2021, №2

Постійний URI для цієї колекції

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/3024

Перегляд

Зараз показано 1 - 15 з 15

Сучасні тенденції в лікуванні переломів кульшової западини (огляд літератури)
(2021) Вирва О.Є.; Ватаманіца Д.Б.
Переломи кульшової западини відомі своїми наслідками, що порушують функцію кульшового суглоба та призводять до інвалідизації в 73–88 % випадків. Саме тому вибір оптимальної лікувальної тактики залишається відкритим питанням. Мета огляду. Виділити основні клініко-анатомічні характеристики травматичних ушкоджень кульшового суглоба, особливості діагностики, які впливають на вибір лікувальної тактики, оцінити ефективність відомих способів лікування переломів кульшової западини та перспективи подальших досліджень. Методи. Проаналізовано рандомізовані дослідження, які відображають результати лікування пацієнтів із переломами кульшової западини залежно від його способу. Пошук літератури здійснено в базі даних PubMed Central. Результати. Кульшовий суглоб — складна двокомпонентна шарнірна система. Ураження всіх елементів суглоба під час травми створює умови для розвитку широкого спектра ускладнень і вторинних змін, урахувати які необхідно під час планування лікування. Перелом кульшової западини є внутрішньосуглобовим ушкодженням, під час діагностики якого вирішальну роль відіграють методи візуалізації. Лікування на сьогодні здійснюють консервативним і хірургічним способами. Останній можна поділити на два напрями — остеосинтез та ендопротезування. Анатомічна репозиція та стабільна фіксація фрагментів здебільшого є запорукою задовільного функціонального результату, проте розвиток післятравматичних змін у суглобі може призвести до повторних хірургічних втручань і, урешті, тотального ендопротезування. Останніми роками первинне ендопротезування успішно застосовують для лікування переломів кульшової западини, що дає змогу скоротити час перебування хворого в стаціонарі та період реабілітації, уникнути вторинних дегенеративних змін у суглобі. Висновки. Первинне ендопротезування — ефективний лікувальний захід, проте, технічні аспекти надійної фіксації ацетабулярного компонента ендопротеза недостатньо обґрунтовані та висвітлені в сучасній літературі й становлять значний дослідницький інтерес.
Остеосинтез у разі переломів шийки та вертлюгової зони стегнової кістки в дітей
(2021) Попсуйшапка О.К.; Довгань С.Б.; Хомяк О.М.
Переломи проксимального відділу стегнової кістки — нечаста травма в дітей, що становить менш ніж 1 % від усіх переломів на рік, проте, зазвичай, обумовлює госпіталізацію та супроводжується ризиком розвитку ускладнень. Нами створено пристрій для з’єднання відламків у разі переломів проксимального відділу стегнової кістки та методику його застосування в дорослих. Пристрій складається зі стрижнів, які загвинчують у шийку головки, діафізарну частину і модуль, який розташовують у підвертлюговій зоні. Стрижні можна з’єднати з модулем під будь-яким кутом у фронтальній площині. Пристрій передбачає певну етапність установлення елементів, що дозволяє ефективно його розташувати з мінімальним руйнуванням кістки. Мета. Викласти власний досвід лікування переломів шийки або вертлюгової зони стегнової кістки в дітей. Матеріал. Наведено досвід лікування 28 дітей із переломом шийки або вертлюгової ділянки стегнової кістки за період 2005– 2020 рр., 11 із них проліковано консервативно зі застосуванням скелетного витягнення. Остеосинтез авторським пристроєм виконано 17 пацієнтам: 15 проведено закриту репозицію, 2, у разі міжвертлюгового перелому, — відкриту. Детально описано методику остеосинтезу та післяопераційного ведення пацієнтів. Результати. У дітей, яких лікували консервативно, зрощення відламків досягнуто в терміни 5–7 міс., у одного з них — у положенні варусної деформації. На відміну від консервативного лікування після остеосинтезу діти через декілька днів починали ходити за допомогою милиць, дозовано приступаючи на ушкоджену кінцівку. Видалення пристрою проведено 16 пацієнтам через 5–8 міс., констатовано повне зрощення відламків в анатомічному їхньому положенні. Патологічних реакцій тканин на металевий пристрій не було. Висновки. Запропонований пристрій і методику закритого остеосинтезу з його використанням у разі переломів вертлюгової зони в дітей можна рекомендувати в практику дитячої травматології.
