т.М.; Мосейчук Вол.І.; Маколінець К.В.; Мосейчук Вл.І.
У роботі подано аналіз закордонних науково-медичних джерел щодо терапевтичного чинника — молекулярного водню. Розкрито ефективність його використання в комплексній терапії багатьох захворювань. Дія досягається завдяки малому розміру молекули, яка проходить через біологічні мембрани та пригнічує небезпечні вільні радикали в мітохондріях, а також в ядрі, що зменшує можливість ушкодження ДНК. Молекулярний водень нейтралізує оксиданти в мозку завдяки здатності долати гематоенцефалічний бар’єр. Він нормалізує функції й обмінні процеси в організмі та, як антиоксидант, відрізняється селективністю: не впливає на корисні вільні радикали, які беруть участь у важливих для організму обмінних процесах і вибірково усуває лише найнебезпечніші оксиданти — гідроксильні радикали. Взаємодіючи з ними, водень перетворює їх на молекули води без утворення побічних продуктів і ланцюгових реакцій. На відміну від інших відомих антиоксидантів, молекулярний водень не порушує нормальний метаболізм, не спричинює негативні зміни в клітинах, активізує власні антиоксидантні системи організму. Підтверджено можливість і доцільність застосування молекулярного водню в разі патології опорно-рухової системи. Показано особливості його впливу на кісткову та хрящову тканини в експерименті. Визначено, що застосування молекулярного водню є новою фармакологічною стратегією, яка спрямована на селективне видалення ONOO—, та може стати ефективним методом у лікуванні захворювань суглобів. Оскільки хрящ отримує поживні речовини шляхом дифузійно-навантажувального механізму, молекулярний водень швидко просочується в тканини. Він може бути корисним для профілактики захворювань суглобів дегенеративного ґенезу, бо знижує окисний стрес і уповільнює зменшення білків матриксу й інгібування розкладання протеїназами. Доведено ефективність його використання після травм спинного мозку, м’язів і сухожилків, таких коморбідних захворювань, як гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, цукровий діабет і метаболічний синдром.
Порушення консолідації стегнової кістки після несвоєчасної динамізації інтрамедулярного блокувального стрижня
(2021) Чабаненко Д.С.; Полівода О.М.
Порушення консолідації перелому стегнової кістки після блокувального інтрамедулярного остеосинтезу (БІОС) є досить частою патологією. Серед причин виникнення цього ускладнення — нестабільність у системі «кістка – імплантат», несвоєчасна динамізація блокувальних стрижнів. Методи. Наведено випадок статичної імплантації стегнового стрижня, що спричинило формування несправжнього суглоба середньої третини стегнової кістки. Результати. Пацієнт отримав травму 29.12.2018 р., внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Операцію виконано 15.01.2019 р.: закрита репозиція, БІОС перелому середньої третини правої стегнової кістки. Із огляду на характер перелому пацієнту застосовано статичне блокування стрижня в проксимальному та дистальному відділах. Повторне звернення до клініки сталося 02.01.2020 р. Хворий скаржився на біль у середній третині стегна під час осьового навантаження на кінцівку, обмеження згинання в правому колінному суглобі. На контрольних рентгенограмах: ознаки консолідації перелому діафіза стегнової кістки відсутні, виявлено міграцію дистального блокувального гвинта. Проведено повторне оперативне лікування 08.01.2020 р. Ураховуючи наявність у дистальній частині стрижня та п’яти взаємно перпендикулярних отворів, виконано блокування двох із них у передньо-задній проєкції за методикою вільної руки, замінено гвинт, який мігрував, а також застосовано динамізацію стрижня в проксимальному відділі з огляду на його конструктивні особливості. Через 2 міс. зафіксовано ознаки консолідації, а через 5 міс. — зрощення перелому. Рухи в правому колінному та стегновому суглобах у повному обсязі, пересувається самостійно. Висновки. Для нормалізації порушених процесів репарації в пацієнтів із несправжніми суглобами стегнової кістки необхідно враховувати фізіологію кісткової тканини та позитивний вплив компресійних навантажень. Наведений випадок демонструє необхідність своєчасної динамізації блокувального стрижня.