Матеріали на основі трикальційфосфату для заміщення дефектів кісток (огляд літератури)
(2021) Корж М.О.; Філіпенко В.А.; Поплавська К.С.; Ашукіна Н.О.
Мета. Визначити сучасні тенденції щодо використання в ортопедії та травматології остеопластичних матеріалів на основі трикальційфосфату (ТКФ). Методи. Відбір наукової інформації для аналізу проведено в пошукових системах PubMed, Google Scholar, World Digital Library, ScienceDirect. Результати. Розроблення біоматеріалів для використання в реконструктивно-відновних операціях на скелеті залишається актуальним питанням біоматеріалознавства, біології та сучасної травматології й ортопедії. Кальцій-фосфатні кераміки мають чудові характеристики біосумісності, спорідненості з кістковою тканиною, здатності до біодеградації, високі остеокондуктивні й остеоінтегративні властивості. В ортопедії та травматології їх використовують як покриття для компонентів ендопротезів для досягнення міцного з’єднання з кісткою та як матеріал для заповнення дефектів кісток у вигляді блоків, гранул, порошку. Нез’ясованим залишається питання оптимального складу керамічних матеріалів для досягнення необхідної міцності та контролю над швидкістю розчинення. Зацікавленість дослідників у створенні остеопластичних матеріалів із ТКФ пояснюється доведеними остеоіндуктивними властивостями та здатністю до швидкої деградації з утворенням кісткової тканини. Через різну конфігурацію та розміри дефектів кістки актуальним стало створення матеріалу з остеоіндуктивними й остеокондуктивними властивостями, який можна було б вводити в порожнину в рідкому стані та який швидко твердів би і набував показників міцності, наближених до кістки. Бажано, щоб такий матеріал був біорозчинним, проте залишався в місці імплантації достатній час для утворення кісткової тканини. Із огляду на зазначене, привабливим стало створення цементів на основі фосфатів кальцію. Та на жаль крихкість і незадовільна міцність цього матеріалу обмежує його використання. Очікується, що додавання певних армуючих домішок значно покращить механічні властивості цементу. Бажано, щоб такі частинки мали біоактивні властивості, аналогічні якості цементу. Незначна модифікація матеріалу може значно змінити його властивості, що робить обов’язковим дослідження експериментально біологічних властивостей досліджуваного матеріалу.
Взаємозв’язок структурних змін у паравертебральних м’язах із розвитком дегенеративних захворювань хребта
(2021) Радченко В.О.; Ашукіна Н.О.; Мальцева В.Є.; Скіданов М.А.; Скіданов А.Г.
Виходячи з системного підходу до діагностики патології хребта, принципових відмінностей в етіології остеохондрозу, спондилоартрозу й інших хвороб немає. Ці захворювання розглядають як багатофакторні: до патологічних змін у структурі складових хребтового рухового сегмента призводять вік (старіння), системні фактори регуляції (гормони, пептиди, цитокіни), спадкова схильність, неадекватні навантаження, несприятливі чинники середовища тощо. Останнім часом багато уваги приділяють паравертебральним м’язам, зміни в яких із віком, у результаті травм або дегенеративних процесів неминуче призводять до порушення функціонування, що може спричинити виникнення хронічного поперекового болю. Мета. На підставі аналізу наукової літератури оцінити взаємозв’язок структурних змін у паравертебральних м’язах із розвитком дегенеративних захворювань хребта. Результати. Виявлено, що дегенеративні зміни в паравертебральних м’язах, як і в складових хребтових рухових сегментів, розвиваються з віком. Зокрема, м’язові волокна заміщуються жировою тканиною, що більше виражено в жінок порівняно з чоловіками. Доведено пряму залежність між хронічним поперековим болем і атрофією паравертебральних м’язів. Системні фактори, зокрема низький рівень вітаміну D, також обумовлюють розвиток дегенеративних змін у паравертебральних м’язах, особливо в жінок. Ожиріння провокує системне запалення, збільшує жирову інфільтрацію скелетних м’язів і підвищує чутливість до болю. Зменшення рівня фізичного навантаження призводить до слабкості й атрофії паравертебральних м’язів, що може стати чинником дегенерації міжхребцевого диска. Водночас, тренувальні вправи до хірургічних втручань на хребті з приводу дегенеративних захворювань покращують функціональні результати лікування та знижують больові відчуття. Навпаки, ушкодження паравертебральних м’язів підвищує навантаження на прилеглі до спондилодезу сегменти хребта. Загалом роль паравертебральних м’язів у розвитку дегенеративних захворювань хребта остаточно не з’ясована.
Перший досвід артроскопії в разі асептичного некрозу головки стегнової кістки
(2021) Головаха М.Л.; Кіріченко В.Ю.; Гриценко О.О.; Титарчук Р.В.; Кудін С.В.; Бондаренко С.А.
Спостереження за пацієнтами з асептичним некрозом головки стегнової кістки (АНГСК) сформувало гіпотезу про неможливість усунення контрактури кульшового суглоба шляхом тунелізації головки стегнової кістки на фоні медикаментозної терапії та лікувальної фізичної культури, що обумовлює незадовільний результат лікування пацієнта. Тому виникла ідея використовувати артроскопію для виконання капсулотомії, синовектомії та видалення фрагментів суглобового хряща. Мета. Оцінити ефективність застосування артроскопії в пацієнтів із АНГСК. Методи. У період із 2010 по 2018 рік простежено 60 пацієнтів із І– ІІ стадіями АНГСК, відсутністю запальних процесів у суглобі, індексом маси тіла менш ніж 35. У групі порівняння (28 осіб) виконували лише тунелізацію головки стегнової кістки, у групі дослідження (32) проводили спочатку артроскопію кульшового суглоба, капсулотомію, синовектомію, видалення ушкоджених фрагментів хряща, а лише потім — тунелізацю. Аналізували питому вагу виконаного ендопротезування у віддаленому періоді, інтенсивність болю за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ). Результати. Під час артроскопії часто виявляли всередині суглоба ушкодження хряща — 30 %, суглобової губи — 5 %, синовіт — 100 %, САМ-імпінджмент — 90 %. У групі дослідження в перші 2 тижні після операції больовий синдром був виражений більше, ніж у групі порівняння. Потім показник болю ставав однаковим в обох групах. У групі порівняння в період від 3 до 5 років після тунелізації головки стегнової кістки ендопротезування виконано 11 пацієнтам (39,3 %), у групі дослідження в термін від 2 до 3 років після операції — 8 (25,0 %). Висновки. Аналіз віддалених результатів тунелізації головки стегнової кістки з артроскопією кульшового суглоба в пацієнтів з АНГСК показав поліпшення функції кульшового суглоба, відсутність прогресування захворювання в 60–75 % осіб через 2–3 роки після операції.
Математичне моделювання грудної клітки, її лійкоподібної деформації та торакопластики
(2021) Камінська М.О.; Дігтяр В.А.; Яресько О.В.