Ретроспективний медико-соціальний аналіз результатів лікування хворих із наслідками переломів довгих кісток кінцівок
(2021) Танькут В.О.; Голубєва І.В.; Рикун М.Д.; Беренов К.В.; Андросенкова В.А.
Проблема лікування переломів довгих кісток кінцівок залишається актуальною, незважаючи на значну кількість проведених досліджень. Такі переломи серед усіх ушкоджень опорно-рухової системи трапляються найчастіше та супроводжуються розвитком різноманітних ускладнень, які значно погіршують якість життя хворих і часто призводять до інвалідності. Мета. Проаналізувати різні типи травматичних ушкоджень у хворих із наслідками переломів довгих кісток кінцівок (НПДКК), оцінити ефективність діагностики, методів лікування, а також стан інвалідності й основні причинні чинники її розвитку. Методи. Проведено ретроспективний медико-соціальний аналіз результатів лікування 333 пацієнтів (232 (69,6 %) чоловіки, 101 (30,4 %) жінка) із НПДКК за матеріалами Харківського обласного центру медико-соціальної експертизи № 2 у період 2018–2019 рр. Результати. Проаналізовано три основні методи хірургічного лікування переломів: накістковий остеосинтез (НО), блокувальний інтрамедулярний остеосинтез (БІОС) і лікування апаратами зовнішньої фіксації (АЗФ). Загалом застосовано: НО — 204 (61,3 %) випадки, БІОС — 98 (29,4 %), АЗФ — 31 (9,3 %). Визначено найбільш типові ускладнення лікування хворих із переломами довгих кісток кінцівок: уповільнене зрощення/незрощення, невропатії сегментів кінцівок, контрактури суглобів, деформівний артроз суміжних суглобів, осьові деформації сегментів кінцівок, остеомієліт. Причинами призначення інвалідності стали: 63 % — тяжкість ушкоджень, 46 % — різні типи ускладнень, 6,5 % — лікарські помилки. Серед останніх найбільш типовими були: діагностичні — 7,1 %, неправильний вибір методу лікування — 29,7 %, порушення техніки виконання операцій — 45 %. Висновки. Одержані дані показали, що удосконалення комплексу організаційних заходів щодо профілактики виникнення ускладнень та інвалідності у хворих із наслідками переломів довгих кісток кінцівок сприятиме підвищенню ефективності та якості надання спеціалізованої медичної допомоги.
Моделювання дегенеративних змін у паравертебральних м’язах для вивчення їхнього впливу на розвиток захворювань хребта
(2021) Радченко В.О.; Леонтьєва Ф.С.; Туляков В.О.; Скіданов М.А.; Скіданов А.Г.; Нікольченко О.А.
Важливою складовою розвитку дегенеративних змін у хребті є ушкодження й порушення життєдіяльності м’язової тканини паравертебральних м’язів. Мета. На основі аналізу біохімічних показників сироватки крові лабораторних щурів оцінити придатність досліджуваних моделей дистрофічного ураження м’язової тканини для подальшого вивчення розвитку дегенеративно-дистрофічних порушень у хребтових рухових сегментах. Методи. Моделювали: І група (5 самиць щурів) — аліментарне ожиріння шляхом утримання упродовж 3 міс. на висококалорійному раціоні харчування (гіперліпідемічній дієті); ІІ група (5) — ішемію шляхом перев’язування на термін 45 діб великих прямих м’язів спини шовним матеріалом, який не розсмоктується. Контроль — 5 інтактних тварин аналогічного віку та статі, яких утримували на стандартному раціоні харчування. У сироватці крові визначали вміст глікопротеїнів, гаптоглобіну, загальних хондроїтинсульфатів (ХС), глюкози, холестеролу, ліпопротеїдів низької щільності, тригліцеридів, загальних ліпідів, активність аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (АСТ), лужної та кислої фосфатаз, креатинфосфокінази, проводили тимолову пробу. Показники оброблені за методом Фішера–Стьюдента. Результати. У щурів І групи в сироватці крові збільшився вміст глікопротеїнів, загального холестеролу та ліпідів, ліпопротеїнів низької щільності, тригліцеридів, глюкози, ХС, активності АЛТ і АСТ, значення тимолової проби та знизилася активність креатинфосфокінази. У тварин ІІ групи зафіксовано підвищення в сироватці крові активності креатинфосфокінази, глікопротеїнів і ХС. Висновки. Зміни біохімічних показників сироватки крові білих щурів, зафіксовані після утримання на гіперліпідемічній дієті, свідчать про розвиток жирової дистрофії, зокрема й у м’язовій тканині. Унаслідок моделювання ішемії паравертебральних м’язів визначено біохімічні ознаки перебігу дегенеративних процесів у м’язовій тканині.