Найпоширенішим способом лікування вродженої лійкоподібної деформації грудної клітки (ГК) є торакопластика за методикою D. Nuss. Під час цієї операції створюється значний механічний вплив на ребра, грудину та хребтовий стовп, який діє постійно протягом тривалого часу, та виникають нові біомеханічні умови функціонування системи «грудина – ребра – хребет». Мета. Побудувати функціональну модель ГК із хребтовим стовпом, в якій враховані рухи в реброво-хребцевих суглобах, що дозволяє моделювати лійкоподібну деформацію за наближених до реальності умов, її хірургічну корекцію, прогнозувати результати й обирати оптимальні параметри торакопластики. Методи. Моделі ГК у нормі та з лійкоподібною деформацією з урахуванням суглобового з’єднання ребер із хребтовим стовпом створені за допомогою програми SolidWorks. Основні розрахунки зроблені з використанням програми ANSYS. Для оцінювання напружено-деформованого стану (НДС) обрані напруження за Мізесом. Результати. Створена динамічна математична модель дає можливість провести достовірний аналіз біомеханічної взаємодії пластини з ГК, аналізувати НДС побудованих моделей у нормі, з і без урахування рухів у реброво-хребцевих суглобах. Крім того, дає змогу відтворити операцію за D. Nuss і вивчити біомеханічні зміни в системі «грудина – ребра – хребет» за наближених до реальності умов, визначити ділянки максимальних навантажень і меж безпечності. Висновки. Відтворення в динамічній моделі можливості суглобової ротації ребер змінює картину розподілу НДС. У разі моделювання корекції лійкоподібної деформації ГК за методикою D. Nuss найбільшу зону концентрації напружень виявлено на зовнішній задній поверхні шостої пари ребер. Найбільш напруженими були хребці ThV–ThVI, але максимальні показники не перевищували допустимі значення. У разі більш низького проведення пластини необхідна корекція досягається з кращими показниками НДС у розташованих вище елементах системи «грудина – ребра – хребет».
Б. І. Сіменач: життя, присвячене науці
(2021) Голубєва І.В.; Бабуркіна О.П.
Коррекция нестабильности тазобедренного сустава у детей с ДЦП — современное состояние проблемы и перспективы ее решения (обзор литературы)
(2021) Соколовский О.А.; Герасименко М.А.; Климов Р.В.; Глазкин Л.С.
Нестабільність кульшового суглоба в дітей, хворих на дитячий церебральний параліч (ДЦП) — серйозна невирішена проблема сучасної ортопедії. Мета. Проаналізувати стан проблеми нестабільності кульшового суглоба у дітей із ДЦП і визначити перспективи її вирішення. Методи. Проведено огляд 68 сучасних досліджень. Результати. Основою профілактики нестабільності кульшового суглоба має стати система рентгенологічного скринінгу не рідше одного разу на рік. В основі нестабільності кульшового суглоба лежать неврологічні порушення, тому за індексу міграції головки стегнової кістки (MP) менше 30 % використання селективної дорсальної різотомії або баклофенової помпи перспективно та цілком виправдано. Якщо MP > 30–100 %, дорсальна різотомія може бути застосована після хірургічної корекції відхилень у кульшовому суглобі для зниження частоти рецидивів. Наявний арсенал втручань на кістках таза та стегні є достатнім для відновлення стабільності зазначеного суглоба навіть у найважчих випадках, проте отриманий результат не завжди вдається зберегти через виникнення рецидиву деформації. Вимогою до втручання на кульшовому суглобі у хворого на ДЦП є профілактична спрямованість, під якою ми розуміємо не лише досягнення стабільності суглоба, а й створення умов для її збереження. Тимчасове блокування медіальної частини зони росту головки стегнової кістки є малоінвазивним втручанням і може бути рекомендовано до застосування самостійно або як доповнення до релізу м’яких тканин кульшового суглоба, або до операцій на стегні та кістках. Проте й досі незрозуміло, в якому віці краще виконувати блокування зони росту головки стегнової кістки, чи треба і як часто слід міняти фіксатори тощо. Обов’язковою умовою лікування пацієнтів із розглянутою патологією є індивідуальний підхід з урахуванням ступеня зміщення головки стегнової кістки, наявності патології суміжних суглобів, віку дитини й тяжкості основного захворювання. Корекцію наявних відхилень слід виконувати одноетапно на багатьох рівнях. Ключові слова. Дитячий церебральний параліч, кульшовий суглоб, дисплазія, нестабільність, хірургічна корекція, ортопедична корекція.
Концептуальна модель пато- і саногенезу артрозу крижово-клубового суглоба
(2021) Корж М.О.; Стауде В.А.
Мета. На підставі відомих уявлень про крижово-клубовий суглоб (ККС), результатів власних біомеханічних досліджень методом скінченних елементів особливостей цього суглоба, його зв’язок і м’язів-стабілізаторів, їхньої клінічної верифікації розробити концептуальну модель пато- і саногенезу артрозу ККС. Методи. Об’єктом моделювання була система ККС як ланка, що з’єднує хребет і таз. За основу передбачуваної концептуальної моделі взято модель М. Panjabi виникнення хронічного поперекового болю в разі часткового ушкодження зв’язок, що призводить до порушення функції м’язів. Результати. Розроблено нову концептуальну модель розвитку артрозу ККС, в якій ми намагалися врахувати обмеження наявних моделей стабільності ККС і появу хребтово-тазового болю, виникнення дисфункції та розвитку артрозу ККС. Модель побудована за результатами власних досліджень. Доведено, що у хворих на артроз ККС є асиметрія ширини суглобових щілин, нахил крижів і таза, ротація крижів, гіперлордоз у хребтовому руховому сегменті LV–SІ. Це призводить до зсуву горизонтальної осі ротаційної рухомості крижів щодо тазових кісток і, відповідно, виникнення, з одного боку, нестабільності ККС, а з іншого, — функціонального блока. Унаслідок цього виникають ушкодження зв’язок-стабілізаторів ККС, біль і порушення функції м’язів-стабілізаторів суглоба і дегенеративні зміні в його елементах. Розроблена модель дає змогу пояснити зміну патерна м’язової відповіді в пацієнтів із порушенням біомеханіки ККС за умов артрозу. Чим більше змінюється біомеханіка ККС, тим більше спотворюється патерн м’язової відповіді. Висновки. Розроблена концептуальна модель пояснює багато клінічних проявів артрозу ККС і допоможе кращому розумінню механізму виникнення хребтово-тазового болю за таких умов, дозволить поліпшити результати діагностики та лікування.
Біохімічні й імунологічні показники крові пацієнтів зі запальними ускладненнями після транспедикулярної фіксації хребта
(2021) Радченко В.О.; Леонтьєва Ф.С.; Барков О.О.; Туляков В.О.; Корж І.В.
У результаті використання транспедикулярної фіксації в хірургічному лікуванні пацієнтів зі захворюваннями хребта можуть виникнути певні ускладнення, з яких частим є запалення м’яких тканин навколо конструкції. У зв’язку з цим особливу актуальність набуває дослідження метаболічного статусу пацієнтів до початку хірургічного лікування для визначення підвищеної вірогідності ускладнень. Мета. Дослідити біохімічні й імунологічні показники крові та визначити їхню діагностичну чутливість у пацієнтів зі захворюваннями грудного та поперекового відділів хребта після транспедикулярної фіксації зі запальними ускладненнями в післяопераційному періоді. Методи. Порівняння проводили у двох групах по 20 хворих у кожній: І — особи, в яких післяопераційний період перебігав без ускладнень, ІІ — у післяопераційному періоді спостерігали запалення м’яких тканин навколо металоконструкції. Кров для дослідження відбирали до операції натщесерце та визначали: С-реактивний білок (СРБ), сіалові кислоти, активність лужної фосфатази (ЛФ), гаптоглобін, вміст загальних хондроїтинсульфатів (ХС), глікопротеїни, циркулюючі імунні комплекси (ЦІК), коефіцієнт спонтанної міграції лімфоцитів, рівень міграції лімфоцитів із антитілами на кістковий і хрящовий антигени. Для кількісної характеристики діагностичної надійності лабораторного тесту використаний критерій діагностичної чутливості. Результати. У пацієнтів із післяопераційним запаленням м’яких тканин навколо конструкцій до операції найінформативнішими виявилися: вміст ХС (95 %), СРБ (80 %), глікопротеїнів (95 %), гаптоглобіну (92 %), активність ЛФ (80 %), вміст сіалових кислот (90 %), концентрація ЦІК (70 %), коефіцієнт спонтанної міграції лімфоцитів (65 %). Висновки. Комплекс лабораторних показників із найбільшою діагностичною чутливістю може бути рекомендований для вибору профілактичних заходів у передопераційному періоді, що дозволить покращити результати хірургічного лікування, зменшити його тривалість та вартість.