The impact of hip-spine relations on the results of total hip arthroplasty (literature review)
(2021) Korzh M.O.; Radchenko V.O.; Filipenko V.A.; Popsuishapka K.O.; Pidgaiska O.O.
Хребтовий баланс може змінити результати тотального ендопротезування кульшового суглоба (ТЕКС), але точний механізм впливу недостатньо вивчений. Мета. Об’єднати працю хірургів-ортопедів і вертебрологів шляхом аналізу сучасної літератури щодо загальних результатів ТЕКС у пацієнтів зі супутніми захворюваннями хребта. ТЕКС має важливе значення для вільного та стабільного руху. Протягом десятиліть ортопеди орієнтуються на традиційні безпечні параметри ацетабулярної зони, щоб зменшити нестабільність ендопротезів. Проте вивих головки ендопротеза є одним із найпоширеніших ускладнень після ТЕКС. Визначено підвищений рівень вивихів у пацієнтів з аномальною рухомістю у хребтово-тазовому сегменті внаслідок дегенеративних захворювань і після спондилодезу хребта. У роботі описано основні хребтово-тазові параметри (нахил таза, крижовий нахил, поперековий лордоз тощо), рухи у хребті та суглобах і їхні зміни в положенні стоячи та сидячи. Вимірювання цих параметрів необхідне для хірургічного планування перед ТЕКС, особливо тим пацієнтам, яким раніше виконали спондилодез. Встановлено, що сагітальна кінематика таза впливає на ризик виникнення імпінджменту або вивиху ендопротеза. Положення таза є динамічним під час ходьби й інших повсякденних дій. Варіації передньо-заднього нахилу таза впливають на отриману просторову орієнтацію кульшової западини. Рекомендації щодо позиціонування чашки — це перехід від класичної безпечної зони Левінека до індивідуального підходу для пацієнта з урахуванням орієнтації кульшової западини в положенні стоячи, що поступається місцем новому параметру — функціональній орієнтації чашки. Слід ураховувати функціональне положення западини за ендопротезування. Аномальна рухомість хребтово-тазового сегмента є чинником ризику вивихів після ендопротезування. Тобто пацієнти з поєднаною патологією хребта та кульшового суглоба мають більший ризик ускладнень, тому рання діагностика й ретельніше обстеження для них є доцільним. Ключові слова. Xребтово-тазові взаємовідношення, сагітальний контур хребта, ендопротезування, вивих ендопротеза.
Порівняльний аналіз опороспроможності нижніх кінцівок у дітей із рецидивами вродженої еквіноварусної клишоногості після хірургічного лікування за «традиційними» методами та методикою Понсеті
(2021) Хмизов С.О.; Кикош Г.В.; Карпінська О.Д.; Карпінський М.Ю.