Ревізійне ендопротезування кульшового суглоба за асептичної нестабільності компонентів ендопротеза з використанням 3D-моделювання
(2021) Полівода О.М.; Чабаненко Д.С.; Пухкан Г.В.; Витичак О.О.
Щорічне істотне збільшення кількості операцій первинного ендопротезування кульшових суглобів у світовій практиці призводить до прогресивного підвищення виконаних ревізійних втручань. Лікування пацієнтів із нестабільністю компонентів кульшового суглоба вимагає індивідуального підходу в кожному випадку з урахуванням величини дефекту, втраченої кісткової маси і структурного стану кістки. Мета. Показати технічні можливості ревізійних безцементних імплантатів за умов масивних дефектів кісткової тканини. Методи. Наведено клінічний випадок ревізійного ендопротезування кульшового суглоба в пацієнтки з асептичною нестабільністю компонентів ендопротеза. На підставі результатів КТ створено 3D-модель таза та стегнової кістки для аналізу дефектів кісткової тканини і точного підбору компонентів ендопротеза. Результати. Запропоновано стандартизовану методику передопераційного обстеження для полегшення та максимальної ефективності високотехнологічної операції. Наголошено на необхідності враховувати всі зміни ушкоджених сегментів, а не лише результати аналізу рентгенограм. Показано, що використання реальної пластикової моделі значно полегшує роботу хірурга на всіх етапах лікування. Продемонстровано можливість використання стандартних ревізійних компонентів для відновлення великих дефектів кістки складної геометричної форми з хорошим найближчим клініко-рентгенологічним і функціональним результатом. Висновки. Успіх ревізійного ендопротезування залежить від ретельного передопераційного планування, максимального наближення параметрів штучного суглоба до анатомічних параметрів пацієнта й біомеханіки кульшового суглоба. Не менш важливою є індивідуальна програма реабілітації в післяопераційному періоді.
Доцільність раннього призначення нейром’язової електричної стимуляції після ортопедичних операцій на кульшових і колінних суглобах (огляд літератури)
(2021) Притула Н.Ю.; Федотова І.Ф.
Щорічне збільшення випадків виконання операцій реконструкції передньої схрещеної зв’язки, тотального ендопротезування кульшового та колінного суглобів обумовлює вдосконалення протоколів реабілітації пацієнтів після хірургічного втручання для швидшого відновлення нормального обсягу рухів і повернення до звичного способу життя. Мета. Надання доказового ресурсу, який може дозволити клініцистам ефективно використовувати електричну стимуляцію для поліпшення функції м’язів у пацієнтів після ортопедичних операцій і збільшити обізнаність щодо сфери застосувань нейром’язової електричної стимуляції (НМЕС). Методи. Електронні бази даних PMC, PUBMED і SCOPUS застосовано для пошуку відповідної літератури, яка була опублікована в період від створення баз до грудня 2020 року. Додаткові статті виявлено шляхом аналізу бібліографій у систематичних оглядах. Переглянуто повні тексти обраних статей, щоб підтвердити, що всі включені дослідження відповідають меті огляду. Результати. У хворих після ортопедичних операцій на кульшових і колінних суглобах включення НМЕС до стандартної фізичної терапії дає змогу суттєво збільшити силу чотириголового м’яза стегна порівняно зі звичайною фізичною терапією. Рання активація може бути корисною для уникнення пригнічення функції й атрофії чотириголового м’яза, забезпечення пацієнта найефективнішим курсом реабілітації та повернення до активного способу життя після реконструкції передньої схрещеної зв’язки чи ендопротезування колінних суглобів. Також доцільно використовувати НМЕС як альтернативну механічну профілактику тромбозу глибоких вен і набряку в ранньому періоді після ендопротезування кульшового суглоба. У проаналізованих роботах відмічено, що пацієнти добре переносили призначення НМЕС на 1–2-й день після операції. Проте протоколи НМЕС дуже відрізняються, тому вибір параметрів стимуляції залишається на розсуд лікаря та, зазвичай, залежить від толерантності до стимуляції пацієнта.
3D-друк під час планування хірургічних втручань із приводу позасуглобових деформацій нижніх кінцівок
(2021) Романенко К.К.; Прозоровський Д.В.; Долуда Я.А.
Під час лікування наслідків ушкоджень довгих кісток, зокрема, деформації, украй важливою запорукою отримання хороших функціональних результатів є адекватне планування лікувальних заходів. Використання 3D-моделювання в процесі передопераційного планування дає змогу повніше оцінити як деформацію, так і стан суглобів. Додаткові можливості для планування надає візуалізація ушкодженого сегмента за допомогою об’ємної моделі в реальному розмірі, виготовленої методом 3D-друку в масштабі 1:1. Мета. Проаналізувати можливості використання об’ємних моделей деформованого сегмента в масштабі 1:1 під час планування коригувальних операцій. Методи. Вивчено доцільність використання 3D-моделей, розроблених за результатами КТ-обстеження, у лікуванні 52 хворих із різними післятравматичними позасуглобовими деформаціями стегна і гомілки, де під час первинної травми лінія перелому була поширена на ділянку суглоба. Клінічні результати оцінювали за класифікаціями SF-36 і AOFAS. Результати. Розрахунок 3D-моделей проводили переважно віртуально за допомогою стандартних комп’ютерних програм із 3D-реконструкцією, а технологію 3D-друку використано для 5 пацієнтів із найскладнішими випадками післятравматичних деформацій нижніх кінцівок. Динаміка функціональних результатів прооперованих хворих за SF-36 і AOFAS за 12 міс. була позитивною. Аналогічні результати досліджень демонструють зарубіжні колеги та вважають, що моделювання за допомогою 3D-друку здебільшого може сприяти розробленню безпечних, надійних і стандартизованих клінічних рішень для конкретного пацієнта. Висновки. Передопераційне використання 3D-друку на етапах планування хірургічного втручання дозволяє хірургу моделювати його етапи на фізичній моделі, усвідомити можливі технічні проблеми, адекватно вибрати конструкцію та інструментарій для її встановлення. Це сприяє скороченню часу операції, уникненню потенційних ускладнень і досягненню позитивних результатів функціонального лікування таких пацієнтів.
Особливості хірургічної корекції різних форм синдактилії кистей у дітей. Ретроспективний аналіз власного досвіду лікування
(2021) Гарбузняк І.М.; Гриценко А.М.