Уроджена еквіноварусна клишоногість (УЕВК) є другою за частотою серед усіх уроджених аномалій кістково-м’язової системи в дітей і однією з найпоширеніших причин дитячої інвалідності в Україні. Частота УЕВК сягає 1–3 випадки на 1 000 новонароджених (35–40 % усіх деформацій стоп). Мета. Визначити особливості опороспроможності дітей із рецидивами УЕВК до та після хірургічного лікування за «традиційними» методами та методикою Понсеті. Методи. Проведено біомеханічні обстеження 65 дітей із рецидивами УЕВК, яких розподілили на дві групи: І (33 пацієнти) — «традиційні» методи, які передбачали початкове хірургічне втручання для повного виправлення всіх компонентів деформації; ІІ (32) — методика Понсеті. Усім хворим до лікування, через 6 і 12 міс. після операції проводили дослідження опороспроможності методом статографії. Результати. Визначено, що параметри стояння в групах статистично не відрізнялися. Через 6 міс. після лікування за даними статограм відмічали збереження зміщення опори за умов двохопорного стояння у бік контралатеральної кінцівки в обох групах хворих. У І групі після лікування цей параметр практично не змінився (р = 0,924), а у ІІ — зменшився на (2,7 ± 4,7) % (р = 0,013). Опора на оперовану кінцівку через 12 міс. після хірургічного лікування в обох групах збільшилася на 45 %. Висновки. У хворих після лікування рецидивів УЕВК за методикою Понсеті показники опороспроможності в разі двохопорного стояння статистично значуще змінилися. У процесі відновлення, коли пацієнти починали навантажувати оперовану стопу, спостерігали незначне погіршення параметрів стояння в пацієнтів І групи через 6 міс. після операції. У хворих ІІ групи повне відновлення статографічних параметрів відбувалося раніше, уже через 6 міс. спостерігали нормалізацію опорності та стійкості. Таким чином, можна стверджувати, що використання методики Понсеті в комплексному лікуванні УЕВК дозволяє відновити опороспроможність нижніх кінцівок пацієнтів значно раніше, ніж застосування «традиційних» методів.
Особливості надання медичної допомоги хворим із вогнепальними пораненнями ліктьового суглоба
(2021) Лоскутов О.Є.; Доманський А.М.; Жердєв І.І.; Лушня С.Л.
Вогнепальні ушкодження ліктьового суглоба за частотою посідають третє місце після колінного та плечового. Особливості анатомічної та функціональної будови ліктьового суглоба, близьке розташування судинно-нервових утворень, сприятливі умови для розвитку інфекції визначають тяжкість перебігу вогнепальних поранень й обумовлюють складність лікування. Мета. Оцінити частоту і характер вогнепальних поранень ліктьового суглоба в структурі загальної бойової травми, а також визначити обсяг медичної допомоги та напрямок лікування таких ушкоджень в умовах обласної лікарні як етапу надання допомоги. Методи. У ретроспективне дослідження включено 1 809 пацієнтів (96,0 % чоловіків, середній вік (33,7 ± 0,2) року). Вогнепальні поранення кінцівок виявлено в 1 013 (56,0 %) постраждалих, із них ліктьового суглоба — у 25 (2,47 %). Мінно-вибухові поранення були у 22 (88 %) пацієнтів, кульові — в 3 (12 %). Результати. Тактика лікування вогнепальних ушкоджень ліктьового суглоба залежала від тяжкості стану постраждалих і характеру супутніх травматичних ушкоджень. У структурі бойової травми ліктьового суглоба більшість становили поєднані (52 %) та множинні (40 %) ушкодження та супроводжувались вогнепальним переломом кісток у 60 %. У пацієнтів, які перебували в тяжкому стані, застосовано тактику Damage control із двох етапів. На першому переломи фіксували гіпсовими лонгетами або апаратами зовнішньої фіксації (АЗФ), рани не піддавали повноцінній хірургічній обробці (ХО), а лише промивали антисептиками та видаляли видимі сторонні тіла. У хворих із м’якотканинними ушкодженнями проводили первинну ХО ран відповідно до загальних принципів, травмовані нерви не відновлювали. На другому етапі, після стабілізації хворих, виконували повторну ХО ран. Після їх неускладненого загоєння демонтували АЗФ і замінювали метод фіксації на накістковий остеосинтез. Висновки. Рекомендовано виконувати стабілізацію внутрішньосуглобових вогнепальних переломів ділянки ліктьового суглоба за допомогою АЗФ і після неускладненого загоєння ран переходити на заглибний остеосинтез.

Перегляд

Перегляд 2021, №1 за датою видання

Результатів на сторінку

Варіанти сортування