Синдактилія — вроджена вада розвитку, що характеризується порушенням диференціації тканин верхньої кінцівки. Хірургічна корекція синдактилії спрямована на досягнення задовільного косметичного та функціонального стану кистей. Найчастіше для усунення тотальної форми синдактилії пальців застосовують методики за Flatt (1962), Cronin (1943), Gilbert (1986), Wood (1998), за умов кісткової форми виконують методику Buck-Gramko. Мета. Провести ретроспективний аналіз хірургічного лікування пацієнтів із різними формами синдактилії кисті. Методи. За період із 2012 по 2020 рік у клініці дитячої ортопедії ДУ «ІПХС ім. проф. М. І. Ситенка НАМН України» прооперовано 84 пацієнти (109 кистей) із синдактилією кистей. Середній вік хворих становив 6,5 року (від 1 до 16), 39 (46,4 %) хлопчиків і 45 (53,6 %) дівчинок. Найчастіше для релізу синдактилії ІІІ–ІV пальців (105 (96,3 %) кистей) використано методику за Wood — 63 (60,0 %) кисті, за умов важких кісткових форм у 8 (7,6 %) випадках — методику Buck-Gramko. Для хірургічної корекції синдактилії І–ІІ пальців застосовано ротаційні шкірні шматки Ghani та Buck-Gramko. Результати лікування оцінювали за Vancuver Scar Scale (VSS). Результати. За VSS результат лікування класифіковано як задовільний на 73 (67,0 %) кистях. На 11 (10,1 %) відмічені ускладнення: у 2 хворих (18,2 % від 11) із вродженими амніотичними перетинками — лізис вільного шкірного шматка; у 1 (9,1 %) після усунення кісткової форми синдактилії — девіацію нігтьової фаланги; у 3 (27,3 %) з Poland-синдромом — рубцювання міжпальцевого проміжку; у 5 (45,4 %) зі складною кістковою формою синдактилії в подальшому формувалися тягнучі рубці, що спричиняло деформацію пальців, та обумовило корекцію у вигляді багатоступеневої Z-пластики. Висновки. У всіх пацієнтів спостерігали покращення функції та косметичного вигляду кисті наприкінці лікування. Кращі результати отримано в разі хірургічного лікування простих і тотальних форм синдактилії за методикою Wood.
Комбінована пластика м’яких тканин у лікуванні інфекційно-некротичних уражень гомілки
(2021) Бець І.Г.; Вирва О.Є.; Бець Г.В.
Анатомічні особливості гомілки створюють передумови для виникнення тяжких ушкоджень кістково-м’якотканинних структур із подальшим розвитком інфекційно-некротичних ускладнень та остеомієліту. Важкою проблемою є розвиток інфікованих дефектів м’яких тканин. Мета. Вивчити ефективність використання пластичних хірургічних технологій зі застосуванням шкірно-фасціальних і м’язових шматків на основі концепції ангіосом Taylor і Palmer. Методи. Проаналізовано результати лікування 3 пацієнтів із некротичними дефектами м’яких тканин гомілки. Усі хворі первинно отримали високоенергетичні переломи кісток гомілки різної локалізації та їм було проведено накістковий металоостеосинтез. У всіх випадках лікування ускладнилось виникненням трофічних розладів з інфікованими повношаровими дефектами м’яких тканин гомілки, які не загоювалися. Результати. Згідно з теорією ангіосом Taylor і Palmer, тіло людини розподілено на 40 тривимірних зон, які поєднують у собі шкіру з підлеглою жировою клітковиною та м’язами, мають чіткі межі кровопостачання однією живлячою артерією. Повношарові м’якотканинні шматки з урахуванням ділянок ангіосом кровопостачаються на всій площині та на всю глибину, що гарантує краще приживлення на місці пересадки. Застосування традиційних технологій пластики в пацієнтів на попередніх етапах лікування не призвело до позитивних результатів, а використання комбінованої пластики на основі концепції ангіосом дозволило отримати 100 % позитивних результатів із повним загоєнням вогнищ інфекції та відсутністю рецидивів. Висновки. Новий етап розвитку пластичної хірургії, який базується на ангіосомальній теорії будови тіла людини з боку кровопостачання Taylor і Palmer, є перспективним для застосування в ортопедії та травматології. Використання ангіосомальних шматків для пластики інфікованих дефектів м’яких тканин гомілки є ефективною технологією. Доцільно продовжити дослідження теорії ангіосом у лікуванні зазначеної патології іншої локалізації.

Перегляд

Перегляд 2021, №2 за датою видання

Результатів на сторінку

Варіанти сортування